Вівторок, 12 грудня 2017 21:07

Костел св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників

Костел св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників у с.  Кукільники Галицького району - місце, куди варто заїжджати. Костел дійсно старовинний, хоча на даний час у дуже поганому стані, тож варто поспішити.

У польські часи село називалось Какольники або Конкольники (Konkolniki, Kakolniki). Зараз в цьому поселенні на річці Бибелці проживає півтисячі мешканців. Кукільники вперше згадуються в 1421 році, а вже 1515 року вони отримали статус містечка та стали центром волості, до якої входило 8 сіл.

З історичних документів, виявлених мистецтвознавцем Й. Пеленським, відомо, що у Кукільниках та інших столичних містах проживав галицький латинський архієпископ Бернард (згадка в 1390 р.), бо кафедрального храму ще не було. Після Бернарда владичий престол майже 18 років займав францисканець Якуб Стрепа (1391 - 1409 рр.). За його владицтва архієпископство частково отримало в дар від короля землі навколо Кукільників, а частково скупило. Саме із кукільницьким костелом відтоді пов'язується власність архієпархії. На думку івано-франківського історика 3. Федункова, костел у Кукільниках слід вважати першою латинською кафедрою Галицької архієпархії: "Саме звідти у 1414 році резиденцію католицького архієпископа перенесено до Львова".

Римо-католицька парафія була заснована в Кукільниках львівським архієпископом Яном Жешовським (Jan Rzeszowski). У фундаційній грамоті, виданій архієпископом 27 травня 1421 року вказується, що у центрі села, навпроти "дому руського пресвітера", було відведено земельну ділянку під костел, який з'явився у XV ст. Очевидно, костел, як і його попередник, був дерев'яним.

В 1430 році польський король Владислав Ягайло надав маєтностям архієпископів німецьке (магдебурзьке) право. У поселенні був навіть замок, відреставрований абатом Григорієм з Сянока, який тут і помер в 1479 році. Про замок згадував пізніше ще і архієпископ Ян Скарбек у 1731 році.

Не обминули костел татарські погроми. З документів 1623 року знаємо, що його, як і поселення було спалено нападом татар.

Відновлена святиня вдруге піддалась знищенню у 1676 році татарськими ордами Ібрагіма Паші. Пізніше на місці давнього храму ксьондз Марцін Ординський звів каплицю. У протоколі візитації архієпископа Яна Скарбека з 1732 року записано, що мурований костел під титулом Св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників був відбудований на кошти архієпископа. Місце під новий храм було вибране на горбочку у центрі села.

У 1727 р архієпископом Яном Скарбеком була зібрана комісія, яка визнала Розп'яття із Кукільницького замку чудотворним і наказала перенести його до головного вівтаря костелу. За заповітом Яна Скарбека, саме у кукільницькому новозведеному в стилі барокко храмі, мало бути поховане серце архієпископа.

З протоколу візитації 1741 року архієпископом Миколаєм-Ігнатієм Вижицьким відомо, що у цей час будівництво костелу ще тривало. Коштами на побудову храму допомагав також воєвода київський Йосиф Потоцький.

Ще під час будівництва, у 1735 році храм було пограбовано, через що чимало костельного інвентаря втрачено назавжди.

Акти візитації з другої половини XVIII ст. повідомляють про подальші зміни у вигляді святині. Так, за даними із 1766 року в храмі було сім нових вівтарів, поки що не позолочених і не розмальованих, окрім вівтаря Пресвятої Трійці. У головному, центральному вівтарі знаходилось чудотворне Розп'яття. Також костел на той час мав уже два дзвони, які потребували ремонту.

За наступний рік вівтарі таки були позолочені і помальовані, хори відремонтовані, а дзвони перенесені до нової мурованої дзвіниці. З чого можна робити висновок, що вона виникла у 1767р., а  в 1882р. її повністю реконструювали.

Слід відзначити, що у 1765 році Кукільники стали центром новоствореного римо-католицького деканату, до якого входили парафії: в Бережанах, Горожанці, Кукільниках, Козовій, Монастириськах, Нарайові, Підвисокому, Підгайцях та в Усті. Після ліквідації цього деканату в 1787 році Кукільники відійшли до бережанського деканату. Але того ж року його відновили і  до нього ввійшли Більшівці, Бурштин, Горожанка, Кукільники, Маркова, Підгайці та Рогатин. А у XX ст. ще приєдналися парафії в Бокові, Медусі, Сарниках Дольних (тепер с. Поділля), Товстобабах і Старих Скоморохах.

У 1774 році у костелі було проведено художні роботи. Розписи у храмі належать пензлю Станіслава Строїнського. Над південним входом розписано ікону "Воскресіння Лазаря", а над північним - "Вечеря в Еманаусі". Вище, по боках від вікон, розмальовано чотири сівілли. На склепінні куполу - "Поклоніння трьох волхвів". На стінах розписані сидячі фігури "Докторів костелу". На західній стіні зображено "Св. Вероніку", яку оточують ангели. Над хорами зображено "Смерть Мойсея", а під хорами - "Святі пустельники" та "Христос з дітьми". На балюстраді хорів виконано написи: ANNO 1732 ERECTA; ANNO DOMINI 1782 CONCECRATA ; ANNO 1870 RENOBATA.

Вище хорів, на східній стіні, по обидва боки від вікна зображені Давид і Св. Цецилія. На північній стіні розмальовані музиканти у кунтушах. На склепінню назви зображено "Знаходження Христа", "Поклоніння пастухів" та "Втеча до Єгипту".

Крім своєї основної функції, костел мав ще і оборонну. Храм із резиденцією мав захисний мур висотою 4 м і шириною 1,5 м. Стіни споруди досягали товщини 2 м. Також костел мав підземне сполучення з панським маєтком, розташованим неподалік.

У 1776 році костел перекрили новим ґонтом. Згодом, у 1778 році, прикостельний цвинтар також оточено муром, а на фасаді храму виставлено дві статуї. Відомо, що у 1780 році вежі і сигнатурка костелу були у катастрофічному стані і могли завалитися.

Брама-дзвіниця парохіального костелу споруджена у 1767 року. Правда, її було реконструйовано в 1882 р. Являє собою муровану двоповерхову декоровану стінку із напівциркульними наскрізними отворами і нішами. Праворуч і ліворуч від в’їзної арки в нішах розміщені скульптури святих Флоріана та Давида (період Високого бароко). Їх автором є, очевидно, польський скульптор Ян Оброцький (близько 1730-1880), представник кола митців Івана Георгія Пінзеля. Творив митець у дереві, камені і у техніці "стюкко". Стилістично роботи відносяться до рококо з рисами раннього класицизму. Зараз з двох святих, Вацлава і Флоріана, один вже відсутній (спочатку був безголовий), а ще 15 років тому зі статуєю все було гаразд. Окрім цих скульптур Ян Оброцький у складі колективу скульпторів взяв участь в оздобленні домініканського костелу у Львові (1760-ті), стюкове оздоблення каплиці Христа Розп'ятого (Яблоновських) Латинської катедри у Львові (1775-1776), стюкові каміни палацу Любомирських на площі Ринок, 10 у Львові.

Що відбувалося з костелом у XIX ст. - маловідомо. Тільки знаємо, що вже тоді з'явилися бляшані ринви, амвон був "гарним і елегантним". Під час ремонту у 1870 році було розібрано вежу костелу, а у 1882 році - верх перекрито дахівкою. Пізніше, в 1899 році,  відновлено сім вівтарів храму. У 70 - 80-х роках XIX ст. польський живописець Ян Санока здійснив капітальну реставрацію храму. З Польщі до костелу  привезли орган, який мав таку силу звучання, що під час богослужінь його було чути аж до Більшівців.

В часи Першої світової війни костел сильно постраждав. Були пошкоджені фасад, сигнатурна, амвон і головний вівтар. Та після війни у 1919р. відремонтовано дах, а в 1924 році розпочато генеральний ремонт. Тоді зміцнили фундамент, замінили дах, потинькували споруду ззовні та звели нову сигнатурку. В 1931 році було відновлено три вівтарі, амвон і орган.

Таким був головний вівтар. Фото 1930-х років. З 10 тому "Koscioly i klasztory rzymskokatolockie dawnego wojewodztwa ruskiego" (Краків, 2002).

Амвон в Кукільниках колись.

На початку XX ст. костел відігравав важливу роль у житті села. Катехит Микульський, який правив тут у двадцятих роках, дуже добре ставився до сільських трударів. За роботу на полі, що належало костелу, він платив чималі гроші. Біля храму було відкрито "Дом людовий", який виконував функції нинішньої "Просвіти". У 20-х роках при костелі закладено монастир сестер милосердя, де проживали 3 ксьондзи і 8 сестер-монахинь.

Розпис стелі в костелі в Кукільниках

Після Другої світової війни, у 1945 році, радянська влада закрила храм.

В 50-х роках XX ст. в ньому влаштували склад хімдобрив, а у 1962 році селяни спалили все, що залишилося - амвон, вівтарі, тощо. Прихопило полум'я і сигнатурку. У 1984 - 1985 роках костел перекрили бляхою. З 1990 року споруда стоїть пусткою і поступово руйнується.

У наш час із понад 20 тисяч пам’яток архітектури і містобудування в Україні – понад 1000 перебувають в аварійному стані. Причиною руйнації культурної спадщини є катастрофічне недофінансування і байдужість до проблеми як влади, так і пересічних українців. До пам’яток, які зазнають такої руйнації, слід віднести і Костел св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників та Браму-дзвіницю розташовану біля костелу. Можливо, спільними зусиллями громадськості вдасться привернути увагу влади до споруди, бо костел своєю величчю вражає відвідувачів.

Підготував В. Возняк

Прочитано 404 раз
  • Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla