Вівторок, 12 грудня 2017 21:07

Костел св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників

Костел св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників у с.  Кукільники Галицького району - місце, куди варто заїжджати. Костел дійсно старовинний, хоча на даний час у дуже поганому стані, тож варто поспішити.

У польські часи село називалось Какольники або Конкольники (Konkolniki, Kakolniki). Зараз в цьому поселенні на річці Бибелці проживає півтисячі мешканців. Кукільники вперше згадуються в 1421 році, а вже 1515 року вони отримали статус містечка та стали центром волості, до якої входило 8 сіл.

З історичних документів, виявлених мистецтвознавцем Й. Пеленським, відомо, що у Кукільниках та інших столичних містах проживав галицький латинський архієпископ Бернард (згадка в 1390 р.), бо кафедрального храму ще не було. Після Бернарда владичий престол майже 18 років займав францисканець Якуб Стрепа (1391 - 1409 рр.). За його владицтва архієпископство частково отримало в дар від короля землі навколо Кукільників, а частково скупило. Саме із кукільницьким костелом відтоді пов'язується власність архієпархії. На думку івано-франківського історика 3. Федункова, костел у Кукільниках слід вважати першою латинською кафедрою Галицької архієпархії: "Саме звідти у 1414 році резиденцію католицького архієпископа перенесено до Львова".

Римо-католицька парафія була заснована в Кукільниках львівським архієпископом Яном Жешовським (Jan Rzeszowski). У фундаційній грамоті, виданій архієпископом 27 травня 1421 року вказується, що у центрі села, навпроти "дому руського пресвітера", було відведено земельну ділянку під костел, який з'явився у XV ст. Очевидно, костел, як і його попередник, був дерев'яним.

В 1430 році польський король Владислав Ягайло надав маєтностям архієпископів німецьке (магдебурзьке) право. У поселенні був навіть замок, відреставрований абатом Григорієм з Сянока, який тут і помер в 1479 році. Про замок згадував пізніше ще і архієпископ Ян Скарбек у 1731 році.

Не обминули костел татарські погроми. З документів 1623 року знаємо, що його, як і поселення було спалено нападом татар.

Відновлена святиня вдруге піддалась знищенню у 1676 році татарськими ордами Ібрагіма Паші. Пізніше на місці давнього храму ксьондз Марцін Ординський звів каплицю. У протоколі візитації архієпископа Яна Скарбека з 1732 року записано, що мурований костел під титулом Св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників був відбудований на кошти архієпископа. Місце під новий храм було вибране на горбочку у центрі села.

У 1727 р архієпископом Яном Скарбеком була зібрана комісія, яка визнала Розп'яття із Кукільницького замку чудотворним і наказала перенести його до головного вівтаря костелу. За заповітом Яна Скарбека, саме у кукільницькому новозведеному в стилі барокко храмі, мало бути поховане серце архієпископа.

З протоколу візитації 1741 року архієпископом Миколаєм-Ігнатієм Вижицьким відомо, що у цей час будівництво костелу ще тривало. Коштами на побудову храму допомагав також воєвода київський Йосиф Потоцький.

Ще під час будівництва, у 1735 році храм було пограбовано, через що чимало костельного інвентаря втрачено назавжди.

Акти візитації з другої половини XVIII ст. повідомляють про подальші зміни у вигляді святині. Так, за даними із 1766 року в храмі було сім нових вівтарів, поки що не позолочених і не розмальованих, окрім вівтаря Пресвятої Трійці. У головному, центральному вівтарі знаходилось чудотворне Розп'яття. Також костел на той час мав уже два дзвони, які потребували ремонту.

За наступний рік вівтарі таки були позолочені і помальовані, хори відремонтовані, а дзвони перенесені до нової мурованої дзвіниці. З чого можна робити висновок, що вона виникла у 1767р., а  в 1882р. її повністю реконструювали.

Слід відзначити, що у 1765 році Кукільники стали центром новоствореного римо-католицького деканату, до якого входили парафії: в Бережанах, Горожанці, Кукільниках, Козовій, Монастириськах, Нарайові, Підвисокому, Підгайцях та в Усті. Після ліквідації цього деканату в 1787 році Кукільники відійшли до бережанського деканату. Але того ж року його відновили і  до нього ввійшли Більшівці, Бурштин, Горожанка, Кукільники, Маркова, Підгайці та Рогатин. А у XX ст. ще приєдналися парафії в Бокові, Медусі, Сарниках Дольних (тепер с. Поділля), Товстобабах і Старих Скоморохах.

У 1774 році у костелі було проведено художні роботи. Розписи у храмі належать пензлю Станіслава Строїнського. Над південним входом розписано ікону "Воскресіння Лазаря", а над північним - "Вечеря в Еманаусі". Вище, по боках від вікон, розмальовано чотири сівілли. На склепінні куполу - "Поклоніння трьох волхвів". На стінах розписані сидячі фігури "Докторів костелу". На західній стіні зображено "Св. Вероніку", яку оточують ангели. Над хорами зображено "Смерть Мойсея", а під хорами - "Святі пустельники" та "Христос з дітьми". На балюстраді хорів виконано написи: ANNO 1732 ERECTA; ANNO DOMINI 1782 CONCECRATA ; ANNO 1870 RENOBATA.

Вище хорів, на східній стіні, по обидва боки від вікна зображені Давид і Св. Цецилія. На північній стіні розмальовані музиканти у кунтушах. На склепінню назви зображено "Знаходження Христа", "Поклоніння пастухів" та "Втеча до Єгипту".

Крім своєї основної функції, костел мав ще і оборонну. Храм із резиденцією мав захисний мур висотою 4 м і шириною 1,5 м. Стіни споруди досягали товщини 2 м. Також костел мав підземне сполучення з панським маєтком, розташованим неподалік.

У 1776 році костел перекрили новим ґонтом. Згодом, у 1778 році, прикостельний цвинтар також оточено муром, а на фасаді храму виставлено дві статуї. Відомо, що у 1780 році вежі і сигнатурка костелу були у катастрофічному стані і могли завалитися.

Брама-дзвіниця парохіального костелу споруджена у 1767 року. Правда, її було реконструйовано в 1882 р. Являє собою муровану двоповерхову декоровану стінку із напівциркульними наскрізними отворами і нішами. Праворуч і ліворуч від в’їзної арки в нішах розміщені скульптури святих Флоріана та Давида (період Високого бароко). Їх автором є, очевидно, польський скульптор Ян Оброцький (близько 1730-1880), представник кола митців Івана Георгія Пінзеля. Творив митець у дереві, камені і у техніці "стюкко". Стилістично роботи відносяться до рококо з рисами раннього класицизму. Зараз з двох святих, Вацлава і Флоріана, один вже відсутній (спочатку був безголовий), а ще 15 років тому зі статуєю все було гаразд. Окрім цих скульптур Ян Оброцький у складі колективу скульпторів взяв участь в оздобленні домініканського костелу у Львові (1760-ті), стюкове оздоблення каплиці Христа Розп'ятого (Яблоновських) Латинської катедри у Львові (1775-1776), стюкові каміни палацу Любомирських на площі Ринок, 10 у Львові.

Що відбувалося з костелом у XIX ст. - маловідомо. Тільки знаємо, що вже тоді з'явилися бляшані ринви, амвон був "гарним і елегантним". Під час ремонту у 1870 році було розібрано вежу костелу, а у 1882 році - верх перекрито дахівкою. Пізніше, в 1899 році,  відновлено сім вівтарів храму. У 70 - 80-х роках XIX ст. польський живописець Ян Санока здійснив капітальну реставрацію храму. З Польщі до костелу  привезли орган, який мав таку силу звучання, що під час богослужінь його було чути аж до Більшівців.

В часи Першої світової війни костел сильно постраждав. Були пошкоджені фасад, сигнатурна, амвон і головний вівтар. Та після війни у 1919р. відремонтовано дах, а в 1924 році розпочато генеральний ремонт. Тоді зміцнили фундамент, замінили дах, потинькували споруду ззовні та звели нову сигнатурку. В 1931 році було відновлено три вівтарі, амвон і орган.

Таким був головний вівтар. Фото 1930-х років. З 10 тому "Koscioly i klasztory rzymskokatolockie dawnego wojewodztwa ruskiego" (Краків, 2002).

Амвон в Кукільниках колись.

На початку XX ст. костел відігравав важливу роль у житті села. Катехит Микульський, який правив тут у двадцятих роках, дуже добре ставився до сільських трударів. За роботу на полі, що належало костелу, він платив чималі гроші. Біля храму було відкрито "Дом людовий", який виконував функції нинішньої "Просвіти". У 20-х роках при костелі закладено монастир сестер милосердя, де проживали 3 ксьондзи і 8 сестер-монахинь.

Розпис стелі в костелі в Кукільниках

Після Другої світової війни, у 1945 році, радянська влада закрила храм.

В 50-х роках XX ст. в ньому влаштували склад хімдобрив, а у 1962 році селяни спалили все, що залишилося - амвон, вівтарі, тощо. Прихопило полум'я і сигнатурку. У 1984 - 1985 роках костел перекрили бляхою. З 1990 року споруда стоїть пусткою і поступово руйнується.

У наш час із понад 20 тисяч пам’яток архітектури і містобудування в Україні – понад 1000 перебувають в аварійному стані. Причиною руйнації культурної спадщини є катастрофічне недофінансування і байдужість до проблеми як влади, так і пересічних українців. До пам’яток, які зазнають такої руйнації, слід віднести і Костел св. Івана Євангеліста, Марії Магдалини і 40 мучеників та Браму-дзвіницю розташовану біля костелу. Можливо, спільними зусиллями громадськості вдасться привернути увагу влади до споруди, бо костел своєю величчю вражає відвідувачів.

Підготував В. Возняк

Прочитано 877 раз
Увійдіть, щоб залишити коментар
jtemplate.ru - free extensions Joomla