nachodki.ru интернет-магазин

Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Останні дописи в блозі

Додано у в Різне

Розмова сталася днями під час заповнення мною громадянці акту на субсидію:

- А коли буде обіцяна дорога на вулиці Н?

- Наскільки мені відомо, цього року ми не закладали кошти на асфальтування дороги на даній вулиці.

- А перед виборами обіцяли!!!

- Особито я обіцяла?

- Ні, але казали от, що обов’язково буде цього року!

- Пані, от, будь ласка, до того, хто обіцяв... Від себе додам, що прекрасно розумію - хочеться нормальної застеленої асфальтованої дороги, але цього року пріоритетним завданням є проведення водопроводу на Галич-Заріку, там в людей взагалі біда.

- Я розумію, але дороги теж треба!! 

- Звичайно, що потрібно, але ми виходимо з можливостей міського бюджету, водопровід далеко недешева забаганка, так би мовити, при тому, що люди третій рік потерпають без води.

- Але ж тільки три роки! - (якщо чесно, я тут не дуже зрозуміла, що означає дана репліка, пишу акт далі)

- А нам дороги треба, ще ж і обіцяли!!!!

- Погодьтесь, якби вам не було у чому попрати маленькій дитині речі чи чистої води для приготування їжі дитині, ви би між водопроводом і дорогою зробили вибір у бік води! При тому, що на заріці теж дороги далекі від доріг.

- А чому з екологічного фонду не візьмете кошти!!!

- Ви ж абсолютно не володієте інформацією, скільки пророблено роботи аби віднайти потрібні понад 5 млн грн.

- Добре, але скільки можна ходити по тій вулиці у такому вигляді?!

- Ось, будь ласка, зареєстрований акт, і, знову ж таки, повторю, що для нас є пріоритетом - якомога швидше забезпечити людей водою! До побачення!

 

Переглядів: 2458
0

Додано у в Наболіле

Нещодавно побачила коментар, де певні вирішення проблем люди аргументували зверненням на урядову гарячу лінію. Трохи мала сумніви щодо цього. Та, хто його зна?.. Невирішених проблем у нас в місті є дуже багато... А раптом?

«Урядова «гаряча лінія» – механізм для взаємодії Уряду з громадянами, що дозволяє оперативно вирішувати проблемні питання, які порушуються у зверненнях громадян, а також удосконалювати роботу органів виконавчої влади з урахуванням громадської думки…» - вказується на сайті Урядового контактного центру http://ukc.gov.ua/

Як реально працює сайт, як працює механізм обробки звернень, вирішила таки перевірити хоча б з цікавості. Вже давненько не можемо зрушити з місця наболілу проблему останніх років  у нашому місті – відсутність води в деяких районах. Деякі дії щодо цього, звісно, почали проводити – проведення централізованого водопостачання на кількох вулицях Зарічки спільними коштами міського та районного бюджетів. Та виділеної суми все одно не вистачає для завершення робіт. Навіть за найоптимістичнішими прогнозами, найближчі пів року людям все одно доведеться і надалі самотужки вирішувати проблеми з водою. Звісно тим, хто має транспорт, це ще хоч якось вдається. А що робити іншим? Викручуватись збиранням дощівки?

Позначити в: вода галич звернення
Переглядів: 2610
0

Додано у в Різне

Цього разу вони не гомоніли за чашкою гарячого чаю. Цукерки беззмістовно лежали у кришталевій вазі, крізь котру сонце вперто намагалося радувати око. Але попри це, троє все одно сиділи мовчки і лише «РАДА» голосно обговорювала прийняття чергового закону. Здається мова йшла про посилення відповідальності водіїв за водіння автівок у нетверезому стані. Законотворці кричали з екрану, а троє в кімнаті так і не могли наважитися поговорити хоча би про цей законопроект. Їм заважала Смерть. Вона сиділа поміж ними така втомлена і байдуже споглядала як від неї тріпочить Душа. Донька запропонувала заміряти температуру, але Смерть і Душа прекрасно знали, що все це зайве… Вони про щось домовлялися між собою, а три жінки, відмовляючись знати відому таємницю, продовжували ігнорувати шепотіння двох.

 Донька часто виходила на вулицю, нібито відповісти на телефон, який так жодного разу і не задзвенів. Вона ховала сльози, які у свою чергу топили внутрішній крик відчаю і власного безсилля. Онука дивилася у вікно, за склом котрого йшло життя, не так як у цій кімнаті. Там гуділи автівки, шмалило сонце, сміялися діти, а тут – тиша роз’їдала думки, і донька з онукою боялися подивитися одна одній в очі. Вони боялися власного майбутнього. У кімнаті воно як ніколи стало передбачуваним і приреченим. Вперше у житті їм довелося усвідомити, що така ж картина чекає і на них, і це банально не відтермінувати. Буде і все. Так само сидітиме Смерть і щось писатиме від смертельної втоми, або ж мріятиме про морські хвилі. І так само вони мовчатимуть. Власне нічого і не відбувається, це лишень життя проходило і здавалося що ось-ось піде із бабці назавше.

А колись вони годинами на кухні сиділи і вели бесіду ні про що. І це «ні про що» чомусь найбільше закарбовується у спогадах. Зникають усі подорожі, досягнення, падіння, образи, зайві слова. Зникає усе і лишаються спогади, як вони у трьох ще могли пити чай, ділитися дрібницями і дарувати одна одній спокій та затишок. Скільки пісень прослухали ці горнятка міцного чаю, скільки сліз втопилися у його кип ятку, скільки планів проговорилося під намазування хліба маслом, і скільки порад злітало разом із крихтами зі столу. Вони завжди йшли до неї із впевненістю, що повернуться, можливо, навіть сьогодні знову.

Але зараз час застряг у кімнаті смертельним вироком. До ліжка підійшла старша донька, спитала чи мати нічого не хоче і, не реагуючи на промовлене побажання скоріше померти, прилягла біля неї, повністю налаштувавшись, що попереду останні найважчі дні. Дні тортур без морфію, який так і не припише сімейний лікар. Години рвоти нутрощами та кров’ю, і безутішні крики з благанням померти.

Мати чотирьох дітей, 15 онуків, 7 правнуків помиратиме при свідомості до останніх хвилин. Дві доньки не спатимуть декілька діб, пильнуючи кожен рух матері та намагаючись відтягнути мить… ще мить хотілося їм побути тут у кімнаті, де ще її душа, ще впізнає їх, не звертаючи уваги на усю фізичну біль. Вона востаннє захрипить, захлинаючись власною кров’ю і затихне. Так тихо ще не було ніколи на світі для двох сестер і навіть штормова гроза не розріджувала тієї пустої тиші…

Але ставало Сонце нового дня, сповіщаючи комусь важливу, а для когось байдужу новину. Життя тривало, попри глуху тишу, котра зависла у будиночку серед розмаїття квітів...

Спи з миром

P.S.

Присвячується усім, хто змушений у ХХІ столітті помирати у болі та тортурах, тим, хто через абсурд та байдужість не отримує ліків, знеболюючого, тощо. І абсолютно немає різниці який вік людини чи стан хвороби, мені все це абсолютно байдуже, ятрить лиш одне – невже це так багато – морфій чи гідні умови? Невже після всього, що вкрали і позбавили нас, звичайна людина не заслуговує на спокійну смерть? Це ж не квартира у центрі Києва, не земля на березі моря, це всього на всього морфій без перешкод, сотень кабінетів, та годин бездоріжжя, коли ти змушений возити лікаря сам додому і назад, аби він помахав головою і відправив в інше бездоріжжя… Чому це все так складно бездушно?..

 

 

Переглядів: 2084
0

Додано у в Різне

Нещодавно мені один чоловік просто таки кричав на вухо претензійно: «А навіщо ми за вас голосували? Га? Аби ви вирішували наші проблеми!!! І ми абсолютно не зобов’язані вам дзвонити і повідомляти про проблеми громадян! Берете заробітні плати і сидите собі нічого не робите!». Одним словом, депутат, неначе телепат, має дізнаватися про усі глобальні та локальні проблеми громади і вирішувати їх одним розчерком пера, ну, або хоча б авторучки.

 Але від мене пролунало досить просте запитання: «А яка вона, заробітна плата депутата, не враховуючи депів ВР?». Опонент відповів, що чужих грошей не рахує. 

Звичайно, що не рахує. Якби йому не хотілося їх порахувати – це неможливо. Депутати сільських, міських, районних, обласних рад не отримують ніякої заробітної плати і вся їхня діяльність - суцільне волонтерство. Додамо до цього низку законів, які зобов’язують депа до багатьох речей, на котрі, в принципі, маючи справжню роботу, давайте будемо відвертими, часу обмаль. 

В даному випадку це не лунає як скарга. Це скоріше підводка до того, чому так часто депи потрапляють у полон олігархів або місцевих бізнесменів, що дозволяє останнім лобіювати власні інтереси без особливих зусиль. 

Європа давно позбулася такої проблеми. Там депутати усіх рівнів отримують заробітні плати, а партії фінансує держава, залежно від її відсотка у парламенті. Якщо ж хтось хоче профінансувати партію, то все прозоро - з іменами, прізвищами і сплаченими податками. 

І ось нині стрічка у фб вибиває пост політичного експерта Олександра Солонтая (однин з експертів Інституту Політичної Освіти, який читав нам лекції) про бажання створити ним «Фонд підтримки професійної політики». Він має на меті втілити незалежну підтримку молодих політиків, котрі хочуть вчитися та працювати заради інтересів громади, але не мають коштів проводити свою діяльність, і, водночас, не хочуть потрапити у залежність олігархату. Наскільки це буде дієво – залежить від нас. Оскільки кожен громадянин зможе сам обирати політика, котрого хоче фінансувати, і всі ці потоки коштів у проекті мають бути абсолютно прозорими та відкритими. Як на мене, це шанс для багатьох хороших людей нової генерації сформувати в Україні справжню політичну атмосферу, коли люди не йтимуть у депутати просто заради статусу або особистих інтересів. Це шанс для громадян вперше проконтролювати політика і вимагати від нього відповідальності не тільки згідно Закону, а й ще отриманої заробітної плати. 

Ми, як завжди, можемо сказати: «Ой, всьо, тільки не у нас, тільки не для нас, не в нашій країні». А можна зробити перший внесок і у майбутньому довести такий проект на рівень такої довіри та ефективності, що люди обиратимуть нарешті не партії, а людей.

детальніше про фонд читати тут

Переглядів: 2019
0

Додано у в Різне

І хоч я запізнилася за сімейних обставин, все одно ще раз наголошу про вагомість таких громадських організацій як "Інститут політичної освіти" (ІПО) і багатьох проектів, які вона реалізує, для України та побудови громадського суспільства у ній.

Переглядів: 2099
0

Додано у в Різне

Ще два роки тому я зіштовхнулась з проблемою інформаційного вакууму щодо подій у нашому місті та районі. Не було інтернет-ресурсу, котрий би максимально висвітлював новини, де б галичани могли просто поспілкуватись, обмінятись думками. Елементарно повідомити про акції, зібрати людей за інтересами не було як. Тоді й закрутилась у голові думка про створення групи у соцмережах, котра могла б зібрати максимальну кількість галичан та усіх, хто цікавиться нашим краєм. Так виникла група «Галич давній сучасний».

Переглядів: 2529

Додано у в Різне

Хм, не втрималась…

Коли була мала, каже тато, не міг мене налупцювати по дупці, бо я була таке мале й смішне, що він пробачав мені усі витівки…

Минули роки і сивина розбавила легким смутком добрі й лагідні очі мого батька… роки минули, так, але й досі пам’ятаю, як ти вигадував море ігор аби забавляти нас вечорами без електроенергії …

Він ріс в мене байстрюком, маючи байдужих батьків до його існування. Але коли настав час Х, він мовчки поїхав і зробив усе аби врятувати своїх горе-батьків. Ніколи не чула від нього, що має образу на них, чи ненависть голкою коле, ні, нічого такого немає в ньому. Лиш сказав, що руки своєї мами впізнав би серед тисяч, хоч і не тримав їх так часто, як я його.

Роки минають, та я пам’ятаю, як він вперше і востаннє зачинився в кімнаті і плакав через діагноз коханої дружини. Він ставав героєм для мене щоднини, навіть, коли робив боляче до глибин душі, та тільки з часом усвідомлюєш, що любов батька – це своєрідний страх, що він не вберіг свою дитину від буревіїв життя. Але ж не варто, тату, так тим усім перейматися…

І попри роки я памтаю свій страх, що настане війна…а тому згадалися «Антитіла»в книжках... 

 

 

 

Переглядів: 2124
0

Додано у в Різне

Часом бувають новини, які не просто вражають, а збивають...

Політична колода району знову настільки перемішалася, що впізнати хто в ній Джокер складнувато. А поки її уміло тасують, хтось розчаровується в собі та в своїх силах, що вже не має бажання хоч щось вирішувати чи намагатися змінити.

А колоду тим часом трясе й трясе, і всі в агонії почнуть знову нічні переговори, аби не бачити масті. Ще й Джокер з ухмилкою ховатиме своє обличчя допоки йому це потрібно. І вже  ніякий король і навіть козирний туз не зможуть зупинити процес перемішування. І коли настане момент розкинути карти, виявиться, що увесь час їх тасує Джокер все з тією ж усмішкою володаря. Лиш він забув, що Джокера ніколи ніхто не любить і не поважає, це карта яка заважає нормально розвиватися грі, від якої залижить життя району.

Ну, що ж, тасуйте, дивіться аби люди не змінили колоду на іншу, де менше карт і козирів....

 

Переглядів: 2145
0

Додано у в Різне

Нині дізналася, що вхожу ще й у адмінкомісію при міській раді. Мені надали для ознайомлення адмінки з вано-Франківська складені на галичан.  В одній йшлося про те, що галичанин розмістив незаконно рекламу, а в іншій - прибудував собі "халупку" біля складу якогось. Чиатючи дане, одразу згадала про наш банер на міській раді, а тому спитала: ""Як там справи з тим банером?"http://galych.com.ua/index.php/bloh/entry/kultura-istoriia-het Відповідь мене приємно вразила - виконком не надав дозволу на розміщення даної реклами і забовязав власника її зняти. Оскільки паперів дійсно не було на дане розміщення реклами, то треба ще й нам скласти адмінку.

Переглядів: 2049
0

Додано у в Різне

Змішана усмішка з сумом в очах військового, мрійливий погляд сина в майбутнє, що блакиттю неба вітає нас сьогодні....!
Слава Україні!

Переглядів: 2373
0

Додано у в Галицькі рагулі

Адміни ГДС просто не могли заспокоїтися після новини, що ніхто не знав про банер на будівлі в міській раді, а тим паче дозволу не надавав. 

Переглядів: 2805
0

Додано у в Галицькі рагулі

Стоїш такий в міські раді і споглядаєш картину - центром міста по площі Різдва абсолютно безперешкодно катаються усі кому не ліньки, хоча точніше ті, кому лінь.

Переглядів: 2456
0

Додано у в Різне

https://www.youtube.com/watch?v=YKmUaN2PX1U&feature=youtu.be

Проходиш декілька сотень метрів по тій самій планеті Земля і зі світом навколо тебе відбуваються дивні трансформації. В авто ти не відчуваєш трясіння, очі не сліпить зустрічна фара, ніхто не кружляє трасою у намаганні оминути ями, косулі та дикі кабани мирно і спокійно шукають собі їжу попри сітку, нікуди не тікають від галасу автобанів. Олені та зайці не поспішаючи переходять спеціальні мости для тварин, не зауваживши навіть, що під ними летять автівки з людьми.

Одна справа жити в Україні і чути про Європу, захоплюватися нею чи ненавидіти, інша справа – самому перетнути кордон і усвідомити – ми далеко. І справа вже не у якості життя, відмінних автошляхах, програмах «розумне місто» для інвалідів, прозорості працевлаштування, податках…

Біда у наших головах. Ми хочемо, та продовжуємо жити у суцільному рабстві за 1450 чи скільки там від нещодавна.

Декілька місяців назад з хорошою людиною з державної служби в мене виникла суперечка. Спочатку людина образилася, що я відкрито повідомила їй, що вона офіційно влаштований Раб. На репліку, а що я можу зробити, це ж робота, як не як. Від мене надійшла проста відповідь – вас сотні тисяч таких, вимагайте заробітних плат, а не чергової омани з підвищенням. Але ж всі прекрасно розуміють, що виступивши за покращення, за логікою прийде скорочення. Хто ж хоче бути скороченим з рабських рядів? Відсоток, на жаль, крихітний. І це коло безкінечне, таке ж безкінечне як пекло в якому живуть мої краяни з Бесарабії. Оминувши шість областей і київський автобан, аби дістатися до батьків, в мене внутрішні органи забули де їхні місця за анатомією, за автівку, мертві амортизатори, постійну небезпеку – можна промовчу?!. Знахабніти до того, що навіть розмітку не малювати!!! Це що?!

Що завадило? Знову скажете війна, мордор і все тому подібне. Та чомусь, виїхавши з Галичини, складається враження, що подальші області за моїм маршрутом усі свої ресурси віддали на боротьбу з окупантом. Вам теж лунає як абсурд?! Ні дороги, ні розмітки. Вночі неначе по мінному полю, край дороги боїшся взяти, бо його нема, і куди тебе знесе – дідько його знає. Та це ще нічого в порівнянні з Татарбунарським та Кілійським районами на Одещині. Хто полем, хто несе своє авто, хто просто плаче, бо не може, просто по-людськи не може зрозуміти, де ж їхати. Маршрутні спринтери «летять» польовими дорогами. У них час – гроші, пасажирів ділять на дві категорії: туристи, бо моляться, і бувалі, бо вже не моляться, звикли. Хоча чи можливо до цього звикнути? Ні, навіть не варто пробувати, не треба до такого звикати.

А зараз в моєму рідному селі сезон полуниць. Люди не уявляють, хто приїде до них за продукцією, чи як довезти самим все це на «Привоз». Скажете – перекривають най дорогу. У відповідь почуєте – та скільки можна перекривати?!

І все це траса міжнародного значення Рені-Одеса.

Про хворих взагалі мовчу. Бабуся їхала в онкоцентр обласний для бюрократичних нюансів і ледь не вмерла від втоми і тряски. Що порадити вагітним?..

І, дивлячись як живуть люди, мені не соромно за Україну, ні. Мені боляче і хочеться спитати у державотворців ось що. Ми  часто бачимо статті – їздили переймати досвід поляків, німців, чехів і так далі. Скажіть, будь ласка, де він, той досвід? Просте питання – що ви там переймали всі ці 25 років!!! Війна два роки, а 23 ви що робили з тим досвідом? Витрачали наші кошти і їздили, фоткалися, пики розумні робили, а як зробити прозорим робочий ринок так і не спиталися. Як убезпечити партії від впливу олігархів – забули взнати. Як податки нараховувати – теж вам було не до того. Як нам вдається це дізнатися, навіть не знаю, сама дивуюся, мо чакра якась інакша відкрита..

 І байдуже: порохи, юлі, віті, зайці… жах  в тім, що по місцях ми всі тепер теж маємо маленьких віть і пєть. І вони теж їздять, досвід переймають, дивляться, повертаються і розказують про впровадження. Але щось не те ви, мабуть, впроваджуєте. Може ви інструкцію загубили? Так скажіть, ми попросимо передати, а нам передадуть, гарантуємо…

 

Дійсно, як так можна ненавидіти нас, щоб прирікати жити в окопах по всій країні… але ж не копай чужому яму!

 

Переглядів: 2287
0

Додано у в Різне

Відколи почалась війна смерті почали, на жаль, ставати статистикою. Статистикою, коли чуєш цифри, та зовсім не так, коли гине хтось хоча б трохи знайомий...

Після Майдану першою втратою був для мене волонтер і керівник Городенківського осередку ПС Юра Дутчак (Шумахер). Не можу сказати, що добре його знала. Так, кілька разів бачились у штабі в Франківську, коли приїжджав. Та отримуєш шок коли дізнаєшся, що людина поїхала на Схід відвезти допомогу, а назад вже привезли тільки її тіло.

Кожна смерть - це щось обірване всередині тебе. Не можу уявити як переживають це рідні і близькі. Звідки набираються мужності перенести все. Третій рік війни, а смерть періодично заглядає в домівки українців і кінця ще не видно. Чи готові більшість з нас переживати наслідки війни? Чи розуміють, що відбувається трохи далі на схід від нас? Не забуваймо...

Позначити в: волонтери
Переглядів: 2100

Додано у в Галицькі рагулі

Адмінам "ГДС" анонімно прийшла фотка з черговим "галицьким князьоком".

 

Переглядів: 2150
0

Додано у в Галицькі рагулі

А поки ласують усі де ж президентові офшори і все таке, Галичем продовжують ганяти "галицькі князьки"!

Щиро дякуємо галичанину, котрий поділився власними фотками! На одній автівки власників магазинів, а на другій - водій фист тікає від мобільних технологій - фотоапарата.

Адміни ж "Галич давній сучасний" чекають на ваші фото, скарги, історії, ідеї в групах, особистих чатах та електронних поштах, в коментарях!

Поки мовчимо - доти не живемо!!!!

b2ap3_thumbnail_1.jpg

Переглядів: 2756
0

Додано у в Різне

Якось то мені старому получилосі побувати у місцевій типураді. А чо типу, то зара поймете...

То от шось типуроботяги ради шось собі роблять, а потім підпихают отим, шо звуться слугами народу готові рішення. А як не голосуют, то сі сильно сварят. Особо ота, шо рахує в паперах. Ой і голосиста ж баба. Як зачинає, то вже сі не диве, шо по регляменту (то у них так то, шо каже кілько шо рішати називаєсі) вона лише зо три мінути мала права так репенити, виходит як у тому анігдоті - вийшли дві баби з тюрми і ше десіть років під брамов балакали, так ото у неї ті три мінуті мінімум на пів години, а то й довшіше, поки не заставит 14 штук люда руки підняти. Бо ж її то добре пече. А єслі шо, то отой самий главний ше раз і ше раз пояснює, аж поки всім не надоїст. То ж навіт до кінця не витримают і руки піднімут - їсти то сі хоче, в животі бурчит. Як не піднімут, то вже кримінал. Грошики то вже пішли, а оборудка то без піднятих рук незаконна. Але ж то не привикати - у нас споконвіків так було.

Ото ше недавно дивлюсі - риют каналізацию, ремонтуют... а ні паперчика на то нема. Та шо, задним числом зроблєт, то ж той шо підрядчик чи як його на А... так завсігди привик. Він тут один такий всьо вміє і всьо робит - іншим зась, бо ті сі так ділити не вміют... Головне, шо не зима, шоб не вийшло як з тотим асфальтом на Грушевській вулици. Весь станіставівський народ сі за голову лапав як то по снігу асфальт кладут. А то такой в Галичи нові технології. Ая, Ойропа!

Так ото воно як... Захтіли вони ше одні покої порихтувати в типураді. Та порахували на тисіч двісті. Моя баба сі за голову аж вхопила як почула. Та якби нам такі гроші, то жили би як пани. У хаті всьо би відрихтували і пару бичків би купили, та шо там пару! Скоро онучки до шлюбу по черзі - то зразу би видко було, шо пани...

А тута одні покої. Та навіть як такі величеські як наша хата, то де ж такі грошества? Ото ми вже з бабов рахували і так сяк, чим то тоті ремонти сі мают робити, то певно матеріяли як в януковича. Будемо ходили як до музею сі дивити. Але то певно ми рахувати не вміємо такої...

Ну покашо будьте здоровенькі, бо натомивсі я за день. А такі складнощі думати - не корову дояти.

Ше потім розкажу вам як то тєжко в тій типураді живесі. І неволя і чужина раз по раз плужать по чорній силі. Надобраніч, мої ріднесенькі!

b2ap3_thumbnail_201.jpg

Переглядів: 1892

Додано у в Роздуми за кавою

Кожного дня живемо, намагаємось підтримувати побут, доглядаємо за дітьми, маємо плани на майбутнє. Усе навколо тихо і спокійно. Сьогодні "воюємо" з сміттям, завтра ще з чимось... А як же війна? Вона продовжується. І в будь-який момент вона може торкнутись і нас. Не лише тоді, коли доводиться бути волонтером, не лише тоді, коли потрібно підтримати пораненого, не лише тоді, коли прощаємось з бійцем... Здається, що усі впевнені, що війна не може прийти сюди, а залишиться лише на Сході. А що як? Чи готові ми? У країні третій рік війни, а ми живемо "мирно"...

Переглядів: 2407
0

Додано у в Різне

2e1ax_default_entry_20160401-161452.jpg

Моя бабуля... останні два роки я її називала сєпарша, десь ми сварилися, часом вона голосувала за правий сектор, коли мій тато аж занадто на неї вже тиснув, а останнім часом не говорили через хула півроку. 

Що потягло мене того вечора набрати її, відомо лишень Богові. 

- Я думала ти викреслила мене зі свого життя...

- Я викреслила лишень твої погляди, бабуль, привіт.

Мама каже, що вона того вечора світилася від радості, а вже через два тижні її світило узд, але без радості, а формально - рак. Рак без права на життя і шанси... і тікають в такі миті всі дурниці політичні, партійні, світові бренди, магнати, лідери... тікають слова і сльози не стікають. 

Так, ми всі знаємо, що цей день чекає кожного... але якщо подивитися на все це крізь свою маму. Моя ж бабуся її мама, і їй болить, вона доросла вже, сама бабуся, це життя, але ж крізь неї якщо дивитися на світ - стає лячно, що житимеш не те, не з тими й не там і не про те...

І хто вправі дорікнути когось, що він жив не так... комусь вже відома формула саме того життя? Хто гарантує, що там в останню мить не пожалкуєш про усе, що робив, бо раптом усвідомиш нікчемність усієї своєї душі. І ніби є усе в тобі - статус, гроші, влада, вплив. А от душі нема і вже в кінці її ж не заробити, не проміняти ні на що, підеш в світи і з тим що є. Мабуть так народжується порожнеча...

Тішить лиш одне, що тато своїм життям показав мені, як треба вміти прощати... як довго не розумілося того, скільки часу витратилося на спроби нести образи й зради, скільки нервів вмерло через те, що не вартує ані миті життя... і ось так, прощаючи бабусю і себе, одна одну, я дякую Всесвіту, що вона є в моїм житті, хоч і сєпарша, хоч я її не можу зрозуміти, але не прийняти теж не можу, кажіть що схочете, та зупиніть вже цю війну, яка залізла у родини, яка грішми своїми зруйнувала бачення білого і чорного, яка забирає від нас тих, хто вартий жити, але гине, яка призвела до того, що ми стали ненавидіти й радіти смертям... де тут Бог, де тут життя, де тут задум Всесвіту, де тут крапля чистої води...

як же смертельно небезпечно ховати правду...бо коли вона проростає у тілі темряви, болить усім сліпим, що вперше бачать світло і не вірять в нього... 

Переглядів: 1610

Додано у в Галицькі рагулі

b2ap3_thumbnail_183.jpg

Новий герой рубрики #Я_паркуюсь_як_мудак.

Учора на пленарному засіданні міської ради був присутній зам начальника Галицького відділення поліції. На питання одного з депутатів, чому площею Майдан Різдва безперешкодно їздять автівки і останнім часом зростає їхня кількість? Зам начальника відповів, що людей мало, нема кому поручити цим займатися. 

Тому поки наша поліція шукатиме ресурси, а міська рада, в свою чергу,- щоб перекрити площу по периметрумзнову ж таки, закликаю усіх фоткати героїв парковки і якщо ви не хочете ставати автором фото, то надсилайте нам в чати, на електронні пошти. Як от цього разу - перша фотка не наша))) 

Зустрічайте! 

Переглядів: 2623

Усі права на авторські матеріали належать сайту Галич давній сучасний.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за умови посилання на сайт Галич давній сучасний, а при передруку в інтернеті –
з активним гіперпосиланням на galych.com.ua.
© 2020 Галич давній сучасний
joomla3x