Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Підписатись на RSS Публікації позначені в суспільство

День захисника України – досить нове свято, яке ми вперше відзначили тільки в 2015 році. Звичайно, переважно всі давно звикли, що чоловічий день ми відзначаємо в лютому, а жіночий у березні. Якщо додати до цього День святого Валентина, то вийде взагалі повна гармонія. Але через військовий конфлікт з Росією, всі ми розуміємо, що відзначати цей день у річницю створення Червоної армії, як мінімум нерозумно. Тай мабуть, тільки в Радянському Союзі могли придумати влаштувати дні святкування своєї статі. Хай і підвівши їх під певні історично-міфологічні події.

14 жовтня має стати антиподом радянському чоловічо-брехливому дійству з неодмінними п'янками. Ми маємо виробити свій, окремий національний канон вшанування всіх без винятку борців на Незалежність.

Крім того, вшановувати тільки чоловіків на День Захисника Вітчизни – це просто плювок в обличчя десяткам тисяч прекрасних жінок, які або несли, або зараз несуть службу у лавах Збройних Сил, Нацгвардії, поліції, СБУ тощо. І не просто несуть, а й воюють на передовій, зброєю в руках захищаючи країну від російського агресора.

День захисника України ніколи не буде традиційним святом з масовими гуляннями та веселими дійствами. Це свято пам’яті про наших гордих предків, які пером і словом, вогнем і мечем виборювали право на незалежність рідної держави; свято вшанування козацької доблесті та звитяги; свято вдячності ветеранам Другої світової, які також воювали за свою землю. І, нарешті, це день усіх героїв сьогодення, які хоробро боронять кордони України від зазіхань північного сусіда-агресора, та усіх тих, хто поклав своє життя на Сході країни в ім’я суверенності та єдності нашої держави.

Ще рано стверджувати, що День захисника України стало звичним святом для громадян – ставлення до нього лише формується. І тому воно повинне об’єднати всю Україну. У цей день ми повинні згадувати про тих людей, які в різний час на різних фронтах захищали незалежність України.

  

Джерела: http://www.nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1566:den-zakhisnika-vitchizni-svyato-yake-ob-ednue&catid=8&Itemid=350

Переглядів: 476
0

Досвід розвитку незалежної України показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Так, однією з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії є ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне "обличчя", які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян.

Поштовхом виходу України на міжнародну арену стало Створення Української Центральної Ради в кінці 1917 р. з перетворенням автономістського курсу в період Царської Росії на самостійницький, котрий здійснювався у руслі розвитку загальносвітових демократичних державно-правових процесів.

Розбудова державності в Україні за концепцією Центральної Ради проходила в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних партій і сил та хоча боротьба за владу не припинилася і в часи гетьманської Української Держави, проте в цей період було створено найпотужніший державний апарат.

Прийняті в цей час Універсали та Конституція, повинні були мати тимчасовий характер, адже вони створювалися на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вони мали демократичний характер, були доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.

Однією з найважливіших складових демократії є право націй на самовизначення. Ще в 1917 році більшовицький уряд декларував це право за усіма націями. Але одна справа – декларувати права і свободи громадян, а інша – забезпечити їх реалізацію. За часів Радянського союзу люди, маючи конституційне право на житло, роками стояли в чергах на отримання квартири. Приблизно така ж ситуація була й з охороною здоров'я, з вищою освітою тощо. Хоч Конституції і проголошували побудову «розвинутого соціалізму», рівень життя радянських людей був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Більшість товарів народного споживання були дефіцитними або зовсім недоступними для рядових споживачів. Навіть маючи гроші, люди не могли купити необхідні їм товари. На дефіциті наживались ті, хто мав доступ до таких товарів, з'явились такі негативні явища як спекуляція, а в вищих ланках влади – корупція і цинізм.

У 70-х роках радянська система продовжувала ігнорувати потреби національного розвитку. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів в СРСР обмежувалась національна самостійність республік.

Однак і нарешті, лишень після проголошення Акту про державну незалежність 24 серпня 1991 року Україна стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу. Забезпечивши власні потреби у військово-політичній сфері, західні країни на деякий час втратили інтерес до розвитку держав СНД, сконцентрувавши свою увагу на власних проблемах: США — на президентських виборах, Німеччина — на питаннях внутрішньої консолідації, Японія — на чотирьох островах Курильської гряди. А фінансова допомога використовувалася Заходом як своєрідний «важіль тиску» на Україну щодо ядерного роззброєння.

Отже, на початковому етапі державотворення незалежної України, перебіг цього процесу значною мірою визначався непідготовленістю українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу визнання незалежності України.

На теперішній час суспільно-політична ситуація в Україні залишилась досить складною і характеризується наявністю, крім загальнонаціональних, ще і специфічних регіональних проблем.

Однак, слід також зазначити, що є певні досягнення у їх вирішенні – з боку органів центральної та місцевої влади, а також спостерігаються успіхи у впровадженні реформ, зокрема у сфері децентралізації влади. Проте відсутність політичного консенсусу між окремими політичними силами і намагання використовувати наявні проблеми у партійних інтересах іноді заважають швидко та ефективно відповідати на виклики сьогодення.

24 серпня Україна святкуватиме Незалежність яка дала нам демократію і свободу; почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу. Формуються середній клас і громадянське суспільство. Нарешті виросло перше пострадянське покоління, з новим європейським світоглядом.

Тепер стратегічно і тактично маємо зосередитися на досягненнях у матеріальній сфері, у рівні життя людей. Як казав В’ячеслав Чорновіл, «нам потрібна багата людяна держава вільних, заможних громадян, упевнених у своєму майбутті».  І «якщо ти віриш у себе й постановив – не вагайся. Іди, іди, іди...»

 

Джерела: http://lawdiss.org.ua/books/099.doc.html

http://www.rulit.me/books/istoriya-ukraini-posibnik-read-381036-277.html 

 

Переглядів: 732
0

Додано у в Різне

b2ap3_thumbnail_img0.jpg

На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Вперше за 70 років були проведені демократичні вибори в органи державної влади. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.

У 1991 р. склалися сприятливі умови (розпад СРСР, боротьба за владу в Москві), що ані союзний, ані російський центр не змогли зупинити процес усамостійнення України. Невдала спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. у Москві форсувала розпад СРСР. На окраїнах радянської імперії місцева номенклатура, використавши прагнення народів до самостійного розвитку і підтримавши гасла незалежності, прийшла до влади. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. СРСР фактично перестав існувати. Юридичне підтвердження процесу розпаду Радянського Союзу завершилося укладенням міждержавної угоди 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР. А 26 грудня 1991 р. одна з палат Верховної Ради СРСР - Рада республік - прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.

Прийняття Основного Закону стало для України закономірним і логічним завершенням непростого процесу творення власної держави, одним з важливіших гарантій її незалежності. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна країна, визнана майже 140 державами.

Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще триває.

Відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення дійсно економічного заможного соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, які були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі та національного характеру.

Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки.

Шлях України – це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної. У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди.

 

 

http://library.kr.ua/archives/ukr10.html

http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1986-1991/

https://mkrada.gov.ua/content/do-dnya-nezalezhnosti-ukrainiistoriya-ukraini-ta-derzhavotvorennya.html

Переглядів: 726
0

Додано у в Різне

Кожен з нас розуміє, що майбутнє України - у наших дітях і говорячи, що "діти - наше майбутнє" ми розуміємо, що важливим фактором є виховання у них патріотизму та відповідальності за свою батьківщину.

Позначити в: суспільство україна
Переглядів: 1246
0

Додано у в Різне

https://www.youtube.com/watch?v=YKmUaN2PX1U&feature=youtu.be

Проходиш декілька сотень метрів по тій самій планеті Земля і зі світом навколо тебе відбуваються дивні трансформації. В авто ти не відчуваєш трясіння, очі не сліпить зустрічна фара, ніхто не кружляє трасою у намаганні оминути ями, косулі та дикі кабани мирно і спокійно шукають собі їжу попри сітку, нікуди не тікають від галасу автобанів. Олені та зайці не поспішаючи переходять спеціальні мости для тварин, не зауваживши навіть, що під ними летять автівки з людьми.

Одна справа жити в Україні і чути про Європу, захоплюватися нею чи ненавидіти, інша справа – самому перетнути кордон і усвідомити – ми далеко. І справа вже не у якості життя, відмінних автошляхах, програмах «розумне місто» для інвалідів, прозорості працевлаштування, податках…

Біда у наших головах. Ми хочемо, та продовжуємо жити у суцільному рабстві за 1450 чи скільки там від нещодавна.

Декілька місяців назад з хорошою людиною з державної служби в мене виникла суперечка. Спочатку людина образилася, що я відкрито повідомила їй, що вона офіційно влаштований Раб. На репліку, а що я можу зробити, це ж робота, як не як. Від мене надійшла проста відповідь – вас сотні тисяч таких, вимагайте заробітних плат, а не чергової омани з підвищенням. Але ж всі прекрасно розуміють, що виступивши за покращення, за логікою прийде скорочення. Хто ж хоче бути скороченим з рабських рядів? Відсоток, на жаль, крихітний. І це коло безкінечне, таке ж безкінечне як пекло в якому живуть мої краяни з Бесарабії. Оминувши шість областей і київський автобан, аби дістатися до батьків, в мене внутрішні органи забули де їхні місця за анатомією, за автівку, мертві амортизатори, постійну небезпеку – можна промовчу?!. Знахабніти до того, що навіть розмітку не малювати!!! Це що?!

Що завадило? Знову скажете війна, мордор і все тому подібне. Та чомусь, виїхавши з Галичини, складається враження, що подальші області за моїм маршрутом усі свої ресурси віддали на боротьбу з окупантом. Вам теж лунає як абсурд?! Ні дороги, ні розмітки. Вночі неначе по мінному полю, край дороги боїшся взяти, бо його нема, і куди тебе знесе – дідько його знає. Та це ще нічого в порівнянні з Татарбунарським та Кілійським районами на Одещині. Хто полем, хто несе своє авто, хто просто плаче, бо не може, просто по-людськи не може зрозуміти, де ж їхати. Маршрутні спринтери «летять» польовими дорогами. У них час – гроші, пасажирів ділять на дві категорії: туристи, бо моляться, і бувалі, бо вже не моляться, звикли. Хоча чи можливо до цього звикнути? Ні, навіть не варто пробувати, не треба до такого звикати.

А зараз в моєму рідному селі сезон полуниць. Люди не уявляють, хто приїде до них за продукцією, чи як довезти самим все це на «Привоз». Скажете – перекривають най дорогу. У відповідь почуєте – та скільки можна перекривати?!

І все це траса міжнародного значення Рені-Одеса.

Про хворих взагалі мовчу. Бабуся їхала в онкоцентр обласний для бюрократичних нюансів і ледь не вмерла від втоми і тряски. Що порадити вагітним?..

І, дивлячись як живуть люди, мені не соромно за Україну, ні. Мені боляче і хочеться спитати у державотворців ось що. Ми  часто бачимо статті – їздили переймати досвід поляків, німців, чехів і так далі. Скажіть, будь ласка, де він, той досвід? Просте питання – що ви там переймали всі ці 25 років!!! Війна два роки, а 23 ви що робили з тим досвідом? Витрачали наші кошти і їздили, фоткалися, пики розумні робили, а як зробити прозорим робочий ринок так і не спиталися. Як убезпечити партії від впливу олігархів – забули взнати. Як податки нараховувати – теж вам було не до того. Як нам вдається це дізнатися, навіть не знаю, сама дивуюся, мо чакра якась інакша відкрита..

 І байдуже: порохи, юлі, віті, зайці… жах  в тім, що по місцях ми всі тепер теж маємо маленьких віть і пєть. І вони теж їздять, досвід переймають, дивляться, повертаються і розказують про впровадження. Але щось не те ви, мабуть, впроваджуєте. Може ви інструкцію загубили? Так скажіть, ми попросимо передати, а нам передадуть, гарантуємо…

 

Дійсно, як так можна ненавидіти нас, щоб прирікати жити в окопах по всій країні… але ж не копай чужому яму!

 

Переглядів: 981
0

Додано у в Галицькі рагулі

Перетнувши кордон України з Угорщиною дещо стає сумно, бо це щось схоже коли їдеш до батьків в гості. Ніби все добре, навіть дуже, але все одно тягне до власної оселі, якою б вона не була.

Але про подорож по програмі від Інституту Політичної Освіти до країн ЄС дещо пізніше. Зараз хочеться поділитися враженнями по повернені додому.

Отже після виснажливої дороги врешті-решт вдома, на горизонті Галич. Ще яскравіше впадають в око усі недбалості, помилки, недопрацювання протягом довгих років нестачі коштів. Ми зараз не шукаємо відповідь чому їх не вистачало, а просто констатуємо - невистачало, а тому маємо те що маємо.

Та повертаючись до теми, що вдома все ж таки набагато краще себе почуваєш, хочу відмітити, що не тільки влада винна у всіх бідах наших. 

Яскравим прикладом є людська байдужість, своєрідна неповага до загальних правил та суспільних законів. Так, виходячи з магазину учора ввечір сфоткала героя хештегу " Я паркуюсь як мудак". 

Відмінність наша від європейців в тому, що їм байдуже на вибори і партії, зате їм не байдуже спільне майно, приватне життя кожного та комфорт. Ми ж навпаки. Голосуємо хто-зна за кого і чому, або взагалі не йдемо до скриньок.Зате будь-де обговорюємо політичну ситуацію країни і зовсім не звертаємо уваги на людський рагулізм. А судячи з реакції на фото у соц мережі, то лайків набере більше фотка з песиком чи котиком, аніж фото автівки, водій котрої порушує правила. Нам краще обсмоктувати добами хто з ким одружився, що купив, у яку партію вступив, скільки пив чи не пив, їв не їв, ніж виступити з протестом, звичайним людським протестом як громадянин своєї країни, в котрій ми мріємо про порядок.

Так само, декілька тижнів назад під самі ворота дитячого садочка під"їхало таксі. Тоді я не мала телефона, але запитала у водія з якого це приводу тепер усі діти змушені сходити з доріжки  в  болото, невже тільки через те, що їде цар?!.. Водій правда змовчав, але і не змінив місця зупинки. Таких прикладів ми можемо навести сотні. Але просто переказувати замало. Тому сфоткала і запостила нашого першого героя хештегу "Я паркуюсь як мудак

Пропоную галичанам долучатися до цієї своєрідної дошки ганьби. Місто має знати своїх героїв, добрих і недуже.

b2ap3_thumbnail_20160307-000521.jpg

Переглядів: 990
jtemplate.ru - free extensions Joomla