Галицькі писаки

Запрошуємо усіх любителів писати, ділитись своїми враженнями, думками, новинами, цікавою інформацією

  • Головна
    Головна Тут ви можете знайти усі публікації блогу на сайті.
  • Категорії
    Категорії Перелік категорій цього блогу.
  • Теги
    Теги Перелік тегів, котрі були використані у блозі.
  • Блогери
    Блогери Пошук вашого улюбленого блогера з цього сайту.
  • Спільні блоги
    Спільні блоги Знайдіть свої улюблені блоги.
  • Увійти
    Увійти Форма входу
Підписатись на RSS Публікації позначені в революція гідності

Основні зусилля кремлівської дезінформаційної кампанії протягом 2018 року були сфокусовані на українських темах – конфлікті на Донбасі та анексованому Криму.

Переглядів: 723
0

Історія українського прапора розпочалася кілька століть тому, але офіційно затвердили синьо-жовтий стяг як державний символ України лише 28 січня 1992 року.

Переглядів: 1063
0

Досвід розвитку незалежної України показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Переглядів: 1013
0

Додано у в Різне

https://www.youtube.com/watch?v=YKmUaN2PX1U&feature=youtu.be

Проходиш декілька сотень метрів по тій самій планеті Земля і зі світом навколо тебе відбуваються дивні трансформації. В авто ти не відчуваєш трясіння, очі не сліпить зустрічна фара, ніхто не кружляє трасою у намаганні оминути ями, косулі та дикі кабани мирно і спокійно шукають собі їжу попри сітку, нікуди не тікають від галасу автобанів. Олені та зайці не поспішаючи переходять спеціальні мости для тварин, не зауваживши навіть, що під ними летять автівки з людьми.

Одна справа жити в Україні і чути про Європу, захоплюватися нею чи ненавидіти, інша справа – самому перетнути кордон і усвідомити – ми далеко. І справа вже не у якості життя, відмінних автошляхах, програмах «розумне місто» для інвалідів, прозорості працевлаштування, податках…

Біда у наших головах. Ми хочемо, та продовжуємо жити у суцільному рабстві за 1450 чи скільки там від нещодавна.

Декілька місяців назад з хорошою людиною з державної служби в мене виникла суперечка. Спочатку людина образилася, що я відкрито повідомила їй, що вона офіційно влаштований Раб. На репліку, а що я можу зробити, це ж робота, як не як. Від мене надійшла проста відповідь – вас сотні тисяч таких, вимагайте заробітних плат, а не чергової омани з підвищенням. Але ж всі прекрасно розуміють, що виступивши за покращення, за логікою прийде скорочення. Хто ж хоче бути скороченим з рабських рядів? Відсоток, на жаль, крихітний. І це коло безкінечне, таке ж безкінечне як пекло в якому живуть мої краяни з Бесарабії. Оминувши шість областей і київський автобан, аби дістатися до батьків, в мене внутрішні органи забули де їхні місця за анатомією, за автівку, мертві амортизатори, постійну небезпеку – можна промовчу?!. Знахабніти до того, що навіть розмітку не малювати!!! Це що?!

Що завадило? Знову скажете війна, мордор і все тому подібне. Та чомусь, виїхавши з Галичини, складається враження, що подальші області за моїм маршрутом усі свої ресурси віддали на боротьбу з окупантом. Вам теж лунає як абсурд?! Ні дороги, ні розмітки. Вночі неначе по мінному полю, край дороги боїшся взяти, бо його нема, і куди тебе знесе – дідько його знає. Та це ще нічого в порівнянні з Татарбунарським та Кілійським районами на Одещині. Хто полем, хто несе своє авто, хто просто плаче, бо не може, просто по-людськи не може зрозуміти, де ж їхати. Маршрутні спринтери «летять» польовими дорогами. У них час – гроші, пасажирів ділять на дві категорії: туристи, бо моляться, і бувалі, бо вже не моляться, звикли. Хоча чи можливо до цього звикнути? Ні, навіть не варто пробувати, не треба до такого звикати.

А зараз в моєму рідному селі сезон полуниць. Люди не уявляють, хто приїде до них за продукцією, чи як довезти самим все це на «Привоз». Скажете – перекривають най дорогу. У відповідь почуєте – та скільки можна перекривати?!

І все це траса міжнародного значення Рені-Одеса.

Про хворих взагалі мовчу. Бабуся їхала в онкоцентр обласний для бюрократичних нюансів і ледь не вмерла від втоми і тряски. Що порадити вагітним?..

І, дивлячись як живуть люди, мені не соромно за Україну, ні. Мені боляче і хочеться спитати у державотворців ось що. Ми  часто бачимо статті – їздили переймати досвід поляків, німців, чехів і так далі. Скажіть, будь ласка, де він, той досвід? Просте питання – що ви там переймали всі ці 25 років!!! Війна два роки, а 23 ви що робили з тим досвідом? Витрачали наші кошти і їздили, фоткалися, пики розумні робили, а як зробити прозорим робочий ринок так і не спиталися. Як убезпечити партії від впливу олігархів – забули взнати. Як податки нараховувати – теж вам було не до того. Як нам вдається це дізнатися, навіть не знаю, сама дивуюся, мо чакра якась інакша відкрита..

 І байдуже: порохи, юлі, віті, зайці… жах  в тім, що по місцях ми всі тепер теж маємо маленьких віть і пєть. І вони теж їздять, досвід переймають, дивляться, повертаються і розказують про впровадження. Але щось не те ви, мабуть, впроваджуєте. Може ви інструкцію загубили? Так скажіть, ми попросимо передати, а нам передадуть, гарантуємо…

 

Дійсно, як так можна ненавидіти нас, щоб прирікати жити в окопах по всій країні… але ж не копай чужому яму!

 

Переглядів: 1138
0

Додано у в Різне

Можете говорити що завгодно на тему - Майдан був проплачений, задуманий й  продуманий і все то знову дурня, скажу за себе - звичайно, такі події мають готуватися, десь провокуватися. Але хіба були б ми таким ж самими громадськими активістами та волонтерами без Революції Гідності? Навряд...

Моя одна хороша знайома каже - з вами вже неможливо просто прогулятися. Вона звісно жартує, але ж кожен жарт маю крихту правди. Так, з поодиноких активістів ми стали збиратися в маленькі групки і кожен започатковує свою діяльність. Але цього разу вона більш дієвіша. Ми вже не такі домашні, не такі тихоні, не такі безпорадні. 

Але частенько до душі доходять чутки - волонтери стільки-то відмили на тому, а вони собі гребуть навіть пакетики поліетиленові, їздять не на фронт, а відпочивати, співпрацюють з потойбічними силами мордору, зіпсовану банку із сотень закруток жадібно з’їдають і запивають все це нібито безкоштовним пальним. Чому б ні, це ж волонтери - активісти війни. А ще в нас найоплачуваніша робота і проплати в банку йдуть шифрованим кодом - безвозмєздно. Їздимо ми мустангах, ой, ой, ні, на поршах, на мустангах ганяють активісти-екологи, а ми на поршах, так, вибачте. І взагалі чого питаєте, вступайте в наші лави, тут "добра" на всіх стане...

https://www.youtube.com/watch?v=3yiP1JMtxDM

Переглядів: 1132
0