П'ятниця, 25 серпня 2017 12:55

Церква Св. Спаса – княжий храм Володимирка Володаревича

19 квітня 1882 р. парох із с. Залуква о. Лев Лавренський разом із львівським істориком Ісидором Шараневичем  відкрили  фундаменти  старовинної кам’яної церкви, як пізніше вдалось з’ясувати за допомогою за історичних та археологічних джерел. Археологи натрапили на церкву Св. Спаса. Як пізніше вияснилось, святиня походить з початку ХІІ ст., і є однією з найраніших церков княжого Галича. Фундаменти церкви вдалось локалізувати на горі "Карпиця", поблизу дороги "Камінний вивіз", що неподалік від храму Св. Пантелеймона.

Рис. 1. Церква Св. Спаса. Джерело: Лукомський Ю. В. Архітектурна спадщина княжого Галича.

З Літопису Руського довідуємось, що церква Святого Спаса була придворним храмом галицького князя Володимирка Володаревича з династії Ростиславичів, який у 1141 р. об’єднав Перемишське, Звенигородське, Теребовлянське і Галицьке  князівства  зі столицею у м. Галич.

Ще одну згадку у літописі про князя Володимирка  маємо під  1153 р. коли він у брутальній формі вигнав із княжого дитинця Петра Борисовича, який від імені великого князя Ізяслава домагався виконання галицьким князем даної на хресті клятви – повернення Ізяславу Погоринської землі. Йдучи на вечірню до церкви Св. Спаса. Володимирко побачив із галереї, що з’єднувала другий поверх князівського палацу із храмом, від’їжджаючого посла і поглузував із нього. Повертаючись із Служби Божої, князь відчув слабкість. Уночі він помер.

На жаль, це все, що вдалось відшукати з історичних джерел. Значно більше інформації нам дають археологічні розвідки. Одразу після відкриття фундаментів, архітектор зі Львова Юліан Захарієвич провів їх обміри.

Загальна довжина плану з апсидами  становить 19.7 м, а ширина – 17 м. Ширина фундаментів зовнішніх стін досягає 2.7 м, а глибина 1.4 м. Важливою особливістю плану є суцільні внутрішні стрічки фундаментів, що розділяють споруду на три поздовжні нави. Такий спосіб влаштування основи підкупольних стовпів вказує на архаїчність пам’ятки відносно інших будівель старого Галича. Викладені фундаменти  з річкового каменю, ряди якого чергуються з шарами білого вапняного розчину з домішками піску.

Під час розкопок виявлено багатий археологічний матеріал, який за кількістю та якістю можна порівняти хіба що зі знахідками, виявленими під час археологічних досліджень Успенського собору. Це зокрема уламки різьблених витих та гранчастих тесаних колонок, блок зі ступінчастим орнаментом,  частину  кам’яної хрестильниці, фрагмент кам’яної плити із зеленого мармуру, нагрудні хрести-енкулпіони, а також олов’яну привісну печатку галицького єпископа Косми. На одному боці було зображення Богородиці-Оранти-Знамення, а на зворотному розміщувався грецький напис, який перекладається: "Мати Божа охороняй мене Косму, єпископа Галицького".  Знайдена печатка є своєрідним орієнтиром у датуванні будівництва храму. На час, коли згаданий у написі Косма був єпископом (1165 р.) церква вже мала би існувати. В ній, найвірогідніше знаходився єпархіальний архів. До слова, варто згадати, що подібну печатку з майже аналогічним написом та трохи чіткішим зображенням Богородиці з Ісусиком знайдено в с. Крилос.

Також невеликий відламок стіни, знайдений поруч з фундаментом, дає  підстави стверджувати про  романську техніку зведення муру. На деяких каменях –  уламках склепінь, знайдених серед румовища, траплялися, фрескові розписи. На їх підставі  Ю. Захарієвич вважав, що церква всередині  була розписана  сюжетними фресками. Збереглася невелика ділянка підлоги, вимощеної трикутними полив’яними плитками трьох кольорів – жовтого, коричневого та зеленого. Плитки залягають впоперек головної осі храму. Крім трикутних зрідка зустрічались також уламки квадратних та фігурних плиток, які вказують на багату мозаїчну підлогу в церкві. Знахідка частини свинцевого листа вказує на відповідну покрівлю будівлі. При північній стіні фундаменту було ще в ХІХ ст. віднайдено білокам’яний саркофаг з останками поховання, які на нашу думку, слід пов’язувати з іменем Володимирка Володаревича.

Рис. 2. Дослідження церкви Св. Спаса у 1882 р. Джерело:  Лукомський Ю. В. Архітектурна спадщина княжого Галича.

У часи Першої світової війни по горі Карпиці проходила лінія австрійських шансів. Бойові укріплення сильно понищили фундаменти храму. Під час копання шансів вояки знаходили поблизу руїн церкви зотлілі сувої пергаменту. Цей факт підтверджує існування у Спаській церкві архіву.

Рис 3. План фундаментів за О. Іоаннісяном. Джерело:  Лукомський Ю. В. Архітектурна спадщина княжого Галича.

У 1979-1981 рр. пам’ятку повторно досліджувала експедиція із Ленінграду на чолі із Олегом Іоаннісяном. Більшість віднайдених артефактів, була вивезена в Ленінград і досі залишається там. Зокрема: фрагменти фігурних керамічних плиток з підлоги вкритих поливою жовтого та зеленого кольорів, різьблені кам’яні блоки зі стін, елементи оздоблення, саркофаг тощо. Порівнюючи фундамент церкви Св. Спаса з відносно недавно виявленими рештками церкви Св. Івана в Перемишлі та кам’яного храму у Звенигороді, можна зауважити багато спільних рис, які дали підставу О. Іоаннісяну вважати їх витворами одної артілі будівничих. З другого боку дуже близькі аналогії церков у Володимиро-Суздальських землях яскраво підтверджують, висунуту раніше Михайлом Грушевським та іншими істориками  гіпотезу про перехід частини галицьких майстрів у Північну Русь в середині ХІІ ст. де згодом розпочинається розквіт білокам’яного будівництва. Це ще один вагомий аргумент, який свідчить про тісні політичні зв’язки між цими землями.

У  2009 р. на Спаському городищі проводила археологічні розвідки Галицька археологічна експедиція на чолі з кандидатом історичних наук ПНУ ім. В. Стефаника – Богданом Томенчуком, та молодшим науковим співробітником Національного заповідника "Давній Галич" – Олегом Мельничуком. Як результат на схід від церкви Спаса було виявлено 11 поховань та фундаменти ще однієї споруди пізнішого часу. За припущенням вищезгаданих дослідників, було виявлено монастирську споруду, поряд з якою існував цвинтар.

Рис 4. Археологічні розкопки Галицької археологічної експедиції. На чолі з Б. Томенчуком, О. Мельничуком. 2009 р. Автор фото: С. Менько.

Рис 5. Археологічні розкопки Галицької археологічної експедиції. На чолі з Б. Томенчуком, О. Мельничуком. 2009 р. Автор фото: С. Менько.

Варто також зазначити, що дослідження церкви Спаса в Галичі триває і досі як вітчизняними, так і іноземними науковцями. Зокрема серед вітчизняних фахівців вагомий поступ зробили Юрій Лукомський, Олег Мельничук, Ігор Коваль, Богдан Томенчук, Зіновій Федунків, Василь Петрик тощо. Із закордонних вчених науковий інтерес до пам’ятки проявили: Олег Іоаннісян, Василій Матвеєв, Олександ Мусін та інші.

Отже, церква Св. Спаса в давньому Галичі датується першою половиною ХІІ ст., про що свідчить масивний архаїчний фундамент споруди. Вважається однією з найраніших християнських святинь княжого Галича. Церква закладена у романському стилі, пережила монголо-татарську навалу у 1241 р. і ймовірно проіснувала до середини XIV cт. Однак, на жаль, достеменно не знаємо, який мала вигляд святиня. Лише на підставі краще збережених пізніших витворів галицьких майстрів можемо здогадуватись про колишній вигляд нашої пам'ятки.

Андрій Гусак

Cписок використаної літератури

1. Ауліх В. До історії давньої Галицької архітектури / В. В. Ауліх // Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині. –Львів, 1992. – Вип. 2. – С. 82–83
2. Иоаннисян О. Раскопки церкви Спаса в окрестностях Галича. — АО 1980 г., с. 252.
3. Иоаннисян О Церковь Спаса в Галиче. – памятник первой половине ХІІ в. // Древние памятники культуры на територии СССР. – Ленинград, 1986. – С. 102-109.
4. Коваль І. Миронюк І. Сучасна археологія княжого Галича і Галицької землі. – Івано-Франківськ «Нова Зоря», 2015. – 320 с.
5. Лукомський Ю. Архітектурна спадщина давнього Галича. Галич, 1991. – 38 с.
6. Пастернак Я. Старий Галич; археологічно-історичні досліди у 1850-1945 рр. – Івано-Франківськ: Плай, 1996.– 348 с.
7. Раппопорт П. Древнерусская архитектура. – Москва: Наука, 1970. –142 с.
8. Томенчук Б. Давній Галич у новітніх дослідженнях Галицької археологічної експедиції // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1 / За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С.19.
9. Федунків З. Галицький релігійний центр: пробл. і факти: 700-річчю з часу заснування Галиции. Митрополії присвяч. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2001. – 288 с
10. Szaraniewicz, I. Trzy opisy historyczne staroksiążęcego grodu Halicza w roku 1860, 1880 i 1882. – Lwów, 1883. – 330 s.

Прочитано 305 раз
  • Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla