Середа, 09 березня 2016 22:55

«Європа на власні очі»

Ми вже розповідали про ГО Інститут Політичної Освіти та участь у проекті «Крок до ефективності» депутатів Галицької та Бурштинської міських рад. Сьогодні ж мова піде про ще один проект від ІПО «ЄВРОПА НА ВЛАСНІ ОЧІ», який відбувався з 29 лютого по 4 березня. Цього разу у проекті взяло участь троє депутатів Галицького району – Андрій Лупійчук (Галич), Володимир Рик (Бурштин) та Аріна Сивак (Галич).

Суть проекту полягає у відвідуванні країн Євросоюзу та ознайомлення зі специфікою їхнього самоврядування. Протягом тижня депутати, журналісти та громадські активісти відвідали три країни: Угорщину, Австрію та Словаччину. Маршрут пролягав через мерії Мішкольца, Будапешту, Відня, Братислави (район Руженов) та Ньїретьгаза. Додатково учасників чекали зустрічі у штаб-квартирі поліції м. Будапешт із головним радником і керівником Управління Шандором Ґембешем, президентом Українського самоврядування в Угорщині та президентом Українсько-угорського бізнес-клубу Юрієм Кравченком, з депутатом Австрійського Парламенту паном Нікі Берлаковічем, у Посольстві України в Словацькій Республіці з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці Олегом Гаваші. Кожна зустріч потребує окремого матеріалу. Але сьогодні ми зупинимося на загальних враженнях від проекту.

Отже, одна справа, коли ти туристом їдеш до Євросоюзу, дивуєшся рівню життя, інноваціям та взагалі менталітету. Інша справа, коли маєш змогу зазирнути у середину механізму, котрий керує усім цим комфортом. Адже зовні виглядає так: це Європа, що хотіти – тут завше так було. Та це дещо безглуздий стереотип. Особливо, коли дізнаєшся, до прикладу, що ще 5 років тому Угорщина була на межі дефолту, з повним портфелем боргів від МВФ, або ж Словаччина, котра зовсім нещодавно була разом з нами на шляху «до світлого комунізму», вже сьогодні не потребують кредитів МВФ чи ЄС, а рівень інфляції більшості регіонів дорівнює нулю.

Нульова інфляція викликала в українських учасників посмішки нерозуміння. Як це – нуль (Мішкольц)? Як це немає корупції (Мішкольц)? Як це все прозоро (Відень)? Як це люди настільки довіряють владі, що практично не голосують (Братислава)? Як це протягом життя віддавати голос за одну і ту ж партію (Австрія)?

Так ось, «чому не їдуть коні…»

А українські коні не те що стоять на місці, вони йдуть назад. І не варто зараз списувати все на війну.
Ми ставили запитання, відповіді на котрі своєю простотою приголомшували. Спробуємо розбити питання-відповідь на групи (хто дійде кінця – «плюсик» до карми).
1. Корупція
Запитання про корупцію звичайно стали лідерами від української делегації, а відповіді від європейських колег дещо різнилися. Тож «скільки потрібно коштів на боротьбу з корупцією?»

У Мішкольці від президента групи компаній «MiskolcHolding» Дьордь Вечі ми отримали банальну відповідь: «А навіщо?!».

У Відні здивувалися питанню. Роз’яснювали ми так: уряд України частенько просить ще долярів у США чи ЄС на кривавий бій з корупціонерами. І в українців склалося враження, що Яценюк бажає заплатити усім корупціонерам, аби вони припинили ними бути.
Австрійці посміхалися і казали – приймайте відповідні закони і проблема зникне. Коли ж ми пояснювали, що є закони, розуміння зникало. Європейцям невтямки як це – закони є, а їх не дотримуються.

До прикладу, аби уникнути впливу олігархів на партії є умова – якщо на рахунку партії більше 30 тисяч євро, то партія повинна відкрити прізвища спонсорів. Або партії, котрі виграли на виборах, фінансуються з держбюджету. Про відкриті списки, мабуть не варто навіть починати говорити. Якщо мова йде про тендери, то є наглядові органи, щось на кшталт суду присяжних, тощо.

2.    Приватизація
Нам часто розповідають з новин, як добре продали чергове державне підприємство і всі пишаються торгами. Нам вбудували міф, що такі підприємства невигідні країні, їх дорого утримувати, тощо, а тому краще спекатися…

«Якщо будь-яке збиткове, на перший погляд, підприємство хтось бажає придбати, ми у Будапешті ставимо собі просте запитання: «Дана особа знає, як на ньому заробити, то чому ми ще цього не робимо?!» – головний радник з питань місцевого самоврядування м. Будапешт Др. Петер Сегварі.

Ось і вся приватизація. Проводиться аналіз роботи, помилок, змінюється керівництво, менеджмент підприємства і заробляти починає місто!

Стосовно оренди та продажу земель у столиці Угорщини політика жорстка: «Ми не довіряємо навіть державі, тому у Будапешті не продається жодного клаптика землі. Можемо надавати в оренду на 90-то років, але ніякого права на викуп.» - відмітив пан Сегварі.
Слухала я і згадувала, як на останньому пленарному засіданні обговорювали аукціон, на котрому відбувся продаж землі в Галичі і місто заробило в декілька раз більше аніж планувалося. Сьогодні ми заробили – класно, а що завтра?..

3.    Децентралізація
Пояснити меру м. Братислава-Ружинов Душану Пекару, хто такий представник президента (перфект) плюс силу його повноваження – припинити дію рішення ради, мені ледь-ледь вдалося.

За словами Душана Пекара наглядом за діяльністю місцевого самоврядування займається прокуратура, тож мер не міг зрозуміти навіщо створювати якогось представника, котрий, з першого погляду, являє собою натяк на узурпацію влади та випливаючу з цього корупцію.

4.    Партнерство
Європейці щиро співчували українцям та бажали найшвидшого врегулювання питання на Сході. Але війна це далеко не перший показник, чому інвестори не стають до нас в чергу.

Гроші полюбляють тишу і стабільність. А про яку стабільність можливо говорити, якщо в нас щороку вибори, нові президенти і уряди, переваги та вподобання? Більшість українців примітивно радіє новим безглуздим перегонам – нові дитячі майданчики, ремонти доріг, тощо. А те, що за цим абсурдом стоїть з кожним колом все вище тупикова стіна, мало хто звертає увагу. Що можливо кардинально змінити, якщо правила гри старі?..

Або ж, про яке здорове партнерство можливо говорити з Угорщиною, наприклад, коли Україна не може призначити півтори роки посла? На міжнародному рівні – це пряма неповага з нашого боку. Після чого ми бурхливо на диванах вимагаємо санкцій проти окупанта, тощо…

5. Реформи
Балакали-балакали, сіли і заплакали...
Український уряд з екранів годує майбутніми реформами, і ніби щось зрушилося у МВС, на вулицях мило й гордо мигають сигналки нової поліції. А далі все, чи ще буде?..

Європейці не розуміють як можна проводити реформи потрохи. Практика Євросоюзу – комплексно одночасно по усіх напрямках, галузях і тільки так можливо кардинально змінювати картину. Робити ж поодинокі незавершені реформи, так само жахливо та безрезультатно, як робити  щеплення проти поліомієліту під час епідемії грипу.

Повертаючись до чергових виборів. Який зміст їх проводити, якщо не розроблено та не прийнято пакет законів, котрі гарантуватимуть прозорість та олігархічну незалежність партій, зменшення агітаційного бюджету, і багато іншого. В результаті українці не йдуть на вибори через розчарування, а європейці – тому, що дороги ремонтуються незалежно від виборів, міста стають доступними інвалідам поступово та стабільно, рівень життя покращується не зважаючи на зміну уряду.

Звичайно, в них є безліч проблем, але шляхи вирішення, їхні амбіції вражають масштабністю та, водночас, простотою і думкою про кожного. На кшталт Дунайська стратегія ЄС, коли Україна ще толком не в асоціації, але її інтереси врахували. Що враховує Україна, коли робить певні кроки, розповість історія…

А в мене поки що все, оскільки всього не передати і, найгірше, – ще довго не досягти… Для скептиків хочу відмітити, що це матеріал не для розчарування, а для закочування рукавів, для пробудження і відмови від рожевих окулярів.

Аріна Сивак

Прочитано 1429 раз
  • Більше у цій категорії: « До уваги галичан! А вибір Є? »
    Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla