Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Останні дописи в блозі

Додано у в Uncategorized

    "А ви маєте довідку про…? "
     Одна лиш ця фраза вводить нас в стан афекту, коли намагаємося щось оформити.
Чому використовую слово «щось»? Бо будь-яка інстанція для найважливіших та найелементарніших справ потопає, на жаль, в болотах бюрократії. Люди тижнями блукають коридорами в пошуках потрібного кабінету, де вже звично почують: «Тааак, дообре, але чи маєте ви довідку про…?».
    Але на вулиці, дякувати Богу, 21 століття і розквіт інтернетної мережі. Завдяки чому світ народив таку неймовірну річ  як електронна держава, а в ній і державний онлайн-кабінет. І це чудо нашого часу поступово захоплює й Україну.
   Спробувати як працює онлайн-кабінет мені випала нагода декілька тижнів тому у зв’язку з народженням дитини. Але, для чистоти експерименту, ми спочатку завітали до відповідної установи і взяли список документів, які потрібно буде надати, а також заяви, які слід заповнити. Повертаємося додому, відкриваємо сайт http://www.msp.gov.ua/main/Eservices.html і пробуємо.
   Отож, для початку реєстрація - річ проста і звична, особливо якщо маєте особистий електронний ключ, система сама вас знаходить. Йдемо далі. А далі протягом 5 хвилин заповнюю інформацію про себе, чоловіка та дитину. Натискаю «продовжити», після чого мене закидає на посилання, яке пропонує перевірити надану мною інформацію. Чесно кажучи, тричі робила правки своїх данних (а тепер на хвильку згадайте звичну нам ситуацію: робиш помилку – йдеш в крамницю за новим бланком).

   Та, як тільки все було виправлено, мені пропонується надіслати папери.
   Стоп. Як надіслати? Це все? А де копії паспортів? ІПН? Свідоцтва про народження? Номер рахунку? Де вимога надати довідку про склад сім’ї, врешті-решт? Ну, повимагайте хоч що-небудь!!!
  Але папери система проковтнула і надіслала одразу листа на електронну пошту (яку, зауважу, я не зазначала в паперах, система сама все знайшла знову ж таки), що справа на розгляді, про подальший перебіг мене повідомлять.
   Ми терпляче чекали і через півтори тижні на ту ж електронну пошту надійшов другий лист вже від Галицького відділення про те, що моя справа на розгляді.

  «Хм…», - подумала я, - Далі то що? Все ж таки йти і доносити папери ,чи чекати?». Я обрала чекати, бо ходити тими кабінетами і намагатися хоч щось дізнатися мені не до душі. І в результаті через вихідні на телефон надійшло повідомлення, що сума нарахована на карту для виплат.

   Знову шок, адже я не вказувала номеру карти - система знову все сама.
  Отримавши кошти так просто, без пекельного кола бюрократії, в мене вивільнився час, через що є час подумати – навіщо тут на місці вимагають довідку про склад сім’ї, до прикладу? Навіщо комусь відправляти людину назад додому за нею до сільради (уявімо вона живе в дальньому селі і автобус ходить один раз на день). Тож витрачається цілісінький день, плюс кошти на транспорт. А в цієї людини щойно народилася дитина, на вулиці може бути шалена спека чи пронизлива хуртовина, вона може не мати чоловіка чи родичів, з ким залишити малечу, тощо.

Через все це виникає просте питання - чому комп’ютеру вистачило декількох рядків, все інше він заповнює сам автоматично і жодних турбот? Чому в результаті в онлайн-кабінеті спілкуючись з програмою я відчуваю себе людиною, а в держустановах їжаком в тумані? Чому завдяки сайту я відчуваю, що зміни все ж відбуваються в державі і вона вже не виглядає такою безнадійною, і тільки одна єдина думка про держустанову автоматично закидає підсвідомість у совок, а думки у темряву? І чому ми так вперто проти впровадження нововведень, невже не хочеться аби усі такі процеси відбувалися набагато легше?

  Мені захотілося спробувати і я в захваті.

Переглядів: 117
0

Давно ми не закидали фото героїв дорожнього руху. Зустрічайте, черговий рагуль. Таксист вирішив зупинитися на пішохідному переході, випустити своїх пасажирів до магазину, і чекав їх чемно там, де  зробив зупинку. Водій абсолютно начхав на чергу з автівок, яка утворилася внаслідок його дій. Живемо в одному місті, здавалося б.

Переглядів: 1458
0

Тішилася громада, що до їхнього села прийшла аграрна фірма. Всі як один підписували договори оренди і в голові рахували вже прибутки. Рахували обережно, аби раптом ті тисячі орендної плати не завадили отримати субсидію. Та де ще там та зима та збір врожаю. Треба щось робити. Не довго селяни ламали голову – все ж таки живуть в селі, а тут справи все є. Тож почали ходити в поле ламати кукурудзину. Ламали вправно і підряд. Гектар за гектаром жителі села опрацьовували і потихеньку наповнювали стріхи качанами. Аж раптом приїхав власник аграрної фірми, глипнути на поля. Яка ж чекала на нього радість у цьому селі – кукурудза була вже на відсотків 50 вдало зібрана. Втішився власник щиро і швиденько спрямував автомобіля до складів. Та тут вже чекало його справжнє здивування, адже склади виявилися порожніми. 

– Де зерно? – багровий від люті питав власник. 

– Яке зерно? – потискували плечима трактористи. 

– Як яке? Те, що на полях! Де, питаю?! 

– Аааа, ви про це зерно… крадуть, причому чорно крадуть, – відповіли трактористи. 

Власник лиш випꞌячив очі, почухав лоба, з якого стирчало питання «що робити?». Найняв охорону, роздав усім чіткі вказівки і, трохи заспокоївшись, поїхав додому. Охорона швидко взялася за покладені на них обов’язки. Цілими ночами гасала полями в пошуках крадіїв. Але так жодного і не спіймала. А селяни тихенько посміювалися з того всього, а вночі виходили на роботу і ще тихіше возили кукурудзу додому. 

Прийшла осінь. А в цю пору, як всі розуміють, аграрна фірма мала почати платити оренду. Люди почали видзвонювати власника й питатися, де ж та плата, що орендна. – Як де? Та ви вже все собі по стайнях порозвозили за ціле літо!!!!! – кричав власник. 

– Ми то може й порозвозили, але де папірці з нашим підписом, що ми отримали зерно? – зловтішаючись відповідали жителі села. Та зловтішалися люди недовго. Вся та кукурудза, що була вкрадена влітку, абсолютно ніяк не годилася до обробітку й годування. Тож тепер ночами селяни вивозять то з хати. Але після такого власник фірми сказав, що більше не спонсоруватиме футбольну команду села, не дасть коштів на грейдер взимку, не купить книжок до бібліотеки. Образився чоловік моцно, одним словом..

Переглядів: 782
0

Додано у в Uncategorized

"ШО Б ШЕ вам задати додому",-  все казала викладачка з історії журналістики, коли ми записали вже 10 одиниць літератури на післязавтра.

В тому то і халепа, що ми так забігалися у боротьбі мепльницями, ой, тобто з чиновниками та корупційними схемами, що забули про освіту майбунього.

З чим зівштохнулася я у дорослому житті - рахунки за світло, газ, воду, декларації, якісь виписки з бухгалтерії, податкової, статут громади та регламент, міфічні 6 ділянок землі, гранти, запити та звернення, закони, які гарантують мої права, субсидія та соціальні допомоги, і так далі..

Чи було це в моїй школі? НІ! Цього там не було.

Як вірно керувавти своїми коштами, куди йдуть податки та чому ми взагалі їх сплачуємо нуль інформації. Як написати інформаційний запит - нуль. Які я маю права як громадянин цієї країни і на що маю право - нуль.

Мало того навколо багатьох питань утворилася маса вигадок та байок. І тому, якщо тобі не відомі якісь елементарні правила гри – ти в дурнях. Нічого і ні від кого добитися не в змозі. Чиновники знають сотні ходів аби убезпечити себе від відповідальності, водночас відправляючи нас куди по далі.

Або моє улюблене. Заходиш в податкову, до прикладу. І на тебе одразу 4 пари очей із запитанням: «Що?». Починаєш щось бормотіти. Звичайно, що ти бормочеш, бо сам толком не знаєш, що потрібно, а тут тре ще й якось пояснити. Така сама історія в інших установах. До мене, як депутата, звертаються громадяни за актами. Ми їх пишемо, вони йдуть, їх повертають взад переписувати. Виявляється слова якогось бракувало.

Або за рік ще не бачила жодного бажаючого зайти на будь-яку депутатську комісію, скористатися правом громадянина і послухати про що йде мова. А чому? Та бо більшість громадян не знають своїх прав і взагалі не здогадуються про їхнє існування.

Зате в школі ми зубрили неорганіку та котангенси, історичні перепетії більшості країн світу. Після уроків ми йшли додому. Для мене це була дорога шкільним автобусом, місць в котрому вистачало на 40 учнів, інші 40 із року в рік їхали стоячи. Десь біля 16-ої години ми потрапляли в село, а далі пішки додому. Вдома бігом їсти, на город, а після за домашні завдання. Мама завжди, гортаючи мій підручник з біології, питалася навіщо то мені все – знати усі вид тканин, клітин, вен, потоків крові. Відповідь була така сама як те бурмотіння в податковій. Дали – то вчи, бо не отримаєш 10 балів, а 7 чи 5, і вдома мама спитається чим то я була така зайнята, що не вивчила добре уроки.

А чого тільки варті іспити…не буду навіть згадувати.

Одна половина літа пішла на здачу шкільних, друга на університетські.

В універі все почалося спочатку. Ми як олені ходили аудиторіями, писали під диктовку сотні аркушів про щось. Це щось ще за студентською партою не влазило до голови, а зараз навіть не виринає із глибин підсвідомости. Та от чомусь предмети, які нам не диктували, а вели живий діалог – як відеоролики в голові, щораз можна увімкнути і переглянути. Ці предмети ми складали зі страхом, звичайно, але із задоволенням, з відчуттям честі, що така людина викладала нам. Як думаєте, якими знаннями користуюся сьогодні?..

Всі інші ті охорони праці, двісті видів зарубіжної літератури і на 5 курсів 2 адекватних викладача, з українською літературою – взагалі був жах, залишили велечезний нуль. Звичайно, що були серед нас ті, хто то зубрив, то в них знання мусять бути. Там хочеш не хочеш, запам’ятаєш.

А ми ж мали бути журналістами. І ходовими предметами мали стати реклама, монтаж, креативні ідеї, PR, верстка, SEO, інернет, тощо. Верстати ми звичайно навчилися, тільки вдома разом з гуглом.

Ніхто не хотів дивитися вперед, і риску можна підвести спогадом про викладача права, здається, яка абсолютно не знала української мови. Кривосіся нервово палить, коли вона читає свій конспект. Лекція перетворювалася на суцільне правлення її наголосів, відмінків, тощо.

Зараз мій брат вчиться на програміста. Історія та ж. Два-три предмета на рік – це задорого, аби висидіти всі інші 20 ні про що.

 

 

Переглядів: 765
0

Додано у в Uncategorized

Розбила так, що уламки розлетілися за шафу, холодильник
і повз твої вуха.
Ти, навіть, не здригнувся, а я, здається, що простигла
учора на балконі, знаєш, там де живе шалена осінь?..
Це ж треба, щоб так було байдуже 
на молоко, що бігло в усі шпарини, та я б і не встигла
зловити падаюче горнє і водночас твій погляд,
мало статись щось одне - твій погляд...
З тобою стала боятись дверей і дороги додому,
раптом забудеш її або ж вони закриються з того боку?
Ай, темперература принесла думки гірше від снів,
я здається простигла, аа, вже це казала, то ж що тепер?
В очікуванні застигло навіть молоко, слати все б то до усіх чортів,
та сил нема, нема, прогнати, вимести геть, то ж вгамуйся серце,
випий аспірин, прийди до тями і спіймай щось варте - твій погляд...

ми жінки-фантазерки, віримо у сни, гороскопи, і навіть прогноз погоди, але ми вперто продовжуємо не довіряти нашим чоловікам життя, серце і розум. Все щось в лихоманці шукаємо привід аби літав голосно посуд, хочемо доказів любові, аби нас оцінили за те, що такі от стервозно-прекрасні музи їм дісталися в нагороду))) ми судимо про них, порівнюючи із собою, а чоловіки навпаки, тож часом суть сварки у банальному непорозумінні. Інколи можна і залишити мітлу в кутку) любові всім і аби вона не потребувала доказів.

Переглядів: 884
0

Додано у в Uncategorized

У моєму житті була та жахлива мить, коли дзвонить телефон о 6-й ранку, ти бачиш прізвище і рука холоне, мозок боїться підіймати слухавку:

-          Вони розбилися, ти можеш під’їхати, - запитання з того боку лунало занадто спокійно і безнадійно.

Ще не знаючи усіх подробиць, знала що виною усьому алкоголь. Але кому потрібно моє ось це «я знала, що так станеться рано чи пізно»? Кому це потрібно?

Чи потрібно це мені? Ні. Окрім думки чи всі живі, чи когось не збили, які травми – більше ніщо не хвилювало нервові клітини.

Чи цікаво було це близьким? Та вони й самі знали, що алкоголь породжує біду і смерть. Але у їхніх головах так само дзвеніла лиш одна думка – чи виживуть…

А далі операції, сльози, сварки, звинувачення, знову сльози, якась перша легка радість, трубки, пункції, суди, слідчі, черги в аптеки, страх перед діагнозом, каші, фрукти і лікарняне вікно, котре не можливо відкрити, заважало дихати, думати, мовчати, спати…

І мова зараз не про те, хто винен, що так стається, і не про те, що ми маємо прощати такі вчинки. Якщо звісно взагалі маємо право прощати та звинувачувати.

Мова про допомогу. Мова про простягнуту руку без зайвих слів, думок, упереджень та зверхніх поглядів. Не знаю нікого особисто з тієї аварії на трасі Н-09, а тим паче не знаю Олі Басалиги. Знаю людину, котра звернулася з проханням – поширити інформацію про те, що потрібна терміново кров для неї. Чи шкода нам місця на сайті? Ні, не шкода. Чи важко було піти здати пару грам крові? Ні, не важко. Чи потрібно хоч комусь з її родини чи родин загиблих наші з вами судження, думаю, що ні, не потрібні. Їм достатньо благань прикованої до ліжка людини вирвати усі трубки з тіла… Мабуть, у таких випадках, закриваючи очі на прохання допомогти, варто просто проходити мовчки.

Є ж випадки, коли в аварії потрапляють ті, чий програш приніс би нам задоволення. Та у випадку, коли гинуть люди, стають інвалідами, це не програш і тим паче не приносить ніякого вдоволення суперникам.

Я за те, аби винних саджали за грати, позбавляли водійських прав, аби вони платили компенсації, тощо. Та в даному випадку – винний відповідає перед Богом, інші – нестимуть біль від травм та подальші від них ускладнення стану здоров’я. І мабуть, те, що хтось зголосився допомогти і виступив проти – так само плата за скоєне.

 Можна, звісно, не прощати. Але в нас цього і не просили

Переглядів: 871
0

Додано у в Uncategorized

Зупинись! Видихни, тепер ти можеш йти.
Йти далі аніж межі власних мрій.
Дозволь чужим відкритися рукам і ми
віднейдемо зміст своїх шалених дій.
Молись! Як вмієш, душею жадано,
щиріше від найсолоніших й болючих сліз,
чистіше ніж вдачею було дано.
Борись, знести аби мою причетність зміг,
і всміхнись, ти - водночас безмежно й мало
мій світ, що блиск смарагдових очей зберіг,
й в негоду домовився з вітрами,
тому і маєш у серця мого ти успіх...

часом хочеться і теплих речей, не зважаючи на їхню ймовірність. приналежність чи відутність... будьте такими якими є насправді. звільняйтеся від умовностей, рамой та обмежень, котрі щодень перетворюють ваше життя у незносний тягар. має бути попри біль, все ж таки жадано йти далі з відчуттям ідеї. що пророста всередині вас... просто дайте собі час і вона веселкою вражень розгорнеться, здивуйте самі себе своїм істинним бажанням - дарувати любов та отримати її в подарунок.............

Переглядів: 476
0

Додано у в Uncategorized

Ось так минало моє найулюбленіше свято - День Незалежності України! 

Неймовірний день серед супер класних людей! Бережіть один одного і Україну!!!

b2ap3_thumbnail_IMG_20160825_145833.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_145917.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_145814.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160824_180500_1.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150604.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160824_175717_1.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150031.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150017.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150059.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150112.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150139.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150202.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150227.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150255.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150317.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150340.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150426.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150450.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150536.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_150745.jpgb2ap3_thumbnail_IMG_20160825_194832_1.jpg

Переглядів: 606
0

Додано у в Галицькі рагулі

Не вистачало часу закинути ще фото з нашими "князьками", які надсилають читачі.

Нагадуємо, що до даної рубрики можуть входити усі на вашу думку рагульні вчинки у стосунку до вас, як громадянина, та до нашого міста Галич! 

b2ap3_thumbnail_1_20160810-092131_1.jpg

Переглядів: 641
0

Додано у в Uncategorized

Розмова сталася днями під час заповнення мною громадянці акту на субсидію:

- А коли буде обіцяна дорога на вулиці Н?

- Наскільки мені відомо, цього року ми не закладали кошти на асфальтування дороги на даній вулиці.

- А перед виборами обіцяли!!!

- Особито я обіцяла?

- Ні, але казали от, що обов’язково буде цього року!

- Пані, от, будь ласка, до того, хто обіцяв... Від себе додам, що прекрасно розумію - хочеться нормальної застеленої асфальтованої дороги, але цього року пріоритетним завданням є проведення водопроводу на Галич-Заріку, там в людей взагалі біда.

- Я розумію, але дороги теж треба!! 

- Звичайно, що потрібно, але ми виходимо з можливостей міського бюджету, водопровід далеко недешева забаганка, так би мовити, при тому, що люди третій рік потерпають без води.

- Але ж тільки три роки! - (якщо чесно, я тут не дуже зрозуміла, що означає дана репліка, пишу акт далі)

- А нам дороги треба, ще ж і обіцяли!!!!

- Погодьтесь, якби вам не було у чому попрати маленькій дитині речі чи чистої води для приготування їжі дитині, ви би між водопроводом і дорогою зробили вибір у бік води! При тому, що на заріці теж дороги далекі від доріг.

- А чому з екологічного фонду не візьмете кошти!!!

- Ви ж абсолютно не володієте інформацією, скільки пророблено роботи аби віднайти потрібні понад 5 млн грн.

- Добре, але скільки можна ходити по тій вулиці у такому вигляді?!

- Ось, будь ласка, зареєстрований акт, і, знову ж таки, повторю, що для нас є пріоритетом - якомога швидше забезпечити людей водою! До побачення!

 

Переглядів: 728
0

Додано у в Uncategorized

Нещодавно побачила коментар, де певні вирішення проблем люди аргументували зверненням на урядову гарячу лінію. Трохи мала сумніви щодо цього. Та, хто його зна?.. Невирішених проблем у нас в місті є дуже багато... А раптом?

«Урядова «гаряча лінія» – механізм для взаємодії Уряду з громадянами, що дозволяє оперативно вирішувати проблемні питання, які порушуються у зверненнях громадян, а також удосконалювати роботу органів виконавчої влади з урахуванням громадської думки…» - вказується на сайті Урядового контактного центру http://ukc.gov.ua/

Як реально працює сайт, як працює механізм обробки звернень, вирішила таки перевірити хоча б з цікавості. Вже давненько не можемо зрушити з місця наболілу проблему останніх років  у нашому місті – відсутність води в деяких районах. Деякі дії щодо цього, звісно, почали проводити – проведення централізованого водопостачання на кількох вулицях Зарічки спільними коштами міського та районного бюджетів. Та виділеної суми все одно не вистачає для завершення робіт. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами, найближчі пів року людям все одно доведеться і надалі самотужки вирішувати проблеми з водою. Звісно тим, хто має транспорт, це ще хоч якось вдається. А що робити іншим? Викручуватись збиранням дощівки?

Написала звернення на сайт уряду. Відправила без проблем. 20160802-110516.JPG

 

На сайті висвічував статус «прийнято до розгляду», помалу лише мінялись рівні владних структур – від вищого до нижчого (до облради, в район). В результаті отримала відповідь від тієї ж Галицької міської ради :)20160802-105732.jpg

 

Тобто результат, як виявляється, нульовий. Завершилось усе тим, з чого починалось. Як мінімум, надіялась хоча б на розгляд районного відділу з питань надзвичайних ситуацій, оскільки засуха – це таки стихійне лихо як не крути. Та, на жаль, уся наша вертикаль влади найбільше придатна до перекидання відповідальності та відписок. Звичайні громадяни не мають жодного впливу на жодну структуру, все залежить від особистого бажання держслужбовця.

Прогнилість системи видно неозброєним оком. Частенько чути образи з боку «держслуг народу» до журналістів про образливі відгуки, реагують, виявляється, тільки на певні особисті «ЕГОпопускання»… Та які варіанти?

Позначити в: вода галич звернення
Переглядів: 620
0

Додано у в Uncategorized

Цього разу вони не гомоніли за чашкою гарячого чаю. Цукерки беззмістовно лежали у кришталевій вазі, крізь котру сонце вперто намагалося радувати око. Але попри це, троє все одно сиділи мовчки і лише «РАДА» голосно обговорювала прийняття чергового закону. Здається мова йшла про посилення відповідальності водіїв за водіння автівок у нетверезому стані. Законотворці кричали з екрану, а троє в кімнаті так і не могли наважитися поговорити хоча би про цей законопроект. Їм заважала Смерть. Вона сиділа поміж ними така втомлена і байдуже споглядала як від неї тріпочить Душа. Донька запропонувала заміряти температуру, але Смерть і Душа прекрасно знали, що все це зайве… Вони про щось домовлялися між собою, а три жінки, відмовляючись знати відому таємницю, продовжували ігнорувати шепотіння двох.

 Донька часто виходила на вулицю, нібито відповісти на телефон, який так жодного разу і не задзвенів. Вона ховала сльози, які у свою чергу топили внутрішній крик відчаю і власного безсилля. Онука дивилася у вікно, за склом котрого йшло життя, не так як у цій кімнаті. Там гуділи автівки, шмалило сонце, сміялися діти, а тут – тиша роз’їдала думки, і донька з онукою боялися подивитися одна одній в очі. Вони боялися власного майбутнього. У кімнаті воно як ніколи стало передбачуваним і приреченим. Вперше у житті їм довелося усвідомити, що така ж картина чекає і на них, і це банально не відтермінувати. Буде і все. Так само сидітиме Смерть і щось писатиме від смертельної втоми, або ж мріятиме про морські хвилі. І так само вони мовчатимуть. Власне нічого і не відбувається, це лишень життя проходило і здавалося що ось-ось піде із бабці назавше.

А колись вони годинами на кухні сиділи і вели бесіду ні про що. І це «ні про що» чомусь найбільше закарбовується у спогадах. Зникають усі подорожі, досягнення, падіння, образи, зайві слова. Зникає усе і лишаються спогади, як вони у трьох ще могли пити чай, ділитися дрібницями і дарувати одна одній спокій та затишок. Скільки пісень прослухали ці горнятка міцного чаю, скільки сліз втопилися у його кип ятку, скільки планів проговорилося під намазування хліба маслом, і скільки порад злітало разом із крихтами зі столу. Вони завжди йшли до неї із впевненістю, що повернуться, можливо, навіть сьогодні знову.

Але зараз час застряг у кімнаті смертельним вироком. До ліжка підійшла старша донька, спитала чи мати нічого не хоче і, не реагуючи на промовлене побажання скоріше померти, прилягла біля неї, повністю налаштувавшись, що попереду останні найважчі дні. Дні тортур без морфію, який так і не припише сімейний лікар. Години рвоти нутрощами та кров’ю, і безутішні крики з благанням померти.

Мати чотирьох дітей, 15 онуків, 7 правнуків помиратиме при свідомості до останніх хвилин. Дві доньки не спатимуть декілька діб, пильнуючи кожен рух матері та намагаючись відтягнути мить… ще мить хотілося їм побути тут у кімнаті, де ще її душа, ще впізнає їх, не звертаючи уваги на усю фізичну біль. Вона востаннє захрипить, захлинаючись власною кров’ю і затихне. Так тихо ще не було ніколи на світі для двох сестер і навіть штормова гроза не розріджувала тієї пустої тиші…

Але ставало Сонце нового дня, сповіщаючи комусь важливу, а для когось байдужу новину. Життя тривало, попри глуху тишу, котра зависла у будиночку серед розмаїття квітів...

Спи з миром

P.S.

Присвячується усім, хто змушений у ХХІ столітті помирати у болі та тортурах, тим, хто через абсурд та байдужість не отримує ліків, знеболюючого, тощо. І абсолютно немає різниці який вік людини чи стан хвороби, мені все це абсолютно байдуже, ятрить лиш одне – невже це так багато – морфій чи гідні умови? Невже після всього, що вкрали і позбавили нас, звичайна людина не заслуговує на спокійну смерть? Це ж не квартира у центрі Києва, не земля на березі моря, це всього на всього морфій без перешкод, сотень кабінетів, та годин бездоріжжя, коли ти змушений возити лікаря сам додому і назад, аби він помахав головою і відправив в інше бездоріжжя… Чому це все так складно бездушно?..

 

 

Переглядів: 579
0

Додано у в Uncategorized

Нещодавно мені один чоловік просто таки кричав на вухо претензійно: «А навіщо ми за вас голосували? Га? Аби ви вирішували наші проблеми!!! І ми абсолютно не зобов’язані вам дзвонити і повідомляти про проблеми громадян! Берете заробітні плати і сидите собі нічого не робите!». Одним словом, депутат, неначе телепат, має дізнаватися про усі глобальні та локальні проблеми громади і вирішувати їх одним розчерком пера, ну, або хоча б авторучки.

 Але від мене пролунало досить просте запитання: «А яка вона, заробітна плата депутата, не враховуючи депів ВР?». Опонент відповів, що чужих грошей не рахує. 

Звичайно, що не рахує. Якби йому не хотілося їх порахувати – це неможливо. Депутати сільських, міських, районних, обласних рад не отримують ніякої заробітної плати і вся їхня діяльність - суцільне волонтерство. Додамо до цього низку законів, які зобов’язують депа до багатьох речей, на котрі, в принципі, маючи справжню роботу, давайте будемо відвертими, часу обмаль. 

В даному випадку це не лунає як скарга. Це скоріше підводка до того, чому так часто депи потрапляють у полон олігархів або місцевих бізнесменів, що дозволяє останнім лобіювати власні інтереси без особливих зусиль. 

Європа давно позбулася такої проблеми. Там депутати усіх рівнів отримують заробітні плати, а партії фінансує держава, залежно від її відсотка у парламенті. Якщо ж хтось хоче профінансувати партію, то все прозоро - з іменами, прізвищами і сплаченими податками. 

І ось нині стрічка у фб вибиває пост політичного експерта Олександра Солонтая (однин з експертів Інституту Політичної Освіти, який читав нам лекції) про бажання створити ним «Фонд підтримки професійної політики». Він має на меті втілити незалежну підтримку молодих політиків, котрі хочуть вчитися та працювати заради інтересів громади, але не мають коштів проводити свою діяльність, і, водночас, не хочуть потрапити у залежність олігархату. Наскільки це буде дієво – залежить від нас. Оскільки кожен громадянин зможе сам обирати політика, котрого хоче фінансувати, і всі ці потоки коштів у проекті мають бути абсолютно прозорими та відкритими. Як на мене, це шанс для багатьох хороших людей нової генерації сформувати в Україні справжню політичну атмосферу, коли люди не йтимуть у депутати просто заради статусу або особистих інтересів. Це шанс для громадян вперше проконтролювати політика і вимагати від нього відповідальності не тільки згідно Закону, а й ще отриманої заробітної плати. 

Ми, як завжди, можемо сказати: «Ой, всьо, тільки не у нас, тільки не для нас, не в нашій країні». А можна зробити перший внесок і у майбутньому довести такий проект на рівень такої довіри та ефективності, що люди обиратимуть нарешті не партії, а людей.

детальніше про фонд читати тут

Переглядів: 533
0

Додано у в Uncategorized

І хоч я запізнилася за сімейних обставин, все одно ще раз наголошу про вагомість таких громадських організацій як "Інститут політичної освіти" (ІПО) і багатьох проектів, які вона реалізує, для України та побудови громадського суспільства у ній.

Мені та Тетяні Грибик поталанило потрапити минулого року до, так би мовити, студентських лав ІПО на курс «Місцеве самоврядування. Крок до ефективності». З самого першого семінару все не просто перевернулося у голові, більше того, багато чого стало на свої місця, ми знайшли відправні точки – де шукати відповіді, як аналізувати та об’єктивно оцінювати такі процеси як децентралізація, електронне увправління та взагалі, що то є місцеве самоврядування.

b2ap3_thumbnail_4.jpg

Нам завантажували мозок не сухим потоком інформації, а живим прикладом, розмішаним океаном законів. Адже одна справа коли ти намагаєшся прочитати та второпати хоч щось в новоспеченому чи в декількасотраз виправленому законі, або ж послухати на що звертати увагу, що є принциповим, що другорядним, побачити димку корупційної схеми та як це використовують на усіх рівнях місцевого самоврядування.

b2ap3_thumbnail_1_20160727-162021_1.jpg

З ІПО зникає страх перед кодексами, чиновниками зі «стажем». ІПО надає знання і щоби не казали скептики, вони неабияк допомагають у ситуаціях, коли ти відчуваєш, що намічується щось протизаконне. Після ІПО ми почали ризикувати і особисто я, наприклад, наважилася на свій перший грант і отримала його. Звичайно, нам ще вчитися і вчитися, гризти закони і правки, переробляти звернення та запити, ломати голови над проектами рішень, але ми вже розрізняємо де «лапша», а де є документ, створений на законних підставах. Так, безпочередньо мені секретарю постійної земельної комісії при Галицькій міській раді неабияк як потрібні були лекції по земельному кодексу в перемішку з бюджетним, після котрих проводиш паралелі із своєю радою і усвідомлюєш як будувати подальшу свою роботу заради інтересів громади.

b2ap3_thumbnail_20160727-162048.jpg

Ми їдемо з ІПО закордон і дивимося як будується місцеве самоврядування у країнах Євросоюзу, спілкуємося з депутатами та мерами усіх рівнів, нам звітують про криміногенну ситуацію головні поліціанти країни, тощо, і ми сидимо з широчезними очима з усвідомленням, що змінити країну можливо і абсолютно реально.

Варто окремо наголосити, що ІПО дарує людей, які стають друзями. Це як експерти, так і слухачі курсів. Кожен з нас має чимало запитань та прикладів, котрі ми за партою та вечорами обговорюємо, сперечаємося, записуємо. ІПО навчив розуміти, що кожна партія має чимало прекрасних людей, котрі у силу своїх можливостей та знань щоденно намагаються змінювати нашу країну до кращого.

Про внесок ІПО у моє життя можна говорити довго, але я б хотіла просто висловити щиру вдячність Богу та усім організаторам за те, що ми будь-коли можемо написати вам листа із сотнею запитань і ви відповісте, за те, що можемо спитати у будь-кого з учасників та експертів поради і ці люди радісно відгукнуться, за море підручників і знання, за наданий вектор і віру у сили кожного громадянина України!

Переглядів: 553
0

Додано у в Uncategorized

Ще два роки тому я зіштовхнулась з проблемою інформаційного вакууму щодо подій у нашому місті та районі. Не було інтернет-ресурсу, котрий би максимально висвітлював новини, де б галичани могли просто поспілкуватись, обмінятись думками. Елементарно повідомити про акції, зібрати людей за інтересами не було як. Тоді й закрутилась у голові думка про створення групи у соцмережах, котра могла б зібрати максимальну кількість галичан та усіх, хто цікавиться нашим краєм. Так виникла група «Галич давній сучасний».
На сьогодні вона практично здійснює покладені на неї функції. Нам вдалось зберегти її від спаму, новин «ні про що». Збереження тематики – одне з найважливіших завдань, яке ми собі поклали, оскільки частенько в інтернеті, особливо в соцмережах, зіштовхуємось з різного роду інформаційним сміттям, яке викликає негатив.
В кінці минулого року нам вдалось трошки «розширитись». Своїми силами ми запустили сайт району, котрий на даний момент стає все популярнішим. Якби не певна обмеженість ресурсів (адміни працюють на волонтерських засадах), то ідеї б втілювались значно швидше.
Сьогодні ми маємо привід святкувати – в нашій групі 1000 учасників! Погодьтесь, для міста з 6-тисячним населенням це вагомо, навіть при тому, що не усі члени групи є мешканцями міста.
Дякуємо усім активним її членам за поширення інформації, за цікаві пости, за корисні коменти! Запрошуємо усіх бажаючих в нашу скромну команду!

Переглядів: 601

Додано у в Uncategorized

Хм, не втрималась…

Коли була мала, каже тато, не міг мене налупцювати по дупці, бо я була таке мале й смішне, що він пробачав мені усі витівки…

Минули роки і сивина розбавила легким смутком добрі й лагідні очі мого батька… роки минули, так, але й досі пам’ятаю, як ти вигадував море ігор аби забавляти нас вечорами без електроенергії …

Він ріс в мене байстрюком, маючи байдужих батьків до його існування. Але коли настав час Х, він мовчки поїхав і зробив усе аби врятувати своїх горе-батьків. Ніколи не чула від нього, що має образу на них, чи ненависть голкою коле, ні, нічого такого немає в ньому. Лиш сказав, що руки своєї мами впізнав би серед тисяч, хоч і не тримав їх так часто, як я його.

Роки минають, та я пам’ятаю, як він вперше і востаннє зачинився в кімнаті і плакав через діагноз коханої дружини. Він ставав героєм для мене щоднини, навіть, коли робив боляче до глибин душі, та тільки з часом усвідомлюєш, що любов батька – це своєрідний страх, що він не вберіг свою дитину від буревіїв життя. Але ж не варто, тату, так тим усім перейматися…

І попри роки я памтаю свій страх, що настане війна…а тому згадалися «Антитіла»в книжках... 

 

 

 

Переглядів: 484
0

Додано у в Uncategorized

Часом бувають новини, які не просто вражають, а збивають...

Політична колода району знову настільки перемішалася, що впізнати хто в ній Джокер складнувато. А поки її уміло тасують, хтось розчаровується в собі та в своїх силах, що вже не має бажання хоч щось вирішувати чи намагатися змінити.

А колоду тим часом трясе й трясе, і всі в агонії почнуть знову нічні переговори, аби не бачити масті. Ще й Джокер з ухмилкою ховатиме своє обличчя допоки йому це потрібно. І вже  ніякий король і навіть козирний туз не зможуть зупинити процес перемішування. І коли настане момент розкинути карти, виявиться, що увесь час їх тасує Джокер все з тією ж усмішкою володаря. Лиш він забув, що Джокера ніколи ніхто не любить і не поважає, це карта яка заважає нормально розвиватися грі, від якої залижить життя району.

Ну, що ж, тасуйте, дивіться аби люди не змінили колоду на іншу, де менше карт і козирів....

 

Переглядів: 677
0

Додано у в Uncategorized

Нині дізналася, що вхожу ще й у адмінкомісію при міській раді. Мені надали для ознайомлення адмінки з вано-Франківська складені на галичан.  В одній йшлося про те, що галичанин розмістив незаконно рекламу, а в іншій - прибудував собі "халупку" біля складу якогось. Чиатючи дане, одразу згадала про наш банер на міській раді, а тому спитала: ""Як там справи з тим банером?"http://galych.com.ua/index.php/bloh/entry/kultura-istoriia-het Відповідь мене приємно вразила - виконком не надав дозволу на розміщення даної реклами і забовязав власника її зняти. Оскільки паперів дійсно не було на дане розміщення реклами, то треба ще й нам скласти адмінку.

Переглядів: 635
0

Додано у в Uncategorized

Змішана усмішка з сумом в очах військового, мрійливий погляд сина в майбутнє, що блакиттю неба вітає нас сьогодні....!
Слава Україні!

Переглядів: 692
0

Додано у в Галицькі рагулі

Адміни ГДС просто не могли заспокоїтися після новини, що ніхто не знав про банер на будівлі в міській раді, а тим паче дозволу не надавав. 

Переглядів: 917
0
jtemplate.ru - free extensions Joomla