Галицькі писаки

Для того, щоб розхитати державність України, розколоти її, і продемонструвати Заходу свою рішучість в цьому напрямі, російське керівництво почало втілювати дезінтеграційні проекти «Крим» та «Новоросія». Їх ідеологічним обґрунтуванням стала концепція «розділеного народу», відновлення «історичної справедливості». Фактично офіційною стала ідеологія пострадянського реваншу, що включає в себе образ Росії – збирачки розділеного штучними кордонами «русского мира».  

Російська влада вдається до історичних маніпуляцій, які нібито мають обґрунтувати право Росії на ті чи інші території. У риториці весни 2014 р. найбільш активно задіяним виявилася категорія «русского мира», співзвучна з символічними поняттями «споконвічно російська земля» (Крим), «російське місто» (Севастополь), «російська військова слава» (Чорноморський флот). Приклади з історії мають на меті привчити українців та світове співтовариство до думки, що Крим – це частина Росії. Населений кримськими татарами та українцями Кримський півострів, приєднаний до Російської імперії в 1783 р., подається як «споконвічна російська земля». А входження Криму до складу України у 1954 р. визнається незаконним. Як аргументи такої політики вводяться сакральні метафори, і анексія Криму виправдовується тим, що він для Росії є святим місцем (як «Храмова гора»), бо там хрестився князь Володимир. Ці аргументи історично неправдиві й хибні в логічному та правовому сенсах. По-перше, Володимир – це Київський князь, по-друге, виправдання сучасних політичних дій тим, що відбулося з Київським князем тисячу років тому, не може слугувати міжнародно-правовою підставою.  

Наступним антиукраїнським дезінтеграційним проектом є «Новоросія». Російська влада використовує цей термін, щоб пред’являти претензії на колишні, нібито російські землі, з переважаючим російським населенням. Керівництво РФ визнало «легітимними права етнічних росіян та російськомовних» і декларувало історичне право на існування «Новоросії» «від Харкова до Одеси». Цей політтехнологічний проект базується на маніпуляціях з історією та перекручуванні фактів, адже Харківщина, або Слобожанщина, а також більша частина Луганщини та Донеччини ніколи до складу «Новоросії» не входили. Росія наполягає на тому, що Новоросія була подарована Україні більшовиками і своїм корінням вона пов’язана з російською державою, а її жителі – це люди з дещо іншим менталітетом, яким важко порозумітися з українцями. Сучасна українська влада нібито проводить імперську політику стосовно населення південного сходу, а воно чинить опір тому політичному режиму («фашистському» у визначенні російської пропаганди), тому вектору руху України (європейському), який нав’язується населенню. Російською владою та ЗМІ це інтерпретується як «цивілізаційний вибір» цього населення на користь геополітичної підтримки Росії в боротьбі із «Заходом». Оскільки жителі південно-східних районів України – це нібито фактично інший народ, отже, вони не сепаратисти, а прагнуть реалізувати право на самовизначення.  

Історичне підґрунтя проекту «Новоросія» вкрай хитке. Повноцінної самобутньої землі або республіки з такою назвою ніколи не існувало. Історично сформованих кордонів, окремої історично створеної земельної символіки у «Новоросії» не було. ЇЇ населення ніколи не вело боротьби за якісь окремі автономні права. Проект «Новоросія» сконструйовано, щоб розколоти Україну, пояснити нібито іншу самоідентифікацію жителів південного сходу, продемонструвати існування національної ідентичності, альтернативної українській, довести неможливість співіснування з українцями в одній державі, виправдати нав’язувану ідею регіональної окремішності, яка повинна перерости в державність.

Під історичною політикою розуміють набір практик, за допомогою яких політичні сили або держави прагнуть затвердити певні інтерпретації історичних подій як домінуючі. Історична політика має три функції: 1) символічну (надання значущості події); 2) інтерпретативну (трактування події для потреб поточної політики); 3) ідентифікаційну (вплив на формування національної ідентичності). Історична політика – це вибір та трансляція державою системи суспільно-політичних цінностей. Відтак, історична політика Росії – це нав’язування українському суспільству своїх цінностей.  

На початку ХХІ ст. російським керівництвом взято курс на зміцнення влади та посилення впливу російської держави на міжнародній арені. Потреба повернення Росією статусу наддержави, яка повинна брати участь у формуванні основ світопорядку, пояснюється існуванням окремої «великої російської цивілізації». Російська цивілізація – це держава разом з «русским миром», під яким розуміється мережа людей і спільнот за межами Російської Федерації, так чи інакше включених у російський культурний та мовний простір. Його основою є сакральне поняття «Свята Русь» і пов’язана з ним етнокультурна спільність східнослов'янських народів: росіян, українців і білорусів.  

Доктрина відродження Росії після розпаду СРСР (який визначається росіянами як геополітична катастрофа) та її реваншу на пострадянському просторі базується на таких засадах: 1) «розділеності російського народу» і його праві на возз’єднання; 2) «штучності» нових державних кордонів (розбіжність нових державних кордонів з національними (що розуміються як етнічні) вважається найбільшою історичною поразкою та загрозою безпеці Росії); 3) необхідності захисту співвітчизників, у тому числі силовими методами. Претензії на статус великої держави спонукали російське керівництво сформулювати та втілювати великий наднаціональний проект «збирання земель» – Євразійський союз.  

Успіх політики відновлення статусу «наддержави» неможливий без населення і ресурсів України. Боротьба за геополітичний вектор розвитку України ведеться в контексті ідеологічного обґрунтування цивілізаційного вибору Євросоюз або Євразійський союз. Аргументація кожної із сторін своєї позиції фактами з історії зумовлює пропагандистсько-історичну війну. Росія ясно дає зрозуміти Україні і світу, що саме історичні прецеденти, події історії є легітимізуючим чинником її політичних кроків.  

Кремль секьюритизував проблему українського шляху в Європу, тобто перевів її у розряд найважливіших для виживання нації і держави. Масові протести та зміна влади у Києві були інтерпретовані Москвою як державний переворот, інспірований Заходом на території, яка історично та цивілізаційно повинна входити в зону виключного впливу Росії. Оскільки в Україні живуть мільйони російських людей, Росія повинна стати на їх захист, адже вона є гарантом безпеки «русского мира».      

Історична політика, що проводиться російською владою під керівництвом В. Путіна, спрямована на вироблення і закріплення в суспільній свідомості концепції національної історії, в якій держава постає як основний сенс російської історичної традиції. Особливо вперта боротьба в українсько-російському історичному протиборстві ведеться за спадщину Київської Русі (в Росії цей термін часто заміняється терміном «Древнерусское государство»). Ядром легітимації російської держави є твердження, що єдиним спадкоємцем Київської Русі є середньовічна Росія. На прикладах історичного минулого доводиться міф про єдину давньоруську народність Київської Русі, з якої надалі виокремилися росіяни, українці і білоруси. Водночас постулюється його імперський різновид – існування «триєдиного руського народу», який складається з великоросів, малоросів та білорусів. Концепцію підтверджували етимологічними засобами, щоб довести: 1) спільність між словами «російський (русский)» і «Русь», тобто першородство росіян в історії Київської Русі й їх пріоритетне право на стародавню культурну та державну спадщину; 2) ототожнення «України» з окраїною, що «підтверджувало» культурно-історичну і політичну другорядність українців. 

 Хоча за режиму В. Путіна бачимо спробу стимулювати дискурс про походження російської держави з Новгорода і Пскова, а не Києва, все ж тема Київської Русі залишається однією з центральних в історичній політиці РФ. Одним із прикладів, як дана тема використовується в сучасній політиці, є заява В. Путіна, що Київська Русь була ядром Російської імперії і відтоді росіяни й українці мали спільну історію та культуру і менталітет, схожі мови. Звідси висновок – росіяни і українці один народ. Путін чітко акцентував, що Київська Русь і Росія – це тотожні поняття. Такі заяви є ідеологічним обґрунтуванням права не лише втручатися у внутрішні справи України, а вести політику її повної інкорпорації в Російську державу.  

Якщо Україна, втілюючи традиції власної державності, стає суб’єктом геополітики, інтегрується з Європою і виходить зі сфери впливу російської цивілізації, це підриває легітимацію Росії як тисячолітньої держави, Росія втрачає історичну підставу. Сучасна українська влада підкреслює значимість Київської спадщини для національної ідентичності та державності, про що свідчить Указ Президента України П. Порошенка «Про вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України».

Шукаючи історичні події, придатні для політичного використання, Російська влада все більше повертається до радянської історії. Історія СРСР подається як історія «великої держави» в контексті міфу про переможну війну, як перемогу певного «історичного проекту», що став можливим завдяки об’єднанню в СРСР багатьох народів на чолі з російським.  

Символ «Великої Перемоги» завдяки його інтенсивному політичному використанню, з одного боку, і вкоріненості у масовій свідомості, з іншого, виступає у якості важливої вузлової точки сучасної російської ідентичності. Цей міф нав’язується і українцям, як одна з основ історичної пам’яті народу. Підґрунтям таких поглядів є ідея «цивілізаційної єдності» з Росією. 

 «Велика Вітчизняна війна» інтерпретується в Росії як велична місія звільнення від всесвітнього зла, коли Червона Армія врятувала Європу і все людство. Підкреслюючи значення перемоги у війні, В. Путін надав цій події особливий гуманістичний сенс, назвавши його «днем торжества цивілізації над фашизмом», а солдатів «Великої Вітчизняної» – «солдатами свободи». Ця інтерпретація була пов’язана з проблемою відносин на пострадянському просторі: гуманістичний спадок перемоги Путін представляв як спільне надбання «колишніх республік СРСР, а нині незалежних держав», якому потрібно «разом відповідати».

В Україні міф «Великої Вітчизняної війни» Радянського Союзу був частково розвінчаний висвітленням української національно-визвольної війни УПА проти Німеччини та СРСР. Але така інтерпретація поділяється не всіма в Україні. Частина українців (особливо у південно-східному регіоні) залишаються прихильниками радянської та російської точки зору на «Велику Вітчизняну війну». У своїй історичній політиці Росія враховує це і масовим вкиданням певного історичного матеріалу намагається поглибити розкол історичної свідомості українських громадян. У Росії стверджують, що спроба виробити український погляд на історію є елементом широкомасштабної кампанії Заходу, спрямованої на перегляд змісту та підсумків Другої світової війни, боротьбою за геополітичний переділ світу.

Міфологія війни активно використовується Москвою у внутрішній та міжнародній політиці. Російська влада перетворила ідею фашизму в інструмент політичної боротьби. Постійно акцентуючи тему «неонацизму», тиражуючи інформацію про «фашистів», кремлівська пропаганда ставить за мету: у внутрішньо-українському контексті розколоти країну і потрактувати діяльність сепаратистів як боротьбу з фашизмом; у внутрішньо-російському контексті створити образ ворога і викликати потребу з ним боротися; у зовнішньополітичному контексті зробити вразливими для критики позиції прихильників України за підтримку нібито «фашистського режиму».  

Не випадково події війни рясніють аналогіями з сучасністю. Кремлівській пропаганді важливо переконати всіх, що Україну захопили саме «фашисти». Звірства нацистів під час Другої світової війни ототожнюються з діями українських військ на сході. Риторика пов’язана з «Великою Вітчизняною війною» («карателі», «нацисти», «ополченці»), стала використовуватися для опису того, що відбувається в Україні. Спікер РФ С. Наришкін брехливо стверджує, що київські радикали посягають на життя жителів південного сходу України за те, що ці люди пам’ятають свою історію, шанують велику Перемогу і хочуть говорити рідною мовою.  

Напередодні відзначення річниці закінчення Другої світової війни російська пропаганда активно використовує проти України міф «Перемоги», вкидаючи в медійний простір тезу про прихід до влади сил («фашистів», «нацистів»), які були переможені у Другій світовій війні (Великій Вітчизняній війні) і яких знову треба перемогти.

Путінська пропаганда постійно намагається спаплюжити імідж України у світі. Кремль всіляко домагається того, аби Захід відвернувся від неї. Тоді Росія отримала би змогу спокійно розібратися з Україною, не боячись санкцій чи інших негативних для економіки Росії наслідків.

Кремлівський пропагандистський апарат заточений на те, аби постійно вкидати в інформаційний простір все нові фейки й варіанти тлумачення розвитку подій. На вигадування все нових конспіративних версій та теорій змов. Так легше заплутати аудиторію, довести ситуацію до абсурду, а далі просторікувати, що правд багато, то чом би не дивитись на світ крізь оптику саме путінської «правди»?

Проте все ж існує набір міфологем, котрі російські медіа артикулюють постійно та методично. Їх переважно використовують, коли потрібно знищити супротивника, показати його слабкість, віднадити від нього партнерів.

Росія вже не перший рік намагається довести світові, що Україна – держава, котра не відбулася. Мовляв, її поява на карті світу – геополітичне непорозуміння, пов’язане із розпадом СРСР. Ця теза активно розганялася під час Майдану. Вона також стала одним із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму.

Російська пропаганда постійно намагається зобразити Україну як державу, котру поглинули корупція, хаос та беззаконня. Вітчизняна влада нездатна нічого контролювати, вона ненадійний партнер. Тому їй не можна довіряти, з нею не варто мати справи, й взагалі – слід віддати Україну Росії «на перевиховання», як острівцю «безпеки та стабільності» в регіоні.

Проте в дійсності все по-іншому. Фонд миру розробив Рейтинг крихких держав (Fragile States Index), досі більш відомий за своєю старою назвою – Failed States Index. Цей рейтинг визначає, наскільки держави здатні контролювати свою територію, визначати соціальну, культурну, військову політику і так далі. Чим більш недієздатна країна, тим вищою є її позиція в рейтингу.

Так-от, Росія в FSI посідає 67-е місце, а Україна – 90-е. І це попри війну, анексію частини території і, як наслідок, чималих проблем з економікою. Натомість Росія, якщо вірити кремлівській пропаганді, ні з ким не воює, лише зазнала санкцій, але вони ж начебто ніяк не впливають на таку потужну господарку.

В Україні, звісно, не без проблем. Проте рейтинг чітко показує, хто є значно ближчим до статусу держави, котра не відбулася. Ось вам і вставання з колін. Ось вона – путінська стабільність та переможність.

Російська влада своїми мріями та діями спрямована в минуле. Тому її пропаганда часто рясніє постулатами із совкового періоду. Здається, так Кремль сподівається повернути тогочасний порядок денний.

Теза про сфери інтересів та впливу повертається в світ із дипломатичного словничка середини ХХ століття. Вже сама згода західних аналітиків та політиків розмовляти в таких категоріях свідчить про їхню недалекоглядність. Кремль автоматично розцінює це як поступку й готовність ділити із ним світ. Сприймає за слабкість і намагатиметься продавити для себе більше преференцій. Тому не варто навіть вступати в якісь діалоги, де йдеться про таке. Слід одразу відкидати ідеї такого штибу, як цінності минулої доби.

Україна, Грузія, Молдова та інші – це незалежні держави, котрі мають право самостійно визначати власну долю, а не бути розмінними монетами на політичній шахівниці. Їхні народи краще знають, з ким дружити, в які альянси вступати і так далі.Сфери впливу – це тези з минулого. Там їм і місце.

Кремль всіляко намагається подати те, що відбувається на Донбасі, як громадянську війну. Мовляв, це внутрішній конфлікт України.

При цьому Росія завше виставляє умови під час переговорів, призначає маріонеткових керівників фейкових утворень, котрі постійно отримують інструкції з Кремля. Що вже говорити про російське озброєння, котрим забезпечені терористи та російських військових, котрих неодноразово брали в полон українські армійці.

Під час анексії Криму, котру відкрито тепер визнають і котрою вихваляються в Кремлі, Путін так само запевняв, що Росія до цього не має ніякого стосунку. Це дуже багато говорить про довіру до слів, котрі лунають з Москви. Також не варто забувати про російські троле- та ботоферми, котрі всіляко намагаються вплинути на ситуацію в Україні.

Ось такий вигляд має громадянська війна між українцями в російському розумінні.

Проте, як тільки Росія врешті умиє руки – вже незабаром фейкові утворення зникнуть як роса на сонці.

Ще задовго до початку анексії Криму та війни за Донбас Росія намагалася нав’язати світові образ України як сповідниці нацизму. Це при тому, що українці чи не найзапекліше вели боротьбу проти гітлеризму, причому кількома фронтами.

Російські політтехнологи ліпили фюрера ще із президента Віктора Ющенка. Будь-хто, хто не бажав підкорятися російській владі, – одразу таврувався нацистом.

Проте в час війни в Раду не пройшла жодна ультраправа партія. Натомість в значній частині європейських парламентів ультраправі мають своє представництво, іноді й чимале.

На території України хтось постійно намагається розпалити міжнаціональні конфлікти: нищаться польські та єврейські місця пам’яті, підпалюються офіси угорської меншини на Закарпатті. Так Кремль хоче підкріпити стереотип про українців як затятих нацистів та антисемітів.

Проте недавнє опитування, проведене американською організацією Pew Research Center, засвідчує, що в Україні найнижчий рівень антисемітизму в Центрально-Східній Європі – приблизно 5% дорослого населення відповіло, що не бажало б мати євреїв за співгромадян своєї країни. Натомість в Росії таких 14%.

Та й із провокаціями ситуація доволі проста: усюди простежується російський слід. Що вже й говорити про те, що ультраправі сили Європи не лише рівняються на Путіна, а й фінансуються Кремлем.

Чарльз Понці – італійський "будівельник" фінансових пірамід першої половини ХХ століття і засновник славнозвісної "схеми Понці".

Він пішов з життя, маючи в кишені лише 75 дол, але його прізвище назавжди залишилося в історії людства синонімом банального шахрайства, яке, незважаючи на свою простоту, завжди приносило величезні прибутки.

Коли у 1903 році Понці приїхав у США, у нього було лише два з половиною долара. Спроби заробити не давали результату аж до 1919 року. Тоді Понці позичив у знайомого меблевого торговця Деніелса 200 дол і створив у Бостоні фірму "Компанія з обміну цінних паперів".

Компанія видавала боргові розписки, у яких зобов'язувалася виплатити на кожну отриману 1 тис дол 1,5 тис дол через 90 днів. Менш ніж за пів року компанія акумулювала 7 млн дол. У тому ж році податківці розкрили схему і затримали Понці.

Так італієць увійшов в історію, а його задумка стала базовою схемою амбітних фінансових шахраїв усього світу.

На початку 1990-х років з'явилася фірма МММ, яка за чотири роки акумулювала величезну кількість коштів, а у 2008 році була розкрита багаторічна афера "інвестбанкіра" Бернарда Медоффа на 50 млрд дол, який зізнався дітям, що його бізнес – "одна суцільна велика брехня" за схемою Понці.

На початку 2010-х років "схема Понці" заграла новими барвами у зв'язку з появою біткоїна, стрімким зростанням його вартості і появою загадкових для багатьох технологій – блокчейн, токен, ICO, альткоїн.

Гримуча суміш з безпрецедентного зростання вартості біткоїна на тисячі відсотків і цілковито нових технологій інвестування запустила світову криптовалютну лихоманку.

Чимало людей побачили в криптовалютах і суміжних технологіях легкий спосіб швидко примножити свої кошти. На ринку виник попит, а "схема Понці" стала в пригоді криптошахраям.

У квітні 2021 року двоє південноафриканських братів зникли разом з біткоїнами на 3,6 млрд дол, які лежали на рахунках створеної ними криптовалютної біржі і належали стороннім інвесторам.

20-річний Раїс Каджи і 17-річний Амір Каджи заснували біржу Africrypt у 2019 році. Біржа з'єднувала банки, платіжні системи, цифрові біржі активів та корпорацій, роблячи глобальні грошові перекази безперервними.

Засновник і генеральний директор Africrypt Раїс Каджи дізнався про біткоїни у 2009 році, переглядаючи новини разом зі своїм батьком. Криптовалюти його зацікавили і з часом він повністю занурився в цей світ.

Пристрасть Раїса змусила його почати видобувати ETH і згодом привела до побудови власних моделей штучного інтелекту, які лягли в основу біржі Africrypt.

Зникненню братів передували проблеми в роботі їх криптобіржі. Труднощі збіглися з рекордною вартістю біткоїна, яка у квітні 2021 року сягнула 63 тис дол.

13 квітня 2021 року Амір Каджи надіслав лист інвесторам, у якому заявив, що біржа Africrypt була зламана хакерами і зупинила свою діяльність.

Амір звернувся до користувачів біржі з проханням не звертатися до юристів і влади, пояснивши, що це може "сповільнити процес повернення коштів".

Деякі клієнти Africrypt всупереч проханню гендиректора криптобіржі найняли юридичну фірму Hanekom Attorneys, яка з'ясувала, що проблеми в Africrypt почалися задовго до "хакерської атаки".

За даними фахівців Hanekom Attorneys, співробітники криптобіржі втратили доступ до всіх її серверів за сім днів до "зламу", а факт хакерської атаки на біржу досі не підтверджено.

Найняті клієнтами Africrypt юристи з'ясували, що всі кошти з рахунків компанії і гаманців її клієнтів були виведені через великі майнінг-пули (сервери, які ділять велике завдання з обчислення підпису блоку на маленькі завдання і роздають їх підключеним пристроям) і тепер гроші неможливо відстежити.

Доля майже 70 тис біткоінів наразі невідома.

Незважаючи на велику кількість гучних викриттів та попередження експертів у сфері блокчейну, фінансові криптопіраміди продовжують існувати й успішно залучають кошти новоспечених інвесторів.

Служба безпеки України викрила хакера, який створив та адміністрував потужний ботнет – автоматизовану мережу з понад 100 тисяч фейкових облікових записів. Через неї він здійснював DDoS- та спам-атаки, виявляв уразливості веб-сайтів та зламував їх.

Як вдалося встановити кіберфахівцям СБУ, зловмисником виявився житель Івано-Франківської області. Окрім кібер-атак та зламування сайтів, він займався підбором паролів до скриньок електронної пошти на віддалених платформах – так званим «брутфорсом».

Замовників знаходив на закритих форумах та у чатах Telegram, а розрахунки з «клієнтами» здійснював через заборонені в Україні електронні платіжні системи.
При цьому, за даними слідства, прикарпатець є представником російської електронної системи миттєвих розрахунків Webmoney, на яку поширюється дія санкцій РНБО.

Він виготовляв та видавав користувачам атестати підсанкційної платіжної системи, які використовуються для проведення трансакцій.

У ході обшуків, проведених за адресами реєстрації та фактичного мешкання зловмисника вилучено комп’ютерне обладнання з доказами протиправної діяльності.

Наразі організатору ботнету готується повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 361-1 (створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут) та ст. 363-1 (перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку) Кримінального кодексу України.

Викриття та документування правопорушення проводило Управління СБУ в Івано-Франківській області спільно з відділом протидії кіберзлочинам в Івано-Франківській області Департаменту кіберполіції Нацполіції України, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області за процесуального керівництва Коломийської окружної прокуратури.

Представниця МЗС ФРН Андреа Зассе заявила, що хакерське угруповання Ghostwriter веде підривну кібердіяльність за вказівкою влади Російської Федерації.
 
Влада Німеччини вимагає від Росії негайно припинити діяльність Ghostwriter в країні напередодні виборів до Бундестагу.
 
Про це Зассе сказала на пресконференції в понеділок, 6 вересня.
"Уряд Німеччини має надійні відомості, на підставі яких дії Ghostwriter можна віднести до операцій російської держави, а конкретно - російської військової спецслужби ГРУ (Головне управління Генерального штабу армії РФ - ред.)", - сказала Зассе.
Вона зазначила, що німецькі спецслужби вже кілька років відслідковують роботу хакерів, що оперують під назвою Ghostwriter. За словами Зассе, угруповання комбінує звичайні кібератаки з операціями по дезінформації та надання впливу. А віднедавна в Берліні стали помічати посилену орієнтацію таких дій на Німеччину.
"У Німеччині напередодні виборів до Бундестагу робилися спроби - в тому числі за допомогою фішингових атак - отримати доступ до паролів депутатів Бундестагу і земельних парламентів для розкрадання їхніх особистих даних, - заявила Зассе. - Такі атаки можуть бути підготовкою до кампаній по дезінформації в зв'язку з майбутніми виборами".
У Берліні не сумніваються, що за діями хакерського угруповання Ghostwriter стоїть офіційна російська влада, і вимагають негайно припинити кібердиверсії, в яких бачать "загрозу безпеці Федеративної Республіки і процесу демократичного волевиявлення" на майбутніх виборах.

Вимога німецької влади була передана і безпосередньо відповідальним особам в Росії. Зокрема, під час останнього засідання німецько-російської робочої групи з питань політики безпеки 2 і 3 вересня, в ході якої відбулася зустріч статс-секретаря в МЗС ФРН Мігеля Бергера з першим заступником міністра закордонних справ РФ Володимиром Титовим. Берлін, додала Зассе, залишає за собою право прийняти і додаткові заходи захисту.

Для того, щоб розхитати державність України, розколоти її, і продемонструвати Заходу свою рішучість в цьому напрямі, російське керівництво почало втілювати дезінтеграційні проекти «Крим» та «Новоросія». Їх ідеологічним обґрунтуванням стала концепція «розділеного народу», відновлення «історичної справедливості». Фактично офіційною стала ідеологія пострадянського реваншу, що включає в себе образ Росії – збирачки розділеного штучними кордонами «русского мира».  

Російська влада вдається до історичних маніпуляцій, які нібито мають обґрунтувати право Росії на ті чи інші території. У риториці весни 2014 р. найбільш активно задіяним виявилася категорія «русского мира», співзвучна з символічними поняттями «споконвічно російська земля» (Крим), «російське місто» (Севастополь), «російська військова слава» (Чорноморський флот). Приклади з історії мають на меті привчити українців та світове співтовариство до думки, що Крим – це частина Росії. Населений кримськими татарами та українцями Кримський півострів, приєднаний до Російської імперії в 1783 р., подається як «споконвічна російська земля». А входження Криму до складу України у 1954 р. визнається незаконним. Як аргументи такої політики вводяться сакральні метафори, і анексія Криму виправдовується тим, що він для Росії є святим місцем (як «Храмова гора»), бо там хрестився князь Володимир. Ці аргументи історично неправдиві й хибні в логічному та правовому сенсах. По-перше, Володимир – це Київський князь, по-друге, виправдання сучасних політичних дій тим, що відбулося з Київським князем тисячу років тому, не може слугувати міжнародно-правовою підставою.  

Наступним антиукраїнським дезінтеграційним проектом є «Новоросія». Російська влада використовує цей термін, щоб пред’являти претензії на колишні, нібито російські землі, з переважаючим російським населенням. Керівництво РФ визнало «легітимними права етнічних росіян та російськомовних» і декларувало історичне право на існування «Новоросії» «від Харкова до Одеси». Цей політтехнологічний проект базується на маніпуляціях з історією та перекручуванні фактів, адже Харківщина, або Слобожанщина, а також більша частина Луганщини та Донеччини ніколи до складу «Новоросії» не входили. Росія наполягає на тому, що Новоросія була подарована Україні більшовиками і своїм корінням вона пов’язана з російською державою, а її жителі – це люди з дещо іншим менталітетом, яким важко порозумітися з українцями. Сучасна українська влада нібито проводить імперську політику стосовно населення південного сходу, а воно чинить опір тому політичному режиму («фашистському» у визначенні російської пропаганди), тому вектору руху України (європейському), який нав’язується населенню. Російською владою та ЗМІ це інтерпретується як «цивілізаційний вибір» цього населення на користь геополітичної підтримки Росії в боротьбі із «Заходом». Оскільки жителі південно-східних районів України – це нібито фактично інший народ, отже, вони не сепаратисти, а прагнуть реалізувати право на самовизначення.  

Історичне підґрунтя проекту «Новоросія» вкрай хитке. Повноцінної самобутньої землі або республіки з такою назвою ніколи не існувало. Історично сформованих кордонів, окремої історично створеної земельної символіки у «Новоросії» не було. ЇЇ населення ніколи не вело боротьби за якісь окремі автономні права. Проект «Новоросія» сконструйовано, щоб розколоти Україну, пояснити нібито іншу самоідентифікацію жителів південного сходу, продемонструвати існування національної ідентичності, альтернативної українській, довести неможливість співіснування з українцями в одній державі, виправдати нав’язувану ідею регіональної окремішності, яка повинна перерости в державність.

Під історичною політикою розуміють набір практик, за допомогою яких політичні сили або держави прагнуть затвердити певні інтерпретації історичних подій як домінуючі. Історична політика має три функції: 1) символічну (надання значущості події); 2) інтерпретативну (трактування події для потреб поточної політики); 3) ідентифікаційну (вплив на формування національної ідентичності). Історична політика – це вибір та трансляція державою системи суспільно-політичних цінностей. Відтак, історична політика Росії – це нав’язування українському суспільству своїх цінностей.  

На початку ХХІ ст. російським керівництвом взято курс на зміцнення влади та посилення впливу російської держави на міжнародній арені. Потреба повернення Росією статусу наддержави, яка повинна брати участь у формуванні основ світопорядку, пояснюється існуванням окремої «великої російської цивілізації». Російська цивілізація – це держава разом з «русским миром», під яким розуміється мережа людей і спільнот за межами Російської Федерації, так чи інакше включених у російський культурний та мовний простір. Його основою є сакральне поняття «Свята Русь» і пов’язана з ним етнокультурна спільність східнослов'янських народів: росіян, українців і білорусів.  

Доктрина відродження Росії після розпаду СРСР (який визначається росіянами як геополітична катастрофа) та її реваншу на пострадянському просторі базується на таких засадах: 1) «розділеності російського народу» і його праві на возз’єднання; 2) «штучності» нових державних кордонів (розбіжність нових державних кордонів з національними (що розуміються як етнічні) вважається найбільшою історичною поразкою та загрозою безпеці Росії); 3) необхідності захисту співвітчизників, у тому числі силовими методами. Претензії на статус великої держави спонукали російське керівництво сформулювати та втілювати великий наднаціональний проект «збирання земель» – Євразійський союз.  

Успіх політики відновлення статусу «наддержави» неможливий без населення і ресурсів України. Боротьба за геополітичний вектор розвитку України ведеться в контексті ідеологічного обґрунтування цивілізаційного вибору Євросоюз або Євразійський союз. Аргументація кожної із сторін своєї позиції фактами з історії зумовлює пропагандистсько-історичну війну. Росія ясно дає зрозуміти Україні і світу, що саме історичні прецеденти, події історії є легітимізуючим чинником її політичних кроків.  

Кремль секьюритизував проблему українського шляху в Європу, тобто перевів її у розряд найважливіших для виживання нації і держави. Масові протести та зміна влади у Києві були інтерпретовані Москвою як державний переворот, інспірований Заходом на території, яка історично та цивілізаційно повинна входити в зону виключного впливу Росії. Оскільки в Україні живуть мільйони російських людей, Росія повинна стати на їх захист, адже вона є гарантом безпеки «русского мира».      

Шукаючи історичні події, придатні для політичного використання, Російська влада все більше повертається до радянської історії. Історія СРСР подається як історія «великої держави» в контексті міфу про переможну війну, як перемогу певного «історичного проекту», що став можливим завдяки об’єднанню в СРСР багатьох народів на чолі з російським.  

Символ «Великої Перемоги» завдяки його інтенсивному політичному використанню, з одного боку, і вкоріненості у масовій свідомості, з іншого, виступає у якості важливої вузлової точки сучасної російської ідентичності. Цей міф нав’язується і українцям, як одна з основ історичної пам’яті народу. Підґрунтям таких поглядів є ідея «цивілізаційної єдності» з Росією. 

 «Велика Вітчизняна війна» інтерпретується в Росії як велична місія звільнення від всесвітнього зла, коли Червона Армія врятувала Європу і все людство. Підкреслюючи значення перемоги у війні, В. Путін надав цій події особливий гуманістичний сенс, назвавши його «днем торжества цивілізації над фашизмом», а солдатів «Великої Вітчизняної» – «солдатами свободи». Ця інтерпретація була пов’язана з проблемою відносин на пострадянському просторі: гуманістичний спадок перемоги Путін представляв як спільне надбання «колишніх республік СРСР, а нині незалежних держав», якому потрібно «разом відповідати».

В Україні міф «Великої Вітчизняної війни» Радянського Союзу був частково розвінчаний висвітленням української національно-визвольної війни УПА проти Німеччини та СРСР. Але така інтерпретація поділяється не всіма в Україні. Частина українців (особливо у південно-східному регіоні) залишаються прихильниками радянської та російської точки зору на «Велику Вітчизняну війну». У своїй історичній політиці Росія враховує це і масовим вкиданням певного історичного матеріалу намагається поглибити розкол історичної свідомості українських громадян. У Росії стверджують, що спроба виробити український погляд на історію є елементом широкомасштабної кампанії Заходу, спрямованої на перегляд змісту та підсумків Другої світової війни, боротьбою за геополітичний переділ світу.

Міфологія війни активно використовується Москвою у внутрішній та міжнародній політиці. Російська влада перетворила ідею фашизму в інструмент політичної боротьби. Постійно акцентуючи тему «неонацизму», тиражуючи інформацію про «фашистів», кремлівська пропаганда ставить за мету: у внутрішньо-українському контексті розколоти країну і потрактувати діяльність сепаратистів як боротьбу з фашизмом; у внутрішньо-російському контексті створити образ ворога і викликати потребу з ним боротися; у зовнішньополітичному контексті зробити вразливими для критики позиції прихильників України за підтримку нібито «фашистського режиму».  

Не випадково події війни рясніють аналогіями з сучасністю. Кремлівській пропаганді важливо переконати всіх, що Україну захопили саме «фашисти». Звірства нацистів під час Другої світової війни ототожнюються з діями українських військ на сході. Риторика пов’язана з «Великою Вітчизняною війною» («карателі», «нацисти», «ополченці»), стала використовуватися для опису того, що відбувається в Україні. Спікер РФ С. Наришкін брехливо стверджує, що київські радикали посягають на життя жителів південного сходу України за те, що ці люди пам’ятають свою історію, шанують велику Перемогу і хочуть говорити рідною мовою.  

Напередодні відзначення річниці закінчення Другої світової війни російська пропаганда активно використовує проти України міф «Перемоги», вкидаючи в медійний простір тезу про прихід до влади сил («фашистів», «нацистів»), які були переможені у Другій світовій війні (Великій Вітчизняній війні) і яких знову треба перемогти.

Путінська пропаганда постійно намагається спаплюжити імідж України у світі. Кремль всіляко домагається того, аби Захід відвернувся від неї. Тоді Росія отримала би змогу спокійно розібратися з Україною, не боячись санкцій чи інших негативних для економіки Росії наслідків.

Кремлівський пропагандистський апарат заточений на те, аби постійно вкидати в інформаційний простір все нові фейки й варіанти тлумачення розвитку подій. На вигадування все нових конспіративних версій та теорій змов. Так легше заплутати аудиторію, довести ситуацію до абсурду, а далі просторікувати, що правд багато, то чом би не дивитись на світ крізь оптику саме путінської «правди»?

Проте все ж існує набір міфологем, котрі російські медіа артикулюють постійно та методично. Їх переважно використовують, коли потрібно знищити супротивника, показати його слабкість, віднадити від нього партнерів.

Росія вже не перший рік намагається довести світові, що Україна – держава, котра не відбулася. Мовляв, її поява на карті світу – геополітичне непорозуміння, пов’язане із розпадом СРСР. Ця теза активно розганялася під час Майдану. Вона також стала одним із виправдань Кремля, чому було здійснено анексію Криму.

Російська пропаганда постійно намагається зобразити Україну як державу, котру поглинули корупція, хаос та беззаконня. Вітчизняна влада нездатна нічого контролювати, вона ненадійний партнер. Тому їй не можна довіряти, з нею не варто мати справи, й взагалі – слід віддати Україну Росії «на перевиховання», як острівцю «безпеки та стабільності» в регіоні.

Проте в дійсності все по-іншому. Фонд миру розробив Рейтинг крихких держав (Fragile States Index), досі більш відомий за своєю старою назвою – Failed States Index. Цей рейтинг визначає, наскільки держави здатні контролювати свою територію, визначати соціальну, культурну, військову політику і так далі. Чим більш недієздатна країна, тим вищою є її позиція в рейтингу.

Так-от, Росія в FSI посідає 67-е місце, а Україна – 90-е. І це попри війну, анексію частини території і, як наслідок, чималих проблем з економікою. Натомість Росія, якщо вірити кремлівській пропаганді, ні з ким не воює, лише зазнала санкцій, але вони ж начебто ніяк не впливають на таку потужну господарку.

В Україні, звісно, не без проблем. Проте рейтинг чітко показує, хто є значно ближчим до статусу держави, котра не відбулася. Ось вам і вставання з колін. Ось вона – путінська стабільність та переможність.

Російська влада своїми мріями та діями спрямована в минуле. Тому її пропаганда часто рясніє постулатами із совкового періоду. Здається, так Кремль сподівається повернути тогочасний порядок денний.

Теза про сфери інтересів та впливу повертається в світ із дипломатичного словничка середини ХХ століття. Вже сама згода західних аналітиків та політиків розмовляти в таких категоріях свідчить про їхню недалекоглядність. Кремль автоматично розцінює це як поступку й готовність ділити із ним світ. Сприймає за слабкість і намагатиметься продавити для себе більше преференцій. Тому не варто навіть вступати в якісь діалоги, де йдеться про таке. Слід одразу відкидати ідеї такого штибу, як цінності минулої доби.

Україна, Грузія, Молдова та інші – це незалежні держави, котрі мають право самостійно визначати власну долю, а не бути розмінними монетами на політичній шахівниці. Їхні народи краще знають, з ким дружити, в які альянси вступати і так далі.Сфери впливу – це тези з минулого. Там їм і місце.

Кремль всіляко намагається подати те, що відбувається на Донбасі, як громадянську війну. Мовляв, це внутрішній конфлікт України.

При цьому Росія завше виставляє умови під час переговорів, призначає маріонеткових керівників фейкових утворень, котрі постійно отримують інструкції з Кремля. Що вже говорити про російське озброєння, котрим забезпечені терористи та російських військових, котрих неодноразово брали в полон українські армійці.

Під час анексії Криму, котру відкрито тепер визнають і котрою вихваляються в Кремлі, Путін так само запевняв, що Росія до цього не має ніякого стосунку. Це дуже багато говорить про довіру до слів, котрі лунають з Москви. Також не варто забувати про російські троле- та ботоферми, котрі всіляко намагаються вплинути на ситуацію в Україні.

Ось такий вигляд має громадянська війна між українцями в російському розумінні.

Проте, як тільки Росія врешті умиє руки – вже незабаром фейкові утворення зникнуть як роса на сонці.

Ще задовго до початку анексії Криму та війни за Донбас Росія намагалася нав’язати світові образ України як сповідниці нацизму. Це при тому, що українці чи не найзапекліше вели боротьбу проти гітлеризму, причому кількома фронтами.

Російські політтехнологи ліпили фюрера ще із президента Віктора Ющенка. Будь-хто, хто не бажав підкорятися російській владі, – одразу таврувався нацистом.

Проте в час війни в Раду не пройшла жодна ультраправа партія. Натомість в значній частині європейських парламентів ультраправі мають своє представництво, іноді й чимале.

На території України хтось постійно намагається розпалити міжнаціональні конфлікти: нищаться польські та єврейські місця пам’яті, підпалюються офіси угорської меншини на Закарпатті. Так Кремль хоче підкріпити стереотип про українців як затятих нацистів та антисемітів.

Проте недавнє опитування, проведене американською організацією Pew Research Center, засвідчує, що в Україні найнижчий рівень антисемітизму в Центрально-Східній Європі – приблизно 5% дорослого населення відповіло, що не бажало б мати євреїв за співгромадян своєї країни. Натомість в Росії таких 14%.

Та й із провокаціями ситуація доволі проста: усюди простежується російський слід. Що вже й говорити про те, що ультраправі сили Європи не лише рівняються на Путіна, а й фінансуються Кремлем.

Спільноту людей, які не лише відмовляються від вакцинації, але й спонукають до цього інших, в простослів’ї називають “антиваксерами” (anti-vaxxers, від англійського збірного терміну - anti-vaccination). Умовно групу антиваксерів можна розділити на тих, хто проти будь-якої вакцини, та тих, хто проти вакцини саме від Covid-19. Потрібно також розмежувати рух антиваксерів і тих, хто приходить у коментарі до публікацій стосовно вакцини з тим, аби висловити свою думку чому «вакцина - це чіпування», «щеплення - це геноцид» і т. д. Більшість коментаторів цієї теми висвітлюють свою позицію «тут і зараз», вони коментують не скільки вакцину, як новину, де вона фігурує. При цьому самі вони не є експертами та не володіють достатнім науковим підґрунтям,  натомість підковуються аргументами на кшталт «в мого знайомого сталося…» або «друг мого друга точно знає…». 

Однак слід розуміти, що подібні коментатори, хоч і становлять більшість серед «війн думок» у соціальних мережах, не є антиваксерами. Останні представляють з себе рух, який має свою структуру, що з’явилась ще задовго до пандемії Covid-19 і вочевидь продовжить існувати і після неї. Вони виступають не проти CoviShield, Sputnik V, Pfizer чи котроїсь з інших вакцин, а проти щеплень в цілому.

Водночас в українському сегменті соціальних мереж присутня і критика конкретних виробників.

У будь-якій дискусії на аргументи існують контраргументи. У колі противників вакцинації є свої “проти”: побічні ефекти та ускладнення (ВООЗ не заперечує наявності побічних ефектів різного рівня складності), недовіра до влади (наприклад, вакцина CoviShield часто потрапляла під критику, як малоефективна і закуплена українською владою з позиції «краще мати хоч щось», бажаючих вакцинуватися закликали чекати, поки в наявності з’являться більш якісні та надійніші медикаменти).

Одним з чинників, які негативно впливають на ставлення громадян до щеплень, крім антивакцинаторів, можуть бути й українські ЗМІ. Наприкінці березня засоби масової інформації почали поширювати новини, в яких йшлося про смертельні випадки серед громадян, котрі нещодавно отримали щеплення. Не дивлячись на трагічність ситуації і на те, що на той час не було встановлено жодного зв’язку між щепленням та летальними випадками, гучні заголовки стали черговими аргументами для противників вакцинації.

Проте не всі інформаційні повідомлення в українському сегменті Facebook, котрі стосуються щеплень, є відверто негативними. Крім критики та протестів ще присутнє і просування вакцин. Контент на користь Covishield чи Pfizer поширювали державні інституції. Позиція української влади стосовно використання російської вакцини озвучувалась неодноразово. І Президент, і уряд стверджують про те, що вакцина російського виробництва Спутник V закуповуватись не буде, втім окремі проросійські політики та дотичні до них медіа намагаються лобіювати саме цю вакцину. Ними ж поширювався і наратив про те, що Спутник V є ефективнішим, ніж CoviShield.

Цікава подія, котра стосується вакцинації в Україні, сталися наприкінці березня 2021 року. Про неї повідомила Служба безпеки України. У пресрелізі СБУ міститься інформація про те, що фахівці служби заблокували роботу мережі ботоферм, які розповсюджували фейкову інформацію про нашу державу. Злочинці, котрих затримали в Хмельницькому, займались тим, що дискредитували вакцинацію та працювали на підтримку ЛНР та ДНР. При цьому фінансування на цю діяльність вони отримували з території Російської Федерації. Чи є зв’язок між просуванням Спутник V, дискредитацією інших вакцин та виявленою СБУ ботофермою, наразі невідомо.

Вакцинація – це єдиний ефективний спосіб подолання пандемії COVID-19. Стратегічна мета, яку ставить Міністерство охорони здоров’я, – сформувати в українців колективний імунітет до смертельно небезпечної хвороби. А з цією метою потрібно, аби щонайменше 70% дорослого населення імунізувалися.

Сьогодні як в Україні, так і у світі існує недовіра до вакцин проти COVID-19. Це попри те, що в історії сучасної медицини та фармацевтичних розробок ще не було настільки прискіпливої  уваги до окремого лікарського препарату, як до цих вакцин.

Одна з причин такої недовіри – поширення неправдивої інформації щодо вакцинації. Фейки про вакцину від коронавірусу можуть посіяти у людей недовіру до вакцинації та сповільнити подолання пандемії у світі.

Міф: Масова вакцинація призведе до мутації коронавірусу

Правда: Масова вакцинація не тільки не призведе до мутації коронавірусу SARS-CoV-2, а й навпаки допоможе запобігти цьому через колективний імунітет. Якщо щепити значну частину населення, то вірусу не буде, де мутувати, і його нові штами з'являтимуться  з меншою ймовірністю.

 Міф: Американський Червоний Хрест заборонив вакцинованим бути донорами крові

Правда: У соцмережах поширюється фейк, ніби Американський Червоний Хрест потребує донорів крові, але люди, яких вакцинували проти COVID-19, начебто, не можуть ними стати. Це неправда. На сайті Американського Червоного Хреста зазначено, що люди, яких щепили від COVID-19 інактивованою вакциною (наприклад CoronaVac від Sinovac) або вакциною виробництва AstraZeneca, Janssen, Moderna, Novavax або Pfizer можуть здавати кров для донорства відразу після вакцинації. 

 Міф: Людина може заразитися COVID-19 внаслідок вакцинації

Правда: Неможливо заразитися COVID-19 від вакцин, бо жодна з них не містить живого вірусу, здатного спричинити хворобу. Вакцини вчать нашу імунну систему розпізнавати та боротися з коронавірусом. Іноді цей процес може викликати такі симптоми, як лихоманка. Вони нормальні та є ознакою того, що організм створює захист від вірусу. Якщо невдовзі після вакцинації ви все ж отримали позитивний тест на COVID-19, то можливо, що на момент щеплення вже були інфіковані коронавірусом, але не знали цього.

 Міф: Вакцина Pfizer призводить до безпліддя у жінок

Правда: Поширюється твердження, що нібито  вакцина Pfizer/BioNTech навчить імунну систему організму атакувати білок синцитин, який бере участь у формуванні плаценти, а це, своєю чергою, призведе до безпліддя в жінок. Це не так. Ще під час клінічних випробувань вакцин кілька досліджуваних жінок завагітніли. Понад 130 000 вагітних в США вакцинувалися проти COVID-19. Дослідження на понад 35 000 вагітних, яких щепили проти COVID-19 мРНК-вакцинами, засвідчили, що немає жодних доказів того, що вакцини можуть нашкодити вагітній або ембріону.

 Міф: Вакцини проти COVID-19 спричиняють імпотенцію

Правда: Виробники вакцин запевняють, що не було зафіксовано жодного випадку, коли щеплення проти COVID-19 спричинило б еректильну дисфункцію. Клінічні випробування не виявили таких побічних ефектів. Також виробники ніколи не отримували повідомлень про побічні реакції, пов’язані з еректильною дисфункцією. Водночас зараз проводять дослідження, попередні результати яких свідчать про те, що  таку проблему може викликати перенесений COVID-19.

 Міф: Вакцина проти коронавірусу спричиняє розсіяний склероз

Правда: Насправді лише в єдиному випадку при випробуванні вакцини AstraZeneca повідомили, що у досліджуваного виявили розсіяний склероз, в іншому — запалення спинного мозку. В обох випадках експерти дійшли висновку, що хвороба не мала стосунку до вакцинації.

 Міф: мРНК-вакцини — генетична зброя, яка змінює наші гени

Правда: мРНК-вакцини проти COVID-19 ніколи не потрапляє в ядро клітини, де розташована  наша ДНК. мРНК нікуди не інтегрується, не вмонтовується, не заходить у ядро клітини, не змінює геном, а через кілька днів руйнується. Це означає, що мРНК не може впливати чи взаємодіяти з нашою ДНК будь-яким чином. Натомість мРНК-вакцини працюють із природними захисними силами організму, щоб безпечно виробити імунітет до COVID-19.

 Міф:  Нобелівський лауреат Люк Монтаньє заявив, що всі вакциновані від COVID-19 помруть протягом двох років через антитілозалежне посилення інфекції

Правда: Люк Монтаньє не говорив про смерть усіх вакцинованих від COVID-19 протягом двох років. Вчений вважає, що кількість смертей після щеплення збільшиться через антитілозалежне посилення інфекції, коли антитіла, які формуються проти вірусу, посилюють можливість вірусу викликати інфекцію замість того, щоб захищати організм.

Втім, це теж неправда. Ефекту антитілозалежного посилення інфекції не було зафіксовано під час клінічних випробувань вакцин проти COVID-19. Вакциновані люди рідше хворіють на COVID-19, а якщо хворіють, то переносять його легше. Це означає, що вакцини не викликають такого ефекту. 

 Міф: Якщо людина раз відмовилася вакцинуватися, вона більше не матиме шансу отримати щеплення безоплатно

Правда: Людина, що не отримала щеплення проти COVID-19 з якихось причин, може записатися до списку очікування на вакцинацію. Це можна зробити за допомогою сайту чи застосунку Дія або звернувшись до роботодавця, якщо людина належить до груп з високим пріоритетом вакцинації. Також вона може ще раз записатися на вакцинацію через сімейного лікаря чи телефон реєстратури пункту щеплення.

Вакцинація якомога більшої кількості українців є запорукою формування колективного імунітету. Тому щеплення  проти COVID-19 отримають усі охочі.

 Міф: Авіакомпанії рекомендують людям, яких щепили проти COVID-19, не подорожувати літаками через підвищений ризик утворення тромбів 

Правда: Міжнародна асоціація повітряного транспорту заявила, що авіакомпанії не надають таких рекомендацій, а вакциновані проти COVID-19 люди можуть подорожувати літаками без будь-яких обмежень. Під час польоту внаслідок тривалої відсутності руху та тиску повітря дійсно можуть розвинутися тромбози глибоких вен ніг.  Втім, вони ніяк не пов’язані з тромбозами судин головного мозку та черевної порожнини, які вкрай рідко реєстрували після вакцинації  проти COVID-19. Медичні експерти вважають, що немає підстав вважати, що щеплення проти COVID-19 може вплинути на ризик виникнення тромбозів під час повітряних подорожей.

 Міф: Вакцинація проти COVID-19 може порушити менструальний цикл

Правда: Поки що немає досліджень, які підтвердили б вплив вакцин на менструальний цикл. Порушення менструального циклу - досить поширене явище, яке може бути викликане стресом, зміною ваги, зміною фізичної активності й фоновими захворюваннями.
         Міф: Вакцини Pfizer і Moderna викликають сильний анафілактичний шок

Факт: Насправді сильну алергічну реакцію після вакцинації фіксують лише в одному випадку на сотні тисяч вакцинованих. За даними Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США, протягом десяти днів зі старту в США масової вакцинації препаратом Pfizer/BioNTech на 1 млн 900 тис. введених доз зафіксовано близько 20 випадків важких алергічних реакцій, включно з анафілаксію, тобто 11,1 випадків на мільйон введених доз. У більшості пацієнтів, які мали такі реакції, в минулому була тяжка алергія на інші ліки. У США під час щеплень вакциною Modernа, зареєстровано 2,5 випадки алергічних реакцій на мільйон доз.

Міф: Вакцина AstraZeneca створена з використанням клітин абортованих плодів

Факт: Для розробки вакцини, AstraZeneca і справді використовувала клітинну лінію HEK 293, яка походить від абортованого плоду з Нідерландів (1973 рік). Проте та вагітність була перервана законно, з інших причин, а не з метою досліджень вакцин. Відтоді науковці неодноразово тиражували та клонували ці клітини. У самій вакцині немає цих клітин. Тим більше ніхто спеціально не робить абортів, аби використовувати клітини ембріонів для створення вакцин.

Міф: «Всі індійські вакцини набагато гірші за європейські».
МОЗ України зазначає: «Виробництво вакцин вимагає дотримання надзвичайно високих стандартів якості, тому дуже мало компаній можуть запустити такі процеси. В Індії працюють понад 3 тисячі фармкомпаній та понад 10 тисяч фармвиробництв. Вона посідає третє місце на світовому фармринку. Саме Індія забезпечує приблизно 65% світового ринку вакцин. Індійський Serum Institute, який виробляє AstraZeneca (CoviShield), – це найбільше підприємство світу з виробництва вакцин, котре експортує свою продукцію до 140 країн. 65% всіх дітей на планеті хоча б раз робили щеплення вакциною від цього виробника. Препарати Serum Institute вже багато років використовують в Україні. Всі вакцини від Serum Institute мають відповідний висновок Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо якості та безпечності».

Міф: Вакцина Covishield — це «генерик», який не має нічого спільного з вакциною Oxford/Astrazeneca.

Це неправда. Covishield виготовляють в індійському Інституті сироватки крові (Serum Institute of India) за ліцензією AstraZeneca. По суті, Covishield — це та сама вакцина AstraZeneca, тільки виготовлена на індійському заводі. Вона схвалена для екстреного застосування Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ). Дозвіл на її використання також дали Велика Британія, Канада, Європейський Союз та Індія. В Україні теж ретельно вивчили всі документи, які надав виробник, та 22 лютого 2021 р. зареєстрували цю вакцину для екстреного застосування.

Міф: Через низьку ефективність вакцини Oxford/AstraZeneca ВООЗ рекомендує використовувати її тільки в надзвичайних випадках, коли держава не може закупити якісніший препарат.

Насправді всі вакцини проти COVID-19 зареєстровані ВООЗ тільки для екстреного медичного застосування, тобто їх дозволено використовувати лише в надзвичайних ситуаціях, як-от пандемія. Поки неможливо вакцинувати всіх охочих, ВООЗ рекомендує вакцину Oxford/AstraZeneca для щеплення медичних працівників та людей віком 65 років і старше. Ніяких застережень, що цю вакцину можна застосовувати лише у крайньому разі, ВООЗ не давала. Навіть якщо вакцина не має стовідсоткової ефективності, це не означає, що після вакцинації громадяни залишаються незахищеними. Навіть якщо після щеплення цією вакциною ви все одно захворієте на коронавірусну хворобу, її перебіг буде набагато легшим, а ймовірність отримати ускладнення – набагато нижчою.

Міф: Всі індійські вакцини набагато гірші за європейські.

Виробництво вакцин вимагає дотримання надзвичайно високих стандартів якості, тому дуже мало компаній можуть запустити такі процеси. В Індії працюють понад 3 тисячі фармкомпаній та понад 10 тисяч фармвиробництв. Вона посідає третє місце на світовому фармринку. Саме Індія забезпечує приблизно 65% світового ринку вакцин. Індійський Serum Institute, який виробляє AstraZeneca (CoviShield), – це найбільше підприємство світу з виробництва вакцин, котре експортує свою продукцію до 140 країн. 65% всіх дітей на планеті хоча б раз робили щеплення вакциною від цього виробника. Препарати Serum Institute вже багато років використовують в Україні. Всі вакцини від Serum Institute мають відповідний висновок Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо якості та безпечності.

Міф: Європа відмовляється від AstraZeneka/Covishield

Це неправда. 11 березня Італія прийняла рішення заборонити використання серії доз вакцини AstraZeneca/Covishield як запобіжний захід після повідомлень «про деякі серйозні негативні наслідки»: в непідтвердженої кількості людей утворилися тромби. Однак італійський державний регулятор медицини наголосив, що в даний час не встановлено зв'язку між передбачуваними побічними ефектами та введенням доз. Згодом за Італією скандинавські країни Данія, Ісландія та Норвегія тимчасово припинили процес вакцинації AstraZeneca/Covishield цією самою партією, яка йшла тільки на Європу. Данія зробила це на 14 днів – влада країни не заявила, що існує "прямий зв'язок між вакциною та тромбами", "на даний момент". В інтерв’ю DW Полі Рой, вірусолог з Лондонської школи гігієни та тропічної медицини сказала, що, на її думку, згустки були, однак, "ймовірно, не завдяки самій вакцині". Датське агентство з лікарських засобів розпочало розслідування щодо вакцини. Дослідження проводиться відповідними установами в інших країнах ЄС, а також Європейським агентством з лікарських засобів (EMA), яке відповідає за оцінку та нагляд за лікарськими засобами в 27-членах ЄС. До завершення розслідування, використання саме цієї європейської партії AstraZeneca призупинили ще низка країн, зокрема Естонія, Латвія, Литва, Люксембург. "У даний час немає жодних ознак того, що вакцинація спричинила ці стани, які не вказані як побічні ефекти з цією вакциною", - йдеться у повідомленні EMA. - "Переваги вакцини продовжують перевищувати ризики". До того, 8 березня Австрія тимчасово призупинила використання AstraZeneca під час розслідування смерті від порушень згортання крові та хвороби від легеневої емболії. Проте вже 10 березня Агентство EMA повідомило, що не знайшло доказів, що пов'язують австрійські випадки з вакциною. Нагадаємо, що 2 березня Президент України Володимир Зеленський публічно отримав першу дозу щеплення від COVID-19 препаратом CoviShield, який виробляється за офіційною ліцензією розробників з британського Оксфордського університету та фармакологічної компанії AstraZeneca.

Міф: В інтернеті з'явився “калькулятор” черги на вакцинацію проти COVID-19, який став популярним серед населення. Він прораховує наявні темпи вакцинації та “прогнозує” щеплення людей не з груп ризику не раніше 2040 року

Факт: Некоректно використовувати дані кількості щеплених на старті вакцинації. Адже кампанія з імунізації проти COVID-19 в Україні розгортається поетапно, відповідно до наявної кількості вакцин в країні. Наразі в пунктах щеплень та мобільними бригадами вакцинують медичний персонал, соцпрацівників і військових. З надходженням нових партій вакцин збільшуватиметься кількість пунктів щеплень та мобільних бригад, відповідно зростатимуть темпи імунізації, а також розпочнеться вакцинація інших категорій населення. 

Суперечки щодо вакцинації виникають постійно і  не лише в Україні. Тож не дивно, що в епоху всесвітньої пандемії Covid-19, коли під ризик ураження вірусом потрапила максимально велика кількість людей з різних етнічних, вікових, соціальних груп, це питання почало значно активніше циркулювати у соціумі. Більше того, останній рік значна частина нашого спілкування відбувається в онлайн-форматах, а соціальні мережі давно стали одним з основних джерел новин для українців.

Пам’ятайте, що правдиву й вичерпну інформацію про вакцини можуть надати тільки медики. Не довіряйте неперевіреним джерелам, дотримуйтеся інформаційної гігієни. І знайте, що вакцинація – це важливий крок до збереження здоров’я і життя!

Виступ Володимира Зеленського на Генеральній Асамблеї ООН не залишив байдужими більшість європейських партнерів України.
  
Про це розповів глава Офісу Президента Андрій Єрмак.

"Було дуже багато уваги (до виступу президента України на сесії Генасамблеї. - ред.). Ми отримали багато повідомлень і дзвінків: з Держдепу США, від Білого дому, від європейських партнерів, з дуже теплими словами підтримки і враженнями від виступу президента. Це мало дуже потужний ефект", - сказав Єрмак.

За його словами, Зеленський у виступі наголошував на необхідності реформування ООН.

"Президент України Володимир Зеленський під час виступу на дебатах 76-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН закликав реформувати Організацію Об'єднаних Націй з метою підвищення її ефективності, адже це питання давно назріло", - випливає з повідомлення.

"Президент говорив про те, що найгірше, якщо ООН перетвориться на Лігу Націй або "на супергероя на пенсії". Сьогодні виклики перед світовою спільнотою такі, що дуже важливо змінити такі речі, як зловживання правом вето, яке ми бачимо в останні роки, як те, що немає рівності між країнами. Ті цінності, і ідеологія, з якими створювалася ООН, повинні повернутися в її стіни", - зазначив Єрмак.

Керівник Офісу Президента зазначив, що для жителів окупованого Криму було дуже важливо почути з трибуни Генасамблеї ООН слова глави держави про необхідність деокупації півострова.

Єрмак також зазначив, що Україна очікує підписання ООН декларації саміту "Кримської платформи".

"Ми знаємо, як успішно і потужно відбувся саміт "Кримської платформи", скільки делегацій було на ньому. Ще не з'явився підпис Організації Об'єднаних Націй, але право підпису відкрито, і я думаю, що з часом учасників і підписантів декларації ставатиме більше", - додав він.

Андрій Єрмак також розповів, що в Нью-Йорку президент провів низку двосторонніх зустрічей зі світовими лідерами, під час яких ставив питання про звільнення незаконно утримуваних українських громадян і деокупацію територій України.

"Під час цих зустрічей обговорювалися питання окупованих територій, багато говорилося про список ув'язнених, який був переданий всім, з ким проводилися ці зустрічі", - сказав керівник Офісу глави держави.
Больше информации на портале Матрица Свободы: https://myc.news/ua/politika/stranyuchastnicy_generalnoj_assamblei_oon_vysoko_ocenili_vystuplenie_zelenskogo__ermak

У 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру в Києві Президент України Володимир Зеленський поклав квіти до пам’ятника громадянам, страченим нацистами у Бабиному Яру, та встановив лампадку до підніжжя пам’ятного знака «Менора». 

У церемонії також взяв участь керівник Офісу Глави держави Андрій Єрмак.

Пам’ять загиблих ушанували хвилиною мовчання.

Квіти від Президента також покладено до пам’ятника ромам, страченим нацистами, а також до пам’ятника українській поетесі Олені Телізі.

Вшановуючи пам'ять усіх загиблих у Бабиному Яру, Глава держави наголосив, що за цією трагедією – понад 100 тисяч людських життів та мільйони скалічених доль. 

«Бабин Яр. Два коротких слова, що звучать, як два коротких постріли, але несуть у собі довгі й жахливі спогади для кількох поколінь. Бо вони знають і пам’ятають, що пострілів у Бабиному Яру, на жаль, пролунало не два, а в сотні, тисячі, у десятки тисяч разів більше», – сказав Володимир Зеленський. 

Президент зазначив, що сьогодні в усіх українських школах відбудеться національний урок, присвячений 80-м роковинам великої трагедії Бабиного Яру. 

«Сьогодні, залежно від віку та виховання, хтось вкотре, а хтось вперше почує ці два страшних слова й ці страшні цифри. Про те, що 80 років тому, 29 вересня 1941 року, нацистські окупанти почали масові страти в урочищі Бабин Яр. Про те, що за два наступних дні вони вбили майже 34 тисячі людей. Про те, що за два наступних роки в Бабиному Яру нацисти, за різними підрахунками, стратили від 100 до 200 тисяч людей. Окрім євреїв, це були українці та роми, військовополонені й пацієнти психіатричної лікарні. Про те, що загалом жертвами Голокосту в Європі стало щонайменше шість мільйонів євреїв. І про те, що півтора мільйона з них, тобто кожен четвертий убитий, були з України», – наголосив Глава держави. 

Володимир Зеленський зауважив, що майбутнім поколінням необхідно знати страшні цифри про злочини нацизму, щоб в історії людства не повторилися ці жахливі трагедії. 

«Збереження пам’яті про Другу світову війну, зокрема про трагедію Бабиного Яру та Голокосту, – наш обов’язок перед майбутніми поколіннями. Гідне вшанування пам’яті всіх загиблих – наш обов’язок перед минулими поколіннями», – зазначив Володимир Зеленський.  

Глава держави додав, що з 2019 року робиться все, щоб Бабин Яр з території забуття перетворився на гідне місце пам’яті сотень тисяч жертв, убитих у 1941-1943 роках.   

«Трагедія Бабиного Яру, яка сталася в Україні 80 років тому, ніколи не повинна повторитися. Ні в Україні. Ні в інших куточках Європи. Ніде у світі», – підсумував Президент.

Служба безпеки України викрила медиків Житомирського обласного онкологічного диспансеру на корупційній схемі. Зловмисники змушували онкохворих купувати дороговартісні ліки в аптеках, хоча медикаменти їм безкоштовно давала держава.

За наявною інформацією, організував протиправну діяльність завідувач одного з відділень онкоцентру спільно зі своїм колегою. Медики призначали онкохворим лікування, а дороговартісні ліки пропонували купувати в аптеках – це при тому, що дані медикаменти вони безкоштовно отримували від держави на кожного хворого.

Медики-шахраї «списували» отримані ліки і продавали їх приватним аптекам за пів ціни. Препарати збували у декількох обласних центрах. Схема діяла щонайменше впродовж останніх пів року.

У ході обшуків, проведених у службових кабінетах обох зловмисників та у їх приватних автомобілях; в аптечних пунктах, задіяних у протиправній схемі, вилучили:

• майже пів мільйона гривень готівки;
• чергову партію готових до «збуту» ліків (50 упаковок дороговартісного медпрепарату).

Триває досудове розслідування для виявлення всіх причетних до незаконної діяльності осіб.

Викриття схеми проводили співробітники Управління СБУ у Житомирській області спільно зі слідчими Нацполіції за координації Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ та процесуального керівництва Житомирської обласної прокуратури.

Служба безпеки України блокувала схему підробки та збуту «Міжнародного свідоцтва про вакцинацію» від коронавірусної хвороби.

Організував оборудку житель Івано-Франківської області разом зі спільницею ‒ мешканкою сусіднього регіону. Свій «офіс» вони облаштували у приміщенні однієї з туристичних агенцій, де орендували кабінет.

За даними слідства, зловмисники створювали копії бланків свідоцтв про вакцинацію на комп’ютері, роздруковували їх, заповнювали й засвідчували підробленими печатками. «Замовлення» вони відправляли через поштових операторів, постійно змінюючи установчі данні.

Злочинний бізнес вони розпочали ще на початку 2021 року. Ціна однієї фальшивки становила 1600 гривень, а щотижневий прибуток – понад 30 тис. грн.

Для більшої достовірності на підробках зазначалося, що вони нібито видані приватними і державними медичними закладами Київської, Волинської, Вінницької та Чернівецької областей.

Встановлено, що учасники злочинної оборудки підшукували клієнтів через туристичну агенцію: ними були не тільки мешканці України, але й іноземці – громадяни Російської Федерації та Республіки Молдови.

Під час санкціонованих обшуків правоохоронці виявили чорнові записи із «клієнтською» базою, підроблені довідки про негативні ПЛР-тести, фейкові результати лабораторних досліджень та «міжнародні свідоцтва про вакцинацію».

Наразі організатору злочину повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України.

Викриття протиправної діяльності проводилося спільно з Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області за координації Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ та за процесуального керівництва обласної прокуратури.

Ось і відгриміли переможними литаврами чергові вибори до Держдуми РФ. Ну не те щоб то були «вибори» в повному розумінні слова, бо вибору як такого в росіян не було: цього року російська влада безсоромно застосувала практично всі засоби й методи фальсифікацій волевиявлення.
На тлі загальноросійської виборчої вакханалії блюзнірства та брехні голосувало на виборах до Держдуми РФ і населення окупованих Кремлем територій України — «ЛНР» та «ДНР». Усе пройшло «тихо та спокійно». А як ще на окупованих територіях могло пройти голосування, до якого влада готувалася, як до військових дій? Готувалася задовго до початку виборчої кампанії, застосовуючи як адміністративно-окупаційний вплив, так і казочки про «русский мир», що «так чекає нових росіян», котрі не змогли виїхати з окупованих територій і залишилися на теренах невизнаних республік.
Влада «ДНР» повідомила, що в так званій республіці відкрито 256 дільниць, на яких «новим» громадянам РФ допомагали зареєструватися на сайті держпослуг і отримати доступ до дистанційного голосування. Понад 150 аналогічних дільниць було відкрито в «ЛНР».
Влітку поточного року в «республіках» було розгорнуто кампанію з видачі свідоцтв про соціальне страхування — СНИЛС («страховой номер индивидуального лицевого счета»). Раніше жителі невизнаних республік, які отримують російські паспорти за спрощеним порядком, могли оформити СНИЛС тільки після реєстрації в одному з регіонів РФ. Спеціально під вибори цю процедуру спростили.
Для тих, хто з якихось причин не міг узяти участі в дистанційному голосуванні, влада самопроголошених республік організувала масове підвезення на територію Ростовської області. Голосували жителі ОРДЛО на спеціально відкритій 91-й дільниці, розміщеній здебільшого вздовж кордону з Україною. Голосувати «бажані й рівноправні» жителі окупованих територій могли тільки за одномандатними списками, бо в паспортах РФ, які їм так масово й нав’язливо видають на територіях «ЛНР» та «ДНР», немає даних про реєстрацію.
Для перевезення «нових громадян Росії» на вибори в Держдуму було задіяно 825 автобусів та 12 потягів. На кордоні на час проведення голосування спеціально розвантажили рух транспорту, налякавши заздалегідь усіх «цивільних» можливими обмеженнями руху. Під вибори в «ДНР» продовжили до 30 вересня скасування комендантської години у вихідні. Мало того, саме на ці вибори окремим указом вільною від обмежень зробили й ніч із неділі на понеділок: багато автобусів поверталися, за місцевими мірками, зовсім пізно... Людей агітували безкоштовним сухим пайком та можливістю відвідати продовольчі магазини на території Ростовської області (бо ціни на продукти харчування на «материковій частині РФ» значно нижчі від цін на окупованих територіях Донбасу).
На пресконференції за підсумками голосування голова Ростовського виборчкому Андрій Буров заявив, що близько 50 тисяч «нових росіян» з «ДНР» та «ЛНР» на виборах депутатів Держдуми змогли проголосувати на території Ростовської області. За його словами, для участі в електронному голосуванні на сайті Дистанційного електронного голосування (ДЕГ) зареєструвалося 162 тисячі жителів українського Донбасу. З них у голосуванні взяло участь близько 150 тисяч (понад 93%).
Про реальний масштаб фальсифікації голосів можна тільки здогадуватися. Зазвичай списки виборців, зареєстрованих на виборчій дільниці, щоб запобігти дублюванню голосів виборців узгоджуються з ТВК, де їхні прізвища перевіряються і вносяться до системи ДАС «Вибори». Та на цьогорічних виборах прізвищ виборців з окупованого Донбасу ніхто не перевіряв і не вносив до системи. Тому влада мала можливість «тиражувати» виборців на різних дільницях на власний розсуд і на власну потребу.
«Вибори» в самопроголошених республіках Донбасу характеризуються практично повною відсутністю конкуренції російських політичних партій за місцевого виборця та будь-якої місцевої проблематики в передвиборних обіцянках. Звісно, жодних мереж партійних спостерігачів у селах Ростовської області ніхто не помітив. Нікому було відправляти повідомлення про «каруселі», інциденти й підтасовки. Безальтернативна «Единая Россия» (ЕР) не залишила шансів нікому. Реклами інших партій РФ в «ДНР» та «ЛНР» не було в принципі. Тільки ЕР. Та ще скрізь у містах уздовж вулиць і трас за кілька тижнів до виборів встановили однотипні рекламні щити з написом «Россия наш выбор» та закликами голосувати дистанційно й особисто.

Щоб надати вигляду «масовості та добровільності» голосуваyню на окупованих територіях, було активізовано діяльність прокремлівських громадських організацій на кшталт «Общественное движение «Донецкая Республика», активісти яких потім стали «кураторами» груп, котрі вивозилися для голосування на територію Ростовської області.
«Единая Россия» повністю домінувала в місцевому інформаційному полі: в партію вступили всі публічні люди «ДНР», у Донецьку відбувся з'їзд «прибічників» ЕР, під егідою партії в самопроголошену республіку завозили вакцини, проводили масові заходи та молодіжні фестивалі на кшталт «Море-Ліс», під час яких всіх охочих вивозили до моря в Донецькій області та в ліс у Луганській по черзі. Чого тільки варті гучні святкування «дня народження» Макіївки, Дебальцевого та Ясинуватої за організаційної підтримки партії «Единая Россия»!

Завдяки проукраїнським групам інформаційного спротиву було отримано матеріали приватного листування посадовців невизнаних республік «ЛНР» та «ДНР», оприлюднені нижче. З цих матеріалів стає зрозуміло, як працює машина російської пропаганди в ОРДЛО.
Основною умовою функціонування ЗМІ (друкованих, електронних, радіо та телебачення) на окупованих територіях є повна лояльність до окупаційних адміністрацій. Природно, свободи слова в «ДНР» та «ЛНР» немає. Контроль над засобами масової інформації покладається на окупаційне «міністерство інформації», підпорядковане особисто Денису Пушиліну, повністю підконтрольному Кремлю. І якщо місцеві ЗМІ, якими керує окупаційна адміністрація, отримують команду агітувати жителів за партію «Единая Россия», то це означає, що «голова псевдореспубліки» отримав відповідне розпорядження з Москви, поставив завдання «міністерству інформації», яке, своєю чергою, розіслало відповідні вказівки редакторам газет, журналів, сайтів та адміністраторам сторінок у соцмережах.
Такі «вказівки» чітко простежуються в листуванні колишнього чиновника «міністерства інформації ДНР», а нині — наближеного до окупаційної адміністрації донецького журналіста і блогера Олексія Акутіна з Мариною Воронковою, головною редакторкою газети «Родина», що виходить в окупованому Росією Харцизьку Донецької області.

На практиці це виглядає так. Пропагандистам ставиться завдання висвітлити тему реєстрації в системі дистанційного електронного голосування. І пропонується, аби було зрозуміліше пересічним жителям окупованих територій, наводити конкретні приклади, бажано місцевих «авторитетів» та лідерів громадської думки — депутатів, чиновників…

Проросійським ЗМІ було поставлено завдання тиражувати такі теми, як допомога партії «Единая Россия» жителям Донбасу з першого дня війни. Активно висвітлювалася головна роль цієї партії у «підвищенні соціальних стандартів» «нових росіян» (а жителі окупованого Донбасу для російських пропагандистів тепер теж «росіяни»). Широко висвітлювалася «потужна підтримка ЕР «ДНР» та «ЛНР» на міжнародній арені, а гуманітарні місії на Донбасі — як заслуга лише «Единой Россия». Певна річ, насаджувалася думка, що за ці всі «досягнення та допомогу» народ Донбасу «просто зобов’язаний» підтримати «єдиноросів» на виборах!

Зважаючи на таку масовану медійну підготовку, використання адміністративного примусу, вжиті ресурси та повну відсутність виборчої агітаційної конкуренції, ЦВК могла «намалювати» будь-які результати голосування. Мабуть, лише «природна скромність» Кремля стала на заваді стовідсотковому результату для путінської ЕР по Ростовській області, де голосували жителі окупованих територій. За результатами виборів 17–19 вересня, в Ростовській області перемогу на виборах здобула партія «Единая Россия»: за неї проголосувало «лише» 663 582 виборці, що становить 52% від кількості дійсних бюлетенів.
Кремль, укотре знехтувавши долями мирних людей та майбутнім окупованого українського Донбасу, святкує перемогу. Яку він, як завжди, отримав примусом та порожніми брехливими обіцянками «світлого майбутнього в єдиному економічному й політичному просторі з Росією».
Больше информации на портале Матрица Свободы: https://myc.news/ua/kolonka_redaktora/rosjsk_temniki_dlya_donbasu