Середа, 07 лютого 2018 16:13

Куничі

Куничі - невеличке село, підпорядковане Насташинській сільраді. Розташоване на лівому березі р. Гнилої Липи, за 22 км на північ від районного центру. Через населений пункт проходить автошлях Насташине-Юнашків. Назви дільниць села: Юнашківсьха дорога, Насташинський шлях.

На 1 січня 2001 р. в Куничах проживало 222 особи, налічувалося 83 двори. Типові прізвища жителів: Антошків, Веренько, Деренюк, Магомета, Пастернак.

Назва населеного пункту, очевидно, утворена від імені його осадника або ж першого власника — якогось Куна.

Перша письмова згадка про Куничі датується 1438 р. У XVI ст. село належало родині Синявських (зг. в 1523-1578 рр.). а на поч. XVII ст. — Станіславу Мнішеку. У 1619 р. останній подарував його шляхтянці Анні Собєській. За своїми розмірами Куничі були невеликим поселенням. У 1578 р. вони мали лише 3 лани земельних угідь.

У 1648-1649 рр. жителі села підтримали національно-визвольне повстання під проводом Семена Височана. 16 квітня 1649 р. шляхтич Тома Скоповський подав скаргу до Галицького гродського суду на кріпаків із Юнашкова та Куничів, котрі спустошили три села, в тому числі і панські маєтки в Обельниці. Цікаво, що в селянському бунті брали участь і священики обидвох громад.

У 2-й пол. XIX — 1-й пол. XX ст. найбільша земельна власність у Куничах належала родині Яблоновських. У 1873 р. громада села збудувала на високій горі дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Обслуговував її парох Юнашкова. У 1911 р. в Куничах відкрилася 1-класна школа з українською мовою навчання. До 1914 р. в селі існувала читальня «Просвіти”, яка у роки І Світової війни була закрита, а в лютому 1927 р. знову відновила свою діяльність.

Зі встановленням радянської влади у 1940 р. в Куничах було створено сільську раду. Її першим головою став безпартійний Гриць Іванів. За два передвоєнні роки більшовики насильно вивезли за межі України 2 сім’ї: Процишиних (1939 р., Урал) та Ковальчуків (1941 р., Казахстан).

4 липня 1941 р. населений пункт зайняли німецькі війська. В період окупації гітлерівці вивезли на роботи до Німеччини 13 осіб, спалили 12 дворів. 25 липня 1944 р. частини Радянської армії звільнили Куничі від загарбників.

З відновленням комуністичного режиму почалися репресії проти місцевих жителів. Заради справедливості слід зазначити, що вони не набрали таких масштабів, як у інших селах. У 1945 р. до Амурської області було депортовано родину Торганів, а в 1947 р. в Омську область — сім’ю Морозів. Деякі куничівці чинили збройний опір новій владі. В рядах УПА воювали Михайло Веренька ("Бистрий"), Михайло Чалран ("Сокіл") та ін.

Карта с. Куничі,1869-1887 роки / сучасність

10 лютого 1949 р. в селі організували колгосп ім. ХІ з’їзду ВЛКСМ. Довгий час він значився в числі передовиків. У районній пресі відзначалося, що в куничівському господарстві були найвищі надої молока, а з гектара землі збирали по 50 центнерів пшениці. У 60-х рр. ситуація значно погіршилася. Куничі разом із Насташиним увійшли до складу 2-ї рільничої бригади колгоспу "Україна", контора якого знаходилася в Бурштині. З того часу починається занепад населеного пункту. У 1963 р. за вказівкою районної ради місцеві можновладці зняли з обліку куничівську релігійну громаду, а приміщення церкви перетворили на колгоспний склад. Згодом тут було відкрито музей історії села. Дещо пізніше перестала функціонувати її початкова школа. Щороку зменшувалася і кількість місцевих жителів, оскільки молодь у пошуках роботи виїжджала на постійне проживання в інші населені пункти. В результаті село зарахували до розряду "неперспективних".

Деякі зміни в Куничі приніс вітер перебудови. У 1989 р. селяни відремонтували церкву св. Покрови, і вона знову стала діючою. 1992 року завершилась газифікація населеного пункту. У 1995 р. на кошти, зібрані громадою, за допомогою селянської спілки "Україна" в Куничах розпочалося будівництво нової церкви.

На даний час у селі діють Народний дім (споруджений у 60-х рр.) та крамниця, зводиться приміщення загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.

Відомі люди — уродженці села:

Романів Мирон Степанович (нар. 26.01 1952 р.) – енергетик, директор Бурштинської ТЕС (з 1998 р.). Закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював на теплоелектростанції.

Пам'ятки:

Церква Покрови Пресвятої Богородиці, на пагорбі у північно-західній околиці села. Збудована в 1873 р. (за іншими даними - в 1882 р.).

 

Була закрита з 1963 до 1989 р.

Дерев'яна, прямокутна у плані, барачного типу. Вівтар дещо вужчий за основний зруб. До нього прибудовано квадратний у плані дияконник. Покрита чотирискатним дахом із трьома цибулиноподібними маківками на гребені.

Церква на карті. Фото 27.02.2013.

Була філіальною до парафіяльної церкви в с. Куропатники. На початку ХХ ст. до нави добудовали невеликий бабинець прямокутної форми зі стовпів товщиною 0,8 м. Тривають роботи в середині нової мурованої церкви, яку збудували на північ від дерев’яної. Стара церква - пам'ятка архітектури місцевого значення. Церква у користуванні громади УГКЦ.

Знаходиться у центрі села, на краю оточеного старими деревами схилу, який обривається на південь і захід, за 30 м. на південь від мурованої церкви. Дерев’яна двозрубна безверха церква, підвалини якої опираються на кам'яний підмурівок. До рівношироких зрубів бабинця і прямокутної нави (розміри 7 м. х 5,6 м.) зі сходу прилягає трохи вужчий, в плані трапецієподібний зруб вівтаря, до якого з півночі прибудована невелика прямокутна ризниця. Дах ризниці суміщений з піддашшям, яке оточує церкву і опирається на випусти вінців зрубів.

Стіни підопасання нави, бабинця і вівтаря з відкритого зрубу, ризниці - шальовані вертикально дошками, надопасання - шальовані вертикально дошками і лиштвами. Над входом до бабинця піддашшя розриває двосхилий дашок. Бабинець і нава вкриті спільним незначно вищим трисхилим дахом, гребінь якого вінчають дві маківки на ліхтарях, вівтар вкритий також трисхилим дахом з маківкою на ліхтарі, поставленим на краю гребеня.

На північний захід від церкви збереглася невелика дерев’яна квадратна у плані двоярусна дзвіниця, вкрита чотирискатним пірамідальним дахом.

Символічна могила борцям за волю України, на околиці селі, справа від дороги Куничі — Юнашків. Висипана в 1992 р. на місці попередньoї, зруйнованої в радянські часи. Являє собою земляний насип у формі зрізаної піраміди, увінчаний дерев’яним тесаним однораменним хрестом заввишки 4 м, до перехрестя якого прикріплено табличку з написом: "Вічна пам'ять борцям за волю України".

За матеріалами видання "Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки, особистості" (2001)

Церкви Прикарпатського краю". Р. Процак, Івано-Франківськ, 2006.

Прочитано 405 раз
  • Більше у цій категорії: « Жалибори. Історія одного села
    Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla