Вівторок, 05 грудня 2017 00:14

Історія села Поплавники

Поплавники - невеличке село, розташоване на лівому березі Дністра, за 4 км на північний схід від районного центру м. Галича.

На утворення назви села, очевидно, вплинув той факт, що у давнину його жителі заселяли заплаву (за народною термінологією, "поплаву") — заболочену низовину, придатну для пасовищ та сіножатей. Частина мочаруватої рівнини, що знаходиться між Поплавниками й Демешківцями зліва від дороги Галич-Бурштин, згадується в літописах під назвою Бикове болото. Український археолог-мистецтвознавець І. Пеленський вважав, що назва населеного пункту походить від роду занять його жителів. "Село Поплавники, — писав він у праці "Таємниці стольного града", — без сумніву, стара службова осада веслярів, лодіїв і взагалі служби на річковій пристані". Такої ж думки дотримувалися й краєзнавці Л. Чачковський та Я. Хмілевський. У книзі "Давній Галич" вони зазначали: "У північній та південно-західній околицях Галича розташовані села із назвами, утвореними від певного роду ремесла чи заняття: Медуха, Мединя, Поплавники, Пукасівці (Покосівці?), Колодіїв, Перевозець, Боднарів, Сапогів, Комарів та інші. Населені пункти з аналогічними назвами зустрічаються в околицях інших колишніх княжих градів".

Храм Святого Пантелеймона дослідники Галича вважають північно-західним форпостом древнього Галича (згідно з публікаціями в районних та обласних часописах і дослідженнями науковців). У цьому місці (впадає Лімниця в Дністер) ще з часів князівства була одна з кількох поромних переправ через Дністер. Ще були переправи біля Маринополя, Устя Зеленого, Войнилова, Галича. Остання переправа, що коло Галича, як вказує у своїй праці академік В. Грабовецький ("Нарис історії Галича") була найважливішою, бо звідси відправлялися купці в різні сторони. Ці переправи вважаються поромними. Але варто враховувати, що судноплавним Дністер був в княжі часи,а з часом мілів. Судноплавність Дністра вище Галича втрачала свою актуальність. Тому з часом переправа коло Галича мала би стати не поромною, а понтонною (на дерев’яних поплавках). Сторожу, яка обслуговувала цей міст називали поплавниками (згодом село Поплавники).

Про давньоруське походження села свідчить і той факт, що форма поселення Поплавник є безсистемною, а така форма поселення вважається однією з найдавніших і найбільш поширених. Виникнення таких поселень пов’язане з народною колонізацією, для якої характерна відсутність регламентації щодо планування.

Частини села: Бур’їни, Шнури, Вигін, Бельведер.

Поплавники з назвами урочищ і кутків села на Google Map

Перша письмова згадка про Поплавники датується 1436 р. В "Актах земських і гродських" як власники села згадуються шляхтичі Урбан із Буківни (1438 р.), Генрик (1439 р.), Добєслав (1448 р.), Агнешка Розентолова (1452 р.), Павло (1489 р.). Останній передав "свою частку в селі з усім правом" у оренду Жигмонтові Петрилівському. В 1578 р. населений пункт перебував у власності шляхтичів Сворховського й Поплавницького.

Про розміри земельних угідь села маємо відомості лише за 1515 р. На той час Поплавникам належали 4 лани.

Мапа Лізганіка з Поплавниками на ній (1790 р.)

У лютому 1624 р. населений пункт зазнав нападу кримськотатарської орди, очолюваної сином хана Кантемира, і був частково зруйнований. У червні того ж року на поплавницьких полях поміж Галичем та Більшівцями відбулася битва між татарами, що стояли табором під Мартиновом, та військом коронного гетьмана Олександра Конєцпольського, яке розташувалося поблизу Поплавників. У результаті кількаденних боїв, що почалися зранку 5 червня, ординці зазнали нищівної поразки.

На початку 1630 р. бургомістр Галича разом із присяжними від імені жителів міста передав до уряду скаргу на поплавницького дідича Олександра Слонського. Свавільний вельможа порушив права і привілеї, надані місту князями й королями, посягнувши на сіножаті Викового поля, що тягнулися повз його села до Варового моста. Позов не приніс бажаного результату. Тоді галицькі міщани, озброївшись косами, молотами і навіть гаківницями, 10 травня того ж року напали на маєток Слонського. У нападі взяло участь близько 600 осіб.

Перші відомості про поплавницьку церкву датуються XVI ст. Богослужіння у ній відправляв місцевий священик, якому в 1578 р. належав 1 лан землі. Первісна назва храму нам невідома. Знаємо лише, що в 1832 р. у селі діяла церква св. Архистратига Михаїла. При ній функціонувала парохіальна школа, в якій навчалося 63 дітей. У 1892 р. громада спорудила нову дерев’яну церкву Воскресіння Господнього. Богослужіння у ній відправляв ганнівецький парох.

В останній чверті XVIII ст. найбільша земельна власність у селі належала Антонові Яблоновському (зг. в 1774 р.), у 1-й пол. XIX ст. — Йозефу Малецькому (зг. в 1832 р.), а на поч. XX ст. — Олександрові Кжечуновичу. Кількість населення за даними австрійського перепису населення станом на 1882 рік становила 258 осіб, а уже за “Шематизмом” 1900 року кількість населення зросла  до 470 осіб.

Польська карта 1921 р.

Наприкінці ХІХ на початку XX ст. поплавницькі діти відвідували 1-класну школу з українською й польською мовами навчання. У “Шематизмі“ 1895 року вказується прізвище вчителя Lopuszanski Sozanty. Навчання  відбувалось по хатах людей. Згодом тут з’явилась чотирикласна школа, де навчались по два роки в одному класі. У класному приміщенні було підвищення – "градус", на якому з одного боку стояв стіл для вчителя, з іншого – "таблиця" (дошка). На столі – каламар, ручка з пером, дерев’яна лінійка і журнал успішності. Навпроти "градуса" стояли шкільні лави, на них – каламарі, зошити, ручки. Стіни класної кімнати побілені. Праворуч – піч. В коридорі завжди стояв дерев’яний кадівб для питної води. На протилежній від входу стіні вбиті кілки, на які учні вішали верхній одяг. За статистичними даними 1915 року в школі навчалося 47 хлопців і 40 дівчат. Шкільний інспектор який відвідав школу цього року засвідчив також добрий стан шкільного інвентаря і відсутність будь-яких недоліків.

У селі функціонували позичкова каса, кооператив та читальня "Просвіти", при якій діяв драматичний гурток.

Видатною постаттю села цього періоду був Шекета Михайло Андрійович (20.01.1897-11.06.1969) — лікар-хірург, громадський діяч. Закінчив Рогатинську Гімназію. У 1915-1919 рр. — стрілець УСС (восьма сотня) та УГА. Після поразки військ ЗУНР студіював медицину у Празі. Отримавши дозвіл на проведення приватної лікарської практики (1931 р.), працював у Станиславові. В 1939 р. завдяки його зусиллям було відкрито стаціонарну лікарню в Галичі, де він займав посаду головного лікаря аж до виходу на пенсію (1957 р.). Шекета М. І. був високоосвіченою людиною, крім української мови досконало володів російською, польською, чеською, словацькою, німецькою, латинською та старогрецькою. Крім того добре розумів сербську та болгарську.

Шекета Михайло Андрійович

Через складні умови проживання окремі мешканці села емігрували за межі країни, так зокрема є свідчення про Кицьку Теодора Олексійовича 1910 року народження, який зі сім’єю (сином Кицькою Іваном Теодоровичем, 1938 року народження та дочкою Кицькою Золандою Теодорівною, 1942 року народження) емігрували до Аргентини, де він став фермером і розводив велику рогату худобу.

У вересні 1939 р. в Поплавники увійшли частини Радянської армії. Через рік тут було створено сільську раду, головою якої став В. Білоус.

Із 3 липня 1941 р. до 25 липня 1944 р. тривала фашистська окупація населеного пункту. За цей час на примусові роботи до Німеччини було вивезено 29 осіб. Однак визволення від гітлерівців не принесло людям очікуваного полегшення. За волю України зі зброєю в руках боролися 20 уродженців села. В 1948 р. у Поплавниках загинули члени райпроводу ОУН "Остап“ (Василь Чуйко із Семаківців) та референт СБ Жовтневого району "Денис“.

За участь у національно-визвольних змаганнях було засуджено 5 осіб: братів Бойко Михайла Данилович 1927 року народження засуджено у 1952  році на 25 років та Бойко Івана Степановича 1921 року народження засуджено у 1948 році на 25 років, Шекету Івана Петровича 1922 року народження засуджено у 1945 році на 10 років, Шекету Василя Петровича 1922 року народження засуджено у 1946 році на 10+5 років і Чемеринського Павла Івановича 1920 року народження засуджено у 1945 році на 10+3 років.

Шекету Євдокію Петрівну було виселено 1947 року в Карагандинську область.

Загалом на протязі 1939-1952 років участь у визвольних змаганнях взяли:

Бойко Іван Степанович. Народився у 1921 році. Засуджений у 1948 році на 25 років.
Бойко Михайло Данилович. Народився у 1927 році. Засуджений 1952  році на 25 років.
Бойко Степан Іванович. Народився у 1897 році. Засуджений на 15 років.
Віцько Степан Іванович. Народився 1925 році. Засуджений на 10 років.
Грибик Василь Петрович. Народився 1922 році. Член ОУН. Засуджений на 25 років.
Грибик Степан Іванович. Народився 1924 році. Вояк УПА.
Дзвоник Степан Іванович. “Заливайко”. Народився 1920 році. +1946р.
Духович Федір Іванович. Народився 1906 році. Член ОУН. Засуджений на 10 років.
Керникевич Петро Іванович. “Залізняк”.  Народився 1918 році. Стрілець УПА. +1945р.
Кицька Володимир Іванович. "Завзятий”. Народився 1920 році. Стрілець УПА. +1946р. с. Бовшів.
Крижанівський Василь Трохимович. “Лис”. Народився у 1925 році. +1944р.
Мосяк Степан Степанович. Народився у 1924 році. Загинув.
Тарновський Степан Григорович. Народився у 1925р. Стрілець кущової боївки. +Невідомо.
Чемеринський Іван Степанович. "Вихор”. Народився у 1921 році. +1947р.
Чемеринський Павло Іванович. Народився у 1920 році. Засуджений у 1945 році на 10+3 років. (25 років)
Шекета Іван Михайлович. “Бурлака”. Народився у 1925 році. Стрілець УПА. +1946р. Рогатинщина.
Шекета Іван Петрович. Народився у 1922 році. Засуджений у 1945 році на 10 років.(25)
Шекета Степан Іванович. “Буйний”.  Народився у 1923 році. Стрілець УПА. +1946р. Богородчанщина.
Українець Іван Степанович. Народився у 1921 році. Загинув.
Цюцюра Микола. Оргреферентури Тлумацького надрайпроводу ОУН. +1951р. Невідомо.
У серпні 1949 р. в Поплавниках створили колгосп "Комсомолець“. Через 8 років його перейменували у "Більшовик“.

Церква Всіх Святих із с. Поплавники у музеї архітектури та побуту Прикарпаття

У 2-й пол. 40-х рр. місцеві жителі спорудили в селі церкву барачного типу (попередня згоріла під час ІІ Світової війни). Но¬вий храм був дерев’яний, збудований у зруб, на бетонному підмурівку, увінчаний цибулеподібною маківкою на високому восьмерику. В 60-х рр. церкву закрили, і вона стояла пусткою. Згодом її використовували як колгоспний склад. У 2000 році церкву Всіх Святих первезли до музею народної архітектури та побуту Прикарпаття  в селі Крилос, що входить до складу Національного заповідника «Давній Галич», де вона стала одним із найцікавіших об'єктів. Церква відзначається своєрідною архітектурою, наближеною до хатнього будівництва, яка колись була поширена на всій території Галичини. Наразі тут експонується одне з останніх надбань музею - старий іконостас, який церковна громада вирішила не знищувати, як це заведено, а передати на зберігання. Із початком легалізації УГКЦ сільська громада звела новий храм Воскресіння Христового.

Церква Воскресіння Христового

У селі діяла також кузня, як і більшості сіл на лівобережжі Дністра вона була валькованої конструкції. Із розповідей старожила І.П. Шекети дізнаємося, що у кузні були: горн, ковальський міх, ковадло, прикріплене до дерев’яної колодки, корито для води та інструменти (щипці, молотки, ножівки, ключі і т. д.). Перед кузнею знаходився навіс і стовп для прив’язування коней під час підковування. Коваль працював переважно з підручним помічником-молотобійцем. Тримаючи кліщами предмет на ковадлі рукою, коваль ударами меншого молотка показував молотобійцеві, куди бити, щоб надати предметові потрібної форми. Оброблені предмети занурювали у воду для гартування. Так кували сокири, долота, різці, різні сільськогосподарські знаряддя (сошники, наральники, лемеші, зубасті мотики). Ковалі працювали і над оковуванням возів.

Жителі с. Поплавники 1950 р.

Великої шкоди селу завдала повінь 1969 р. Більш як половина Поплавників тоді була затоплена водами Дністра. Після спаду рівня води ріка дещо змінила своє русло. Це стало причиною того, що деякі будівлі довелося перенести у північну частину села, подалі від небезпечної зони. Ще однією страхітливою повінню стала повінь 23-27 липня 2008 року (вода піднялася на 10 м 15 см), після якої довелося проводити численні ремонтні роботи в селі. Так зокрема 7 грудня 2008 року відбулося відкриття клубу в селі Поплавники. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт, які виконало ПП "Іваськів", склала близько 142 тисяч гривень.

На даний час село, підпорядковане Демешківській сільраді. Через населений пункт проходить автошлях Букачівці — Галич.

На 1 січня 2001 р. в Поплавниках проживали 326 осіб, налічувалося 118 дворів. Типові прізвища жителів: Цюцюра, Чемеринський, Шекета.

Підготував В. Возняк

За матеріалами видання "Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки, особистості" (2001)

Прочитано 521 раз
  • Більше у цій категорії: « Історія села над Дністром
    Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla