Моя бабуля... останні два роки я її називала сєпарша, десь ми сварилися, часом вона голосувала за правий сектор, коли мій тато аж занадто на неї вже тиснув, а останнім часом не говорили через хула півроку. 

Що потягло мене того вечора набрати її, відомо лишень Богові. 

- Я думала ти викреслила мене зі свого життя...

- Я викреслила лишень твої погляди, бабуль, привіт.

Мама каже, що вона того вечора світилася від радості, а вже через два тижні її світило узд, але без радості, а формально - рак. Рак без права на життя і шанси... і тікають в такі миті всі дурниці політичні, партійні, світові бренди, магнати, лідери... тікають слова і сльози не стікають. 

Так, ми всі знаємо, що цей день чекає кожного... але якщо подивитися на все це крізь свою маму. Моя ж бабуся її мама, і їй болить, вона доросла вже, сама бабуся, це життя, але ж крізь неї якщо дивитися на світ - стає лячно, що житимеш не те, не з тими й не там і не про те...

І хто вправі дорікнути когось, що він жив не так... комусь вже відома формула саме того життя? Хто гарантує, що там в останню мить не пожалкуєш про усе, що робив, бо раптом усвідомиш нікчемність усієї своєї душі. І ніби є усе в тобі - статус, гроші, влада, вплив. А от душі нема і вже в кінці її ж не заробити, не проміняти ні на що, підеш в світи і з тим що є. Мабуть так народжується порожнеча...

Тішить лиш одне, що тато своїм життям показав мені, як треба вміти прощати... як довго не розумілося того, скільки часу витратилося на спроби нести образи й зради, скільки нервів вмерло через те, що не вартує ані миті життя... і ось так, прощаючи бабусю і себе, одна одну, я дякую Всесвіту, що вона є в моїм житті, хоч і сєпарша, хоч я її не можу зрозуміти, але не прийняти теж не можу, кажіть що схочете, та зупиніть вже цю війну, яка залізла у родини, яка грішми своїми зруйнувала бачення білого і чорного, яка забирає від нас тих, хто вартий жити, але гине, яка призвела до того, що ми стали ненавидіти й радіти смертям... де тут Бог, де тут життя, де тут задум Всесвіту, де тут крапля чистої води...

як же смертельно небезпечно ховати правду...бо коли вона проростає у тілі темряви, болить усім сліпим, що вперше бачать світло і не вірять в нього...