Понеділок, 28 березня 2016 12:13

Крик ковилового степу

Учора поталанило піднятися на Касову гору... ну як поталанило... побачити красу серед жаху викликає суміш емоцій. І, на жаль, злість переважає. 

Читаю історію заповідника. В інтернеті чимало статей про "Касову гору", тому не буду повторюватися.

Журналісти розписують у подробицях про жахіття радянської політики стосовно гори, яка стала заповідною зоною ще у 1936-му році. З того часу нам з перемінними успіхами  залишилося 165 гектарів ковилового степу, який сьогодні ридає вогнищами і благає про порятунок поодинокими чарівними квітами з "Червоної Книги".

Так і дожилися ми, довчилися, що найбільша ділянка третинних, дольодовикових, реліктових опільстких степів, котрі збереглися до наших днів у Галичині, палає щовесни смертоносними вогнищами. Після них залишається попіл смутку та проблиски надії. Адже саме на "Касовій горі" збереглися найбільші у регіоні популяції степових рослин, таких як чотири види ковили, три види сон-трави, горицвіт. Учора сон-трави можна було нарахувати до десяти рослин на цілому схилі, щоб ви усвідомлювали усю трагічність "А люди скірізь поспіли"

Часом, задовільняючи свої жалюгідні потреби, накшталт, посмажити шашличок на самій горі, люди позбавляють своїх онуків побачити красу України. Спалюючи та засмічуючи усе сьогодні, ми захоплюємося відпочинком у Європі, ниємо, що нам далеко. Звичайно, що далеко, якщо з такою байдужістю ставитися до усього що не на твоєму подвір’ї.

Дивує і ще одна річ, як кидати сміття з фразою "Немає смітника", то мозку вистачає, а от коли заходить тема про будівництво сміттєпереробного заводу, то в мить кудись мозок зникає і крик навкруги "Смердіти буде!". Та яка вам різниця, якщо вам начхати, матимуть діти змогу босі пройтися по землі чи ні...

Байдуже все - Крим, Схід, Галичина...Україна...діти і онуки...

Аріна Сивак

 

 

Прочитано 1064 раз
  • Увійдіть, щоб залишити коментар
    jtemplate.ru - free extensions Joomla