Середа, 15 листопада 2017 10:23

Історія села над Дністром

Придністров’я – типове опільське село, розташоване на березі могутнього Дністра.

Опілля є західним продовженням подільського етнографічного ареалу, що входить у зону Прикарпаття. Це поняття більш відоме в географії, ніж в етнографії. Ним визначається територія північно-західної частини Подільської височини у межах Львівської, Івано-Франківської і центрального західного виступу Тернопільської областей. Опілля – не лише проміжна ланка між Карпатською Україною та Поділлям, Поліссям, Волинню; Опілля – серцевина зародження західної давньослов’янської цивілізації довкола свого головного, але не довговічного центру – давнього Галича.

За даними "Словника географічного Королівства Польського", Ганнівці - село Рогатинського повіту, розташоване на лівому березі Дністра за 9 км на захід від Галича, на півострові, утвореному поворотом Дністра (1882).

Львівський історик О. Купчинський вважає, що назва населеного пункту утворена від церковно-календарного імені Йоганн (усічена форма Ган). Тієї ж версії, тільки дещо розширеної та уточненої, притримується івано-франківський краєзнавець 3. Федунків. На його думку, первісне поселення звалося Ганів. Суфікс -івці в сучасній назві вказує на те, що село було закладене вдруге. Очевидно, матірна осада зазнала нападу ворогів або ж постраждала від пожежі чи якогось стихійного лиха. Як правило, новий населений пункт закладався не на старому місці (бо, за давніми повір'ями, воно вважалося проклятим), а дещо осторонь. Назва такого поселення теж зазнавала змін - до неї додавався вже згаданий суфікс -івці, що надавав старому найменуванню нового змісту: якщо топонім Ганів розшифровується як "осада Гана", то Ганнівці — як "жителі Ганева".

Наприкінці XVII або на поч. XVІІІ ст. Дністер змінив своє русло і переділив село на 2 частини. З того часу правобережні Ганнівці, які в народі називали Старими, почали поступово занепадати: все культурне, релігійне та економічне життя відтепер зосереджувалося на лівобережжі, у Нових Ганнівцях, про які й йде мова.

До 1939 р. Придністров'я було одним селом із Ганнівцями і належало до Рогатинського повіту. 4 грудня 1939 р. було утворено Станіславську область, а населені пункти тодішнього Галицького та Рогатинського повітів, тобто сучасного Галицького району, розкидано по 6 різних районах. У результаті такого розподілу правобережна частина Ганнівців відійшла до Галицького району, а лівобережна (сучасне с. Придністров'я) — до Більшівцівського. У 1962 р. під час укрупнення адміністративно-територіальних одиниць Галицький і Більшівцівський райони були злучені в один — Галицький. Таким чином виявилося, що в одному районі опинилися два села з однаковими назвами. Це внесло велику плутанину в роботу різних державних структур, зокрема пошти. 1964 року районна адміністрація вирішила перейменувати населений пункт. Похвально, що до цієї справи залучили місцевих жителів, запропонувавши їм самим придумати нову назву для рідного села (у переважній більшості подібних випадків на думку громади не зважали). Найкращим визнали варіант Василя Тимківа — Придністров'я, який вказує на місце розташування села відносно р. Дністер.

Частини села: Береги, Вулиця, Кінець, Пересух, Поле, Хопта.

На території села існувало поселення ще у ІІ тис. до н. е. Археологи знайшли тут кам'яні знаряддя праці доби бронзи.

Уперше Ганнівці згадуються в 1373 р. У XV ст. ними володіла спольщена шляхта українського походження. На початку століття населений пункт належав Васкові Тептуховичу (зг. в 1416 р.), від якого перейшов до Прокопа зі Стрільча (зг. в 1437-1448 рр.). Сам дідич проживав у Стрільчі, а в Ганнівцях мав свого управителя. Після смерті Прокопа маєток успадкував його син, що в документах іменувався Іваном, шляхтичем із Гвіздця. У 2-й пол. XV ст. власниками села були Проць із Височанки (зг. в 1464 р.), а згодом — Микола Зарічанський та його брат Іван Прокопович в 1475 р.). В "Актах земських і гродських" зберігається скарга Миколи Зарічанського з Ганнівців, датована 13 березня 1475 р., в якій дідич домагається відшкодування йому збитків, заподіяних кіньми шляхтича Миколи Карнаковського з Медухи. Аналогічну скаргу на власника Медухи подали й ганнівецькі селяни — війт Михно, кметі Яків Шенко, Юрко Кузьма, Олгешей, Артиш, Паско, Василь Плотрон та Борис. Суд зобов'язав Карна¬ковського протягом двох тижнів відшкодувати власникові Ганнів¬ців та його підданим заподіяні збитки.

На поч. XVI ст. село було досить великим за своїми розмірами. У 1515 р. воно мало 4 лани землі. Та вже через півстоліття площа його земельних угідь зменшилася: у 1569 р. під час розмежування нив галицький староста привласнив собі частину ганнівецьких полів та сіножатей.

Наприкінці 60-х-на поч. 70-х рр. XVI ст. Ганнівці належали магнатам Синявським (зг. в 1570-1571 рр.). У цей час їхні піддані були змушені відробляти панщину не тільки у своєму селі, але й 7 днів на рік працювати у Бовшівському фільварку. У 2-й пол. 70-х рр. найбільшою майновою посілістю в Ганнівцях володіли Язловецькі та Лапатчаники. В 1578 р. їм належало відповідно 2 і 3 лани орної землі.

У 1-й пол. XVIII ст. населений пункт налічував близько 80 мешканців, що проживали у страшних злиднях. Про це можна судити і з зовнішнього вигляду церкви оглянутої й описаної під час візитації 1760 р.

Мапа Лізганіка з Ганнівцями на ній (1790 р.)

На поч. XIX ст. власницею села була Тереза Яблоновська (зг. в 1807 р.), а після неї — Йосип Малецький. Від сер. XIX ст. і аж до 20-х рр. XX ст. більша земельна та майнова посілості в Ганнівцях належали власникам більшівцівського маєтку Кжечуновичам: Валеріану (згаданому в австрійських статистичних матеріалах 1858 р.) Корнелієві (зг. в 1882 р.), Омелянові (зг. в 1888 й 1914 рр.) та його синові Корнилу, Александру (зг. в 1900 та 1910 рр.). Дідичі мали 142 морги поля (у власності громади знаходилося 682 морги).

Корнель Кжечунович ( третій зліва у формі) один із династії Кжечуновичів патронів села.

Кількість мешканців села у ХІХ- на початку ХХ ст.

Церква

На території села красується архітектурна пам'ятка — дерев'яна церква Святого Архістратига Михаїла. Вперше у письмових документах церква згадується під час візитації 1760 року, яка засвідчує про страшні злидні: "Церква св. Архистратига Михаїла, покрита ґонтами, однобанна, у формі каплиці, над нею ніби під дахом один дзвінок, всередині повно болота, зігнила й тісна, майже опала". І в наступному столітті вона майже не змінилася. На жалюгідний стан храму вказували в 1803 р. галицький декан Микола Білецький та парох Роман Адгежинський: "Церква під титулом святого Михайла Архангела, з дерева цілком, маленька, під дахом ґонтовим, дуже стара і підлягала близькому упадкові, коштом парохіян ганнівецьких відбудована, коштує зараз 45 ринських".

Наприкінці XVIII ст. власник населеного пункту офірував церкві 51 морґ поля. З них 2 морги і 1027 сажень знаходилося "на церквиськах за Дністром", тобто у Старих Ганнівцях.

У сер. XIX ст. парохом у селі стає Стрельбицький Іван 1809 року народження, висвячений на священика 1838 р., який проводив богослужіння у Ганівцях аж до своєї смерті 1851-66 р. Згодом новим парохом у селі став Антоній Шевадзуцький, який проводив також богослужіння і в сусідньому с. Демешківці. Плачевна ситуація з церквою дещо покращилася після приходу в 1884 р. на парохію о. Іоана Гургули (1845-1904). Священик був членом політичного товариства "Руська Рада". Висвячений у 1868 р. Парох Ганівців, віце-декан, а згодом декан Галицького деканату. За особливі заслуги дістав почесні крилошанські відзнаки. Могила о. Іоана Гургули розташована на церковному подвір`ї позаду храму. Могила по периметру обнесена бордюром. У чільній частині на постаменті встановлено латинський пісковика. На постаменті витесано напис: "Священик Іоаннь В. Гургула гр.к. парохь Гановець и декань Галицкій упок.ся 4/17 мая 1904 вь 60-омь году жизни и 37-омь іерейства. Вьчная память."  У 1888 р. з його ініціативи в Нових Ганнівцях було зведено добротну споруду церкви, хоча за новими дослідженнями церква була збудована в 1862 р. громадою села. Гроші на будівництво зібрала сама громада, матеріальну підтримку надав і більшівцівський дідич Александр Кжечунович. До самої смерті о. Іоан вірно служив Богові та своїй пастві, хоча не завжди сходився з місцевими жителями у політичних поглядах.

Придністровська церква святого Архистратига Михаїла – це дерев'яна споруда, яка стоїть на кам'яному фундаменті з дубовими підвалинами. Церква збудована з ялинкових півколод, кінці зрубів з'єднані простими замками. Являє собою видовжену споруду, що складається з трьох зрубів, розташованих по осі схід-захід. Всі зруби прямокутні. До бабинця з заходу прилягає пізніше прибудований пристінок. До вівтарної частини прилягають захристя і дияконник.  Церкву оперізує піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів, які, як і всі стіни, повністю зашальовані вертикально дошками і лиштвами. Характерною її особливістю є різновисокий дах: над навою – вищий двосхилий, причілковий з великим острішком над бабинцем, і трисхилий над вівтарем. Була покрита Гонтою. Храм був постійнодіючим. У 1906 р. храм св. Архистратига Михаїла відвідав митрополит Андрей Шептицький.

Згідно з повідомлень греко-католицьких правлінь до Рогатинського староства в 1921 р. парохом у селі був Михайло Студиновський, на той час парохія перебувала у доволі скрутному становищі після воєнних лихоліть першої світової війни. Чимало будинків у селі були зруйнованими, члени церковного комітету повмирали, а нових не було змоги обрати. Цього ж таки 1921 р. відбулися вибори до церковного комітету і новими членами комітету було обрано: 1) Семена Калиновича; 2) Михайла Лесіва; 3) Семена Бублінського. У 1931 році парохом Ганівців став о. Іван Яськів, який також навчав дітей у школі релігії.

Реставрація 2008 р.

 

Сучасний вигляд церкви.

На нещастя, під час Великої Вітчизняної війни будівля храму була ушкоджена. Пізніше в 1980 році провели реставрацію церкви, під час котрої та була перекрита цинковою бляхою. У 2008 роках знову були проведені реставраційні роботи, після яких церква отримала оновлені бані, дах та фасад, які в загальному значно покращили зовнішній вигляд храму. Церква славиться своїм гарним іконостасом. Паламарями на протязі трьох поколінь були члени одного роду Хованець.

Школа

У сер. XIX ст. в селі діяла парохіальна школа, яку провадив парох Антоній Шевадзуцький. Згодом уже наприкінці XIX ст. (про це згадується в Шематизмі 1895 р.) у Нових Ганнівцях відкрилася 1-класна школа з українською мовою викладання, де вчителював Лаврів Юліан. Згадується 1-класна школа  і в "Шематизмі" за 1900 р. Згідно статистичних даних 1915 р. тут навчалося 53 хлопців і 48 дівчат. Дуже цікаві відомості дає нам "Акт перевірки роботи школи" шкільним інспектором за 1916 р., зокрема говориться про перерви у навчанні з причини браку оплати, та такий недолік шкільного інвентаря як відсутність портретів.  За даними "Шематизму" 1931/32 школа стала утраквістичною, тобто двомовною і в ній навчається 134 учні. Згодом школу відвідувало уже 138 дітей, директором і одночасно вчителем Ганнівецької школи була Анна Остапчук, або Остапчукова, як казали люди. Спочатку ганнівецька школа містилася у старій дерев'яній хаті. У той час діти вивчали 5 предметів: Польську та Українську мови, Читанку, Арифметику та Природу. Придністровську (Ганнівецьку) школу почали зводити у 1936 році за планом архітектора Романського з Більшівців під керівництвом майстра з Маринополя. Будівництво нового навчального закладу тривало 2 роки. За цей час селяни звели двоповерхову споруду школи, яка на сьогоднішній день є старим корпусом Придністровської загальноосвітньої школи. Під час будівництва нового закладу школа тимчасово діяла в будинку жителя села Ганівці Николина Михайла Миколайовича. На той час у навчальному закладі функціонувало 4 класи. В школі навчалося близько 20 дітей. Навчання у школі було однозмінне. Кожного тижня в школі навчання дітей релігії проводив священик Яськів Іван.

Старий корпус школи споруджений у 1936 р.

До даного закладу діти приходили на навчання з інших сіл (Старі Ганнівці, другий бік Дністра). Літом їх перевозили на човні, а зимою коли замерзла річка, учні переходили через лід.

У 1939 році директором і одночасно вчителем у новозбудованій школі була Стефа Король. За національністю вона була полька і працювала під час окупації фашистів, у дуже важкий у скрутний час для нашого народу. А після директора Король Стефи навчання у школі викладала молода студентка з Полтави Капштик Надія Кузьмівна яка пропрацювала 1 рік.

У 1941 році, після повені, директором школи став Ковальчук, який працював 2 роки.

У 1944 році на посаду директора школи стає Михашула Михайло Васильович. На той час у школі було 7 класів.

Школа 1963 р.

У 1956 році всупереч бажанням мешканців семирічну школу перенесено у село Німшин, а в Нових Ганнівцях залишилася початкова школа, де працювало двоє вчителів Кліщ Степан Гнатович і Кліщ Олімпія Степанівна.

 

1967 р. Вчитель Кліщ Степан Гнатович

У 1991 році на посаду директора школи стала Николин Марія Миколаївна і крім неї було ще двоє вчителів: Александрів Оксана Василівна і Віцько Марія Ярославівна.

У  1998 р. жителі с. Придністров'я спорудили одноповерховий ошатний будиночок для школи.1 вересня того ж року за сприянням голови радгоспу "Бовшівський", народного депутата Григорія Івасишина школа отримала статус загальноосвітньої І-ІІ ступенів, директором залишилася Николин Марія Миколаївна.

У 2008 році Придністровську ЗОШ І-ІІ ст. очолила Бабак Марія Василівна. На сьогоднішній день у школі працює 16 учителів та навчається – 54 учні.

Організації

У сер. XIX ст. з громадських організацій тут була лише позичкова каса. Наприкінці XIX ст. священик І. Гургула заснував у селі москвофільську читальню ім. М. Качковського (у 1913 р. налічувала 60 членів). На противагу москвофілам національно свідомі ганнівчани у 1911 р. відкрили читальню "Просвіти". Власного приміщення вона не мала, тому просвітяни винаймали кімнату в заможних односельців.

 

Придністровський хор наприкінці 80-х рр.

У 1914 р. ганнівецька читальня налічувала 50 членів При ній діяв аматорський театральний гурток, а в 1936 Василь Тимків організував змішаний хор, який часто виступав із концертами в селах повіту. У 1937 р. проводилися курси бібліотекарів "Просвіти" у м. Бурштин які відвідав тогочасний бібліотекар ганнівецької читальні Николин Михайло.

 

Польська карта 1921 р.

У 20-30-х рр. у Нових Ганнівцях діяли також господарсько-споживчий кооператив "Єдність" (засн. у 1927 р.), гурток "Сільського господаря", Народний дім. У роки війни в селі діяло товариство "Сокіл".

В часи воєнних лихоліть

Лихоліття І Світової війни змінилися післявоєнним терором польської окупаційної влади. 27 червня 1919 р. місцеві жителі пограбували начальника Хоростківської гміни Віцента Бузна, що зупинився у селі на відпочинок. 1 липня у Ганнівці прибули пацифікаційні війська для "проведення ревізії". Поляки зробили обшуки у хатах ганнівчан, але не знайшли нічого. Тоді вони заарештували 6-х хлопців: Петра Николина, Михайла Стрілицького, Федора Бартківа, Олексу Калиновича, Василя Сухого та Михайла Дулька, — які служили в українському війську. Згодом В. Сухого звільнили, а М. Дулькові вдалося втекти. Усіх решту кинули до Львівської в'язниці.

У 30-х рр. ганнівчани створили сітку ОУН, у яку ввійшли брати Калиновичі — Олекса (керівник) і Федір, Василь Кири¬лів, Іван Николин, Микола Хованець. У 1940 р. бійці НКВС бричками приїхали в село і заарештували хлопців, всі вони опинилися в застінках НКВС у Івано-Франківську. На початку війни енкаведисти замордували братів Калиновичів, а троє інших підпільників вря¬тувалися й повернулися додому. Тому серед жертв Дем'янівського лазу покояться і останки наших жителів, двох братів: Калиновича Олексія Онуфрійовича і Калиновича Федора Онуфрійовича.
В 1941-1942 рр. у Нових Ганнівцях лютував голод, основною причиною якого була повінь 1941 р. та окупація. Не одного односельця врятував тоді від смерті Василь Тимків (згодом воював в УПА, був чотовим), який діставав та привозив у Ганнівці продукти харчування.
Під час окупації села деякі місцеві мешканці рятуючись від насильницького вивезення на примусові роботи до Німеччини переховувались по сусідніх селах, але далеко не всі змогли уникнути такої долі. Зокрема Венгринович Євдокія Яківна, Крупка Марія Петрівна, Куций Степан Іванович, Бублінський Степан Михайлович, Николин Андрій Васильович, Лесів Анна Володимирівна, Федорняк Кароліна Вікторівна, Кирилів Іван Констянтинович, Кирилів Михайло Констянтинович, Николин Микола Михайлович, Лащук Анна Григорівна, Зубкевич Микола Іванович, Зубкевич Микола Васильович, Калинович Степан Михайлович, Лесів Михайло Семенович, Лесів Анна Семенівна були вивезені у Німеччину переважно для робіт у сільському господарстві.

Посвідчення остарбайтера з німецького архіву

Як розповідали очевидці тих подій спочатку людей вивозили вантажівками до Львова, а уже звідти поїздом в різні частини Німеччини. Лише частині з них згодом вдалося повернутися на батьківщину. Не всі німці виступали у ролі жорстоких завойовників були і такі які допомагали людям і навіть пригощали дітей помаранчами.

За весь період окупації гітлерівці не розстріляли жодного ганнівчанина, а в середині липня 1944 р. під натиском радянських військ вони покинули населений пункт. Бій між фашистами та підрозділами Радянської армії тривав цілий день. Німці зайняли оборону на протилежному березі Дністра, в районі с. Старі Ганнівці, і косили кулеметним вогнем усіх, хто пробував наблизитися до ріки. Старожили розвідають, що вода у Дністрі почервоніла від крові, а берег був укритий тілами загиблих. Лише ввечері радянські солдати змогли переправитися через Дністер поблизу с. Німшина. В результаті бойових дій було спалено частину будівель села.

Не всім жителям села подобалася нова влада та встановлені нею порядки. 10 молодих хлопців подалися в УПА. Шестеро з них (Василь Тимків, Микола Кирилів, Михайло Кирилів, Петро Костишин, Степан Лащук та Василь Николин) загинули в боях з окупаційними військами. Микола Бартків, Роман Рудий та Роман Костишин, які зосталися живі, довгий час поневірялися у сталінських концтаборах. В самому селі було багато криївок: в колодязях, пивницях, стодолах, де переховувалися бійці УПА під час облав.

У 1945 р. через село переходили повстанці боївки „Білого", які застрелили дільничого міліціонера. Не знайшовши винних, органи НКВС вивезли у Воркуту бригадира місцевого колгоспу Миколу Бойка разом із родиною (на його подвір'ї сталося вбивство). Глава сім'ї на засланні помер. У цьому ж році в Нових Ганнівцях загинули у бою з енкаведистами 5 вояків УПА, які зупинилися на нічліг у Івана Николина та Олекси Стрембіцького. Розлючені облавники спалили хату Івана Николина.

Загалом жителі села брали активну участь у визвольній боротьбі під час другої світової війни у складі УПА. Серед них: чотовий, замісник сотенного - Тимків Василь Іванович, хорунжі - Кирилів Микола Васильович (Чорнота), Кирилів Василь Федорович, Хованець Микола.

Воювали в Чорному лісі: Сенів Степан Олексійович, Бартків Микола Федорович. Лащук Степан Андрійович, Кирилів Микола Костянтинович.

Зв'язкові - Николин Богданна Семенівна, Лесів Ярослава Олексіївна.


 Символічна могила борцям за волю України біля церкви.

Активну допомогу партизанам надавало все населення села, серед них найактивнішими були: Лесів Степан Семенович та Лесів Василь Семенович (які переправляли чайками партизанів через Дністер), Бартків Володимир Ілліч, Бойко Микола Онуфрійович, Зубкевич Анна Іванівна, Костишин Роман Іванович, Стрембіцький Федір.

Радянська доба

Відразу ж після закінчення військових дій у Нових Ганнівцях була створена сільрада (діяла до 60-х рр.), а згодом у 1949 р. колгосп ім. М. Щорса. Як писала про ту подію тогочасна районна газета «Зоря Перемоги»: «17-ий колгосп недавно організувався в селі Ганнівцях. В нього об’єдналося 90 господарств». Головою правління колгоспу було обрано Бандурку Івана Олексійовича, до складу правління ввійшли також дві жінки-активістки Лащук Марія Федорівна та Диркевич Анна Пилипівна. В 1951 р. колгосп увійшов до складу радгоспу „Бовшівський" яким на той час керував Пархунець Микола Михайлович. Колгоспникам доводилося важко працювати одержуючи мізерні трудодні (2,5 кг зерна на трудодень).

 
1955 р. Родина Федорняків

У подальші роки село поступово поверталося до нормально¬го життя, відбудовувалося та впорядковувалося, хоча широких можливостей для прогресивного розвитку воно не мало.

З листопада 1987 р. у селі почав діяти клуб із кінозалом на 200 місць, споруджений на кошти радгоспу "Бовшівський".

Незалежність

В 1989 р. у Привністров'ї було створено осередок Руху. Першим національний прапор у своїй господі підняв Омелян Хованець.

Капличка у с. Придністров’я

На 1 січня 2001 р. у Придністров'ї проживало 370 осіб, налічувалося 145 дворів. Типові прізвища жителів: Калинович, Костишин, Лесів, Николин, Хованець.На даний час у Придністров'ї діють школа І-ІІ ст., фельдшерсько-акушерський пункт та 2 крамниці.

Підготував Возняк В.

Прочитано 1308 раз
Увійдіть, щоб залишити коментар
jtemplate.ru - free extensions Joomla