Неділя, 26 травня 2019 00:03

Християнська література давнього Галича

Наприкінці минулого століття невтомний шукач пам'яток української писемності Олександр Колесса відвідав стареньку церкву василіанського монастиря в селі Городище (Сокальщина). Яким було його здивування, коли серед середньовічних рукописів і стародруків він натрапив на раритети давнього письменства.

Ми вже ніколи не дізнаємось, якими дорогами з Галича потрапив в Городище Апостол, написаний ще в ХІІ столітті. За місцем свого останнього зберігання книги дістала в науці назву Христинопільський Апостол. Трохи просвітлює загадку інша книга, яка знаходилася в городищенський бібліотеці - Бучацьке Євангеліє. Її створили у Волинській землі, і, мабуть, Євангеліє належало відомому поціновувачу давньоруської книжності князеві Володимиру Васильовичу.

Трагічна доля Галича стала й нещастям для всіх його літературних скарбів. Тільки незначна частина книг розпорошилася по галицьких книгозбірнях, а деякі навіть потрапили аж до Росії. Два Євангелія - від 1141 року і першої чверті ХVII століття опинилися у Москві. Там же знаходиться ще одна пам'ятка української писемності - Добрилове Євангеліє (1164 р.). Отже, досліднику доводиться дуже важко реконструювати літературний процес у княжому Галичі через обмежену кількість книг. І все ж, спробуємо його відтворити.

Відомо, що після прийняття християнства на Україні церковна література до нас потрапляла у балканських країн. Підготовлено в короткий строк переклади з Візантії, Сербії, Болгарії задовольняли потреби України-Русі в християнській літературі; але недосконалість їхнього перекладу через два століття стала відчутною. Тоді в Галичі утворюється друга редакція церковних перекладів з книг балканських країн.

Об'єднати людей інтелектуальної праці було під силу князеві Ярославу Осмомислу. Пригадуєте, яку високу характеристику йому дав автор "Слова о полку Ігоревім". Серед небагатьох державців давньоруської пори літописець удостоює його почесного звання "книжник". Щоб зреалізувати свою мрію в царині літератури, володар Галича запрошує до себе "вчених умільців з усіх навколишніх країн". Зрозуміло, що вчені мужі могли швидко порозумітися з галицьким князем, бо Осмомисл, за словами книгописця, "був добре навчений мови і багато книг читав".

Тепер, коли зібралися вчителі, треба було створити школу. І така високоелітарна школа відкрилася в Галичі. Князь особисто виділяв кошти для навчання дітей, а ще до цього зобов'язав монастирі, заохочуючи маленьких школяриків "мудрості пізнавати". Школа Ярослава Осмомисла виконала своє завдання, зробивши редакцію церковних перекладів.

Тяжка то була справа створювати книгу. За підрахунками вчених, за книгу можна було купити 12 гектарів землі або двоповерховий будинок. Та посудіть самі. Галицьке Євангеліє писалося на 228 аркушах пергаменту, на виробництво яких ішли шкіри з 60 маленьких телят або ягнят. Декілька років писалася книга. В її створенні приймали участь товмачі-перекладачі, каліграфи, художники. В окремих випадках до книгописців підключалися живописці, які здебільшого вимальовували красиві буквиці, ініціали та заставки. А в Добриловому і Галицькому Євангеліях з ХІІІ ст. є чотири мініатюри біблійних євангелістів.

Близьке знайомство з християнською літературою пробудило до життя творчість світських авторів. З сім'ї Ярослава Осмомисла вийшло два непересічних літератори: дочка Ярослава Єфросинія стала першою українською поетесою, а син Володимир написав ''Слово о полку Ігоревім''. Із середовища Осмомислової школи визрів талант автора Галицько-Волинського літопису - найвидатнішого в Україні твору ХІІІ ст.

Поширення християнської літератури княжому в Галичі сприяло розповсюдженню книжності і грамотності серед міського населення. Грамоту мусив знати архітектор і фортифікатор, іконописець і майстер литва, не кажучи вже про купців, дипломатів, державних службовців. І автографи своєї освіченості галицькі грамотії охоче залишають на багатьох предметах: іконах, посуді, панікадилах, хрестиках, які нині знаходяться на археологічних розкопках. Багато галицьких громадян мали книги, а то й цілі збірки.

Якщо мова зайшла про книги, то читачам мабуть буде цікаво знати, скільки існувало пам'яток письменства? Дослідники сходяться на думці, що бібліотека налічувала найбільше зібраних у ХІІ столітті в однієї людини. Звичайно, практично неможливо відтворити, яка саме кількість їх була у володаря Галича. А от скільки в місті знаходилося церковних книг - гіпотетично можна.

За нашими підрахунками в Галичі функціонувало приблизно 40 княжих, боярських, монастирських і приходських церков. Достатній мінімум, необхідний храмові для щоденних і недільних відправ, становить 26 церковних книг (Євангеліє, Апостол, Євхологіон, Псалтир, Тріоді, Мінеї, Стихирар і т.д.). Зрозуміло, що окремі церкви мали і Житія і Моління, популярні в княжі часи. Окремо треба обчислювати кількість книг в галицькій катедрі - соборі Успіння Богородиці. Не треба обминати і факт наявності церковної літератури в приватних зібраннях. Однак і мінімальне обчислення - 40х26 - 1046 книг - вражає!

Є в Галицько-Волинському літописі дуже рідкісний опис, як для тогочасних книжників. Автор веде мову про пожертвування князем Володимиром Васильовичем книг для галицьких і волинських церков. То ніби казкова картина: одні книги оковані золотом, інші - перлами і коштовним камінням, треті - обтягнуті емалями і едвабом, і всі писані золотом.

Джерело: І. Ковальчук, О. Мельничук "Сторінки галицької церковної культури"

 

Прочитано 221 раз
Увійдіть, щоб залишити коментар