Субота, 28 жовтня 2017 13:12

Сторінками історії містечка Більшівці

Не багато збереглось в Україні містечок, де  в гармонійному поєднанні переплелась кожна епоха, яку пережила ця місцевість. Про те, як можна оживити минуле або як старовинність з сучасністю переплелись піде мова у статті.

За 7 кілометрів на північ від Галича  над потоком Нараївка та  річкою Гнила Липа розкинулось дивовижне містечко Більшівці. Вперше ця місцевість згадується 8 березня 1402 р. коли вдова галицького старости Петра Сокирка віддала "на вічні часи своє село Бовшев Мінор" католицькому архиєпископу Якову Cтрепі. Проте археологічні дослідження  свідчать, що поселення тут існувало ще в добу неоліту. Цьому є підтвердженням віднайдені артефакти часів Трипільської культури.

Більшівці утворилися в результаті переходу частин мешканців із сіл з великою густотою населення на нові місця проживання. Прийнято вважати, що поселення заснували вихідці із Бовшева. Адже без сумніву, що назва Більшівці є похідною від назви Бовшів, адже відомо, що село Бовшів дуже старе і  згадується в Іпатіївському літописі.

На думку дослідника М. Худаша, первісне значення Болшовець – "маленький Болшовь" уже говорить про те, що засновниками цього поселення були вихідці із села "Болшовь". Більшість краєзнавців вважає, що топонім Більшівці означає назву поселенців (на що вказує іменниковий суфікс – івц),  котрі поселилися з матірної оселі, тобто Бовшева, можливо після знищення села ординцями або якогось стихійного лиха. Спочатку це маленьке поселення ще не мало своєї назви і навколишні люди могли для зручності так і казати: "там де живуть бовшівці", "піти до бовшівців". Пізніше ця принагідна назва закріпилась як офіційна.  Перейменування "Болшева у Болшовець" (Більшівці) зумовлено збільшенням його розмірів порівняно з матірною осадою.

У другій половині ХVІ  ст. село перейшло у власність родини Синявських. А у 1590 р. був закладений міський осад Більшівців, себто  містечку надали маґдебурзьке право.

На початку ХVІІ ст. населений пункт належав Іванові Чайковському, який у 1616 р. уклав угоду про заставну оренду зі Станіславом Казановським, який побудував тут княжий замок, а містечко стало  фортифікаційним осередком.

Рис.1. Більшівці на австрійській карті 1779-1783 рр., виконаній під керівництвом військового інженера Фрідріха фон Міґа. Джерело: mapire.eu.

Саме з представником цієї родини – Мартином Казановським пов’язують зведення першого дерев’яного костелу та монастиря кармелітів у 1625 р. Але ця сакральна будівля зруйнована у 1655 р. під час національно-визвольної війни  під проводом Б. Хмельницького. Тоді мешканці села також  долучилися до цієї справи у складі загону Семена Височана.

За фінансової підтримки тодішнього власника містечка полковника коронних військ – Яна Галецького. У 1718 р. розпочалося будівництво нового мурованого костелу Благовіщення при монастирі ченців-кармелітів, завершилося будівництво завдяки Антонію Яблоновському. 1777 році костел було освячено, а разом з тим відбулася урочиста коронація образу Більшівцівської Богоматері з Дитям. На це свято зібралась величезна кількість духовенства обох обрядів та віруючих з усіх околиць Галичини.

Рис.2. Костел Кармелітів. Cвітлина 1938 р. Джерело: polona.pl.

Монастирський комплекс красується на високому пагорбі, його величавий силует творить своєрідний орієнтир у панорамі теперішнього селища і надає йому особливого архітектурного колориту. Обведений цегляним муром, який на сьогодні зберігся фрагментарно. Більшівський костел – один з найяскрасивіших зразків пізньобарокової архітектури ХVIII cт. сакрального мистецтва Галичини.

Головний фасад прикрашений двома вежами з нішами для скульптур. Такий тип сакральної споруди з двома бічними вежами принесений з районів Північної Італії, був характерним для тогочасного храмового будівництва. При декоруванні інтер’єру надавалось значення бароковому живопису. Збережені фрескові розписи, які були виконані відразу після будівництва костелу, свідчать про високий професійний рівень майстра. Праворуч від вівтаря, на північній стіні містилися портрети фундаторів костелу. Ще у ХІХ ст. монастир у Більшівцях був одним з провідних в Галичині. Про що свідчить велика кількість документів, які зберігались у його архіві. Це був один з найчисленніших монастирських архівів Галицької землі. За описом 1788 року, архів налічував 701 том найрізноманітніших матеріалів. Відомо також, що при монастирі діяла школа.

Рис. 3. Монастирський комплекс. Фото 2016 р. Джерело:http://gk-press.if.ua

Перша світова війна завдала нищівного удару монастирю і костелу було спалено дах, пошкоджено внутрішній інтер’єр, частково знищено головний фасад та крипти, розбито та понищено гробівці. Врятовано лише чудотворний образ Матері Божої з головного вівтаря.  

Після Другої світової війни радянська влада припинила діяльність ордену. По війні тут розташувався гарнізон НКВС. Згодом приміщення використовували як зерносховище, пізніше – для прийому склотари.

Лише у 1987 р.  відремонтовано дах та почалась робота щодо подальшої реставрації. На сьогодні костел та келії монастиря відбудовані повністю. До цього доклалися Національний заповідник "Давній Галич" спільно з Міністерство культури Польщі. Тут щороку  відбуваються прощі. Паломники звідусіль спішать приклонитися до копії чудотворного образу Матері Божої, який вдалось врятувати.

Однак монастирський комплекс з костелом це не єдина сакральна будівля  у містечку.  Відомо що з 1782 р. тут функціонувала дерев’яна церква Різдва Христового, фундатором якої був представник полонізованої вірменської родини – Валеріян Кшечунович, який  з XVIIІ cт. володів містечком. На жаль, церква була зруйнована, і на її місці у 1905 р. змурована нова святиня з тією ж посвятою. Нова церква зведена за проектом відомого українського архітектора Василя Нагірного. За взірцем однобаних церков, в основу якого покладений неовізантійський стиль. Відомо також, що освячував церкву сам митрополит Андрей Шептицький при канонічній візитації у 1906 р.

Рис 4. Церква Різдва Христового. Фото напередодні Першої світової війни. Джерело: castles.com.ua.

Після  Першої світової війни святиню вдалось відбудувати лише до 1923 р. Стіни церкви вкриті сюжетними та орнаментальними розписами. Іконостас з 1920-х років, дерев’яний різьблений, позолочений, авторства Антона Монастирського. Є найкращою оздобою храму.

Рис 5. Іконостас церкви Різдва Христового. Фото після Першої світової війни. Джерело: polona.pl.

Ще однією чудовою оздобою та мистецькою досконалістю архітектурного обличчя давнього містечка відзначається колишня садиба-палац Кшечуновичів, що вирізняється вдалим розташуванням в середовищі серед зеленого масиву великого парку. Постав він на місці житлового будинку, побудованого родиною Малецьких у 1800 р. На початку ХІХ ст. перепланована садиба Малецьких мала вигляд триповерхової прямокутної будівлі.

У роки Першої світової війни давній двір Малецьких зазнав цілковитого знищення. І тільки у 1927-1929 рр. на тому ж місці Корнелій Кшешунович побудував нову садибу за проектом архітектора. Тадея Мокловського у стилі неокласицизму. Вдало підібрана ділянка для будівництва, що знаходилась навпроти парку, давала можливість розгорнути імпозантний фасад споруди.

Рис 6. Садиба-палац Кшечуновичів. Фото 1930-х р. Джерело: castles.com.ua.

В садибі знаходилось багато стильових меблів, які родина  по Першій світовій війні вивезла до Львова. У великому залі ще 1939 року висіли родинні портрети великої художньої цінності. Cтильове обладнання мали кілька кімнат, у них знаходились меблі стилю рококо, з темного горіхового дерева, декоровані різьбою, а також меблі в стилі бідермайер.

Рис 7. Садиба-палац Кшечуновичів. Сучасний вигляд.

Садиба з парком, що розкинувся навколо неї, творить єдиний архітектурно-парковий ансамбль. Парк, закладений в англійському стилі, займав площу понад 10 га землі. Садибу зі всіх боків оточували зелені, завжди підстрижені газони, а ще вона потопала у розмаїтті запашних квітів.

Рис 8. Палац Кшечуновичів. Сучасний вигляд. Джерело: drymba.net

Верхню частину парку перетинала широка алея для проїзду карет від  воріт до парадного двору, обсаджена рожевими акаціями. Через весь парк пробігали стежини для тих, хто хотів помилуватись його красою, зустрітися з живими мешканцями: сарнами, лисами, зайцями. До 1939 р. тут панувала гармонія.

Рис 9. Парк поблизу садиби. Сучасний вигляд

Занурюючись в історію містечка, не можна оминути увагою національність, яка ще в другій половині ХІХ ст. складала 70 відсотків  населення містечка. Мова піде про юдеїв, які оселилися тут у 1635 р., а наприкінці ХVIII cт. В містечку існувала чимала громада. На початку ХХ ст. більшівцівські юдеї заробляли на життя дрібною торгівлею та ремеслом. Тоді була створена організація "Бней Цион", діяла каса взаємодопомоги, партії, організації, банки. Засновано благодійне товариство "Гамле хесед". Працювала школа і бібліотека. Релігійне, культурне та громадське життя було надто жвавим до Другої світової війни. Громада залишила по собі синагогу, яка є пам’яткою історії. Збудована у ХIX cт. з пізнішими перебудовами на поч. ХХ ст., – прямокутна в плані, цегляна, зі збереженими дерев’яними конструкціями. Збережена до нашого часу, розміщена в центрі колишнього містечка, тепер тут розмістився Народний дім.

Рис 10. Колишня Синагога – тепер Народний дім.

Наприкінці ХІХ ст. Більшівці стали типовим ремісничо-торговельним містечком Східної Галичини. Тут були пивоварний і спиртові заводи, млин монастирська цегельня, ремісничі майстерні бляхарів, кравців, шевців, позичкова каса. Торгівлею займалися місцеві купці, які мали кілька побутово-господарських крамниць для продажу солі, яєць, зерна м’яса, горілки, пива, шкіри, сукна. В той час в  містечку  нараховувалось 3500 мешканців, з яких 500 римо-католиків, 1000 греко-католиків і 2000 юдеїв.

Рис. 11. Ринкова площа та будинок ратуші на поштівці періоду Першої світової війни. Джерело: polona.pl.

У роки Першої світової війни через Більшівці проходила лінія фронту. Тому містечко зазнало серйозних руйнувань. Однак у міжвоєнний час вдалося відновити промислові споруди, церкву, садибу-палац та частково костел Благовіщення. 1926 р. було збудовано металевий міст через Гнилу Липу. В період з 1927-1942 рр. в містечку функціонувала залізнична станція.

У 30-х рр. в Більшівцях функціонувала районна екзекутива ОУН.

Рис. 12. Залізнична станція на поштівці 1912  р. Джерело: polona.pl.

У  1938 р. постала нова мурована ратуша, яка і досі використовується за призначенням. Через рік відкрито українську школу.

Рис. 13. Ратуша. Сучасний вигляд.

В радянські часи, а саме у 1940 р. було створено Більшівцівський район, який існував до 1962 р. – саме до того часу Більшівці вважалися містом.

Впродовж Другої світової війни під час каральних операцій було виселено всіх юдеїв та спалено 320 будинків з 644 існуючих. Тоді був зруйнований залізничний вокзал, який вже ніколи не відновлювався.

За часів радянської влади в містечку побудували поліклініку, а для номерної лікарні пристосовано маєток колишнього пана Кшечуновича. На базі панських рибних ставків створили рибгосп, який в середьому видавав 430 тонн живої риби щороку. Нині тут діє приватне рибне господарство "Більшівці риба".

Без сумніву, Більшівці є історичним поселенням, що увібрало в себе різні історичні періоди. Воно також пов’язане з діяльністю окремих етнічних груп населення - українського, польського, жидівського, невеликої кількості вірменів та австрійців.

Нині збережені пам’ятки культурної спадщини Більшівців (історії, архітектури та містобудування), продовжують функціонувати. Що особливо важливо, – законсервовано давній просторово-містобудівний уклад зі специфічним пейзажем та колоритом колишнього малого містечка.

Андрій Гусак

Прочитано 1119 раз
  • Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla