Четвер, 25 липня 2019 23:05

Галицька іконографія і живопис

У всіх без винятку виданнях з проблем давньої української культури містяться розділи з історії галицької літературної, архітектурної, декоративно-прикладної школи, але ніде не говориться про місцевий живопис та іконографію.

Причина цього явища криється у двох вимірах. По-перше, від іконографічного мистецтва княжого Галича майже нічого не дійшло до наших днів. По-друге, в радянський час офіційна наука працювала на девальвацію цінностей старого українського мистецтва. І переважна кількість творів проголошувалися якщо не чужоземного походження, то створеними під впливами іноземних художніх шкіл.

Якщо глянути на цю винятково важливу проблему комплексно, із залученням археологічних, писемних, музейних джерел, то досить рельєфно і чітко вимальовується й іконографічна сторінка мистецького Галича. Донедавна вважалося, що найстарішою галицькою іконою є образ Юлія-Змієборця із села Станилі, намальований у XIV столітті. Пряме відношення до іконографії Галицько-Волинської держави має Волинська Богородиця, яку у 1962 році в одній з церков Луцька відкрили київські реставратори. Після реставрації ікона «назвала» час свого народження – XIII століття. Ще одна ікона з Галицької землі у 1382 році була вивезена з княжого Белза до монастиря на Ясній Горі у Ченстохові (Польща). В давнину на Україну образ привези галицькі священослужителі з Константинополя.

І ось нарешті, художники-реставратори довели безпосередньо галицьке походження ікони «Покрова» з рубежу ХІІ-ХІІІ століть. Рідкісна пам’ятка, а по суті – перша на Україні на цю тему, вона вимальована на ялиновій дошці (79,5х47,5 см), вкритій левкасом, яєчною темперою. Богородиця – Оранта сидить на престолі, тримаючи перед собою маленького Христа. Її постать вирізняє черлень одежі, престолу і тло храму. Автор образу намагається дати індивідуальні портретні характеристики ангелам, святим і особливо Роману та Андрію Юродивому. Найвірогідніше, ікона походила з Покровського храму в княжому Галичі, збудованому на честь чуда, яке сталося у Влахернському храмі в Константинополі.



Про багатство інтер’єру галицьких церков свідчать фрагменти тинку із слідами розписів, виявлені археологами. Особливо пишні фрески, вимальовані по вогкій штукатурці, мав Успенський собор. Ярослав Пастернак у кольористичній гамі виділяє рожеву, попелясту, синю і помаранчеву барви. А ще майстер послуговувався жовтою, червоною, білою, коричневою, чорною, бордовою і зеленою фарбами. Поруч із фресковим живописом храми декорувалися всередині і мозаїкою, - образами, викладеними з різноманітних кольорових камінців. Палітра давньоруських мозаїк досягла близько 200 відтінків!

Висновки археологів підтверджують і скупі літописні рядки. Звідти дізнаємось, що у 1296 році згорів Святоіванівський собор у Холмі. Літописець зазначає, що князь Данило привіз з Києва до Холма ікони в коштовних ризах і розповідає про багатющий інтер’єр собору. В іншому місці згадується, як князь Володимир Василькович розіслав по церквах дарунки – книги й ікони в дорогих оправах.

Ми вже згадували про мініатюри Галицького і Добриловського Євангліє. На думку дослідників, живопис цих мініатюр випереджує навіть досягнення візантійського малярства доби Палеогів. Справа в тому, що для майстра фрескового живопису взимку не було роботи і тоді він брався за оздоблення мініатюрами книг. Саме рука такого художника відчувається у мініатюрах старих галицьких рукописів.

Галицьких митців охоче запрошували для розпису соборів і в зарубіжні країни. Мистецтвознавці нарекли майстра Андрія за розписи люблінського стінопису «українським Джотто». Художники-іконописці брали участь в розмалюванні Сандомирської катедри і Чеснохрестської каплиці при катедрі на краківському Вавелі.

А тепер уявімо собі, що ми знайшли на хвильку до галицького собору. Здійснити мандрівку нам допоможуть численні знахідки кам’яних, бронзових і мідних іконок з теренів княжого Галича. На центральній апсиді ви побачите портретне зображення Богоматері, а над боковим порталом кам’яне різьблення «Успіння Богородиці». З літопису знаємо, що холмська церква Івана Злотоустого в тимпані головних дверей мала рельєфне зображення Спаса, а в бокових – ікону святого Івана.

Увійшовши в головний портал, над яким було вирізьблено Богородицю Одигітрію, тобто Богоматір з дитям, віруючий галичанин відкривав для себе одну за одною Біблійні сторінки. Біля завершення центральної апсиди величаво воссідав «Христос на престолі», а нижче нього у світлі передзахідного сонця тисячами барв кольорової смальти, мовби промовляла благословенням до християн «Оранта» (Богородиця з піднятими до неба руками).

Помолившись, віруючий доторкався до христової науки, яку художники немов книгу уклали розписами зліва направо і зверху вниз. У кожному храмі майстри здійснювали три цикли зображень: перший, що трактує оповіді євангелистів, другий- біблійні сюжети, і третій – житійний. На крилоському Підгорідді було випадково знайдена іконка житійного циклу «Федір Стратилад».

На наш погляд, іконографічний образ Богородиці був найбільш улюблений в галичан. За це стверджують і титули церков, присвяченій Матері Божій і Богородиці іконки. Ще в минулому столітті на полі в урвищі Юлієвське під час оранки віднайшлася тридцятикілограмова олов’яна ікона із зображенням Богородиці-Одиргії. Такого ж портретного типу іконку знайшли львівські археологи у 1981 році серед п’яти інших образків неподалік Золотого Току. Там же, в ремісничій майстерні, зберігалось й іконка з зображенням святої Марії з маленьким Христом, таким як в київському Володимирському соборі. А найкращий іконографічний образ Богоматері в галичі створений ще в ХІ столітті., і його, на щастя, віднайшли археологи в селі Бовшів.

Від народження і до Хрестових страстей осмислював галицький митець життя Спаса. З отих роздумів народилися такі шедеври галицької іконографії, як «Зішестя Христа в пекло» і «розп’яття Христа».

Джерело: І. Ковальчук, О. Мельничук "Сторінки галицької церковної культури"

Прочитано 234 раз
Увійдіть, щоб залишити коментар