Четвер, 09 листопада 2017 22:59

Історія села Демешківці

Біле полотно зими неначе ковдрою вкрило мальовниче Подністров’я. А на тому полотні, як вишиванка, галицькі села. Вони випливали з сивих віків, як лодії княжих дружин на хвилях Дністра. Бурлили норовливі річкові хвилі, дзвеніли гартованими шаблями і плакали над могилами воїв, тужили над потоптаними нивами, ридали з матір’ю над синочком вбитим і німіли хвилиною мовчання над полеглими за правду, ходили на бій повстанськими стежками, розливалися піснями тривоги за рідну матір-землю і вірили, що зійде сонце і розвіє горе, а политу кров’ю межу переоре щастя.

Придністровські села народжувалися, одне за одним, як діти – рік у рік. 1436 – Поплавники, 1437 – Придністров’я, 1438 – Німшин. На півстоліття раніше, у 1378 році, постали Демешківці, про які й піде дана оповідь.

Розташоване село на лівому березі р. Дністра, за 10 км від Галича та за 4 км від залізничної станції Бовшів. Назви кутків села: Вигода, Збіч, Пустяк. Через Демешківці проходить автошлях Букачівці-Маринопіль.

На 1 січня 2010 р. в селі проживало 342 осіб, налічувалося 106 дворів. Типове прізвище жителів: Орнат.

Легенда оповідає, що в добу середньовіччя під час одного із завойовницьких набігів жителі населеного пункту заховалися далеко від рідних домівок. На місці залишився тільки старенький дідусь. Коли прийшли вороги, то спитали його: "Де мешканці?". Відтоді село стало називатися Демешканцями. Згодом цей топонім трансформувався у Демешківці. Автори "Малої історичної енциклопедії Галицької землі" І. Петраш та М. Павлусь подають версію про те, що село отримало свою назву від імені вельможі Демешка, якому належала дана територія. Краєзнавець З. Федунків вважає, що топонім Демешківці означає назву поселенців, які звели помешкання на новому місці. Можливо, матірна осада (яка, очевидно, носила назву Демешків) зазнала руйнівного ворожого нападу або ж потерпіла від пожежі чи стихійного лиха, і її жителі (демешківці) покинули це, за давніми повір'ями, прокляте місце. На користь даної версії свідчить суфікс -івц у найменуванні населеного пункту. В сучасній літературі є ще також версія українського професора-лінгвіста Костянтина Тищенка про те, що Європа, зокрема й Україна, у ранні середньовічні часи стала ареною боротьби між носіями трьох великих релігій – християнства, мусульманства і... зороастризму, європейські сліди якого зайняли центральне місце в останніх дослідженнях ученого. Так, за припущенням Тищенка, назви халіфатів та реалії раннього ісламського світу дали численні назви в Україні, як-от: Демешківці – від столиці Сирії Дамаск.

Історія походження назв кутків села є досить простою, Вигода – кінець села, який був заселений найшвидше і знаходився найближче до шляху на Галич, а відповідно жити тут було найвигідніше, Пустяк – був заселений трохи пізніше, а відтак деякий час стояв пусткою, Збіч – окраїна села, або як і зараз кажуть старші люди "живеш на збочи", тобто збоку.

З Владиславом Опольським пов’язана перша письмова згадка про село (1378 р.), яку виявив у польських історичних джерелах краєзнавець М. Миронюк. Згадується воно і в документах за 1416 р.

Владисла́в Опо́льський (пол. Władysław opolski; *1325 — †13 вересня 1382) — намісник угорського короля Людовіка І Великого у Галичині протягом 1372—1378 рр. Поводився, як володар Галичини, титулував себе "Божою милостю пан і дідич Руської землі", мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта — до чужинців. Зокрема у  1378 р. князь надав Демешківці польському шляхтичу Дахнові Петлюковичу.

Десь у XV-1-й пол. XVI ст. населений пункт зруйнували татари. Від нього збереглася лише назва, що перейшла на панський фільварок, який належав до с. Острова. Люстрація 1565-1566 рр. пише, що власник цього маєтку сплачував податок сіном, пшеницею та ячменем. Йому також належали рибний ставок і ділянка лісу. З людей, що випасали тут худобу, збирався податок.

У серпні 1579 р. король Стефан Баторій відібрав фільварок у Прокопа Синявського та передав його Прокопові Рошці.

У лютому 1624 р. татарська орда під командуванням сина хана Кантемира знову спустошила Демешківці. У вересні 1628 р. маєток орендували шляхтич Стефан Сплавський та його дружина Анна Завішанська.

За даними люстрації 1629 р. до складу Галицького староства входили 18 населених пунктів: місто Галич, містечка Маркова, Молоткова, Тустань та села, серед яких знаходимо і Демешківці. Сільське населення жило за дворищною системою. Сільське господарство перебувало у вкрай важкому стані. Чераз татарський набіг, від якого у старостві найбільше постраждали Демешківці, їх було звільнено від сплати чотирьох натуральних податків: очкового (податки від вулика бджіл), овечої і свинної десятини (кожна десята) та поволівщини (одного вола давали посесору раз в 7 років). Як зазначив люстратор селяни будуть платити тоді, коли "запоможуться", тобто стануть платоспроможними.

 

Демешківці на карті Боплана 1650 року

Французький мандрівник Гійом Левассер де Боплан, відвідавши у XVII ст. Галичину, уклав карту місцевості, датовану 1650 р., на якій позначив і Демешківці, хоча вони й не мали статусу населеного пункту. Згідно з даними люстрації 1661 р., вони все ще вважалися фільварком, який орендував Зигмунт Фредро — каштелян сяноцький. У маєтку працювали піддані з Острова.

Після першого поділу Польщі у 1772 р. територія Галичини отримала статус королівства Галіції й Лодомерії, яке ввійшло до складу Австрійської держави на правах губернії. Саме в цей час, в кін. XVII ст., навколо панського двору виросли будинки поселенців. Та навіть оформившись як самостійний населений пункт, Демешківці протягом століть залишалися невеличким сільцем без власної управи та парохії. Його власники теж часто змінювалися. У 1774 р. найбільшою майновою посілістю в Демешківцях володів Ігнат Розвадовський, у 1858 р. — Йозеф Ясінський. Старожили села пам'ятають ще одного дідича — пана Ростроповича.

Після перетворення Австрійської монархії в Австро-Угорську імперію (1867 р.) знову відбулися зміни в устрої земель, Демешківці увійшли до складу рогатинського повіту. Цей поділ на повіти, із невеликими змінами, зберігся до 1939 р. З 1921 р. Рогатинський повіт став складовою частиною новоствореного Станиславівського воєводства.

 

Демешківці на австрійській карті 1890 р.

З кінця XIX ст. найбільшими демешківськими землевласниками були ченці-кармеліти з більшівцівського монастиря. При їхній матеріальній підтримці у 1854 р. в селі збудували церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Та згодом вона згоріла, а коштів для зведення нового храму громада не мала. Патрон Покровської церкви — більшівцівський кляштор кармелітів і сам переживав скрутні часи, тому нічим не міг допомогти. Проблема вирішилася несподіваним чином. Якраз тоді ж громада Тустані вирішила збудувати нову церкву, а стару розібрати. Довідавшись про це, жителі Демешківців викуповують споруду старого храму і в розібраному вигляді перевозять до села.

 

Поштівка середини 1910-х рр.

Зусиллями місцевих майстрів у 1884 р. на церковному подвір'ї було зведено дерев'яний храм тридільної конструкції. Богослужіння відправляли священики сусідніх сіл: о. А. Шевадзуцький з Ганнівців, о. М. Кумановський та о. Ю. Фіцалович із Німшина,  о. Т. Столяр. При церкві діяли товариство Апостола Петра (зг. у 1914 р.) та 1-класна школа з українською мовою навчання (зг. в 1903 р.), яку відвідувало 40 дітей. Згодом її реорганізували у 2-класну. Кількість населення від 1882 р. до 1932 р. у селі зросла від 195 чоловік до 268. З них 249 за віросповіданням були греко-католиками, 14 римо-католиків і 5 євреїв.

Під час страйку 1906 р., що охопив усю Галичину, демешківські селяни не виходили на роботу з лютого до травня.

У 30-х роках в Демешківцях був організований осередок "Просвіти", який займався постановкою українських вистав, підготовкою українських вечорниць за участю народних музик. Не маючи окремого приміщення  члени "Просвіти" були змушені організовувати ці дійства по різних хатах, одного разу у Кузіва, другий раз на Вигоді у Боднара. У 1933 р. в селі діяли читальня "Просвіти" ім. Т. Шевченка, яку очолював М. Лесів, та господарсько-споживча спілка  "Згода", що на кінець 1937 р. налічувала 30 членів.

 

Демешківці на польській карті 1927 р.

Друга світова війна залишила по собі невигойні рани на тілі і в душах людей. З приходом "визволителів" заборонялись націоналістичні товариства, гуртки та спілки. Патріотично настроєні селяни змушені були йти у підпілля.

Після приходу Радянської армії (вереснь 1939 р.) Демешкіці увійшли до складу Станіславської області УРСР, а всі націоналістичні організації й товариства були заборонені. У 1940 р. в Демешківцях створили колгосп "Червоний Жовтень", який із початком війни припинив своє існування. В серпні 1949 р. колгосп повністю відновив свою роботу.

3 липня 1941 р. в село увійшли гітлерівці. За період німецької окупації на примусові роботи до рейху було вивезено 17 осіб та спалено 9 дворів. Серед тих, кого окупанти вивезли на примусові роботи до Німеччини були: Воляк Розалія, Орнат Розалія, Орнат Омельян, Орнат Стефанія, Орнат Марія, Орнат Фридрик, Орнат Варвара, Горгула Іванка. У 1943 р. через Демешківці проходив партизанський загін під командуванням С. Ковпака. Жителі села бачили вояків Ковпака, але боялись за власні сім’ї і змогли з полегшенням зітхнути тільки тоді, коли всі партизани заховалися за горизонтом. Очевидці тих подій згадують, що ковпаківців було близько кількох сотень, з возами і кіннотниками, які прикривали фланги і тил.

25 липня 1944 р. частини Радянської армії звільнили населений пункт від фашистів. З поверненням радянських військ більша частина чоловіків були примусово відправлені до лав армії.  Почався спротив новим окупантам.

 

Рогуш Іван Франкович з сім’єю (світлина 1948 р.)

Жителі Демешківців брали активну участь у визвольному русі 1939-1952 рр. У селі діяли криївки ОУН-УПА, "на горі" як казали люди, на городі Орнат Наталки та на подвір’ї Горгули Іванни, їх сім’ї згодом поплатилася за це депортацією за межі України. На одній з криївок, а саме на тій, яка була розташована на подвір’ї Горгули Іванни, згодом відбулися досить трагічні події. Загін енкаведистів під час свого рейду у село застав там п’ятьох бійців УПА, четверо з них загинули у перестрілці, а п’ятий, який заховався за грубкою, аби не потрапити ворогам у руки пустив собі кулю у скроню. Імена героїв на жаль залишаються для нас невідомими, старожили згадують тільки те, що серед убитих були жителі с. Бовшова. Ще одна криївка була створена на подвір’ї Білоус Наталії Юріївни. За свідченнями людей у бою за цю криївку поплатилося життям ще троє бійців УПА (Романів Володимир і двоє невідомих). Енкаведисти після знищення боївки змусили Білоус Наталію залізти туди, щоб перевірити чи не замінована вона, а потім жорстоко її побили; згодом вона була засуджена на 10 р.

Вільнолюбством народного серця і незмірною любов’ю до рідної, в однаковій мірі засіяної зерном і кров’ю землі, поставали галицькі патріоти. І віддавали свої молоді роки за цю святу землю. Василь Горгула, Григорій Кулик, Володимир Романів з Демешківець загинули в нерівному бою з енкаведистами.  Згодом від комуністичного уряду потерпіло 5 сімей, яких депортували за межі України. Крім Горгули Іванки та Орнат Наталки за допомогу упівцям  під "червону мітлу" потрапили: Шпирка Михайло (засуджений на 10 років),  Бандура Левко (засуджений на 10 років), Дяченко Петро (засуджений на 10 років).

 

Оранка 1950 р.

У березні 1954 р. Демешківці були радіофіковані. У кінці 60-х — на початку 70-х рр. у селі спорудили близько 60 житлових будинків, а також крамницю та Будинок культури. Угіддя колгоспу відійшли до радгоспу "Бовшівський", що мав у своєму розпорядженні 1507 га землі. Він спеціалізувався на відгодівлі великої рогатої худоби. У 1961 р. радгосп очолив Хитрий Степан Миколайович.

 

Жнива 1956 р. в радгоспі "Бовшівський"

У церкві Покрови Пресвятої Богородиці силами громади у 40-х та 50-х рр. проводилися кількаразові ремонти, що сприяло утриманню її в доброму стані. Лише в кінці 1963 р. під час нового розгулу войовничого атеїзму Галицька районна рада на підставі сфальсифікованих фактів прийняла рішення про знищення храму. Однак місцеві жителі зуміли врятувати свою святиню від зруйнування. Органи влади не хотіли йти на конфлікт із громадою, бо розраховували, що закрита церква без нагляду невдовзі сама розвалиться від давності. Але храм вистояв. На поч. 80-х pp. у ньому розміщувався склад. Із початком демократичних перетворень у 1989 р. будівельна бригада, очолена майстром Василем Кичкою, відновила Покровську церкву в її первісному вигляді. Під час реставраційних робіт самовіддано трудилися жителі села П. Бойчук, Є. Заболотний, Я. Орнат, В. Костишин та ін. У тому ж році в Демешківцях засновано осередок РУХу, члени якого першими підняли в селі національний прапор України.

 

Закладання першої цеглини на будівництві храму 2012 р.

У 2011 р. мешканці села розпочали будівництво нового храму поряд із старим і роботи потрохи рухаються до свого логічного завершення.

На даний час у Демешківцях діють початкова 4-класна школа (з 1995 р.) та дитячий садок (в одному приміщенні), фельдшерсько-акушерський пункт, магазин. Працює агрофірма "Бовшівська", задіяна в рослинницько-тваринницькій галузі.

Підготував В. Возняк

Прочитано 180 раз
  • Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla