Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Останні дописи в блозі

Затриманим виявився член команди звинуваченої у державній зраді депутатки Надії Савченко.

b2ap3_thumbnail_1475984.jpg

Моринець у балаклаві на мітингу у Києві в листопаді 2018 року

 

Служба безпеки України 18 лютого затримала Євгена Моринця, також відомого як «Біла балаклава». Його підозрюють у роботі на російські спецслужби. Про це на брифінгу 19 лютого розповів заступник голови СБУ Віктор Кононенко, пише LB.UA .

«Відбулися обшуки в офісі та за місцем проживання трьох активних учасників групи підтримки Надії Савченко, які в координації з відомим агентом російських спецслужб Миколою Дульським, котрий переховується від українського правосуддя в Росії, здійснювали підготовчі заходи для організації провокацій, що мали стати поштовхом до насильницької зміни влади», – повідомив він.

Під час обшуків затримали чоловіка на ім’я Євген Моринець. У нього знайшли «коктейль Молотова», який підозрюваний нібито планував використати найближчим часом для підпалу в Києві.

За словами представника СБУ, він готував масові протести після першого туру виборів під приводом фальсифікацій. У координації з Дульським Моринець мав забезпечити захоплення адміністративних будівель і кровопролиття.

«Як один з основних об'єктів Моринець вивчав можливість захоплення будівлі Верховної Ради України», – заявив Кононенко. Активні дії мали початися 31 березня, відразу після закриття виборчих дільниць.

Моринцеві повідомили про підозру за ч. 1 і ч. 3 ст. 109 Кримінального кодексу – дії, спрямовані на захоплення державної влади.

 

Нагадаємо, у листопаді 2018 року невідомий активіст, якого охрестили «Білою балаклавою» у центрі Києва закликав до повалення влади та так званого третього Майдану. Низку відео із закликами до активних дій він оприлюднив на YouTube. Проте на акцію у центрі столиці за його закликом прийшли лише кілька сотень маргіналів. Згодом з’ясувалося, що протест влаштував помічник народної депутатки Надії Савченко, яку звинувачують у державній зраді.

Як писав ZAXID.NET, лідера радикальної громадської організації «Наждак» Миколу Дульського також підозрюють у організації обстрілу Генконсульства Польщі в Луцьку та спробі перекриття міжнародної траси Львів – Рава-Руська за завданням спецслужб Російської Федерації.

Нині він переховується на території РФ, окрім державної зради українські правоохоронці розшукують його за погрозу вбивством.

Переглядів: 58
0

Основні зусилля кремлівської дезінформаційної кампанії протягом 2018 року були сфокусовані на українських темах – конфлікті на Донбасі та анексованому Криму.

По "кримській темі" російська пропаганда у 2018 році, зокрема, поширювала фейкову історію про заплановане будівництво українською владою 120-кілометрового водного шляху, спрямованого на ізоляцію анексованого Росією півострова від материкової України. Як приклади російських фейків на тему Донбасу наводиться брехня про те, що українська армія вбила 10 тис. осіб на територіях, підконтрольних проросійським бойовикам, і що до України нібито направлено 14 інструкторів американських спецслужб, які мають допомогти українській владі отруїти водопостачання на Донбасі. Також російські ЗМІ продовжували просувати наратив, що Україна проводить дискримінаційну політику стосовно російськомовного населення, повідомляючи, наприклад, брехню про те, що в Україні немає жодної російськомовної школи.

В загальному, у 2018 році Україна фігурувала у 461 з тисячі випадків дезінформації в російських ЗМІ.

Про це повідомляють аналітики проекту "EU vs Disinformation" (ЄС проти дезінформації).

"Прокремлівська дезінформація про Україну націлена на аудиторію в Росії, в Україні і у третіх країнах, включаючи Захід. Внутрішній аудиторії РФ показує повідомлення, спрямовані на дегуманізацію українців, виставляючи українську владу сучасними послідовниками нацизму", - зазначають аналітики. 

Українську ж аудиторію російські ЗМІ намагаються деморалізувати, применшуючи військові можливості України з метою знизити моральний дух у конфлікті з РФ.

"Західній аудиторії та міжнародному співтовариству прокремлівські ЗМІ намагаються представити Україну винною у військовому конфлікті з РФ, що триває. Піддавати сумніву відповідальність РФ було метою довгострокової кампанії РФ з дезінформації, яка призвела до нещодавньої ескалації конфлікту в Азовському морі. Подібна стратегія також була ключовою у спробах посіяти сумніви у ролі РФ в катастрофі малайзійського "Боїнга" MH17", - зазначають експерти.

У 2018 році з 212 повідомлень у розділі "anti-fake" незалежного російського видання "Інсайдер" 60 стосувалися України, у т.ч. Криму. Дезінформація містилася у повідомленнях російських державних ЗМІ про іноземні борги України, армію та президента.

Окремий блок дезінформації російських ЗМІ спрямований на представлення подій Революції Гідності та змін після неї  як "провал".

Аналітики також наводять приклад продемонстрованого на росТБ інтерв'ю з "розчарованим українцем", який виявився актором з Білорусі.

"Якщо західна аудиторія повірить у подібні повідомлення, доповнені заявами, що Україна не є реальною державою і що українці і росіяни - один народ, Кремль може сподіватися, що Захід змінить ставлення до підтримки України", - зазначають експерти.

 

Джерела:

https://www.pravda.com.ua/news/2019/01/7/7203195/

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2615131-ukraina-dosi-e-golovnim-obektom-informacijnoi-vijni-rosii.html

Переглядів: 167
0

Додано у в Різне

Не виключено, що протистояння України і Росії на Азові в 2019 році може розширитися і перекинутися на Чорне море. Крім того, Кремль може почати сухопутну операцію на адмінкордоні з Кримом або загострити ситуацію на Донбасі, або використовувати Білорусь як плацдарм для атаки.

Провокації Росії в Азовському морі – показник того, що Кремль має намір продовжувати військовий, економічний і дипломатичний тиск на Україну. І це створює сценарії, коли Україна повинна бути готова до будь-якої провокації з боку Москви. Росія розширює, так би мовити, географію своєї військової агресії. І вже відмовляється від спроб виставити все так, наче вона тут ні до чого. Зараз уже маємо російські кораблі, які атакували українські, що намагалися пройти через Керченську протоку. Якщо найближчим часом інші українські військові кораблі спробують пройти через протоку Росія може теж їх атакувати – без жодного приводу. Це створює потенційні сценарії, можливості для ескалації – що на сході України, що на решті території – у зв'язку із наближенням президентських виборів.

І найімовірніший сценарій – що Росія продовжить здійснювати дипломатичний, економічний і політичний тиск на Україну, зокрема, й через можливе загострення на Донбасі. Не обов’язково Росія прагне поглиблення конфлікту з Україною у 2019 році – оскільки в росіян є побоювання і щодо українських військових можливостей, і щодо міжнародної відповіді, якби вони пішли на загострення. Водночас те, що ми бачили в Азовському морі і Керченській протоці, – це приклад того, як крихітна іскра – конфлікт на невеликому рівні – здатний дуже швидко розгорітися.

Можливим плацдармом атаки на Україну все частіше називають Білорусь. Особливо після показових навчань «Захід-2017». Лукашенко дуже трепетно ставиться до свого права командувати на білоруській території, він не хоче бути губернатором північно-західного краю Російської Федерації. Тому говорити про те, що він тільки й мріє, щоб сюди допустити російські війська, це було б великою помилкою. Крім того, Лукашенкові потрібна сильна економічно і у військовому плані Україна, тому що вона – своєрідний громовідвід, вона врівноважує, так би мовити, імперіалістичні задуми Росії заявляють білоруські експерти.

Було б наївно припускати, що Росія залишиться таким миролюбним і стороннім спостерігачем ситуації боротьби за владу в Україні напередодні виборів.

За матеріалами «Радіо Свобода»

https://www.radiosvoboda.org/a/29684131.html

https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/29677940.html

Переглядів: 220
0

Онлайн-видання EUobserver пише про те, як Росія застосувала пропаганду аби дестабілізувати український Схід і підбурити протести у Франції та Чорногорії – і як ЄС буде реагувати на пропаганду.

Російські фейки «проторували шлях» до Керченської кризи. Прокремлівські медіа почали робити підґрунтя та поширювати дезінформацію, ще за рік до подій 25 листопада, як росіяни захопили українські кораблі в Азовському морі.

Комісар ЄС з питань безпеки, каже, що інцидент у Керченській протоці має довгу передісторію, і Росія ретельно готувалася до нього, використовуючи лояльні ЗМІ.

«Оперативна робоча група зі стратегічних комунікацій Європейської комісії, яка відповідає за виявлення дезінформації, відкрила складну мережу неправдивих новин із російських джерел», – зазначено у статті.

 «Кампанія з дезінформація почалася набагато раніше, за рік до Керченської кризи, коли російські медіа почали поширювати заяви ніби влада в Києві штучно поглиблювала дно в Азовському морі аби прийняти флот НАТО», – говорить він.

Крім того, влітку цього року ЗМІ Росії поширили фейки, ніби Україна інфікувала Азовське море холерою, а восени у російських медіа з’явилися прогнози про «спровоковані Заходом заворушення в регіоні». Також були заяви про те, що США планували протистояння між Росією та Україною в Чорному морі ще з 90-х років. Інший фейк – британські та українські спецслужби намагалися транспортувати ядерну бомбу, щоб підірвати новозбудований Кримський міст, але їх зупинили російські спецслужби.

Хоча усі ці заяви – неправда, вони мали серйозний вплив на громадську думку в ЄС, часто завдяки тому, що прокремлівські ресурси – перші за пошуками в Google. Тому ЄС буде створювати систему швидкого реагування проти дезінформації із бюджетом у п’ять мільйонів євро.

Оглядач підсумовує: йдеться не про цензурування інтернету, а підвищений моніторинг та відповідальність за поширення фейків.

Російська пропаганда вийшла далеко за межі Азовського моря, пишуть у брюссельській газеті EUobserver. «Більше місяця, МЗС Росії поширювало ідею про те, що Україна планує використати хімічну зброю проти бойовиків на окупованому Росією сході України», – пояснює оглядач.

Згідно із джерелом видання, Москва може інсценувати хімічну атаку на сході України аби виправдати збройне втручання для «захисту» російськомовного населення. Такий підхід уже використовували у Сирії – тоді хімічній атаці передували різні заяви з російських ЗМІ.

Росію також підозрюють у втручанні у французькі протести та підбурюванні «жовтих жилетів». Міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан сказав, що в країні відбувається розслідування щодо зв’язків між протестами та російськими державними медіа.

Хоча Кремль заперечив свою причетність, Росію також звинувачують у кампанії проти НАТО та ЄС на Західних Балканах. Наприклад, посол Чорногорії в ЄС Боян Саркіч заявив про кібератаку на урядові мейли, а також про сотні протестувальників у столиці країни, які вимагають звільнення двох проросійських депутатів. Одного з них звинувачують у плануванні проросійського перевороту в Чорногорії, іншого – в корупції.

Масовість поширення дезінформації, де лідерство надійно закріпилося за Росією, вражає масштабами, але не варто того боятися. Кожен із нас має усвідомлено та обережно ставитися до будь-чого побаченого та почутого, особливо в соціальних мережах.

Переглядів: 214
0

Після захоплення трьох українських суден у Керченській протоці, Російська Федерація продовжує підвищувати градус ненависті до всього українського та збільшує кількість фейків та вкидів у інформаційному просторі на військову тематику, зокрема, в соціальних мережах і стрічках новин деяких засобів масової інформації.

1. ФЕЙК: Українські кораблі порушили державний кордон Російської Федерації

Українські кораблі здійснювали морський перехід з порту Одеса до порту Маріуполь із дотриманням положень усіх чинних багатосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів і правил навігації. Зокрема, в рамках «Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки». Невмотивована атака на українські кораблі є черговим актом збройної агресії Російської Федерації проти України, як це визначено, зокрема, у Статті 2 Статуту ООН та положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 29/3314 від 14 грудня 1974 про визначення агресії.

2. ФЕЙК: Порошенко ввів у дію правовий режим воєнного стану з метою відмінити вибори в Україні

Верховна Рада України своєю постановою, за яку проголосувало 298 народних депутатів, затвердили дату президентських виборів в Україні — 31 березня 2019 року. Дія правового режиму воєнного стану, згідно з Указом Президента України № 393, закінчується о 14-й годині 26 грудня 2018 року. Відповідно до українського законодавства, старт виборчого процесу, початок висунення кандидатів від партій і реєстрація кандидатів-самовисуванців відбудеться 31 грудня 2018 року (після закінчення воєнного стану).

3. ФЕЙК: ФСБ заарештувало українських моряків і судить за обвинуваченням у порушенні державного кордону Російської Федерації

За повідомленням Центру суспільних зв’язків ФСБ: «Территориальные воды Российской Федерации, в которые вторглись украинские военные корабли, являлись таковыми еще до воссоединения Крыма с Россией».

Українські органи влади, зокрема Міністерство з питань тимчасово окупованих територій (тут) та Міністерство закордонних справ України (тут) офіційно оприлюднили інформацію про те, що українські кораблі не порушували кордони Російської Федерації за жодною з оприлюднених версій російської сторони. Затримані російською владою українські військовослужбовці визнаються військовополоненими згідно з нормами міжнародного законодавства, враховуючи факт здійснення невмотивованої військової агресії проти українських кораблів.

4. ФЕЙК: Воєнний стан введено з метою обмеження прав громадян України. Органи влади будуть відбирати автомобілі на єврономерах, відбудеться мобілізація, телефони та месенджери громадян будуть прослуховуватися та перебуватимуть під контролем органів безпеки.

Президент України Петро Порошенко декілька разів наголосив, що введення воєнного стану є наслідком здійснення збройної військової агресії, вчиненої офіційними російськими військовими підрозділами проти українських військових моряків. Цей факт вимагає від уповноважених осіб відповідного реагування, яким є введення спеціального правового режиму. Однак, факт введення в дію правового режиму воєнного стану в10-ти областях України не має на меті обмеження прав громадян, а лише можливість застосування керівництвом держави закону для негайного реагування, виключно в разі ескалації конфлікту з боку Росії або вторгнення на територію незалежної України.

Тому, за повідомленнями державних органів, на даний момент, мобілізація не здійснюється, насильно до військкоматів ніхто не заганяє, автомобілі ніхто не відбирає. Розповсюдження такого роду інформації за допомогою соцмереж чи СМС-повідомлень є спеціальними операціями Росії.

5. ФЕЙК: «Професійні дії російських прикордонників дозволили уникнути найгіршого сценарію»

Депутат ДержДуми Дмитій Бєлік повідомив, що російські військовослужбовці не використовували «таран» на морі та не атакували українські кораблі. А уповноважена РФ по правам людини Тетяна Москалькова повідомила, що «професійні дії російських прикордонників дозволили уникнути найгіршого сценарію».

Оприлюднені відео-ролики з борту російського військового корабля, а також радіо-переговори, що були оприлюднені Службою безпеки України, свідчать про здійснення російською стороною спланованих ворожих атакуючих дій проти українських моряків, що включали відкриття вогню на ураження, яке призвело до тяжких поранень українських військовослужбовців, що є грубим і невмотивованим порушенням міжнародного законодавства та неприкритою агресією.

 

Дезінформація в руках Кремля, дестабілізуюча пропаганда, сфальсифіковані дані – це та сама зброя, що й на полі бою, тільки «іншого типу». Це вже прописано в доктрині Герасимова (начальник ГШ ЗС РФ, розроблена ним доктрина передбачає співвідношення невійськових і військових операцій 4 до 1 – ред.). Тому в інформвійні, як і на полі бою, всі засоби дієві: від залучення офіційних осіб для трансляції потрібних меседжів до інтерпретації будь-яких меседжів у вигідний спосіб. В хід ідуть ТБ, радіо, періодика, агенти впливу, недержавні організації, але найбільше безмежжя можливостей дає Інтернет.

 

 

Джерела: http://www.golos.com.ua/news/87742

https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2339090-fejki-i-propaganda-ak-uberegtisa-vid-tenet-kremla.html

https://medium.com/@postinformation/%D1%82%D0%BE%D0%BF-10-%D1%84%D0%B5%D0%B9%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8F-1aa2116c1b8a?fbclid=IwAR1p7P3VcYGpYz1r5N9TCeqxHVTwb__n5brDIeIuhlCHiFTtv-g98_gprpw

Переглядів: 340
0

Можна звернути увагу,  що готівковий ринок вже піддавався панічним настроям і багато обмінників ставили курс продажу в межах до 29,50 гривень, що є явною спекулятивною грою «на підвищення».

З урахуванням ажіотажу на міжбанку, вміло розігрітого спекулянтами — результат подальшого падіння курсу буде залежати від злагодженості роботи банків і фінкомпаній для погашення панічних настроїв в 10 областях, де введено воєнний стан і оперативності дій Нацбанку щодо своєчасних виходів на торги з інтервенціями.

Згідно відкритих джерел, за настроями щодо перспектив гривні не виключено, що найближчим часом за сприятливого розвитку подій для нацвалюти – стане можливим часткове повернення її до рівня середини листопада.

 1_20181203-131029_1.png

Хочеться нагадати, що запровадження воєнного стану в 10 прикордонних областях України не впливає на впровадження програми допомоги країні Міжнародним валютним фондом. Про що повідомляла прес-служба президента з посиланням на телефонну розмову Петра Порошенка і директора Фонду Крістін Лагард. Глава МВФ відзначила, що в організації мають намір і надалі сприяти реформам в Україні і підтримувати країну.

Крім того, у Міжнародному валютному Фонді вважають, що обсяг золотовалютних резервів в Україні, який зараз на рівні 18 млрд доларів, що добре, оскільки вони покривають три місяці майбутнього імпорту. Але оцінка така, що для України такий рівень резервів все ще є низьким. Він повинен складати приблизно 30 млрд доларів, - це не точна цифра. Тому, політика Національного банку України з купівлі валюти в резерви є правильною.

Тому хочеться задати собі питання, чи варто піддаватися на спекуляції та купляти долар по «30» даючи заробляти на собі спекулянтам, витрачаючи і так важко зароблені власні кошти. Також, не забуваймо, що панічні настрої вигідні та підігріваються «братською» росією.

 

Джерела: https://finance.i.ua/

https://minfin.com.ua/ua/2018/11/30/35822274/

https://minfin.com.ua/ua/2018/11/30/35821143/

Переглядів: 280
0

День захисника України – досить нове свято, яке ми вперше відзначили тільки в 2015 році. Звичайно, переважно всі давно звикли, що чоловічий день ми відзначаємо в лютому, а жіночий у березні. Якщо додати до цього День святого Валентина, то вийде взагалі повна гармонія. Але через військовий конфлікт з Росією, всі ми розуміємо, що відзначати цей день у річницю створення Червоної армії, як мінімум нерозумно. Тай мабуть, тільки в Радянському Союзі могли придумати влаштувати дні святкування своєї статі. Хай і підвівши їх під певні історично-міфологічні події.

14 жовтня має стати антиподом радянському чоловічо-брехливому дійству з неодмінними п'янками. Ми маємо виробити свій, окремий національний канон вшанування всіх без винятку борців на Незалежність.

Крім того, вшановувати тільки чоловіків на День Захисника Вітчизни – це просто плювок в обличчя десяткам тисяч прекрасних жінок, які або несли, або зараз несуть службу у лавах Збройних Сил, Нацгвардії, поліції, СБУ тощо. І не просто несуть, а й воюють на передовій, зброєю в руках захищаючи країну від російського агресора.

День захисника України ніколи не буде традиційним святом з масовими гуляннями та веселими дійствами. Це свято пам’яті про наших гордих предків, які пером і словом, вогнем і мечем виборювали право на незалежність рідної держави; свято вшанування козацької доблесті та звитяги; свято вдячності ветеранам Другої світової, які також воювали за свою землю. І, нарешті, це день усіх героїв сьогодення, які хоробро боронять кордони України від зазіхань північного сусіда-агресора, та усіх тих, хто поклав своє життя на Сході країни в ім’я суверенності та єдності нашої держави.

Ще рано стверджувати, що День захисника України стало звичним святом для громадян – ставлення до нього лише формується. І тому воно повинне об’єднати всю Україну. У цей день ми повинні згадувати про тих людей, які в різний час на різних фронтах захищали незалежність України.

  

Джерела: http://www.nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1566:den-zakhisnika-vitchizni-svyato-yake-ob-ednue&catid=8&Itemid=350

Переглядів: 719
0

14 жовтня українці святкуватимуть день створення Української повстанської армії, яка обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Ця дата була визначена самими повстанцями — відповідне рішення ухвалив підпільний парламент Українська Головна Визвольна Рада.

100 тисяч солдатів та півмільйона волонтерів — такою була єдина армія у Другій світовій, що представляла українські інтереси та, яка ставила собі за завдання захист українців. Її вояки справді виконали його, попри чисельну перевагу ворогів.

Історик Володимир В'ятрович, Голова Українського інституту національної пам'яті пояснює: "Від самого початку повстанська армія проголосила головною метою створення незалежної української держави. Ця мета суперечила планам усіх інших учасників війни, але її безкомпромісне відстоювання повстанцями перетворило їхню армію в окремий український чинник у Другій світовій. Український визвольний рух став суб’єктом міжнародної політики, рахуватися з яким змушені були всі учасники війни". І хоч на меті вони мали відновлення української державності, проте вважались у часи СРСР «ворогами народу» через опір поневоленню.

На сьогоднішній час досі побутують в Україні радянські міфи про Українську повстанську армію і їх активно підживлює Росія та її проросійські кола.

Найпоширеніший міф – це, звичайно, закиди у співпраці з нацистською Німеччиною і повне заперечення антинімецької боротьби ОУН і УПА. Зазвичай прихильники такого міфу беруть певні справжні випадки, які мали епізодичний характер у 1941 році, і замовчують наступні епізоди, уже боротьби. І так, концентруючись на цьому періоді, заявляють, що ОУН виступала лише за співпрацю з Німеччиною, що українські націоналісти служили в німецьких каральних підрозділах, що УПА була створена теж німецькими спецслужбами.

Ще один міф, що зараз поширюють деякі представники Польщі, мовляв, українські повстанці вбивали поляків – винятково з міркувань етнічної ненависті й радикальної ідеології ОУН, буцімто, аби очистити Україну від інших націй.

Незважаючи на це, рівень підтримки діяльності УПА загалом по країні з роками усе ж зростає. Відповідно до того ж опитування групи «Рейтинг», кількість прихильників їхньої ролі в історії України зросла у два з половиною рази – з 20% до 49% по Україні.

Українська Повстанська Армія боролася за самостійну Україну, воювала проти польських шовіністів Армії Крайової, проти гітлерівської Німеччини і комуно-большевицького Совєтського Союзу. Війна з московськими окупантами велась українськими повстанцями майже 10 років після завершення Другої світової війни.

Перший бій — бій із нацистами відбувся 7 лютого 1943 року біля містечка Володимирець на Волині.  У 1949-му році Головний командир Роман Шухевич реорганізував армію. Невеликі збройні відділи, які продовжили боротьбу — мобільніші, значно легше маневрували та краще надавалися для ведення диверсійних дій та протидії радянській пропаганді. Цей етап боротьби тривав до полонення останнього генерала і командира підпілля Василя Кука у 1954-му.

Останній відомий історикам бій повстанця і чекістів відбувся у 1967 році.

Тому чим краще українці знатимуть власну історію, тим менше довірятимуть вигаданим міфам!

 

Джерела:

https://www.radiosvoboda.org/a/28793692.html

http://elitar.rv.ua/vizvolna-borotba-trivaye/

Переглядів: 887
0

Одне з основних елементів становлення державності є визначення символіки. Символіка є свідченням боротьби за самовизначення. Корені матеріальних та духовних символів козацтва слід шукати ще в глибину тисячоліть. В нас українців на сторінках календаря є день, коли пошановують козацтво, а саме на 14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці. Цього свята чекають усі із нетерпінням, адже в цей день кожен хоче відчути себе оборонцем держави, і не заперечиш, адже в цьому криється дух патріотизму, бажання збагатитися знаннями біля спраглої криниці своєї історії.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.

Унікальність історії нашого народу полягає в тому, що в козаччині виявлявся потяг до волі наших предків. І сьогодні багато хто з нас має козацькі прізвища, що ніби доводить причетність кожного до нашої історії.

Регулярні напади на українські землі кримських татар й турків, примушували українців боронити території. Якби наші предки не вигадали якогось дієвого способу оборони, цілком ймовірно,  що український народ стерли б з лиця землі. Тож такою силою й стали козаки, які захищали не лише Україну, а й Польщу, Молдову, Угорщину й Австрію від загарбників. Козацтво ширилося й розросталося, а постійна небезпека та ймовірність раптових військових дій дуже загартувала й без того міцних воїнів.

Отже, перший потужний спалах відродження власної державності припав на Козацьку добу. Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки.

Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті.

Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України Петро Порошенко визначив 14 жовтня Днем захисника України й скасував святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Тому що в Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво.

Джерела: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b18346a3f780/

https://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3455872/

Переглядів: 763
0

 

 Сьогодні в Україні намагаються відродити козацтво, ретельно вивчають життя козаків, їх звичаї, традиції, створюють сучасні козацькі загони. Справді, часи козацтва — частина героїчного минулого українського народу.

Козаки були своєрідними «лицарями» своєї доби, і як усі лицарі, повинні були мати власну символіку. Вони мусили виробити систему відповідних зовнішніх ознак, створити, або запозичити символи своєї козацької держави. Адже символіка – один з основних елементів становлення державності.

Кожен козак, що займав певну посаду на Січі отримував своєрідну відзнаку, – річ, предмет, по якому всі могли зрозуміти ким він є і за що відповідає, такі відзнаки називались клейнодами, їх можна порівняти з державними символами України – гербом, прапором і гімном.

b2ap3_thumbnail_1.jpg

Головним символом, звичайно був прапор. Це була тканина з зображенням козацького човна – чайки, ангелів-охоронців, Божої матері, перехрещених шабель, мушкетів, або козака у спорядженні. Такий прапор мав назву хоругва або корогва. На Січі була спеціальна уповноважена людина, яка на полі бою тримала прапор, її обирали козаки на січовій раді, з найбільш шанованих членів коша. Ця людина називалася хорунжий.

b2ap3_thumbnail_2.jpg

Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава - палиця з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею в кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами. Вона завжди була на видному місці; під час переговорів - у руках гетьмана, а під час виборів - на столі.

b2ap3_thumbnail_3.png

Важливим атрибутом влади був бунчук - древко завдовжки 2-2,5 м, верхівку якого прикрашали кулька-маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки. Бунчук козакам вперше офіційно надав польський король Стефан Баторіє у 1578 році, як знак звитяги.

b2ap3_thumbnail_4.jpg

Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі офіційні документи Війська Запорізького, видані кошем універсали, маніфести, привілеї, дипломатичне листування. Символом влади військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбиша - литаври. Існувало правило, що без ударів довбиша в литаври не можна було скликати Січову раду.

b2ap3_thumbnail_5.jpg

Важливе місце в системі козацької символіки займали герби. Серед них виділяються герби Війська Запорізького, а також особисті герби гетьманів і козацької старшини, а також міські герби. Усі козацькі клейноди зберігались в січовій Покровській церкві, й носилися тільки за наказом кошового отамана.

b2ap3_thumbnail_6.jpg

Козацька доба – найвеличніша сторінка історії України. Символи цієї епохи є відображенням нашої національної ідеї, незламного духу і любові до волі. Культура нашої держави заснована на елементах козацького устрою. Неможливо уявити Україну без козаків,так само як козаків без прикметника «українські».

 

Джерела: http://getmanat.org/simvoli-kozatstva-chi-znayete-vi-vse/

https://gazeta.ua/blog/39868/kozacka-simvolika

Переглядів: 977
0

Томос – це в дечому унікальний вид церковного документа. Видавати його може тільки предстоятель помісної автокефальної церкви.

Зрідка томос видається з питань, які стосуються положень християнського віровчення. Але найчастіше такі документи стосуються церковного устрою.

Коли Церква-матір хоче надати автономію (без відділення) чи автокефалію (фактичну незалежність) якійсь зі своїх частин, то випускається відповідний томос.

Власне, з грецької саме слово τόμος, яке означає "шматок" або "том", походить від дієслова τέμνω – різати, ділити.

Єдина помісна церква в Україні буде створена до кінця 2018 року, а ті церкви, що не приєднаються до неї, повинні будуть називатися "Російська православна церква в Україні".

Про це розповів Предстоятель Української Православної Церкви Київського патріархату Філарет, передає "Інтерфакс".

За його словами, після отримання Томосу на Соборі оберуть предстоятеля єдиної автокефальної православної церкви.

Наразі в Україні існує три різних православних церкви.

Українська Православна Церква Московського патріархату – канонічна, визнана світовим православ’ям наступниця Київської митрополичої кафедри, заснованої після хрещення Русі.

Згідно з офіційними даними Мінкульту, станом на початок 2018 року в УПЦ МП налічувалося трохи більше 12 тисяч приходів.

Українська Автокефальна Православна Церква (майже 1050 приходів) та Українська Православна Церква Київського патріархату (близько 5 тисяч приходів) – дві невизнані церкви. Історії їхньої появи різні, але досить схожі.

Обидві церкви поставали в часи отримання Україною незалежності: УАПЦ у 1917-1921 роках, у часи УНР та гетьманату Скоропадського, УПЦ КП – на початку 90-х років ХХ століття, після проголошення Україною незалежності та розпаду СРСР.

Обидві не були визнані РПЦ та рештою православних церков. Але саме на їхній базі зараз може бути створена нова Українська церква, якій і буде надано автокефалію. Згідно з останніми соціологічними даними, незалежність Української церкви підтримує більше 50% населення.

Зараз складно спрогнозувати, які наслідки матиме можливе надання томосу Українській церкві.

Перш за все через те, що він може докорінно змінити ситуацію як усередині самого українського православ’я, так і православ’я вселенського.

В Україні буде створена автокефальна церква на базі УПЦ Київського патріархату, УАПЦ та частини духовенства Московського патріархату, яка давно була готова до переходу. Гальмував цей процес лише неканонічний статус КП.

Згадана нова церква потенційно може стати найбільшою за чисельністю і, відповідно, впливом в Україні.

Така ситуація автоматично дасться взнаки на перерозподілі сил у глобальному православ’ї. Втрата України означатиме для РПЦ втрату величезного числа парафій і єпархій.

Більше того, нова Українська церква має шанси одразу стати однією з найбільших церков у світовому православ’ї, серйозно зменшивши чисельність і вплив Російської церкви. Хоча РПЦ і залишиться найбільшою у світі.

Уже зараз із Москви лунають цілком серйозні "застереження", що дії патріарха Варфоломія можуть спровокувати розкол у світовому православ’ї, бо РПЦ ніколи "не відмовиться від своєї київської купелі".

Долю храмів будуть вирішувати їхні приходи і священики. Обов’язкового і примусового переходу всіх православних у новостворену церкву не передбачається.

Але двері для цього будуть відкриті. Усі теперішні віряни Московського патріархату, як і їхні пастори, зможуть прийняти рішення і перейти в нову церкву.

Право вільного вибору має стосуватися всіх нині діючих простих монастирів та лавр УПЦ МП.

 

Джерела:

https://p.dw.com/p/34TEd

https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2018/07/31/7187813/

 

Переглядів: 1125
0

Недавнє опитування фонду "Демократичні ініціативи" та Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова показало, що 41% українців вважають життя в СРСР до 1985 року кращим порівняно з нинішнім. При цьому 39% не згодні з цим твердженням, а 20% не змогли відповісти. Це питання дуже політизоване, тому на нього рідко дають об'єктивну відповідь.

Для прикладу, на сході країни 56% українців вважають, що життя в СРСР до 1985 року було кращим порівняно з нинішнім. Найменша підтримка даного питання у жителів західних областей - 23% опитаних.

У даній статті наведені факти, яким все ж був рівень життя за СРСР. Детальний аналіз показує: твердження про те, що в СРСР рівень життя був вищим, - міф. Хоча Україна залишається однією з найбідніших країн Європи, рівень життя сьогодні в рази вищий, ніж був у найкращі періоди життя СРСР.

  1. Cередня зарплата в УРСР була нижчою, ніж в цілому у СРСР, найбільш ймовірно, так само було і з пенсією. В СРСР дешевими, але не більш доступними, ніж нині, були лише окремі субсидійовані товари. Люди, що займалися виробництвом ковбаси в радянські часи, стверджують: її реальна собівартість була 9-10 руб, хоча вона продавалася за 2,3 руб. Проте субсидіювати можна лише за рахунок самих громадян.

Жителям УРСР в рази дорожче, порівняно із сьогоденням, обходилися більшість видів продуктів харчування, одягу та побутової техніки. Зокрема, сьогодні українці можуть собі дозволити в чотири рази більше яєць та цукру, в п'ять разів більше олії. Одяг і побутова техніка, залежно від виду, у два-вісім разів доступніші.

Крім того, тепер не доводиться стояти в чергах, а асортимент товарів взагалі не до порівняння.

Якість товарів не підлягає кількісній оцінці, тому це питання завжди буде відкрите для дискусії. Часто доводиться чути, що якість окремих товарів, таких як морозиво, хліб та ковбаса, була кращою в СРСР. Протилежне часто кажуть про "сині кури", цигарки, одяг, взуття, більшість техніки та авто.

  1. Детальний аналіз показує, що послуги, пов'язані з утриманням житла, в СРСР не були більш доступні, ніж сьогодні. Абонентська плата за стаціонарний телефон та електроенергія сьогодні у два та п'ять разів доступніші відповідно.

Хоча інші комунальні послуги в розрахунку на одну людину номінально обходяться удвічі дорожче, ніж в СРСР.

Разом з тим, сьогодні на одну людину припадає 23 кв м житлової площі, в СРСР у 1975 році - лише 12 кв м. Тому не дивно, що комунальні послуги, левову частку яких становить обігрів житла, стали дорожчими в розрахунку на одну особу.

Проте сьогодні держава покриває витрати на комунальні послуги, що перевищують 10% доходу на 21 кв м площі на особу, а для громадян, які живуть в однокімнатній квартирі, - на загальну площу, незалежно від розміру квартири.

10% - приблизно таку частину доходу витрачали радянські сім'ї на оплату комунальних послуг. Таким чином, можна впевнено стверджувати, що доступність комунальних послуг в Україні є не меншою, ніж вона була в СРСР.

  1. Де рівень охорони здоров'я вищий - дуже складне питання. Проблема в тому, що охорону здоров'я не можна просто виміряти кількістю ліжок чи вартістю ліків. Потрібно дивитися на реальні показники, що характеризують стан здоров'я українців: тривалість життя, рівень смертності, поширеність захворювань.

На здоров'я впливає багато факторів: екологія, харчування, спосіб життя, вживання алкоголю та сигарет. Те, що українці можуть собі дозволити значно краще харчуватися, ніж в СРСР, позитивно позначається на тривалості життя.

З іншого боку, кількість алкоголю, який можуть купити українці, теж значно зросла, хоча невідомо, чи спричинило це ріст споживання. Власне, куріння та вживання алкоголю і є причиною смертності номер один серед українців. Позитивним є те, що порівняно з радянськими часами значно зріс асортимент ліків в аптеках.

  1. Сьогодні Україна є безумовним чемпіоном з витрат на соціальне забезпечення серед країн соцтабору. В Україні соціальна допомога становить 37% доходів населення порівняно з 15% в радянські часи і 18% у сучасній Росії.

Як показує наведена статистика, в українців, порівняно з радянськими часами, значно вища купівельна спроможність. Цікаво, що купівельна спроможність пенсіонерів зросла помітно більше, ніж робітників.

В СРСР середня пенсія становила лише 33-38% середньої зарплати. Наразі середня пенсія становить 44% середньої заробітної плати. Це при тому, що кількість пенсіонерів дорівнює кількості офіційно зайнятих в економіці, а в УРСР робітників було вдвічі більше, ніж пенсіонерів.

Рівень різниці між багатими та бідними не особливо відрізняється від того, що було в СРСР.

Знизився рівень дитячої смертності, очікувана тривалість життя не нижча, ніж в радянські часи. Обсяг житлової площі на одного українця зріс майже удвічі, хоча не останню роль тут зіграли масова еміграція і скорочення чисельності населення.

Проте це лише матеріальні показники. Щоб зрозуміти цінність такої простої речі як свобода, коли її нема, варто лише згадати, скільки коштували відеомагнітофони та відеокасети в СРСР. За відеомагнітофон у старі часи віддавали щонайменше 2 тис руб. У часи Союзу за відеомагнітофон можна було купити машину.

Люди потайки, ризикуючи потрапити за ґрати, збиралися, щоб подивитися жахливої якості шість разів переписану касету кітчевого американського бойовика.

Сумуючи за часами СРСР, варто спочатку уявити сьогодення без інтернету, мобільного зв'язку, іноземних фільмів та програм, можливості поїхати за кордон чи купити імпортний товар, вибрати місце праці чи проживання.

Як показує історія СРСР, віддаючи свободу в обмін на обіцянки дешевих продуктів, люди в результаті втрачають і свободу, і не отримують обіцяної "халяви". А повернути назад свободу, одного разу її віддавши, зовсім не просто.

Переглядів: 775
0

Історія українського прапора розпочалася кілька століть тому, але офіційно затвердили синьо-жовтий стяг як державний символ України лише 28 січня 1992 року.

Українське синьо-жовте сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Сучасний український прапор походить від герба Галицько-Волинського князівства - золотого лева в синьому тлі, який з'явився в другій половині XIII століття.

Навколо кольору прапора та порядку кольорів точилося чимало дискусій. Одні вважали аутентичними малинові знамена козацької держави, інші, визнаючи синьо-жовтий стяг, переконували, що його кольори перевернуті. Утім, саме синьо-жовтий прапор – це символ боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Синьо-жовтим був стяг генерального штабу головного отамана Симона Петлюри. На малюнках Юліана Буцманюка та Леоніда Перфецького, які були учасниками визвольних змагань, також зустрічаються саме синьо-жовті прапори.

Протягом останніх 20 років історики проводили дослідження становлення національних символів та спростовували різні міфи щодо питання порядку кольорів на прапорі, яким громадяни закликали “перевернути” його. Зокрема, ця тема набула відносно більшого поширення під час Євромайдану, коли деякі громадські організації та звичайні громадяни використовували саме жовто-сині прапори. Основними аргументами прихильників цієї ідеї є посилання на перший прапор УНР (втім протягом 1917 року порядок кольорів на прапорі не був усталений), на вигадані “геральдичні правила”, а також езотеричні ідеї, які до становлення прапора не мають жодного відношення.

У відповідь на це в серпні 2014 року історики-дослідники цієї теми та низка інших науковців опублікували відкритого листа із осудом подібних дій, вказавши на їх безпідставність та закликами не піддаватися на провокації: «З огляду на зазначене звертаємо увагу державних структур на потребу посилити захист державних символів України. Ми, українські науковці, насамперед ті, які безпосередньо займалися дослідженням національної символіки України, а на зламі 80–90-х років ХХ ст. докладали неймовірних зусиль, щоб наша історична національна символіка стала державною, ті, хто нас підтримував і підтримує, закликаємо громадян України не піддаватися на підступні провокації наших ворогів та не допускати спроб зневажати й нищити національні та державні нині Герб, Прапор та Гімн України.»

 

Джерела: https://uamodna.com/articles/istoriya/

http://uht.org.ua/ua/news;11238/

Переглядів: 916
0

Досвід розвитку незалежної України показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Так, однією з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії є ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне "обличчя", які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян.

Поштовхом виходу України на міжнародну арену стало Створення Української Центральної Ради в кінці 1917 р. з перетворенням автономістського курсу в період Царської Росії на самостійницький, котрий здійснювався у руслі розвитку загальносвітових демократичних державно-правових процесів.

Розбудова державності в Україні за концепцією Центральної Ради проходила в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних партій і сил та хоча боротьба за владу не припинилася і в часи гетьманської Української Держави, проте в цей період було створено найпотужніший державний апарат.

Прийняті в цей час Універсали та Конституція, повинні були мати тимчасовий характер, адже вони створювалися на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вони мали демократичний характер, були доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.

Однією з найважливіших складових демократії є право націй на самовизначення. Ще в 1917 році більшовицький уряд декларував це право за усіма націями. Але одна справа – декларувати права і свободи громадян, а інша – забезпечити їх реалізацію. За часів Радянського союзу люди, маючи конституційне право на житло, роками стояли в чергах на отримання квартири. Приблизно така ж ситуація була й з охороною здоров'я, з вищою освітою тощо. Хоч Конституції і проголошували побудову «розвинутого соціалізму», рівень життя радянських людей був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Більшість товарів народного споживання були дефіцитними або зовсім недоступними для рядових споживачів. Навіть маючи гроші, люди не могли купити необхідні їм товари. На дефіциті наживались ті, хто мав доступ до таких товарів, з'явились такі негативні явища як спекуляція, а в вищих ланках влади – корупція і цинізм.

У 70-х роках радянська система продовжувала ігнорувати потреби національного розвитку. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів в СРСР обмежувалась національна самостійність республік.

Однак і нарешті, лишень після проголошення Акту про державну незалежність 24 серпня 1991 року Україна стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу. Забезпечивши власні потреби у військово-політичній сфері, західні країни на деякий час втратили інтерес до розвитку держав СНД, сконцентрувавши свою увагу на власних проблемах: США — на президентських виборах, Німеччина — на питаннях внутрішньої консолідації, Японія — на чотирьох островах Курильської гряди. А фінансова допомога використовувалася Заходом як своєрідний «важіль тиску» на Україну щодо ядерного роззброєння.

Отже, на початковому етапі державотворення незалежної України, перебіг цього процесу значною мірою визначався непідготовленістю українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу визнання незалежності України.

На теперішній час суспільно-політична ситуація в Україні залишилась досить складною і характеризується наявністю, крім загальнонаціональних, ще і специфічних регіональних проблем.

Однак, слід також зазначити, що є певні досягнення у їх вирішенні – з боку органів центральної та місцевої влади, а також спостерігаються успіхи у впровадженні реформ, зокрема у сфері децентралізації влади. Проте відсутність політичного консенсусу між окремими політичними силами і намагання використовувати наявні проблеми у партійних інтересах іноді заважають швидко та ефективно відповідати на виклики сьогодення.

24 серпня Україна святкуватиме Незалежність яка дала нам демократію і свободу; почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу. Формуються середній клас і громадянське суспільство. Нарешті виросло перше пострадянське покоління, з новим європейським світоглядом.

Тепер стратегічно і тактично маємо зосередитися на досягненнях у матеріальній сфері, у рівні життя людей. Як казав В’ячеслав Чорновіл, «нам потрібна багата людяна держава вільних, заможних громадян, упевнених у своєму майбутті».  І «якщо ти віриш у себе й постановив – не вагайся. Іди, іди, іди...»

 

Джерела: http://lawdiss.org.ua/books/099.doc.html

http://www.rulit.me/books/istoriya-ukraini-posibnik-read-381036-277.html 

 

Переглядів: 875
0

Україна, як ніколи, близька до появи власної автокефальної помісної церкви. Петро Порошенко в цьому питанні виявився "більш наполегливим та практичним" за своїх попередників, а тому вже є прогрес. З перших днів на посаді глави держави він поставив за мету домогтися від Константинополя автокефалії для української православної церкви.
При цьому, відповідне рішення Вселенського патріархату може бути ухвалене вже до 1030-річчя хрещення Київської Русі, про що ми дізнаємось 28-го липня.
Перспектива отримання автокефалії Українською Помісною Православною Церквою вважається в Кремлі однією з найбільших в новітній історії загроз російському впливу в Україні.
По своєму історичному значенню, це очікуване Києвом рішення Вселенського Патріархату в Москві порівнюють з Актом проголошення незалежності України 1991 року.
Тому не дивно, що останнім часом Кремлем кинуто всі сили та засоби для того щоб не допустити надання Всел¬енським Патріархатом Томосу про автокефалію православній церкві в Україні.
Автокефальна церква є одним зі стовпів національної безпеки України: "Це - питання нашої української незалежності. Це - один із стовпів української держави, української нації, української національної безпеки. І, нарешті, всієї світової геополітики", - сказав Порошенко.
Президент також зазначив, що саме тому й чинять такий шалений опір Москва та її "п'ята колона" всередині України. "І навіть деякі політики, яких заведено вважати проукраїнськими, дозволяють собі передавати сигнали назовні, що, мовляв, не варто поспішати з наданням автокефалії", - додав Порошенко.
Ситуація непроста. Протидія - масштабна і системна. Немає жодних підстав вважати, що Томос у нас в кишені. Але нам з вами залишається дві речі для того, щоб його отримати - молитися, вірити і боротися.

Джерела:

http://www.president.gov.ua/news/spodivayusya-sho-ce-rishennya-bude-prijnyato-do-1030-richchy-47006
https://ukr.lb.ua/world/2018/06/21/400990_propagandistska_viyna_proti.html
https://www.bbc.com/ukrainian/features-43798262
https://ukr.lb.ua/news/2018/07/15/402861_poroshenko_nemaie_zhodnih_pidstav.html

Переглядів: 840
0

b2ap3_thumbnail_00594470.jpg

Після Революції Гідності Україна перестала сприйматися, як країна в затінку Росії. Вона нарешті почала по-справжньому “існувати” у головах європейців, а вони неочікувано для себе  “відкрили” її. Від екзальтації до упередження, і навпаки, саме так міняється образ сучасної України у сприйнятті європейцями.

Головну і найважливішу роль у формуванні іміджу України протягом останніх двох років відіграли українські військові та волонтери, оскільки вони зуміли відстояти суверенітет України та продемонструвати, що вона існує.

Однак, голос України в Європі, в публічному європейському просторі, є все ще ледь чутним. Беззаперечно, що Україна після Євромайдану, і українська громадянська спільнота, і політична спільнота намагаються шукати певні шляхи, способи, методи, аби зробити свій голос гучнішим, чіткішим. Ми маємо завдячувати західній інтелектуальній еліті, яка пише про Україну мабуть більше, зрозуміліше і доступніше, ніж самі українці про себе.

У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Українська держава – могутня і миролюбна країна. І ми можемо будувати її з кожним днем ще кращою. Кожен українець має вплив на імідж своєї держави, що і потрібно використовувати для її блага, потрібно поводитись і думати так, ніби ти вже живеш у цивілізованій країні, на побутовому рівні поважати свою мову і культуру, цікавитись нею і за кордоном гідно представляти свою країну. Тільки так можна підготувати необхідний ґрунт для змін. Ніхто ззовні не створить в Україні відповідної культури поведінки та взаємоповаги, не навчить ввічливо розмовляти з людьми у транспорті, не плювати на підлогу в ліфті, не кидати недопалків до клумби і т.д.

Пам’ятай, Україна починається з тебе!

Джерела:

https://www.obozrevatel.com/blogs/83721-imidzh-ukraini-za-kordonom-povodtes-i-dumajte-tak-nibi-vi-vzhe-zhivete-u-tsivilizovanij-kraini.htm

https://www.prostir.ua/?focus=obraz-ukrajiny-za-kordonom-yak-strichka-mebiusa

Переглядів: 680
0

Додано у в Різне

b2ap3_thumbnail_dk_10.jpg

Щороку, починаючи 1996-го, 28 червня Україна відзначає День Конституції – єдине свято, яке закріплено в цій самій Конституції. Це – знаковий для українців день, бо в цей день ми, після багатьох років неприйняття і дискусій отримали основоположний документ найвищої юридичної сили.  

Після урочистого прийняття 24 серпня1991 року Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, Україна була визнана суверенною державою та повноцінним суб'єктом міжнародних відносин більшістю країн світу. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав і свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування молодої незалежної держави.

Спроби прийняти Основний Закон були, починаючи з часу прийняття незалежності, і затягнулися на довгі шість років. За цей час було запропоновано 15 проектів Конституції – від Конституційної комісії, громад, партій і установ.

У 1992-1993 роках ще при Леоніду Кравчуку був напрацьований перший проект Конституції, але він так і не був прийнятий.

У 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти. 27 червня почався розгляд запропонованого документу у Верховній Раді. Без перерв, в ході безупинних дискусій, голосувань по кожній статті окремо і цілими розділами.

Комуністи пропонували зберегти назву УРСР,  відновити радянську форму правління, обмежити права президента і увійти в новий Союз. Конгрес українських націоналістів пропонував позбавити Крим статусу автономії. Не знаходився консенсус і в питаннях розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності.

28 червня 1996 року була прийнята Конституція України в цілому. “За” ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних. “Є Конституція!”, – такі були перші слова голови Верховної ради Олександра Мороза після її прийняття.

Тодішній президент України Леонід Кучма не був присутній на історичному засіданні парламенту, а прибув у Верховну Раду за кілька хвилин до прийняття Закону. Безсонна ніч увінчалася історичним документом, шампанським і цукерками.

Світова громадськість визнала Конституцію України однією з найбільш досконалих і демократичних. Міжнародне співтовариство високо оцінило Основний Закон України і назвало його найважливішим кроком у забезпеченні прав та свобод людини та громадянина, що сприятиме подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Сьогодні ми, як і світова громадськість, визнаємо, що маємо Конституцію, яка відповідає європейським вимогам Основного Закону.  А як зробити так, щоб конституційні постулати не були просто записами на папері, знає кожен: почати із себе і неухильно їх виконувати. Тоді й результати не забаряться.

 

Джерела: http://prolviv.com/blog/2017/06/28/tsikavi-fakty-pro-konstytutsiiu-ukrainy/
https://espreso.tv/article/2017/06/28/konstytuciya

http://ck.sfs.gov.ua/media-ark/news-ark/301366.html  

Переглядів: 847
0

Додано у в Різне

b2ap3_thumbnail_img0.jpg

На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Вперше за 70 років були проведені демократичні вибори в органи державної влади. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.

У 1991 р. склалися сприятливі умови (розпад СРСР, боротьба за владу в Москві), що ані союзний, ані російський центр не змогли зупинити процес усамостійнення України. Невдала спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. у Москві форсувала розпад СРСР. На окраїнах радянської імперії місцева номенклатура, використавши прагнення народів до самостійного розвитку і підтримавши гасла незалежності, прийшла до влади. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. СРСР фактично перестав існувати. Юридичне підтвердження процесу розпаду Радянського Союзу завершилося укладенням міждержавної угоди 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР. А 26 грудня 1991 р. одна з палат Верховної Ради СРСР - Рада республік - прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.

Прийняття Основного Закону стало для України закономірним і логічним завершенням непростого процесу творення власної держави, одним з важливіших гарантій її незалежності. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна країна, визнана майже 140 державами.

Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще триває.

Відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення дійсно економічного заможного соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, які були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі та національного характеру.

Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки.

Шлях України – це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної. У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди.

 

 

http://library.kr.ua/archives/ukr10.html

http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1986-1991/

https://mkrada.gov.ua/content/do-dnya-nezalezhnosti-ukrainiistoriya-ukraini-ta-derzhavotvorennya.html

Переглядів: 952
0

Додано у в Різне

Травневі грози в районі Авдіївки

b2ap3_thumbnail_20180529-193258.jpg

Прес-центр Об'єднаних сил зафіксував ескалацію на більшості ділянках фронту в тому числі підтвердив і вчорашні повідомлення місцевих жителів про застосування терористами «Градів» по ​​українських позиціях у Авдіївці.

Упродовж минулого тижня на Донбасі бойовики "Л-ДНР" втратили своїх поплічників та дві установки реактивних систем залпового вогню «Град». Прихильники бойовиків з окупованих територій Донецької та Луганської областей скаржились у соцмережах на запеклі бої впродовж останніх днів та значні втрати серед окупантів. Підрозділи Об'єднаних сил вели інтенсивні бойові дії в районі Авдіївської промзони і населеного пункту Піски, де давали адекватну відповідь та знищували вогневі засоби противника буквально не даючи підняти голови бойовикам.

За даними розвідки, на Авдіївському напрямку противник втратив 5 осіб загиблими та 7 пораненими. В "ДНР" у "9 ошмсп мп", що в Новоазовську бойовики недорахувалися п'ятьох найманців, а у "3 омсбр" з Горлівки – трьох бойовиків. У "ЛНР" лави "7 омсбр", що у Брянці, зменшилися на чотирьох бойовиків.

Також, під час рейду один з підрозділів 25 окремого мотопіхотного батальйону 54 ОМБр Об'єднаних сил взяв у полон бойовика "3-го батальйону 7-ї мотострілецької бригади", якого передано співробітникам Служби безпеки України.

Військовослужбовців, які брали участь у рейді, командуванням Об'єднаних сил буде представлено до нагород.

Як бачимо, цей тиждень виявився досить вдалим: Україні вдалося здобути ряд перемог на полі бою. Але найголовніше те, що ці перемоги ще на кілька кроків наблизили головну перемогу.

Позначити в: зсу україна
Переглядів: 858
0

Додано у в Наболіле

Йшла якось Алеєю Небесної Сотні та згадувала, як планували навести красу в Галичі, поробити гарні клумби, посадити красиві кущики. Та ось, мало того, що дізайнєри не вийшли з комунальників, засуха така як в Сахарі (судячи з того,  скільки рослин просто всохло за минуле літо, не таке вже й засушливе), то ще й люди підсобили - пів Алеї вже залишилось без самшиту і барбарису. Замість декоративних кущиків - декоративні ямки.

Переглядів: 1383
0