Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Підписатись на RSS Публікації позначені в історія

14 жовтня українці святкуватимуть день створення Української повстанської армії, яка обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Ця дата була визначена самими повстанцями — відповідне рішення ухвалив підпільний парламент Українська Головна Визвольна Рада.

Переглядів: 1001
0

Одне з основних елементів становлення державності є визначення символіки. Символіка є свідченням боротьби за самовизначення. Корені матеріальних та духовних символів козацтва слід шукати ще в глибину тисячоліть. В нас українців на сторінках календаря є день, коли пошановують козацтво, а саме на 14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці. Цього свята чекають усі із нетерпінням, адже в цей день кожен хоче відчути себе оборонцем держави, і не заперечиш, адже в цьому криється дух патріотизму, бажання збагатитися знаннями біля спраглої криниці своєї історії.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.

Унікальність історії нашого народу полягає в тому, що в козаччині виявлявся потяг до волі наших предків. І сьогодні багато хто з нас має козацькі прізвища, що ніби доводить причетність кожного до нашої історії.

Регулярні напади на українські землі кримських татар й турків, примушували українців боронити території. Якби наші предки не вигадали якогось дієвого способу оборони, цілком ймовірно,  що український народ стерли б з лиця землі. Тож такою силою й стали козаки, які захищали не лише Україну, а й Польщу, Молдову, Угорщину й Австрію від загарбників. Козацтво ширилося й розросталося, а постійна небезпека та ймовірність раптових військових дій дуже загартувала й без того міцних воїнів.

Отже, перший потужний спалах відродження власної державності припав на Козацьку добу. Друга спроба вибороти незалежність українського народу й держави здійснювалася у тяжкі 1917-1920 роки.

Третя – уже в наш час – під час розпаду радянської імперії, коли прокинувся волелюбний інтерес до власної історії й генетичної пам'яті.

Четверта хвиля цього інтересу, – напевно, сьогоднішня. Враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України Петро Порошенко визначив 14 жовтня Днем захисника України й скасував святкування Дня захисника Вітчизни 23 лютого. Тому що в Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво.

Джерела: http://narodna.pravda.com.ua/history/4b18346a3f780/

https://blogs.korrespondent.net/blog/2340/3455872/

Переглядів: 976
0

Сьогодні в Україні намагаються відродити козацтво, ретельно вивчають життя козаків, їх звичаї, традиції, створюють сучасні козацькі загони. Справді, часи козацтва — частина героїчного минулого українського народу.

Переглядів: 1173
0

Томос – це в дечому унікальний вид церковного документа. Видавати його може тільки предстоятель помісної автокефальної церкви.

Переглядів: 1255
0

Недавнє опитування фонду "Демократичні ініціативи" та Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова показало, що 41% українців вважають життя в СРСР до 1985 року кращим порівняно з нинішнім. При цьому 39% не згодні з цим твердженням, а 20% не змогли відповісти. Це питання дуже політизоване, тому на нього рідко дають об'єктивну відповідь.

Переглядів: 1022
0

Історія українського прапора розпочалася кілька століть тому, але офіційно затвердили синьо-жовтий стяг як державний символ України лише 28 січня 1992 року.

Переглядів: 1063
0

Досвід розвитку незалежної України показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Переглядів: 1015
0

Україна, як ніколи, близька до появи власної автокефальної помісної церкви. Петро Порошенко в цьому питанні виявився "більш наполегливим та практичним" за своїх попередників, а тому вже є прогрес. З перших днів на посаді глави держави він поставив за мету домогтися від Константинополя автокефалії для української православної церкви.

Переглядів: 1025
0

Додано у в Різне

b2ap3_thumbnail_img0.jpg

На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Вперше за 70 років були проведені демократичні вибори в органи державної влади. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.

У 1991 р. склалися сприятливі умови (розпад СРСР, боротьба за владу в Москві), що ані союзний, ані російський центр не змогли зупинити процес усамостійнення України. Невдала спроба державного перевороту 19-21 серпня 1991 р. у Москві форсувала розпад СРСР. На окраїнах радянської імперії місцева номенклатура, використавши прагнення народів до самостійного розвитку і підтримавши гасла незалежності, прийшла до влади. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. СРСР фактично перестав існувати. Юридичне підтвердження процесу розпаду Радянського Союзу завершилося укладенням міждержавної угоди 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі. 25 грудня 1991 р. М. Горбачов заявив про свою відставку з поста Президента СРСР. А 26 грудня 1991 р. одна з палат Верховної Ради СРСР - Рада республік - прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Здобувши незалежність, народ України розпочав активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави.

Прийняття Основного Закону стало для України закономірним і логічним завершенням непростого процесу творення власної держави, одним з важливіших гарантій її незалежності. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна країна, визнана майже 140 державами.

Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще триває.

Відродження національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення дійсно економічного заможного соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий обов’язок перед попередниками, які були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі та національного характеру.

Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки.

Шлях України – це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної. У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди.

 

 

http://library.kr.ua/archives/ukr10.html

http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1986-1991/

https://mkrada.gov.ua/content/do-dnya-nezalezhnosti-ukrainiistoriya-ukraini-ta-derzhavotvorennya.html

Переглядів: 1286
0

Додано у в Різне

15 лютого минає 27  років з дня виводу радянських військ з республіки Афганістан. А з чого усе починалося? Чому наші чоловіки гинули за чужу країну? До 1973 р. Афганістан був країною, де правив монарх – король Захір Шах. 17 липня 1973 р. принц Мухаммед Дауд здійснив державний переворот, скинувши свого двоюрідного брата з престолу. Він проголосив себе президентом країни, тим самим ліквідувавши монархію. На кінець 1970-х років Афганістан за рівнем економічного розвитку займав 108 місце. В країні не склалася єдина нація, хоч і панувала єдина віра –іслам. Центральна влада не була головною і не контролювала міжусобиці, що точилися між громадянами. Виникло суперництво між лідерами партії НДПА, створеної ще в 1965 році, що спричинило розкол партії. Так, Об'єднаний фронт комуністів квітні 1978 р.та лідери НДПА прийняли рішення про повстання. 30 квітня 1978 р.країну проголосили Демократичною Республікою Афганістан. Її очолив Н.М.Таракі, а його заступниками стали Б.Кармаль і Х.Амін. У травні 1978 р. в цій новітній країні було оголошено програму соціально-економічних реформ: знищення феодальних і дофеодальних відносин, демократизацію суспільного життя; ліквідацію національного гноблення та дискримінації; проголошення рівноправності жінок; ліквідацію неписьменності та безробіття; укріплення державного сектору економіки; дотримання принципів неприєднання і нейтралітету. При створенні реформування не бралося до уваги національні та культурні традиції населення. В грудні 1978 р. між СРСР і ДРА був укладений договір про дружбу і співпрацю. Політика нового керівництва викликала збройний супротив загонів самооборони та розгортання партизанської боротьби опозиційними партіями (Ісламська партія Афганістану- керівник Г.Хекматіяр, Ісламське товариство Афганістану на чолі з Б.Рабба-ні та ін.).Внаслідок внутрішніх конфліктів діяльність збройної опозиції погіршилась. Керівництво Афганістану звернулося за допомогою до СРСР. Після перевороту та усунення від влади Таракі розпочинається диктаторський режим в країні. Хто не погоджувався з режимом Аміна піддавався не тільки психологічному, але й фізичному насиллю, знищенню. Під кінець 1979 року в складному становищі опинилось керівництво СРСР, адже подальша підтримка режиму Аміна могла зашкодити авторитету СРСР на арені міжнародних відносин. В цей же час загострилися стосунки між США і СРСР, а також назрів конфлікт навколо Ірану. Тож, щоб не втратити позитивного іміджу, керівництво СРСР прийняло рішення ввести радянські війська на територію Афганістану. Тож вже 25 грудня, коли весь католицький світ відзначає Різдво Ісуса Христа, розпочалося введення радянських військ в Афганістан. Вже 27 грудня при штурмі президентського палацу загинув Амін. Нове керівництво очолив Б.Кармаль. Хоча ним були вжиті заходи для ліквідації наслідків терору та насилля, позитивних змін не відбулося. Розпочалася війна за віру іслам, що набрала форми джихаду. Із весни 1980 p., радянські війська поступово втягнулися в боротьбу з опозицією. За час перебування в Афганістані вони провели понад 400 операцій, але здолати партизанський рух не вдалося. Престиж СРСР навпаки впав, адже дії Союзу засуджували інші соціалістичні країни. А про втрати матеріальні й людські не було й мови. Люди масово гинули, а про виведення військ не йшлося. Мабуть, людські життя для вищого партійного керівництва нічого не значили. Аж, коли до влади прийшов М.Горбачов, а Афганістан очолив М.Наджибулла можна було думати про якесь примирення. Так, у 1987 році було проголошено курс на примирення. В 1988 році підписано угоду між Афганістаном, Пакистаном, СРСР та США про примирення та виведення радянських військ з країни. 15 лютого 1989 року радянські війська покинули Афганістан. Десять років точилися війна. Зламала людські долі, змінила життя країн. За історичними даними в цьому кровопролиттю, необдуманій війні загинуло 13 833 радянських солдат, серед яких 2378 українців. А скільки ще пропало безвісти? Скільки солдатів-афганців втратили своє здоров’я, повернулися зі зламаною психікою й втратили життєвий орієнтир? Минули десятиліття. Сьогодні мало хто згадує про ті страшні роки воєнного мороку. Здавалось би, Афганістан так далеко від нас, але він назавжди змінив свідомість сотні тисяч українців ( за різними даними в Афганській війні взяли участь від 150до 160 тисяч осіб). Він назавжди сивим мороком закорінився в нашій пам’яті. Бо, напевно, нема в Україні такої родини, якої б не торкнулося те Афганське кровопролиття. Сьогодні їх, героїв-афганців, стає все менше й менше. А ті, що залишились не охоче розповідають про ті страшні роки. Лише мовчки ідуть на могили до своїх побратимів. Запалюють лампадки, низько, склоняючи голови. А десь у полі свище вітер, тихо наспівуючи : «Не твоя війна, не твоя…» З нагоди відзначення цієї дати за ініціативи голови районної організації спілки ветеранів Афганістану Михайла Вітовського в районі було проведено акцію «Свіча пам’яті». Біля пам’ятника загиблим воїнам-афганцям у м.Галичі, ветерани Афганської війни схилили голову у хвилині мовчання, віддаючи пошану тим, хто пройшов пекло війни і не повернувся. 

Позначити в: історія Афганістан
Переглядів: 860
0