Коли говорять про Данила Галицького, найчастіше згадують Львів – місто, яке, за легендою, король заснував для свого сина Лева. Однак Львів був потім. На 19 років раніше від першої літописної згадки про Львів, 1237 року, Данило заснував місто Холм, яке і зробив своєю столицею. За легендою, саме його найбільше розбудовував і врешті тут спочив Данило 1264 року. Попри це, місто досі залишається мало дослідженим археологами і ховає чимало таємниць. Частину з них науковці сподіваються розкрити ще цього року.

"Хто і коли збудував храм Святого Пантелеймона в Галичі?" – під такою назвою ще в 1881 році вийшов один із розділів першої монографії відомого історика Антіна Петрушевича. З тих пір пройшло багато часу, однак питання актуальне і досі.

19 квітня 1882 р. парох із с. Залуква о. Лев Лавренський разом із львівським істориком Ісидором Шараневичем  відкрили  фундаменти  старовинної кам’яної церкви, як пізніше вдалось з’ясувати за допомогою за історичних та археологічних джерел. Археологи натрапили на церкву Св. Спаса. Як пізніше вияснилось, святиня походить з початку ХІІ ст., і є однією з найраніших церков княжого Галича. Фундаменти церкви вдалось локалізувати на горі "Карпиця", поблизу дороги "Камінний вивіз", що неподалік від храму Св. Пантелеймона.

Резолюція учасників ХІV Міжнародної наукової конференції «Археологія заходу України» (Львів, 17-19 травня 2017 р.) з приводу ініціативи Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Галицької районної адміністрації та Галицької районної Ради відбудувати літописний св. Успенський собор в с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області.

Галичу відомі часи, коли ніяких мостів через Дністер не було, а переправи здійснювалися паромами та човнами. Такі перевезення через бурхливу ріку не були безпечними для людей.

У кінці XVII ст., оформившись як самостійний населений пункт, Демешківці протягом століть залишалися невеличким сільцем без власної управи та парохії.

Найбільш поширеними у Галицькому районі є тридільні церкви. До них належить і Придністровська церква святого Архистратига Михаїла, побудована в 1888 році.

Церква Покрова Пресвятої Богородиці с. Загір'я-Кукільницьке походить з 1924-1925 рр. Збудована, очевидно, на місці попередньої дерев'яної церкви, знищеної під час першої світової війни.

Церква Св. Параскеви знаходиться в мальовничому селі Курипів Галицького району. Збудували її протягом 1864-1872 років, очевидно, на місці попередньої церкви з XVIII ст. Канонічну візитацію церкви провели в 1888 р. Була філіальною до парафіяльної церкви в с. Острів.

Дерев’яна парафіяльна церква збудована і освячена в 1810 році. Канонічна візитація церкви відбулася в 1833 році. Також про церкву згадано в 1895 і 1914 роках.

Село Слобода розташоване недалеко від м. Бурштин, що в Галицькому р-ні.  Дерев'яна церква у цьому селі збудована в 1870 р. (за іншими даними - в 1856 р., навіть фігурує дата - 1896 р.). Була парафіяльною до церкви в с. Коростовичі. Це пам'ятка архітектури місцевого значення. Церква знаходиться в користуванні громади УГКЦ. Та будівля не використовується, адже громада села збудувала новий мурований храм на південній околиці села.

Галицьке Євангеліє — одна з найдавніших пам'яток Київської Русі. Написане уставом на пергаменті. 1-228 аркуші писані в давньому Галичі у період від 1 жовтня по 19 листопада 1144 (про це є дописка на 228 аркуші), а решта — 32 аркуші — там же в 12-13 ст. Видано Галицьке Євангеліє 1882-1883 рр. архимандритом Амфілохієм. Галицьке Євангеліє має срібну шкіряну оправу і 260 пергаментних аркушів.

Галицький або Старостинський замок одне з найвідоміших і найвідвідуваніших туристами місце у Галичі. Руїни замку розташовані на високому пагорбі Галич-гори на правому березі річки Дністер над містом – в минулому служив фортифікаційною спорудою оборонного значення.

Посеред Ринкової площі у Галичі була дерев’яна ратуша. Про неї не збереглося ніяких відомостей.

Караїми – невеликий тюркомовний народ, представники якого сповідують караїмізм. Історія галицької караїмської громади бере свій початок, за однією з версій, з сер. ХІІІ ст. Оселились караїми у Галичі біля Ринкової площі. Ця вулиця має дуже зручне розташування, адже тягнеться вздовж правого берега Дністра і виходить на головну ринкову площу міста – Майдан Різдва. З цього можемо робити висновок, що караїми були досить впливовими у міському середовищі галичан. 

На початку Першої світової війни настоятель церкви Різдва Христового о. Микола Винницький (1856-1929) співпрацював з організацією «Карпаторуський освободительний комітет», яка пропагувала об’єднання з Росією. Австрійська влада жорстоко переслідувала москвофілів. Разом із 127 галичанами о. Микола потрапив до австрійського концтабору в м. Талергоф. За кілька років йому, одному з небагатьох, вдалося повернутися додому.

Під гнітом Австро-Угорщини і Польщі з тисяч православних храмів на території теперішньої Івано-Франківської області залишились одиниці, а з 1930-х рр. їх залишилося всього два, один із них у Галичі. Православна громада м. Галича була досить великою. Попри утиски польської влади люди горнулися до своєї віри. І хоч не було споруди, в якій люди мали б змогу молитися Богові, відомо, що церковним Богослужбовим життям громада жила вже від 1924 р. 21 грудня 1924 р. (за старим стилем) для священнодійствування  на парафії Св. Володимира в м. Галичі був освячений антимінс – Богослужбовий плат з часточкою мощей, на якому зображено покладання Тіла Христового у гріб. Для Галицької парафії Св. Володимира антимінс був освячений Преосвященним єпископом Гродненським і Новогрудським Олексієм із благословення Митрополита Діонісія (Валединського) предстоятеля Польської Автономної Православної Церкви, якому була підпорядкована Православна Церква на Західній Україні.

У першій половині ХІІ ст. Галич став головним містом Галицького князівства, внаслідок об’єднання кількох князівств Давньоруської держави. Через кілька десятиліть – столицею Галицько-Волинського князівства. В місті постав головний осідок Галицької митрополії – духовного центру західно-українських земель.

jtemplate.ru - free extensions Joomla