Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Підписатись на RSS Публікації позначені в створення

Одне з основних елементів становлення державності є визначення символіки. Символіка є свідченням боротьби за самовизначення. Корені матеріальних та духовних символів козацтва слід шукати ще в глибину тисячоліть. В нас українців на сторінках календаря є день, коли пошановують козацтво, а саме на 14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці. Цього свята чекають усі із нетерпінням, адже в цей день кожен хоче відчути себе оборонцем держави, і не заперечиш, адже в цьому криється дух патріотизму, бажання збагатитися знаннями біля спраглої криниці своєї історії.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.

Унікальність історії нашого народу полягає в тому, що в козаччині виявлявся потяг до волі наших предків. І сьогодні багато хто з нас має козацькі прізвища, що ніби доводить причетність кожного до нашої історії.

Регулярні напади на українські землі кримських татар й турків, примушували українців боронити території. Якби наші предки не вигадали якогось дієвого способу оборони, цілком ймовірно,  що український народ стерли б з лиця землі. Тож такою силою й стали козаки, які захищали не лише Україну, а й Польщу, Молдову, Угорщину й Австрію від загарбників. Козацтво ширилося й розросталося, а постійна небезпека та ймовірність раптових військових дій дуже загартувала й без того міцних воїнів.

Отже, перший потужний спалах відродження власної державності припав на Козацьку добу. Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки.

Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті.

Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України Петро Порошенко визначив 14 жовтня Днем захисника України й скасував святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Тому що в Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво.

Джерела: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b18346a3f780/

https://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3455872/

Переглядів: 600
0

Досвід розвитку незалежної України показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Так, однією з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії є ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне "обличчя", які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян.

Поштовхом виходу України на міжнародну арену стало Створення Української Центральної Ради в кінці 1917 р. з перетворенням автономістського курсу в період Царської Росії на самостійницький, котрий здійснювався у руслі розвитку загальносвітових демократичних державно-правових процесів.

Розбудова державності в Україні за концепцією Центральної Ради проходила в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних партій і сил та хоча боротьба за владу не припинилася і в часи гетьманської Української Держави, проте в цей період було створено найпотужніший державний апарат.

Прийняті в цей час Універсали та Конституція, повинні були мати тимчасовий характер, адже вони створювалися на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вони мали демократичний характер, були доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.

Однією з найважливіших складових демократії є право націй на самовизначення. Ще в 1917 році більшовицький уряд декларував це право за усіма націями. Але одна справа – декларувати права і свободи громадян, а інша – забезпечити їх реалізацію. За часів Радянського союзу люди, маючи конституційне право на житло, роками стояли в чергах на отримання квартири. Приблизно така ж ситуація була й з охороною здоров'я, з вищою освітою тощо. Хоч Конституції і проголошували побудову «розвинутого соціалізму», рівень життя радянських людей був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Більшість товарів народного споживання були дефіцитними або зовсім недоступними для рядових споживачів. Навіть маючи гроші, люди не могли купити необхідні їм товари. На дефіциті наживались ті, хто мав доступ до таких товарів, з'явились такі негативні явища як спекуляція, а в вищих ланках влади – корупція і цинізм.

У 70-х роках радянська система продовжувала ігнорувати потреби національного розвитку. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів в СРСР обмежувалась національна самостійність республік.

Однак і нарешті, лишень після проголошення Акту про державну незалежність 24 серпня 1991 року Україна стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу. Забезпечивши власні потреби у військово-політичній сфері, західні країни на деякий час втратили інтерес до розвитку держав СНД, сконцентрувавши свою увагу на власних проблемах: США — на президентських виборах, Німеччина — на питаннях внутрішньої консолідації, Японія — на чотирьох островах Курильської гряди. А фінансова допомога використовувалася Заходом як своєрідний «важіль тиску» на Україну щодо ядерного роззброєння.

Отже, на початковому етапі державотворення незалежної України, перебіг цього процесу значною мірою визначався непідготовленістю українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу визнання незалежності України.

На теперішній час суспільно-політична ситуація в Україні залишилась досить складною і характеризується наявністю, крім загальнонаціональних, ще і специфічних регіональних проблем.

Однак, слід також зазначити, що є певні досягнення у їх вирішенні – з боку органів центральної та місцевої влади, а також спостерігаються успіхи у впровадженні реформ, зокрема у сфері децентралізації влади. Проте відсутність політичного консенсусу між окремими політичними силами і намагання використовувати наявні проблеми у партійних інтересах іноді заважають швидко та ефективно відповідати на виклики сьогодення.

24 серпня Україна святкуватиме Незалежність яка дала нам демократію і свободу; почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу. Формуються середній клас і громадянське суспільство. Нарешті виросло перше пострадянське покоління, з новим європейським світоглядом.

Тепер стратегічно і тактично маємо зосередитися на досягненнях у матеріальній сфері, у рівні життя людей. Як казав В’ячеслав Чорновіл, «нам потрібна багата людяна держава вільних, заможних громадян, упевнених у своєму майбутті».  І «якщо ти віриш у себе й постановив – не вагайся. Іди, іди, іди...»

 

Джерела: http://lawdiss.org.ua/books/099.doc.html

http://www.rulit.me/books/istoriya-ukraini-posibnik-read-381036-277.html 

 

Переглядів: 760
0

Україна, як ніколи, близька до появи власної автокефальної помісної церкви. Петро Порошенко в цьому питанні виявився "більш наполегливим та практичним" за своїх попередників, а тому вже є прогрес. З перших днів на посаді глави держави він поставив за мету домогтися від Константинополя автокефалії для української православної церкви.
При цьому, відповідне рішення Вселенського патріархату може бути ухвалене вже до 1030-річчя хрещення Київської Русі, про що ми дізнаємось 28-го липня.
Перспектива отримання автокефалії Українською Помісною Православною Церквою вважається в Кремлі однією з найбільших в новітній історії загроз російському впливу в Україні.
По своєму історичному значенню, це очікуване Києвом рішення Вселенського Патріархату в Москві порівнюють з Актом проголошення незалежності України 1991 року.
Тому не дивно, що останнім часом Кремлем кинуто всі сили та засоби для того щоб не допустити надання Всел¬енським Патріархатом Томосу про автокефалію православній церкві в Україні.
Автокефальна церква є одним зі стовпів національної безпеки України: "Це - питання нашої української незалежності. Це - один із стовпів української держави, української нації, української національної безпеки. І, нарешті, всієї світової геополітики", - сказав Порошенко.
Президент також зазначив, що саме тому й чинять такий шалений опір Москва та її "п'ята колона" всередині України. "І навіть деякі політики, яких заведено вважати проукраїнськими, дозволяють собі передавати сигнали назовні, що, мовляв, не варто поспішати з наданням автокефалії", - додав Порошенко.
Ситуація непроста. Протидія - масштабна і системна. Немає жодних підстав вважати, що Томос у нас в кишені. Але нам з вами залишається дві речі для того, щоб його отримати - молитися, вірити і боротися.

Джерела:

http://www.president.gov.ua/news/spodivayusya-sho-ce-rishennya-bude-prijnyato-do-1030-richchy-47006
https://ukr.lb.ua/world/2018/06/21/400990_propagandistska_viyna_proti.html
https://www.bbc.com/ukrainian/features-43798262
https://ukr.lb.ua/news/2018/07/15/402861_poroshenko_nemaie_zhodnih_pidstav.html

Переглядів: 779
0

Додано у в Різне

b2ap3_thumbnail_img0.jpg

На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Вперше за 70 років були проведені демократичні вибори в органи державної влади. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.

У 1991 р. склалися сприятливі умови (розпад СРСР, боротьба за владу в Москві), що ані союзний, ані російський центр не змогли зупинити процес усамостійнення України. Невдала спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. у Москві форсувала розпад СРСР. На окраїнах радянської імперії місцева номенклатура, використавши прагнення народів до самостійного розвитку і підтримавши гасла незалежності, прийшла до влади. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. СРСР фактично перестав існувати. Юридичне підтвердження процесу розпаду Радянського Союзу завершилося укладенням міждержавної угоди 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР. А 26 грудня 1991 р. одна з палат Верховної Ради СРСР - Рада республік - прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.

Прийняття Основного Закону стало для України закономірним і логічним завершенням непростого процесу творення власної держави, одним з важливіших гарантій її незалежності. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна країна, визнана майже 140 державами.

Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще триває.

Відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення дійсно економічного заможного соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, які були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі та національного характеру.

Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки.

Шлях України – це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної. У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди.

 

 

http://library.kr.ua/archives/ukr10.html

http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1986-1991/

https://mkrada.gov.ua/content/do-dnya-nezalezhnosti-ukrainiistoriya-ukraini-ta-derzhavotvorennya.html

Переглядів: 782
0
jtemplate.ru - free extensions Joomla