#Starmam

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу

"Шо ше"

Додано у в Uncategorized

"ШО Б ШЕ вам задати додому",-  все казала викладачка з історії журналістики, коли ми записали вже 10 одиниць літератури на післязавтра.

В тому то і халепа, що ми так забігалися у боротьбі мепльницями, ой, тобто з чиновниками та корупційними схемами, що забули про освіту майбунього.

З чим зівштохнулася я у дорослому житті - рахунки за світло, газ, воду, декларації, якісь виписки з бухгалтерії, податкової, статут громади та регламент, міфічні 6 ділянок землі, гранти, запити та звернення, закони, які гарантують мої права, субсидія та соціальні допомоги, і так далі..

Чи було це в моїй школі? НІ! Цього там не було.

Як вірно керувавти своїми коштами, куди йдуть податки та чому ми взагалі їх сплачуємо нуль інформації. Як написати інформаційний запит - нуль. Які я маю права як громадянин цієї країни і на що маю право - нуль.

Мало того навколо багатьох питань утворилася маса вигадок та байок. І тому, якщо тобі не відомі якісь елементарні правила гри – ти в дурнях. Нічого і ні від кого добитися не в змозі. Чиновники знають сотні ходів аби убезпечити себе від відповідальності, водночас відправляючи нас куди по далі.

Або моє улюблене. Заходиш в податкову, до прикладу. І на тебе одразу 4 пари очей із запитанням: «Що?». Починаєш щось бормотіти. Звичайно, що ти бормочеш, бо сам толком не знаєш, що потрібно, а тут тре ще й якось пояснити. Така сама історія в інших установах. До мене, як депутата, звертаються громадяни за актами. Ми їх пишемо, вони йдуть, їх повертають взад переписувати. Виявляється слова якогось бракувало.

Або за рік ще не бачила жодного бажаючого зайти на будь-яку депутатську комісію, скористатися правом громадянина і послухати про що йде мова. А чому? Та бо більшість громадян не знають своїх прав і взагалі не здогадуються про їхнє існування.

Зате в школі ми зубрили неорганіку та котангенси, історичні перепетії більшості країн світу. Після уроків ми йшли додому. Для мене це була дорога шкільним автобусом, місць в котрому вистачало на 40 учнів, інші 40 із року в рік їхали стоячи. Десь біля 16-ої години ми потрапляли в село, а далі пішки додому. Вдома бігом їсти, на город, а після за домашні завдання. Мама завжди, гортаючи мій підручник з біології, питалася навіщо то мені все – знати усі вид тканин, клітин, вен, потоків крові. Відповідь була така сама як те бурмотіння в податковій. Дали – то вчи, бо не отримаєш 10 балів, а 7 чи 5, і вдома мама спитається чим то я була така зайнята, що не вивчила добре уроки.

А чого тільки варті іспити…не буду навіть згадувати.

Одна половина літа пішла на здачу шкільних, друга на університетські.

В універі все почалося спочатку. Ми як олені ходили аудиторіями, писали під диктовку сотні аркушів про щось. Це щось ще за студентською партою не влазило до голови, а зараз навіть не виринає із глибин підсвідомости. Та от чомусь предмети, які нам не диктували, а вели живий діалог – як відеоролики в голові, щораз можна увімкнути і переглянути. Ці предмети ми складали зі страхом, звичайно, але із задоволенням, з відчуттям честі, що така людина викладала нам. Як думаєте, якими знаннями користуюся сьогодні?..

Всі інші ті охорони праці, двісті видів зарубіжної літератури і на 5 курсів 2 адекватних викладача, з українською літературою – взагалі був жах, залишили велечезний нуль. Звичайно, що були серед нас ті, хто то зубрив, то в них знання мусять бути. Там хочеш не хочеш, запам’ятаєш.

А ми ж мали бути журналістами. І ходовими предметами мали стати реклама, монтаж, креативні ідеї, PR, верстка, SEO, інернет, тощо. Верстати ми звичайно навчилися, тільки вдома разом з гуглом.

Ніхто не хотів дивитися вперед, і риску можна підвести спогадом про викладача права, здається, яка абсолютно не знала української мови. Кривосіся нервово палить, коли вона читає свій конспект. Лекція перетворювалася на суцільне правлення її наголосів, відмінків, тощо.

Зараз мій брат вчиться на програміста. Історія та ж. Два-три предмета на рік – це задорого, аби висидіти всі інші 20 ні про що.

 

 

0

Коментарі

  • Коментарів немає. Залиште першим свій коментар

Залиште свій коментар

Гість Субота, 18 листопада 2017