П'ятниця, 23 вересня 2016 22:29

Данило Галицький

Цьогоріч виповнюється 815 років від дня народження Короля Данила Галицького (1201-1264), князя Галицько-Волинської землі, політичного діяча, дипломата і полководця. Високо оцінив діяльність Данила Романовича автор Галицько-Волинського літопису: «Сей же король Данило (був) князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився був із своїм Васильком. Сей же Данило був другим по Соломоні».

Життя Данила Романовича, що народився, найправдоподібніше, в кінці 1201 – на початку 1202 pp., припадає на дуже бурхливу епоху в історії Русі-України. Трагічна смерть батька – князя Романа Мстиславовича (загинув 1205 р. під час битви під Завихостом у Польщі, коли він, мабуть, йшов походом у Німеччину) – фундатора держави, якій набагато пізніше присвоїли ім’я Галицько-Володимирської (Галицько-Волинської), навчила молодого Данила рішуче і сміливо відстоювати свої права на широких просторах Волині, Галичини і решти Правобережжя до Києва включно. Цю стійкість і наполегливість зміцнювала в ньому мати, дуже можливо - візантійська принцеса, яка супроводила його під час усіх початкових перипетій складного життя, оскільки без батька він опинився у чотири роки.

За галицький трон вели боротьбу три претенденти – сини Ігоря Святославича: Володимир, Роман, Святослав. Вони почали князювати в Галичі, але згодом посперечалися з боярами. Бояри запросили угорців і ті повісили Романа і Святослава.

Галицькі бояри «вокняжили» на галицькому престолі маленького Данила, щоб тільки утримати свою владу. Владислав Кормильчич 1213 р. в’їхав у Галич і сів на престолі. Це викликало хвилю обурення у інших князів.

Цим боярсько-князівським конфліктом скористалися правителі Польщі та Угорщини. Угорський король Андрій із польським королем Лешком домовилися в Спішні 1214р. загарбати Галицьку землю за допомогою династичних зв’язків: Андрій одружив свого малолітнього сина Коломана на дочці Лєшка Соломії і посадив його на галицький трон.

Угорські війська окупували Галицьку землю. З 1214 по 1221 р. правив Коломан, але він був малим і фактично великі угорські феодали диктували свою волю, пригнічували галичан.

Проти окупантів вела бої частина незадоволених галичан. Бояри запросили на допомогу новгородського князя Мстислава Мстиславовича Удатного, який двічі з молодим Данилом громив угорців у Галичі. Мстислав у 1219р. вигнав їх із столиці Галицького князівства, проте угорці втрималися ще деякий час. Тоді знову Мстислав Удатний 1221р. прибув із своїми полками тай остаточно вигнав окупантів. Літописець писав: «А потім приїхав Данило до Мстислава і радість була велика, бо спас їх Бог від іноплемінників: усі угри і ляхи були вбиті, а інші були схоплені, а ще інші, утікаючи по землі (Галицькій), потопилися, а другі смердами побиті були».

Після смерті свого батька Данило майже 20 років не міг через боярські заколоти і агресії чернігівських князів та польсько-угорських правителів визволити свою законну князівську спадщину, а зосередив свої зусилля на утриманні Волинської землі. Потім Данило з братом Васильком почав реалізовувати плани по поверненні Галицької землі. Пішов на союз з Мстиславом Удатним, який допомагав йому громити угрів. Але Мстислав Удатний наприкінці життя передав Галич угорцям, що викликало обурення у Данила. По смерті Мстислава Данило вів боротьбу за визволення Галицької землі від бояра Судислава і угорського королевича Коломана. Галицькі бояри запросили на престол чернігівського князя Михайла Всеволодовича. Данилу довелося ще 5 років (разом 40 років) боротися за повернення галицького трону. Так, 1238 р. Данило із своїми полками підійшов під Галич. У Літописі Руському записано звертання Данила до галичан: «О мужі-городяни! Допоки будете терпіти іноплемінних князів владу?», то вони сказали: «Се єсть державець, Богом даний!» і пустилися вони (до нього) яко діти до отця, як ті бджоли до матки, як (олені), спраглі води, до джерела». Змушені були і вороги поклонитися Данилу, а бояри почали просити прощення. «І Данило увійшов у город свій, і прийшов до церкви Пречистої Святої Богородиці, і взяв стіл отця свойого, і на знак побіди поставив на німецьких воротах хоругов свою».

1237 р. хрестоносці захопили місто Дорогочин і пригрозили Галицько-Волинській державі. Данило із братом Васильком відбили Дорогочин і полонили в ньому магістра Бруно. У 1239 р. Данило повернув владу над Києвом і залишив для його оборони своїх воїнів на чолі з тисяцьким Дмитрієм. Монголо-татарська навала перекреслила багато планів Данила Романовича. Київ, Володимир, Галич зазнали великого спустошення, міста і села були спустошені, повсюди виднілися гори трупів, пожарища. В цей час і вороги Данила вирішили нанести удар, угорські війська та частина крамольних галицьких бояр захопили Перемишль, але під Ярославом 17 серпня 1245 р. Данило із Васильком розбили полчища угрів, поляків, а полонених вбили. Захистивши свої землі від західних наїзників, Данило Галицький спрямував свої зусилля, щоб протистояти Золотій Орді. Йому вдалося відтиснути ординські загони під керівництвом темника Куремси з Київщини. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».

Данило не був готовий до битви із сильною Золотою Ордою. Він з дипломатичних міркувань поїхав сам у ставку Батия, щоб виграти час і зміцнити оборону своїх земель. Повернувшись з Орди з ханським ярликом на свої володіння, Данило вирішив встановити мирні відносини з Польщею, Угорщиною, зумів стримати напади литовців.

У своїй антиординській політиці Данило робив спроби втягнути в цю боротьбу західноєвропейські держави, внутрішньо підготуватись до двобою. Сподівався на допомогу папи. Папа на Ліонському соборі у 1241 р. закликав західних правителів на похід проти ординців. З цією метою папа Інокентій IV прислав королівську корону. Проте союзники не подали князю реальної допомоги, коли прийшла біда. У 1254-1257 pp. Данилу самотужки довелося воювати з численним військом золотоординського темника Куремси, завдаючи йому відчутних поразок. Тоді в Золотій Орді вирішили покарати непокірного князя. У 1258 р. до Галицько-Волинського князівства вдерлися полчища ханського намісника Бурундая. He маючи підтримки від союзників, Данило прийняв вимоги ординців. Зруйнував найбільші фортеці у Луцьку, Львові, Володимирі та інших містах, крім Холма. А також визнав себе васалом Золотої Орди і взяв зобов'язання брати участь у військових походах ханів.

Розорюючі татарські походи та інші перипетії підірвали здоров’я Данила. У 1264 р. король Данило помер у Холмі й був похований там у спорудженій ним церкві Богородиці.

І. Крип’якевич вважав, що в історії Галицько-Волинського князівства Данило Галицький займав видатне місце. Його історичною заслугою було об’єднання в одне князівство земель Галичини й Волині, роз’єднаних після смерті Романа Мстиславича. Виконуючи це завдання Данило спирався на широкі маси населення, які вели активну боротьбу проти іноземної агресії та влади бояр. З’єднавши території Галичини й Волині, Данило сприяв його економічному розвитку й політичній стабільності. Йому не вдалося здійснити свого найголовнішого наміру – визволити західні землі з-під ординського ярма. Однак державна організація, яку він створив, була настільки сильна, що ханські орди не змогли її зруйнувати, і Галицько-Волинське князівство знову підвелося із занепаду, набрало нової сили.

Прочитано 2001 раз
  • 1 comment

    Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla