Михайло Фіголь (18 жовтня 1927 р., с. Крилос – 25 травня 1999 р., м. Івано-Франківськ) – відомий мистецтвознавець, художник-монументаліст, живописець, графік, педагог, науковець.
У1961 р., отримавши професійну мистецьку освіту в Інституті живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна Академії мистецтв у Ленінграді, художник відчув, що мистецтво для нього є способом мислення, формою світосприйняття і самовираження.
Гідною подвигу масштабністю відзначалася його мистецька та науково-педагогічна діяльність, що охоплювала широкі аспекти культурно-мистецького життя в Західній Україні і визначала долю українського мистецтва у нашому краї.
Завдяки дослідженням Михайла Фіголя широкому загалу стали відомі імена художників Ярослава Пстрака. Осина Сорохтея, Міліци Симашкевич, Степана Кириченка, Надії Клейн та ін.
Творчому доробкові незаслужено забутого Ярослава Пстрака Михайло Фіголь присвятив чимало наукових праць, відшукав багато його картин. Особливою гордістю є врятований ним шедевр Ярослава Пстрака "Христос на Оливній горі". Разом із Олександром Федоруком. він написав книгу "Радість і смуток Ярослава Пстрака".
Михайло Фіголь жив активним громадським життям. Він був головою секції пам'яток мистецтва при правлінні Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, членом художньої ради та правління Спілки художників України. Йому вдалося проявити неабиякі організаторські здібності при створенні Художнього музею в Івано-Франківську та Національного музею-заповідника "Давній Галич"; багато зробив для відзначення 1100-річчя Галича. Брав участь у багатьох імпрезах в Україні та поза нею, мав декілька персональних виставок.
Михайло гордився тим, що народився на землі стародавнього Галича. З дитячих років він захопився історією рідного краю і ця любов згодом пронизала увесь його творчий і науковий доробок. Україні після себе він залишив велике дослідження "Мистецтво стародавнього Галича", де веде мову про феномен культури Галицько-Волинської держави XII-XIII ст. Митець створив уявні портрети князів Галицько-Волинської держави (17 графічних робіт). Село Крилос, в якому народився Михайло Фіголь, має вічно пам'ятати, що він врятував іконостас Успенської церкви роботи великого майстра живопису Антона Манастирського.
Михайло Фіголь був засновником художньо-графічного факультету і завідувачем кафедри образотворчого мистецтва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, і, єдиним свого часу на Прикарпатті кандидатом мистецтвознавства (тема кандидатської дисертації: "Українська сатирична графіка кінця XIX початку XX ст."), а згодом – доктором мистецтвознавства (докторська дисертація: "Мистецтво Стародавнього Галича"), професором Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, лауреатом премії імені Василя Стефаника в галузі мистецтва.
Художник з насолодою малює простори не лише мальовничих Карпат. Побувавши майже в усіх країнах Європи, а також у Єгипті, Туреччині. Індії, Канаді, побачивши їх зблизька, він створив відповідні цикли полотен. Михайло Фіголь ґрунтовно вивчав світове мистецтво. Написав монографію "Образотворче мистецтво Румунії".
Твори Михайла Фіголя "Сон" (1964), "Роксолана" (1970), "Галич 1221 р. Данило Галицький і Новгородський князь Мстислав Удатний" (1977), "Олекса Довбуш" (1979), "Епос Карпат (Захар Беркут)" (1981), "Галицька трагедія (Настася)" (1987), "Посли візантійською імператора Емануїла II в Галичі. 1165 р." (1998) та ін. стали виразною ознакою творчою зростання художника, показали прагнення до новаторських змін і пошуків нових виражальних засобів мистецтва.
Твори Михайла Фіголя зберігаються в музеях України і зарубіжжя, багатьох приватних збірках. Гордістю Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського є чотири твори митця: "Моріжок” (1959). "Портрет В.І. Девдюка" (1970), "Портрет С.І. Корпанюка" ( І970), "Вориння" (1993).