Відколи почалась війна смерті почали, на жаль, ставати статистикою. Статистикою, коли чуєш цифри, та зовсім не так, коли гине хтось хоча б трохи знайомий...
Після Майдану першою втратою був для мене волонтер і керівник Городенківського осередку ПС Юра Дутчак (Шумахер). Не можу сказати, що добре його знала. Так, кілька разів бачились у штабі в Франківську, коли приїжджав. Та отримуєш шок коли дізнаєшся, що людина поїхала на Схід відвезти допомогу, а назад вже привезли тільки її тіло.
Кожна смерть - це щось обірване всередині тебе. Не можу уявити як переживають це рідні і близькі. Звідки набираються мужності перенести все. Третій рік війни, а смерть періодично заглядає в домівки українців і кінця ще не видно. Чи готові більшість з нас переживати наслідки війни? Чи розуміють, що відбувається трохи далі на схід від нас? Не забуваймо...
