Статьи и обзоры nachodki.ru

Патріот

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу

Суспільно-політичне середовище України дедалі частіше піддається зовнішнім провокаціям з боку країни агресора – РФ з метою приховування власних проблем шляхом інформаційних кампаній «у нас всё хорошо, а вот у укропов опять печаль».
    Так, представники російських мас-медіа з метою приховування власних проблем активно провокують внутрішні конфлікти в Україні, які в подальшому масово транслюються на пропагандистських каналах.
    На даний час, в якості елементу провокацій, росіяни намагаються використати т.зв. «тарифне питання».
    Для провокацій і отримання необхідних фото і відео, російські медійники не придумали нічого кращого, як вкотре використати «рабовласників» (це особи, які проводять акції протесту за грошову винагороду) та їх т.зв. «інженерів» і «в’язаних беретів» (на сленгу організаторів проплачених мітингів так називають малозабезпечених осіб та пенсіонерок жіночої статі).
    І це лише початок! Російські куратори не знайшли нічого кращого, аніж залучення до виконання свого провокативного замовлення осіб, що виступали активними організаторами «Антимайдану» та забезпечували щоденну участь у акціях для компрометації «Революції Гідності» у 2013-2014 роках.
    Так, на ринок «праці» знову повернулись одіозні особи з минулого. Сергій Куценко - особа з близького оточення Вадима Рабиновича та монополіст на проведення замовних акцій від «ОПЗЖ». Нагадаємо, що С.Куценко брав активну участь у фальсифікації реєстрів учасників партії «За життя» на момент її створення. Рома Сидоренко, Ваня Бутенко (в минулому тісно співпрацював з керівництвом ВО «Батьківщина») та Діма Левченко (відомий під псевдонімом «Bluetooth»).
    Саме вказані ділки вирішили допомогти росіянам у формуванні необхідних картинок щодо активної позиції українського народу у боротьбі з узурпаторами влади. Благо, тема «розп’ятих хлопчиків у трусиках» поки не актуалізується.
    Саме ці ділки «за руський рубль» 23 лютого 2021 року привели до ВР України близько 600 «інженерів» та «в’язаних беретів», яких навіть на змогли приховано перерахувати перед самими заходам та контролювати хід самої акції.

    Якщо зануритись в атмосферу «протесту», можна із сумом констатувати усю маргіналізацію «обраних протестувальників» або ж побувати в масовці на зйомках хорор-серіалу для каналу «Бомж-ТВ» під назвою «Ковбаса по 2.20».
    Постоявши декілька година на морозі під викрики якогось незрозумілого «мужчинки» у гучномовець, якого ніхто не слухав, учасники акції – літні жіночки та місцеві алкаші почали вимагати від «Серьоженьки» та його поплічників негайного розрахунку. 
Варто уточнити, що у середовищі талановитих виконавців замовних акцій протесту розрахунок на місці проведення акції категорично заборонений.     Але вказане правило було проігнороване організаторами-«рабовласниками», які звикли діяти «по бєспрєдєлу» ще з часів Януковича «під дахом» регіоналів. 
    Всі учасники, не побоюючись камер та можливих запитань від журналістів, отримали кровно зароблені «30 срібняків». До речі, за участь у акції «учасникам» заплатили аж по 200 грн. 

   Як показує практика, аналогічні проплачені замовні заходи будуть тільки розширювати горизонти «проблем народу» і «масовості протестів». Штучне провокування «антиурядових виступів» в Україні дуже вигідне зараз країні-агресору. Створення відповідного «антирейтингу» влади, помножене на звинувачення України в агресивних діях на Сході, дасть підстави Росії диктувати свої вимоги як на міжнародній арені, так і демонструвати для власного внутрішнього споживача картинку «у них плохо – у нас хорошо». А завдяки нашим же безпринципним «передовикам» на кшталт Серьожі Куценка та його друзів, виконання будь-якого замовлення «за рубль» не є проблемою.
    Хоча свобода вибору політичних та релігійних поглядів у нас гарантовані Конституцією, однак колаборація з агресором, який вбиває українців на Сході, нахабно окупував Крим і продовжує бряцати ржавим радянським залізом на східному кордоні Європи, є уже не просто заробітком на крові, а злочином проти власного народу.
    А Куценку, Бутенку, Сидоренку та іншим колаборантам хочеться побажати одного - щоб щоночі вони прислухались до тихих кроків у власних коридорах і боялись, що за ними прийшли тіні …

Переглядів: 101
0

СБУ викрила громадянина України, який здійснив неправдиве повідомлення про мінування об’єкта критичної інфраструктури на Івано-Франківщині. Йому повідомлено про підозру і вже взято під варту.

Суд обрав для 31-річного мешканця Хмельниччини запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави – 45 тисяч гривень, повідомили у пресслужбі Нацполіції області.

Інформація про те, що на території теплоелектростанції закладена вибухівка, надійшла на офіційну сторінку Бурштинської ТЕС в соціальній мережі “Фейсбук”. Оперативники СБУ встановили, що фейковий акаунт, з якого надіслали повідомлення, належить 31-річному жителю Хмельницької області.

За словами зловмисника, він намагався потрапити на територію теплоелектростанції разом зі своїм родичем, який автомобілем доставляв туди вантаж. Після того як охорона не пропустила чоловіка на територію, повідомив про замінування об’єкта, повідомляють в СБУ області.

Підозрюваний раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності через завідомо неправдиве повідомлення про замінування виборчої дільниці.

Переглядів: 132
0

Додано у в Різне
Протистояння НАТО та Росії виходить на новий рівень. Політика Кремля, яка більше нагадує імперську маячню та повністю відірвана від світових реалій сьогодення, перетворила Росію на країну-ізгоя. Але Кремль не зупиняється. Владі сучасної Росії вже давно начхати на будь які загальносвітові моральні цінності. Кремлівський «Колос на глиняних ногах», завдяки інерції своєї минулої «імперської величі», несе справжню загрозу світовому суспільству.
18 жовтня Москва оголосила про розрив відносин РФ з НАТО. Це сталося після висилки російських шпигунів, які «працювали» під виглядом дипломатів у постпредстві РФ при НАТО. 6 жовтня в альянсі вирішили відкликати акредитацію у восьми співробітників представництва Росії при організації. Таким чином, кількість акредитацій, доступних російським дипломатам при НАТО, тепер становить 10. Генсек альянсу Йенс Столтенберг заявив, що рішення про позбавлення акредитації не пов'язане з конкретними подіями. За його словами, в НАТО вже протягом деякого часу бачили посилення діяльності, яка загрожувала інтересам країн – членів НАТО. Росія відреагувала ще більшим загостренням відношень з блоком і повністю припинила з ним будь які відносини.
Адекватна відповідь збоку країн НАТО не примусила себе довго чекати. Міністри оборони країн – учасників 21 жовтня в Брюсселі мають намір узгодити новий генеральний план захисту від будь-якої потенційної агресії збоку Росії враховуючи можливу багатовекторність можливих загроз. Основну мета альянсу проста і прозора - стримувати Москву, незважаючи на зростаючу увагу до Китаю. Нова стратегія спрямована на підготовку до будь-якої одночасної атаки в регіонах Балтійського та Чорного морів, яка може включати ядерну зброю, злом комп'ютерних мереж і навіть напад з космосу. Міністр оборони Великобританії Бен Уоллес заявив журналістам, що НАТО «… визнає загрозу 21 століття і то, як з нею боротися».
«Це спосіб стримування», - сказала про новий план захисту від російської загрози міністр оборони Німеччини Аннегрет Крамп-Карренбауер. «І це адаптується до нинішнього поведінки Росії - і ми спостерігаємо порушення, зокрема, повітряного простору над країнами Балтії, а також почастішання вторгнень в Чорне море», - сказала вона німецькому радіо Deutschlandfunk.
Генерал у відставці Бен Ходжес, який командував військами США в Європі з 2014 по 2017 рік, висловив надію, що «цей план буде сприяти більшій узгодженості в стратегії колективної оборони НАТО, що означає збільшення ресурсів для регіону Чорного моря». «Для мене це найбільш ймовірна гаряча точка, ніж Прибалтика», - сказав Ходжес журналістам інформаційного агенства Рейтер, зазначивши, що потужні союзники, такі як Великобританія та Франція, не мають поки що «сильної присутності у Чорному морі, а Туреччина більше зосереджена на конфлікті в Сирії».
Джеймі Ши, колишній високопоставлений чиновник НАТО, який нині працює в аналітичному центрі «Друзі Європи» в Брюсселі, сказав, що план може також допомогти зміцнити увагу до Росії в той час, коли основні союзники прагнуть посилити свою присутність в Індо-Тихоокеанському регіоні і протистояти зростаючій військовій потужності Китаю. «До сих пір передбачалося, що Росія - це незручність, але не безпосередня загроза. Але російська влада робить деякі тривожні речі. Вони тренуються з робототехнікою, і гіперзвукові крилаті ракети дійсно можуть бути дуже руйнівними», - сказав Ши.
Офіційні особи країн – членів НАТО заявляють, що, незважаючи на загострення ситуації, такі атаки збоку РФ не є неминучими. Офіційні особи підкреслюють, що не вірять в реальність нападу з боку Росії. Але нова «Концепція стримування і оборони в євроатлантичному регіоні» вкрай необхідна, оскільки Росія продовжує розробку нових сучасних систем озброєнь і розміщує війська і техніку ближче все ближче до кордонів союзників.
Безумовно, Кремль заперечує будь-які агресивні військові наміри зі своєї сторони і заявляє, що саме НАТО ризикує дестабілізувати Європу такими приготуваннями. Та ціна таких заяв Кремля вже давно всім зрозуміла і не може бути гарантією захисту від агресивних намірів Путіна та Ко.
Переглядів: 146
0

Додано у в Різне

Росія почала стрімко втрачати свої позиції в Європі. Неадекватна зовнішня політика Кремля настільки набридла європейцям, що, незважаючи на потуги кремлівської адміністрації по збереженню впливу у певних європейських країнах, прихильників Путіна залишається все менше і менше.

Кремль не звертає увагу на ідеологію партій та політичних рухів Старої Європи, на які робить ставку. Йому все одно, яку політичну нішу вони займають і які сповідують цінності. Для Кремля важливо, щоб вони просувала ту повістку, яка вироблена в Москві, працювали на інтереси Кремля. В цьому випадку, Кремль готовий підтримувати ці партії. Така «нерозбірливість» у виборі «друзів» рано чи пізно повинна була привести Росію до зовнішньополітичного фіаско. Громадяни Європи почали розбиратися в істинних «цінностях» цих проросійськи налаштованих партій. Звідси падіння їхнього рейтингу і невдача на виборах, які пройшли у Німеччині та Чехії.

Кремль покладав великі надії на Альтернативу для Німеччини, яка повинна була завоювати правих виборців і Ліву партію, яка обробляла лівих виборців.

Операція провалилася. Ці партії не тільки не змогли увійти в число провідних політичних сил Німеччини, які формують правлячу коаліцію, але і знизили свої показники на останніх виборах, зайнявши нішу маргінальних партій. Німцям виявилася не до вподоби як близька до нацистської ідеологія Альтернативи так і комуністична ідеологія Лівих.

Не встигли вщухнути «страсті по Берліну», як несподіваний для Кремля подарунок принесла Чехія. Підсумки чеських парламентських виборів, що відбулися в минулі вихідні, принесли несподівану сенсацію. Буквально на останніх хвилинах підрахунку голосів вперед на десяті частки відсотка вирвався правоцентристський опозиційний блок Spolu («Разом»). Партія ANO («Так») чинного прем'єр-міністра, мільярдера Андрія Бабіша зазнала поразки. В чеській політиці відбулася історична подія - вперше з 1925 року до парламенту не пройшли комуністи.

Для Росії та її відносин з Чехією ці політичні зміни нічого доброго не обіцяють. По-перше, різко падає вплив Мілоша Земана (знову почалися розмови про необхідність його дострокової відставки). А адже Земан - це головний союзник Росії в Чехії і один з найбільш високопоставлених прокремлівських політиків в Євросоюзі. По-друге, зміна прем'єра і неминуча заміна міністра закордонних справ також приведуть до ще більшого охолодження відносин Праги і Москви, навіть з урахуванням того, що недавно Чехія і США офіційно визнані в Росії «недружніми країнами».

Звичайно, саме за прем’єр-міністра Бабіша почався конфлікт Праги з Москвою через вибухи на військових складах в чеських Врбетіцах. Однак тут у його уряду просто не було іншого вибору. В цілому воно було налаштоване до Росії досить лояльно, в тому числі, спиралося на підтримку дружніх Кремлю комуністів. Тепер же до влади прийшов блок п'яти партій, які орієнтовані на Євросоюз і НАТО.

В Австрії був змушений залишити свій пост противник санкцій проти Росії канцлер Себастьян Курц. Відносно нього було висунуто звинувачення в корупції і розпочато розслідування. Під тиском поліції і опозиції та щоб уникнути дострокових виборів і зберегти владу за своєю партією, Курц подав у відставку. На його місце призначено колишнього міністра закордонних справ Олександра Шалленберга, який раніше виступав за жорсткі санкції проти Олександра Лукашенка. Такий розвиток подій теж навряд чи сподобається Кремлю.

Шалленберг налаштований по відношенню до Кремля і його зовнішньої політики значно гірше, ніж його колишній шеф Себастьян Курц. Слід пам’ятати різку відповідь Шалленберга, коли глава російського МЗС Сергій Лавров запросив його відвідати Крим. Тоді нинішній австрійський канцлер повідомив, що не має ні наміру, ні бажання їхати на території, які, відповідно до позиції Євросоюзу, Росія «приєднала з порушенням міжнародного права».

Та й на цьому негаразди зі зменшенням кількості «прокремлівських друзів» для Путіна не закінчуються. Загострюється ситуація у «лояльній» до Кремля Угорщині, де опозиція знову намагається об'єднатися проти ще одного прокремлівського лідера - прем'єра Віктора Орбана. І соцопитування показують, що шанси на це є.

Цієї осені Кремль зазнає поразок на всіх фронтах. Зрозуміло, що Путін не змириться з втратою впливу у Європі. Кремль продовжуватиме працювати з «відданими» йому політиками і партіями і одночасно шукати нові варіанти, нових агентів впливу і корисних ідіотів. Попереду нові політичні битви. Тому прихильники демократії та європейських цінностей повинні бути до них готові.Источник: https://censor.net/ru/b3295215

Переглядів: 150
0

Служба безпеки України знешкодила організовану групу наркоторговців на Прикарпатті. Зловмисники реалізовували наркотики, психотропи та психостимулятори по всій території України. «Покупців» знаходили через Telegram-канал, а для пересилки «товару» використовували популярні поштові сервіси.

Місячний «чистий» прибуток ділків становив від 400 до 600 тисяч гривень. Під час обшуків виявлено підготовлений до відправки «товар» на суму майже 2 млн. грн.

За даними слідства, організував продаж наркотичних речовин підприємець з Верховинського району Івано-Франківської області, залучивши до злочинної діяльності ще чотирьох «партнерів» – мешканців регіону.

Двоє з них адміністрували Telegram-канал, через який знаходили «покупців». Канал активно просували і рекламували.

Оплата «товару» відбувалася за передплатою на банківські картки або ж переказами через неофіційні сервіси у криптовалюті.

Замовлення відправляли через поштових операторів, у вигляді посилки з товарами широкого вжитку.

Під час обшуків, проведених за адресами фактичного мешкання, реєстрації та в орендованих помешканнях зловмисників, правоохоронці вилучили:

▪️ майже 3 кілограми амфетаміну; 
▪️ понад 3 кілограми канабісу;
▪️ 320 грамів синтетичних психостимуляторів PVP; 
▪️ майже 160 тисяч гривень.

Загальна вартість вилучених наркотиків за цінам «чорного» ринку становить майже 2 млн грн.

Наразі трьох наркоторгівців затримано, їм повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені організованою групою) Кримінального кодексу України. Вирішується питання щодо обрання їм міри запобіжного заходу.

Викриття протиправної схеми проводили співробітники Управління СБУ в Івано-Франківській області спільно з працівниками Управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у Львівській області та слідчими відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області за процесуального керівництва Львівської обласної прокуратури.

Переглядів: 183
0

На початку жовтня цього року ФСБ РФ опублікувала наказ з переліком відомостей, які можуть бути використані іноземцями проти безпеки Росії. Мова йде не про держтаємницю або секретну інформацію, а про таку, яка, на думку ФСБ, потенційно може використовуватися проти державної безпеки РФ іноземними державами і міжнародними організаціями.

Перелік було розроблено відповідно до поправок в законодавство, прийнятих Держдумою і Володимиром Путіним в кінці 2020 року. Тоді влада внесла ще одну статтю в закон «Про заходи впливу на осіб, причетних до порушень основоположних свобод людини, прав і свобод громадян РФ» ( «Закон Діми Яковлєва»). У ній прописувалися умови визнання «іноземними агентами» фізичних осіб та внесення їх до відповідного реєстру. Тепер до цього реєстру можна потрапити в тому числі за «цілеспрямований збір відомостей в області військової, військово-технічній діяльності Російської Федерації, які при їх отриманні іноземним джерелом можуть бути використані проти безпеки Російської Федерації» . При цьому навіть неважливо, чи є претендент на потрапляння до реєстру «іноагентів» громадянином Росії або іноземцем - визнати «іноагентом» за збір цих даних в інтересах іноземного джерела можна незалежно від наявності іноземного паспорта. Список саме таких відомостей і підготувала ФСБ.

Повний перелік, опублікований ФСБ, складається з 60 пунктів, викладених на дев'яти сторінках. У число відомостей, за збір яких особа може бути визнана «іноагентом», увійшли практично всі питання, які стосуються стану, шляхів розвитку та перспектив армії, поліції, військових слідчих органів Слідчого комітету, прокуратури, «Роскосмосу», військових підрозділів протипожежної служби і т. д.

Окремим пунктом у переліку йдеться про «відомості про дотримання законності та морально-психологічному кліматі в військах» та «відомості про хід і результати розгляду повідомлень про злочини в армії, які розслідуються ФСБ і військовим підрозділом СК». Ці пункти практично унеможливили роботу правозахисних організацій, які опікуються випадками так званої «дідівщини» у ЗС РФ, яка, незважаючи на численні заяви високопосадовців МО РФ та Кремля про викорінення, тільки із року в рік поширюється та стала практично «візитівкою» російського війська.

Тепер, з прийняттям цього наказу, якщо правозахисна організація надасть доповідь про казармене насильство в Комітет проти тортур ООН, це означатиме, що така організація і отримує, і надає якусь організаційно-методичну допомогу. Для визнання «іноагентом» цього буде цілком достатньо. Навіть повідомити громадськість про звернення до правозахисника за допомогою військовослужбовця, що постраждав від «дідівщини», до того моменту, коли цю інформацію не оприлюднить СК тепер неможливо.

Нещодавно заступник голови комітету з безпеки Держдуми Анатолій Виборний сказав, що тема правопорушень в армії нібито «втрачає актуальність в сучасній Росії», а нестатутні відносини стали швидше винятком. Та такі заяви зовсім не відповідають реальному стану справ у російському війську. В цьому році значно збільшилася кількість непояснених самогубств строковиків. У військових одна відповідь: «посварився з дівчиною». В тому числі коли міфічна «дівчина» є тільки в уяві командування. Головна військова прокуратура і Головне слідче управління заявляли, що в цьому році на третину збільшилися втечі з армії і насильницькі злочини. Але потім цю інформацію видалили з сайтів усіх ЗМІ. Цілком зрозуміло з чим це пов'язано. Армія РФ прагне до повної закритості. І стає тільки гірше.

В Росії є кілька громадських організацій, які допомагають військовослужбовцям та їхнім родичам привернути увагу до випадків «дідівщини» і домогтися справедливого покарання для винних. Та чи зможуть вони продовжити роботу після опублікованого ФСБ переліку «потенційно секретних відомостей»? Адже «материнські комітети» та інші правозахисні організації часто використовують публічність і ЗМІ для допомоги своїм підопічним. Без уваги громадськості до проблематики марно сподіватися на справедливе покарання винних.

Навіть при доведенні діла про «дідівщину» до суду, останній часто густо виносить виправдальний вирок. І кількість таких «виправдань» з кожним роком стає все більше. Злочинці уникають відповідальності і продовжують знущатися та доводити до втечі або самогубства «молодих».

Минулого тижня одна з правозахисних структур РФ, «Солдатські матері Санкт-Петербурга», оголосила, що більше не зможе допомагати військовослужбовцям через перелік даних, затверджений ФСБ. Йдеться про фактичне закриття основного напрямку роботи організації. Можливість отримати правозахисну допомогу військовослужбовцям стрімко зменшується. І це не дивно. Надія на «справедливість» у країні, владу в якій узурпувала диктатура «довічного», очікувано стає все більш примарною…

Переглядів: 132
0

Додано у в Різне
Акції компанії "Русал", яка є одним з основних активів бізнесмена Олега Дерипаски, впали майже на 7% на торгах Московської біржі. Це сталося на тлі повідомлень іноземних ЗМІ про обшуки, які проводить ФБР у приватних будинках Дерипаски, що розташовані в районі Embassy Row у Вашингтоні та районі Грінвіч-Віллідж на Манхеттені у місті Нью-Йорк.
Прес-секретар Дерипаски Лариса Бєляєва повідомила в текстовому повідомленні, що ФБР «проводить обшук в двох будинках, розташованих у Вашингтоні та Нью-Йорку, що належать родичам пана Дерипаски. Обшуки проводяться на підставі двох постанов суду, пов'язаних з санкціями США. Будинки не належать пану Дерипасці».
Питання до Дерипаски збоку американської влади виникли ще в далекому 2006 році, коли йому заблокували американську візу, видану в 2005 році, через підозри у зв'язках з організованою злочинністю. Тоді усі звинувачення у зв'язках з кримінальним світом Дерипаска відкинув.
У вересні 2017 року ЗМІ з'явилася інформація про те, що в 2016 році Пол Манафорт, глава передвиборчого штабу Дональда Трампа, за два тижні до обрання Трампа, пропонував Дерипасці по електронній пошті особисті консультації про хід виборів в США. Дане повідомлення одне з тисяч документів, вивчених в ході розслідування зв'язків соратників Трампа з Росією і можливого втручання Росії в президентські вибори в США 2016 року.
53-річний Дерипаска був в числі семи російських олігархів, щодо яких персонально та на їхні компанії в 2018 році були введені санкції Міністерством фінансів США. У відомстві заявили, що діяли у відповідь на «зловмисні дії Росії в усьому світі», включаючи широкомасштабну кампанію втручання у вибори в США в 2016 році і кібератаки. Представники Міністерства Фінансів США зазначили тісні зв'язки Дерипаски з Кремлем, заявивши, що він діяв «від імені . . . високопоставленого чиновника російського уряду», тобто Путіна, і в різних випадках стверджував, що діє від імені уряду РФ.
Цьогорічна спроба Дерипаски звільнитися від санкцій США, введених в 2018 році, зазнала невдачі в федеральному суді. Він оскаржив своє включення в звіт Міністерства фінансів про російських олігархів, заявивши, що звинувачення засновані на чутках і інсинуації і що санкції завдали йому фінансових збитків, відповідно до його позовом, поданим до окружного суду США у Вашингтоні.
У червні окружний суддя США Аміт Мехта відхилив позов, виявивши, що у міністерства фінансів є достатні підстави для свого рішення і що у бізнесмена немає правоздатності або доказів, що підтверджують деякі з його вимог.
Уряд США в 2019 році зняв санкцій з деяких компаній, пов'язаних з Дерипаскою, після того, як він зменшив свої частки володіння, але Сполучені Штати зберегли санкції відносно самого бізнесмена. Як повідомляє Financial Times, в січні 2020 року в листі юристам Дерипаски Міністерство фінансів США обґрунтувало санкції, пославшись на повідомлення про те, що Дерипаска допомагав Путіну відмивати гроші.
Департамент по Управлінню контролю за іноземними активами пише, що в 2016 році Дерипаска «визначений в якості однієї з осіб, що мають активи і відмивають кошти від імені президента Росії Володимира Путіна». Як повідомляється, бізнесмен скасував лістинг на IPO компанії «Газ», щоб приховати відмивання грошей Путіним.
Яку роль зіграв в президентських перегонах в США в 2016 році Дерипаска, залишається одним з головних питань розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера III про втручання Росії у вибори у США. Але питання правосуддя США до Дерипаски не обмежуються тільки 2016 роком.
Міністерство фінансів США заявило, що: «Дерипаска знаходиться під слідством у справі про відмивання грошей і звинувачується в загрозі життю конкурентів, незаконному прослуховуванні телефонних розмов з державним чиновником і участі в здирництві та рекеті».
Наслідки обшуків передбачити поки дуже складно. Вони можуть стосуватися і лобістів Дерипаски в США, і питань власності і управління алюмінієвими заводами в Росії, і навіть самої верхівки російської влади. Як би там не було, щоб уникнути ситуації, при якій офіційна влада США могли б видати ордер на затримання російського олігарха Олега Дерипаски в Австрії, бізнес-джет Gulfstream G550 (бортовий номер EI-EGO), який йому належить, імовірно з бізнесменом на борту вилетів з Відня і вже приземлився в московському аеропорту Внуково.
Цікаво те, що на своєму шляху бізнес-джет обійшов територію Білорусії, віддавши перевагу для прольоту повітряному простору над Литвою і Латвією. Источник: https://censor.net/ru/b3295440
Переглядів: 145
0

СБУ затримала на хабарі начальника Державної служби з питань праці на Івано-Франківщині. Зловмисник вимагав 67,5 тис. грн за «перевірку» знань з охорони праці.

В ході слідства було встановлено, що чиновник вимагав хабар від керівника одного з навчальних центрів. Натомість - обіцяв сприяння в оформленні посвідчень з питань охорони праці.

Посадовець брав по 250 гривень за свій підпис на посвідченнях про перевірку знань з питань охорони праці. Ці посвідчення є обов’язковими для працівників, що виконують роботи, пов’язані з небезпекою.

Правоохоронці затримали чиновника у службовому кабінеті під час отримання ним другої частини хабара – 39 тис. грн за підписи на 147 посвідченнях. Першу частину коштів (за 114 підписаних посвідчень) він отримав раніше через посередника.

Під час санкціонованих обшуків в адміністративному приміщенні Управління Держпраці в Івано-Франківській області та за місцем проживання фігуранта вилучено речі та документи, що підтверджують злочинну діяльність.

Посадовця затримано за ст. 208 КПК України. Готується оголошення йому підозри за ч.3 ст. 368 КК України – прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

Викриття корупційного механізму проводили Управління СБУ в Івано-Франківській області спільно зі співробітниками ДБР та за процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури.

 
Переглядів: 182
0

Для того, щоб розхитати державність України, розколоти її, і продемонструвати Заходу свою рішучість в цьому напрямі, російське керівництво почало втілювати дезінтеграційні проекти «Крим» та «Новоросія». Їх ідеологічним обґрунтуванням стала концепція «розділеного народу», відновлення «історичної справедливості». Фактично офіційною стала ідеологія пострадянського реваншу, що включає в себе образ Росії – збирачки розділеного штучними кордонами «русского мира».  

Російська влада вдається до історичних маніпуляцій, які нібито мають обґрунтувати право Росії на ті чи інші території. У риториці весни 2014 р. найбільш активно задіяним виявилася категорія «русского мира», співзвучна з символічними поняттями «споконвічно російська земля» (Крим), «російське місто» (Севастополь), «російська військова слава» (Чорноморський флот). Приклади з історії мають на меті привчити українців та світове співтовариство до думки, що Крим – це частина Росії. Населений кримськими татарами та українцями Кримський півострів, приєднаний до Російської імперії в 1783 р., подається як «споконвічна російська земля». А входження Криму до складу України у 1954 р. визнається незаконним. Як аргументи такої політики вводяться сакральні метафори, і анексія Криму виправдовується тим, що він для Росії є святим місцем (як «Храмова гора»), бо там хрестився князь Володимир. Ці аргументи історично неправдиві й хибні в логічному та правовому сенсах. По-перше, Володимир – це Київський князь, по-друге, виправдання сучасних політичних дій тим, що відбулося з Київським князем тисячу років тому, не може слугувати міжнародно-правовою підставою.  

Наступним антиукраїнським дезінтеграційним проектом є «Новоросія». Російська влада використовує цей термін, щоб пред’являти претензії на колишні, нібито російські землі, з переважаючим російським населенням. Керівництво РФ визнало «легітимними права етнічних росіян та російськомовних» і декларувало історичне право на існування «Новоросії» «від Харкова до Одеси». Цей політтехнологічний проект базується на маніпуляціях з історією та перекручуванні фактів, адже Харківщина, або Слобожанщина, а також більша частина Луганщини та Донеччини ніколи до складу «Новоросії» не входили. Росія наполягає на тому, що Новоросія була подарована Україні більшовиками і своїм корінням вона пов’язана з російською державою, а її жителі – це люди з дещо іншим менталітетом, яким важко порозумітися з українцями. Сучасна українська влада нібито проводить імперську політику стосовно населення південного сходу, а воно чинить опір тому політичному режиму («фашистському» у визначенні російської пропаганди), тому вектору руху України (європейському), який нав’язується населенню. Російською владою та ЗМІ це інтерпретується як «цивілізаційний вибір» цього населення на користь геополітичної підтримки Росії в боротьбі із «Заходом». Оскільки жителі південно-східних районів України – це нібито фактично інший народ, отже, вони не сепаратисти, а прагнуть реалізувати право на самовизначення.  

Історичне підґрунтя проекту «Новоросія» вкрай хитке. Повноцінної самобутньої землі або республіки з такою назвою ніколи не існувало. Історично сформованих кордонів, окремої історично створеної земельної символіки у «Новоросії» не було. ЇЇ населення ніколи не вело боротьби за якісь окремі автономні права. Проект «Новоросія» сконструйовано, щоб розколоти Україну, пояснити нібито іншу самоідентифікацію жителів південного сходу, продемонструвати існування національної ідентичності, альтернативної українській, довести неможливість співіснування з українцями в одній державі, виправдати нав’язувану ідею регіональної окремішності, яка повинна перерости в державність.

Переглядів: 182

Під історичною політикою розуміють набір практик, за допомогою яких політичні сили або держави прагнуть затвердити певні інтерпретації історичних подій як домінуючі. Історична політика має три функції: 1) символічну (надання значущості події); 2) інтерпретативну (трактування події для потреб поточної політики); 3) ідентифікаційну (вплив на формування національної ідентичності). Історична політика – це вибір та трансляція державою системи суспільно-політичних цінностей. Відтак, історична політика Росії – це нав’язування українському суспільству своїх цінностей.  

На початку ХХІ ст. російським керівництвом взято курс на зміцнення влади та посилення впливу російської держави на міжнародній арені. Потреба повернення Росією статусу наддержави, яка повинна брати участь у формуванні основ світопорядку, пояснюється існуванням окремої «великої російської цивілізації». Російська цивілізація – це держава разом з «русским миром», під яким розуміється мережа людей і спільнот за межами Російської Федерації, так чи інакше включених у російський культурний та мовний простір. Його основою є сакральне поняття «Свята Русь» і пов’язана з ним етнокультурна спільність східнослов'янських народів: росіян, українців і білорусів.  

Доктрина відродження Росії після розпаду СРСР (який визначається росіянами як геополітична катастрофа) та її реваншу на пострадянському просторі базується на таких засадах: 1) «розділеності російського народу» і його праві на возз’єднання; 2) «штучності» нових державних кордонів (розбіжність нових державних кордонів з національними (що розуміються як етнічні) вважається найбільшою історичною поразкою та загрозою безпеці Росії); 3) необхідності захисту співвітчизників, у тому числі силовими методами. Претензії на статус великої держави спонукали російське керівництво сформулювати та втілювати великий наднаціональний проект «збирання земель» – Євразійський союз.  

Успіх політики відновлення статусу «наддержави» неможливий без населення і ресурсів України. Боротьба за геополітичний вектор розвитку України ведеться в контексті ідеологічного обґрунтування цивілізаційного вибору Євросоюз або Євразійський союз. Аргументація кожної із сторін своєї позиції фактами з історії зумовлює пропагандистсько-історичну війну. Росія ясно дає зрозуміти Україні і світу, що саме історичні прецеденти, події історії є легітимізуючим чинником її політичних кроків.  

Кремль секьюритизував проблему українського шляху в Європу, тобто перевів її у розряд найважливіших для виживання нації і держави. Масові протести та зміна влади у Києві були інтерпретовані Москвою як державний переворот, інспірований Заходом на території, яка історично та цивілізаційно повинна входити в зону виключного впливу Росії. Оскільки в Україні живуть мільйони російських людей, Росія повинна стати на їх захист, адже вона є гарантом безпеки «русского мира».      

 

Переглядів: 174

Історична політика, що проводиться російською владою під керівництвом В. Путіна, спрямована на вироблення і закріплення в суспільній свідомості концепції національної історії, в якій держава постає як основний сенс російської історичної традиції. Особливо вперта боротьба в українсько-російському історичному протиборстві ведеться за спадщину Київської Русі (в Росії цей термін часто заміняється терміном «Древнерусское государство»). Ядром легітимації російської держави є твердження, що єдиним спадкоємцем Київської Русі є середньовічна Росія. На прикладах історичного минулого доводиться міф про єдину давньоруську народність Київської Русі, з якої надалі виокремилися росіяни, українці і білоруси. Водночас постулюється його імперський різновид – існування «триєдиного руського народу», який складається з великоросів, малоросів та білорусів. Концепцію підтверджували етимологічними засобами, щоб довести: 1) спільність між словами «російський (русский)» і «Русь», тобто першородство росіян в історії Київської Русі й їх пріоритетне право на стародавню культурну та державну спадщину; 2) ототожнення «України» з окраїною, що «підтверджувало» культурно-історичну і політичну другорядність українців. 

 Хоча за режиму В. Путіна бачимо спробу стимулювати дискурс про походження російської держави з Новгорода і Пскова, а не Києва, все ж тема Київської Русі залишається однією з центральних в історичній політиці РФ. Одним із прикладів, як дана тема використовується в сучасній політиці, є заява В. Путіна, що Київська Русь була ядром Російської імперії і відтоді росіяни й українці мали спільну історію та культуру і менталітет, схожі мови. Звідси висновок – росіяни і українці один народ. Путін чітко акцентував, що Київська Русь і Росія – це тотожні поняття. Такі заяви є ідеологічним обґрунтуванням права не лише втручатися у внутрішні справи України, а вести політику її повної інкорпорації в Російську державу.  

Якщо Україна, втілюючи традиції власної державності, стає суб’єктом геополітики, інтегрується з Європою і виходить зі сфери впливу російської цивілізації, це підриває легітимацію Росії як тисячолітньої держави, Росія втрачає історичну підставу. Сучасна українська влада підкреслює значимість Київської спадщини для національної ідентичності та державності, про що свідчить Указ Президента України П. Порошенка «Про вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України».

Переглядів: 197

Шукаючи історичні події, придатні для політичного використання, Російська влада все більше повертається до радянської історії. Історія СРСР подається як історія «великої держави» в контексті міфу про переможну війну, як перемогу певного «історичного проекту», що став можливим завдяки об’єднанню в СРСР багатьох народів на чолі з російським.  

Символ «Великої Перемоги» завдяки його інтенсивному політичному використанню, з одного боку, і вкоріненості у масовій свідомості, з іншого, виступає у якості важливої вузлової точки сучасної російської ідентичності. Цей міф нав’язується і українцям, як одна з основ історичної пам’яті народу. Підґрунтям таких поглядів є ідея «цивілізаційної єдності» з Росією. 

 «Велика Вітчизняна війна» інтерпретується в Росії як велична місія звільнення від всесвітнього зла, коли Червона Армія врятувала Європу і все людство. Підкреслюючи значення перемоги у війні, В. Путін надав цій події особливий гуманістичний сенс, назвавши його «днем торжества цивілізації над фашизмом», а солдатів «Великої Вітчизняної» – «солдатами свободи». Ця інтерпретація була пов’язана з проблемою відносин на пострадянському просторі: гуманістичний спадок перемоги Путін представляв як спільне надбання «колишніх республік СРСР, а нині незалежних держав», якому потрібно «разом відповідати».

В Україні міф «Великої Вітчизняної війни» Радянського Союзу був частково розвінчаний висвітленням української національно-визвольної війни УПА проти Німеччини та СРСР. Але така інтерпретація поділяється не всіма в Україні. Частина українців (особливо у південно-східному регіоні) залишаються прихильниками радянської та російської точки зору на «Велику Вітчизняну війну». У своїй історичній політиці Росія враховує це і масовим вкиданням певного історичного матеріалу намагається поглибити розкол історичної свідомості українських громадян. У Росії стверджують, що спроба виробити український погляд на історію є елементом широкомасштабної кампанії Заходу, спрямованої на перегляд змісту та підсумків Другої світової війни, боротьбою за геополітичний переділ світу.

Міфологія війни активно використовується Москвою у внутрішній та міжнародній політиці. Російська влада перетворила ідею фашизму в інструмент політичної боротьби. Постійно акцентуючи тему «неонацизму», тиражуючи інформацію про «фашистів», кремлівська пропаганда ставить за мету: у внутрішньо-українському контексті розколоти країну і потрактувати діяльність сепаратистів як боротьбу з фашизмом; у внутрішньо-російському контексті створити образ ворога і викликати потребу з ним боротися; у зовнішньополітичному контексті зробити вразливими для критики позиції прихильників України за підтримку нібито «фашистського режиму».  

Не випадково події війни рясніють аналогіями з сучасністю. Кремлівській пропаганді важливо переконати всіх, що Україну захопили саме «фашисти». Звірства нацистів під час Другої світової війни ототожнюються з діями українських військ на сході. Риторика пов’язана з «Великою Вітчизняною війною» («карателі», «нацисти», «ополченці»), стала використовуватися для опису того, що відбувається в Україні. Спікер РФ С. Наришкін брехливо стверджує, що київські радикали посягають на життя жителів південного сходу України за те, що ці люди пам’ятають свою історію, шанують велику Перемогу і хочуть говорити рідною мовою.  

Напередодні відзначення річниці закінчення Другої світової війни російська пропаганда активно використовує проти України міф «Перемоги», вкидаючи в медійний простір тезу про прихід до влади сил («фашистів», «нацистів»), які були переможені у Другій світовій війні (Великій Вітчизняній війні) і яких знову треба перемогти.

Переглядів: 152

Путінська пропаганда постійно намагається спаплюжити імідж України у світі. Кремль всіляко домагається того, аби Захід відвернувся від неї. Тоді Росія отримала би змогу спокійно розібратися з Україною, не боячись санкцій чи інших негативних для економіки Росії наслідків.

Кремлівський пропагандистський апарат заточений на те, аби постійно вкидати в інформаційний простір все нові фейки й варіанти тлумачення розвитку подій. На вигадування все нових конспіративних версій та теорій змов. Так легше заплутати аудиторію, довести ситуацію до абсурду, а далі просторікувати, що правд багато, то чом би не дивитись на світ крізь оптику саме путінської «правди»?

Проте все ж існує набір міфологем, котрі російські медіа артикулюють постійно та методично. Їх переважно використовують, коли потрібно знищити супротивника, показати його слабкість, віднадити від нього партнерів.

Росія вже не перший рік намагається довести світові, що Україна – держава, котра не відбулася. Мовляв, її поява на карті світу – геополітичне непорозуміння, пов’язане із розпадом СРСР. Ця теза активно розганялася під час Майдану. Вона також стала одним із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму.

Російська пропаганда постійно намагається зобразити Україну як державу, котру поглинули корупція, хаос та беззаконня. Вітчизняна влада нездатна нічого контролювати, вона ненадійний партнер. Тому їй не можна довіряти, з нею не варто мати справи, й взагалі – слід віддати Україну Росії «на перевиховання», як острівцю «безпеки та стабільності» в регіоні.

Проте в дійсності все по-іншому. Фонд миру розробив Рейтинг крихких держав (Fragile States Index), досі більш відомий за своєю старою назвою – Failed States Index. Цей рейтинг визначає, наскільки держави здатні контролювати свою територію, визначати соціальну, культурну, військову політику і так далі. Чим більш недієздатна країна, тим вищою є її позиція в рейтингу.

Так-от, Росія в FSI посідає 67-е місце, а Україна – 90-е. І це попри війну, анексію частини території і, як наслідок, чималих проблем з економікою. Натомість Росія, якщо вірити кремлівській пропаганді, ні з ким не воює, лише зазнала санкцій, але вони ж начебто ніяк не впливають на таку потужну господарку.

В Україні, звісно, не без проблем. Проте рейтинг чітко показує, хто є значно ближчим до статусу держави, котра не відбулася. Ось вам і вставання з колін. Ось вона – путінська стабільність та переможність.

Російська влада своїми мріями та діями спрямована в минуле. Тому її пропаганда часто рясніє постулатами із совкового періоду. Здається, так Кремль сподівається повернути тогочасний порядок денний.

Теза про сфери інтересів та впливу повертається в світ із дипломатичного словничка середини ХХ століття. Вже сама згода західних аналітиків та політиків розмовляти в таких категоріях свідчить про їхню недалекоглядність. Кремль автоматично розцінює це як поступку й готовність ділити із ним світ. Сприймає за слабкість і намагатиметься продавити для себе більше преференцій. Тому не варто навіть вступати в якісь діалоги, де йдеться про таке. Слід одразу відкидати ідеї такого штибу, як цінності минулої доби.

Україна, Грузія, Молдова та інші – це незалежні держави, котрі мають право самостійно визначати власну долю, а не бути розмінними монетами на політичній шахівниці. Їхні народи краще знають, з ким дружити, в які альянси вступати і так далі.Сфери впливу – це тези з минулого. Там їм і місце.

Кремль всіляко намагається подати те, що відбувається на Донбасі, як громадянську війну. Мовляв, це внутрішній конфлікт України.

При цьому Росія завше виставляє умови під час переговорів, призначає маріонеткових керівників фейкових утворень, котрі постійно отримують інструкції з Кремля. Що вже говорити про російське озброєння, котрим забезпечені терористи та російських військових, котрих неодноразово брали в полон українські армійці.

Під час анексії Криму, котру відкрито тепер визнають і котрою вихваляються в Кремлі, Путін так само запевняв, що Росія до цього не має ніякого стосунку. Це дуже багато говорить про довіру до слів, котрі лунають з Москви. Також не варто забувати про російські троле- та ботоферми, котрі всіляко намагаються вплинути на ситуацію в Україні.

Ось такий вигляд має громадянська війна між українцями в російському розумінні.

Проте, як тільки Росія врешті умиє руки – вже незабаром фейкові утворення зникнуть як роса на сонці.

Ще задовго до початку анексії Криму та війни за Донбас Росія намагалася нав’язати світові образ України як сповідниці нацизму. Це при тому, що українці чи не найзапекліше вели боротьбу проти гітлеризму, причому кількома фронтами.

Російські політтехнологи ліпили фюрера ще із президента Віктора Ющенка. Будь-хто, хто не бажав підкорятися російській владі, – одразу таврувався нацистом.

Проте в час війни в Раду не пройшла жодна ультраправа партія. Натомість в значній частині європейських парламентів ультраправі мають своє представництво, іноді й чимале.

На території України хтось постійно намагається розпалити міжнаціональні конфлікти: нищаться польські та єврейські місця пам’яті, підпалюються офіси угорської меншини на Закарпатті. Так Кремль хоче підкріпити стереотип про українців як затятих нацистів та антисемітів.

Проте недавнє опитування, проведене американською організацією Pew Research Center, засвідчує, що в Україні найнижчий рівень антисемітизму в Центрально-Східній Європі – приблизно 5% дорослого населення відповіло, що не бажало б мати євреїв за співгромадян своєї країни. Натомість в Росії таких 14%.

Та й із провокаціями ситуація доволі проста: усюди простежується російський слід. Що вже й говорити про те, що ультраправі сили Європи не лише рівняються на Путіна, а й фінансуються Кремлем.

Переглядів: 173

Додано у в Різне

Чарльз Понці – італійський "будівельник" фінансових пірамід першої половини ХХ століття і засновник славнозвісної "схеми Понці".

Він пішов з життя, маючи в кишені лише 75 дол, але його прізвище назавжди залишилося в історії людства синонімом банального шахрайства, яке, незважаючи на свою простоту, завжди приносило величезні прибутки.

Коли у 1903 році Понці приїхав у США, у нього було лише два з половиною долара. Спроби заробити не давали результату аж до 1919 року. Тоді Понці позичив у знайомого меблевого торговця Деніелса 200 дол і створив у Бостоні фірму "Компанія з обміну цінних паперів".

Компанія видавала боргові розписки, у яких зобов'язувалася виплатити на кожну отриману 1 тис дол 1,5 тис дол через 90 днів. Менш ніж за пів року компанія акумулювала 7 млн дол. У тому ж році податківці розкрили схему і затримали Понці.

Так італієць увійшов в історію, а його задумка стала базовою схемою амбітних фінансових шахраїв усього світу.

На початку 1990-х років з'явилася фірма МММ, яка за чотири роки акумулювала величезну кількість коштів, а у 2008 році була розкрита багаторічна афера "інвестбанкіра" Бернарда Медоффа на 50 млрд дол, який зізнався дітям, що його бізнес – "одна суцільна велика брехня" за схемою Понці.

На початку 2010-х років "схема Понці" заграла новими барвами у зв'язку з появою біткоїна, стрімким зростанням його вартості і появою загадкових для багатьох технологій – блокчейн, токен, ICO, альткоїн.

Гримуча суміш з безпрецедентного зростання вартості біткоїна на тисячі відсотків і цілковито нових технологій інвестування запустила світову криптовалютну лихоманку.

Чимало людей побачили в криптовалютах і суміжних технологіях легкий спосіб швидко примножити свої кошти. На ринку виник попит, а "схема Понці" стала в пригоді криптошахраям.

У квітні 2021 року двоє південноафриканських братів зникли разом з біткоїнами на 3,6 млрд дол, які лежали на рахунках створеної ними криптовалютної біржі і належали стороннім інвесторам.

20-річний Раїс Каджи і 17-річний Амір Каджи заснували біржу Africrypt у 2019 році. Біржа з'єднувала банки, платіжні системи, цифрові біржі активів та корпорацій, роблячи глобальні грошові перекази безперервними.

Засновник і генеральний директор Africrypt Раїс Каджи дізнався про біткоїни у 2009 році, переглядаючи новини разом зі своїм батьком. Криптовалюти його зацікавили і з часом він повністю занурився в цей світ.

Пристрасть Раїса змусила його почати видобувати ETH і згодом привела до побудови власних моделей штучного інтелекту, які лягли в основу біржі Africrypt.

Зникненню братів передували проблеми в роботі їх криптобіржі. Труднощі збіглися з рекордною вартістю біткоїна, яка у квітні 2021 року сягнула 63 тис дол.

13 квітня 2021 року Амір Каджи надіслав лист інвесторам, у якому заявив, що біржа Africrypt була зламана хакерами і зупинила свою діяльність.

Амір звернувся до користувачів біржі з проханням не звертатися до юристів і влади, пояснивши, що це може "сповільнити процес повернення коштів".

Деякі клієнти Africrypt всупереч проханню гендиректора криптобіржі найняли юридичну фірму Hanekom Attorneys, яка з'ясувала, що проблеми в Africrypt почалися задовго до "хакерської атаки".

За даними фахівців Hanekom Attorneys, співробітники криптобіржі втратили доступ до всіх її серверів за сім днів до "зламу", а факт хакерської атаки на біржу досі не підтверджено.

Найняті клієнтами Africrypt юристи з'ясували, що всі кошти з рахунків компанії і гаманців її клієнтів були виведені через великі майнінг-пули (сервери, які ділять велике завдання з обчислення підпису блоку на маленькі завдання і роздають їх підключеним пристроям) і тепер гроші неможливо відстежити.

Доля майже 70 тис біткоінів наразі невідома.

Незважаючи на велику кількість гучних викриттів та попередження експертів у сфері блокчейну, фінансові криптопіраміди продовжують існувати й успішно залучають кошти новоспечених інвесторів.

 

 

Переглядів: 146

Служба безпеки України викрила хакера, який створив та адміністрував потужний ботнет – автоматизовану мережу з понад 100 тисяч фейкових облікових записів. Через неї він здійснював DDoS- та спам-атаки, виявляв уразливості веб-сайтів та зламував їх.

Як вдалося встановити кіберфахівцям СБУ, зловмисником виявився житель Івано-Франківської області. Окрім кібер-атак та зламування сайтів, він займався підбором паролів до скриньок електронної пошти на віддалених платформах – так званим «брутфорсом».

Замовників знаходив на закритих форумах та у чатах Telegram, а розрахунки з «клієнтами» здійснював через заборонені в Україні електронні платіжні системи.
При цьому, за даними слідства, прикарпатець є представником російської електронної системи миттєвих розрахунків Webmoney, на яку поширюється дія санкцій РНБО.

Він виготовляв та видавав користувачам атестати підсанкційної платіжної системи, які використовуються для проведення трансакцій.

У ході обшуків, проведених за адресами реєстрації та фактичного мешкання зловмисника вилучено комп’ютерне обладнання з доказами протиправної діяльності.

Наразі організатору ботнету готується повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 361-1 (створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут) та ст. 363-1 (перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку) Кримінального кодексу України.

Викриття та документування правопорушення проводило Управління СБУ в Івано-Франківській області спільно з відділом протидії кіберзлочинам в Івано-Франківській області Департаменту кіберполіції Нацполіції України, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області за процесуального керівництва Коломийської окружної прокуратури.

Переглядів: 191
0

Представниця МЗС ФРН Андреа Зассе заявила, що хакерське угруповання Ghostwriter веде підривну кібердіяльність за вказівкою влади Російської Федерації.
 
Влада Німеччини вимагає від Росії негайно припинити діяльність Ghostwriter в країні напередодні виборів до Бундестагу.
 
Про це Зассе сказала на пресконференції в понеділок, 6 вересня.
"Уряд Німеччини має надійні відомості, на підставі яких дії Ghostwriter можна віднести до операцій російської держави, а конкретно - російської військової спецслужби ГРУ (Головне управління Генерального штабу армії РФ - ред.)", - сказала Зассе.
Вона зазначила, що німецькі спецслужби вже кілька років відслідковують роботу хакерів, що оперують під назвою Ghostwriter. За словами Зассе, угруповання комбінує звичайні кібератаки з операціями по дезінформації та надання впливу. А віднедавна в Берліні стали помічати посилену орієнтацію таких дій на Німеччину.
"У Німеччині напередодні виборів до Бундестагу робилися спроби - в тому числі за допомогою фішингових атак - отримати доступ до паролів депутатів Бундестагу і земельних парламентів для розкрадання їхніх особистих даних, - заявила Зассе. - Такі атаки можуть бути підготовкою до кампаній по дезінформації в зв'язку з майбутніми виборами".
У Берліні не сумніваються, що за діями хакерського угруповання Ghostwriter стоїть офіційна російська влада, і вимагають негайно припинити кібердиверсії, в яких бачать "загрозу безпеці Федеративної Республіки і процесу демократичного волевиявлення" на майбутніх виборах.

Вимога німецької влади була передана і безпосередньо відповідальним особам в Росії. Зокрема, під час останнього засідання німецько-російської робочої групи з питань політики безпеки 2 і 3 вересня, в ході якої відбулася зустріч статс-секретаря в МЗС ФРН Мігеля Бергера з першим заступником міністра закордонних справ РФ Володимиром Титовим. Берлін, додала Зассе, залишає за собою право прийняти і додаткові заходи захисту.

Переглядів: 209
0

Для того, щоб розхитати державність України, розколоти її, і продемонструвати Заходу свою рішучість в цьому напрямі, російське керівництво почало втілювати дезінтеграційні проекти «Крим» та «Новоросія». Їх ідеологічним обґрунтуванням стала концепція «розділеного народу», відновлення «історичної справедливості». Фактично офіційною стала ідеологія пострадянського реваншу, що включає в себе образ Росії – збирачки розділеного штучними кордонами «русского мира».  

Російська влада вдається до історичних маніпуляцій, які нібито мають обґрунтувати право Росії на ті чи інші території. У риториці весни 2014 р. найбільш активно задіяним виявилася категорія «русского мира», співзвучна з символічними поняттями «споконвічно російська земля» (Крим), «російське місто» (Севастополь), «російська військова слава» (Чорноморський флот). Приклади з історії мають на меті привчити українців та світове співтовариство до думки, що Крим – це частина Росії. Населений кримськими татарами та українцями Кримський півострів, приєднаний до Російської імперії в 1783 р., подається як «споконвічна російська земля». А входження Криму до складу України у 1954 р. визнається незаконним. Як аргументи такої політики вводяться сакральні метафори, і анексія Криму виправдовується тим, що він для Росії є святим місцем (як «Храмова гора»), бо там хрестився князь Володимир. Ці аргументи історично неправдиві й хибні в логічному та правовому сенсах. По-перше, Володимир – це Київський князь, по-друге, виправдання сучасних політичних дій тим, що відбулося з Київським князем тисячу років тому, не може слугувати міжнародно-правовою підставою.  

Наступним антиукраїнським дезінтеграційним проектом є «Новоросія». Російська влада використовує цей термін, щоб пред’являти претензії на колишні, нібито російські землі, з переважаючим російським населенням. Керівництво РФ визнало «легітимними права етнічних росіян та російськомовних» і декларувало історичне право на існування «Новоросії» «від Харкова до Одеси». Цей політтехнологічний проект базується на маніпуляціях з історією та перекручуванні фактів, адже Харківщина, або Слобожанщина, а також більша частина Луганщини та Донеччини ніколи до складу «Новоросії» не входили. Росія наполягає на тому, що Новоросія була подарована Україні більшовиками і своїм корінням вона пов’язана з російською державою, а її жителі – це люди з дещо іншим менталітетом, яким важко порозумітися з українцями. Сучасна українська влада нібито проводить імперську політику стосовно населення південного сходу, а воно чинить опір тому політичному режиму («фашистському» у визначенні російської пропаганди), тому вектору руху України (європейському), який нав’язується населенню. Російською владою та ЗМІ це інтерпретується як «цивілізаційний вибір» цього населення на користь геополітичної підтримки Росії в боротьбі із «Заходом». Оскільки жителі південно-східних районів України – це нібито фактично інший народ, отже, вони не сепаратисти, а прагнуть реалізувати право на самовизначення.  

Історичне підґрунтя проекту «Новоросія» вкрай хитке. Повноцінної самобутньої землі або республіки з такою назвою ніколи не існувало. Історично сформованих кордонів, окремої історично створеної земельної символіки у «Новоросії» не було. ЇЇ населення ніколи не вело боротьби за якісь окремі автономні права. Проект «Новоросія» сконструйовано, щоб розколоти Україну, пояснити нібито іншу самоідентифікацію жителів південного сходу, продемонструвати існування національної ідентичності, альтернативної українській, довести неможливість співіснування з українцями в одній державі, виправдати нав’язувану ідею регіональної окремішності, яка повинна перерости в державність.

Переглядів: 112
0

Під історичною політикою розуміють набір практик, за допомогою яких політичні сили або держави прагнуть затвердити певні інтерпретації історичних подій як домінуючі. Історична політика має три функції: 1) символічну (надання значущості події); 2) інтерпретативну (трактування події для потреб поточної політики); 3) ідентифікаційну (вплив на формування національної ідентичності). Історична політика – це вибір та трансляція державою системи суспільно-політичних цінностей. Відтак, історична політика Росії – це нав’язування українському суспільству своїх цінностей.  

На початку ХХІ ст. російським керівництвом взято курс на зміцнення влади та посилення впливу російської держави на міжнародній арені. Потреба повернення Росією статусу наддержави, яка повинна брати участь у формуванні основ світопорядку, пояснюється існуванням окремої «великої російської цивілізації». Російська цивілізація – це держава разом з «русским миром», під яким розуміється мережа людей і спільнот за межами Російської Федерації, так чи інакше включених у російський культурний та мовний простір. Його основою є сакральне поняття «Свята Русь» і пов’язана з ним етнокультурна спільність східнослов'янських народів: росіян, українців і білорусів.  

Доктрина відродження Росії після розпаду СРСР (який визначається росіянами як геополітична катастрофа) та її реваншу на пострадянському просторі базується на таких засадах: 1) «розділеності російського народу» і його праві на возз’єднання; 2) «штучності» нових державних кордонів (розбіжність нових державних кордонів з національними (що розуміються як етнічні) вважається найбільшою історичною поразкою та загрозою безпеці Росії); 3) необхідності захисту співвітчизників, у тому числі силовими методами. Претензії на статус великої держави спонукали російське керівництво сформулювати та втілювати великий наднаціональний проект «збирання земель» – Євразійський союз.  

Успіх політики відновлення статусу «наддержави» неможливий без населення і ресурсів України. Боротьба за геополітичний вектор розвитку України ведеться в контексті ідеологічного обґрунтування цивілізаційного вибору Євросоюз або Євразійський союз. Аргументація кожної із сторін своєї позиції фактами з історії зумовлює пропагандистсько-історичну війну. Росія ясно дає зрозуміти Україні і світу, що саме історичні прецеденти, події історії є легітимізуючим чинником її політичних кроків.  

Кремль секьюритизував проблему українського шляху в Європу, тобто перевів її у розряд найважливіших для виживання нації і держави. Масові протести та зміна влади у Києві були інтерпретовані Москвою як державний переворот, інспірований Заходом на території, яка історично та цивілізаційно повинна входити в зону виключного впливу Росії. Оскільки в Україні живуть мільйони російських людей, Росія повинна стати на їх захист, адже вона є гарантом безпеки «русского мира».      

 

Переглядів: 101
0

Шукаючи історичні події, придатні для політичного використання, Російська влада все більше повертається до радянської історії. Історія СРСР подається як історія «великої держави» в контексті міфу про переможну війну, як перемогу певного «історичного проекту», що став можливим завдяки об’єднанню в СРСР багатьох народів на чолі з російським.  

Символ «Великої Перемоги» завдяки його інтенсивному політичному використанню, з одного боку, і вкоріненості у масовій свідомості, з іншого, виступає у якості важливої вузлової точки сучасної російської ідентичності. Цей міф нав’язується і українцям, як одна з основ історичної пам’яті народу. Підґрунтям таких поглядів є ідея «цивілізаційної єдності» з Росією. 

 «Велика Вітчизняна війна» інтерпретується в Росії як велична місія звільнення від всесвітнього зла, коли Червона Армія врятувала Європу і все людство. Підкреслюючи значення перемоги у війні, В. Путін надав цій події особливий гуманістичний сенс, назвавши його «днем торжества цивілізації над фашизмом», а солдатів «Великої Вітчизняної» – «солдатами свободи». Ця інтерпретація була пов’язана з проблемою відносин на пострадянському просторі: гуманістичний спадок перемоги Путін представляв як спільне надбання «колишніх республік СРСР, а нині незалежних держав», якому потрібно «разом відповідати».

В Україні міф «Великої Вітчизняної війни» Радянського Союзу був частково розвінчаний висвітленням української національно-визвольної війни УПА проти Німеччини та СРСР. Але така інтерпретація поділяється не всіма в Україні. Частина українців (особливо у південно-східному регіоні) залишаються прихильниками радянської та російської точки зору на «Велику Вітчизняну війну». У своїй історичній політиці Росія враховує це і масовим вкиданням певного історичного матеріалу намагається поглибити розкол історичної свідомості українських громадян. У Росії стверджують, що спроба виробити український погляд на історію є елементом широкомасштабної кампанії Заходу, спрямованої на перегляд змісту та підсумків Другої світової війни, боротьбою за геополітичний переділ світу.

Міфологія війни активно використовується Москвою у внутрішній та міжнародній політиці. Російська влада перетворила ідею фашизму в інструмент політичної боротьби. Постійно акцентуючи тему «неонацизму», тиражуючи інформацію про «фашистів», кремлівська пропаганда ставить за мету: у внутрішньо-українському контексті розколоти країну і потрактувати діяльність сепаратистів як боротьбу з фашизмом; у внутрішньо-російському контексті створити образ ворога і викликати потребу з ним боротися; у зовнішньополітичному контексті зробити вразливими для критики позиції прихильників України за підтримку нібито «фашистського режиму».  

Не випадково події війни рясніють аналогіями з сучасністю. Кремлівській пропаганді важливо переконати всіх, що Україну захопили саме «фашисти». Звірства нацистів під час Другої світової війни ототожнюються з діями українських військ на сході. Риторика пов’язана з «Великою Вітчизняною війною» («карателі», «нацисти», «ополченці»), стала використовуватися для опису того, що відбувається в Україні. Спікер РФ С. Наришкін брехливо стверджує, що київські радикали посягають на життя жителів південного сходу України за те, що ці люди пам’ятають свою історію, шанують велику Перемогу і хочуть говорити рідною мовою.  

Напередодні відзначення річниці закінчення Другої світової війни російська пропаганда активно використовує проти України міф «Перемоги», вкидаючи в медійний простір тезу про прихід до влади сил («фашистів», «нацистів»), які були переможені у Другій світовій війні (Великій Вітчизняній війні) і яких знову треба перемогти.

 

Переглядів: 136
0

Путінська пропаганда постійно намагається спаплюжити імідж України у світі. Кремль всіляко домагається того, аби Захід відвернувся від неї. Тоді Росія отримала би змогу спокійно розібратися з Україною, не боячись санкцій чи інших негативних для економіки Росії наслідків.

Кремлівський пропагандистський апарат заточений на те, аби постійно вкидати в інформаційний простір все нові фейки й варіанти тлумачення розвитку подій. На вигадування все нових конспіративних версій та теорій змов. Так легше заплутати аудиторію, довести ситуацію до абсурду, а далі просторікувати, що правд багато, то чом би не дивитись на світ крізь оптику саме путінської «правди»?

Проте все ж існує набір міфологем, котрі російські медіа артикулюють постійно та методично. Їх переважно використовують, коли потрібно знищити супротивника, показати його слабкість, віднадити від нього партнерів.

Росія вже не перший рік намагається довести світові, що Україна – держава, котра не відбулася. Мовляв, її поява на карті світу – геополітичне непорозуміння, пов’язане із розпадом СРСР. Ця теза активно розганялася під час Майдану. Вона також стала одним із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму.

Російська пропаганда постійно намагається зобразити Україну як державу, котру поглинули корупція, хаос та беззаконня. Вітчизняна влада нездатна нічого контролювати, вона ненадійний партнер. Тому їй не можна довіряти, з нею не варто мати справи, й взагалі – слід віддати Україну Росії «на перевиховання», як острівцю «безпеки та стабільності» в регіоні.

Проте в дійсності все по-іншому. Фонд миру розробив Рейтинг крихких держав (Fragile States Index), досі більш відомий за своєю старою назвою – Failed States Index. Цей рейтинг визначає, наскільки держави здатні контролювати свою територію, визначати соціальну, культурну, військову політику і так далі. Чим більш недієздатна країна, тим вищою є її позиція в рейтингу.

Так-от, Росія в FSI посідає 67-е місце, а Україна – 90-е. І це попри війну, анексію частини території і, як наслідок, чималих проблем з економікою. Натомість Росія, якщо вірити кремлівській пропаганді, ні з ким не воює, лише зазнала санкцій, але вони ж начебто ніяк не впливають на таку потужну господарку.

В Україні, звісно, не без проблем. Проте рейтинг чітко показує, хто є значно ближчим до статусу держави, котра не відбулася. Ось вам і вставання з колін. Ось вона – путінська стабільність та переможність.

Російська влада своїми мріями та діями спрямована в минуле. Тому її пропаганда часто рясніє постулатами із совкового періоду. Здається, так Кремль сподівається повернути тогочасний порядок денний.

Теза про сфери інтересів та впливу повертається в світ із дипломатичного словничка середини ХХ століття. Вже сама згода західних аналітиків та політиків розмовляти в таких категоріях свідчить про їхню недалекоглядність. Кремль автоматично розцінює це як поступку й готовність ділити із ним світ. Сприймає за слабкість і намагатиметься продавити для себе більше преференцій. Тому не варто навіть вступати в якісь діалоги, де йдеться про таке. Слід одразу відкидати ідеї такого штибу, як цінності минулої доби.

Україна, Грузія, Молдова та інші – це незалежні держави, котрі мають право самостійно визначати власну долю, а не бути розмінними монетами на політичній шахівниці. Їхні народи краще знають, з ким дружити, в які альянси вступати і так далі.Сфери впливу – це тези з минулого. Там їм і місце.

Кремль всіляко намагається подати те, що відбувається на Донбасі, як громадянську війну. Мовляв, це внутрішній конфлікт України.

При цьому Росія завше виставляє умови під час переговорів, призначає маріонеткових керівників фейкових утворень, котрі постійно отримують інструкції з Кремля. Що вже говорити про російське озброєння, котрим забезпечені терористи та російських військових, котрих неодноразово брали в полон українські армійці.

Під час анексії Криму, котру відкрито тепер визнають і котрою вихваляються в Кремлі, Путін так само запевняв, що Росія до цього не має ніякого стосунку. Це дуже багато говорить про довіру до слів, котрі лунають з Москви. Також не варто забувати про російські троле- та ботоферми, котрі всіляко намагаються вплинути на ситуацію в Україні.

Ось такий вигляд має громадянська війна між українцями в російському розумінні.

Проте, як тільки Росія врешті умиє руки – вже незабаром фейкові утворення зникнуть як роса на сонці.

Ще задовго до початку анексії Криму та війни за Донбас Росія намагалася нав’язати світові образ України як сповідниці нацизму. Це при тому, що українці чи не найзапекліше вели боротьбу проти гітлеризму, причому кількома фронтами.

Російські політтехнологи ліпили фюрера ще із президента Віктора Ющенка. Будь-хто, хто не бажав підкорятися російській владі, – одразу таврувався нацистом.

Проте в час війни в Раду не пройшла жодна ультраправа партія. Натомість в значній частині європейських парламентів ультраправі мають своє представництво, іноді й чимале.

На території України хтось постійно намагається розпалити міжнаціональні конфлікти: нищаться польські та єврейські місця пам’яті, підпалюються офіси угорської меншини на Закарпатті. Так Кремль хоче підкріпити стереотип про українців як затятих нацистів та антисемітів.

Проте недавнє опитування, проведене американською організацією Pew Research Center, засвідчує, що в Україні найнижчий рівень антисемітизму в Центрально-Східній Європі – приблизно 5% дорослого населення відповіло, що не бажало б мати євреїв за співгромадян своєї країни. Натомість в Росії таких 14%.

Та й із провокаціями ситуація доволі проста: усюди простежується російський слід. Що вже й говорити про те, що ультраправі сили Європи не лише рівняються на Путіна, а й фінансуються Кремлем.

Переглядів: 95
0

Усі права на авторські матеріали належать сайту Галич давній сучасний.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на сайт Галич давній сучасний, а при передруку в інтернеті –
з активним гіперпосиланням на galych.com.ua.
© 2020 Галич давній сучасний
joomla3x