У 2017 році в рамках роботи постійнодіючої комплексної науково-дослідної експедиції Національного заповідника "Давній Галич" працював експедиційний загін завданням якого визначено обстеження та вивчення цвинтаря поруч церкви Святого Дмитра та площі колишнього цвинтаря на Замковій горі. В загоні працювали: Козелківський В. М., Чемеринський А. М. (відділ охорони культурної спадщини), Фіголь А. Б., (відділ археології). Результати роботи мають будуть цікаві мешканцям міста, тому коротко їх опишемо.

Одним з маловідомих об’єктів давньої міської історії м. Галича є залишки зруйнованого кладовища на південно-східній стороні Замкової гори. Ситуаційно площа наявних поховань охоплює територію близько 1,3 га і знаходиться на східній частині пагорба (між в’їзною дорогою до замку та стежкою поруч приміщення ДСО); площа кладовища обмежується зі східної сторони старою автомобільною дорогою Галич-Івано-Франківськ, з західної – дорогою, яка веде до замку і ділить давню площу колишнього кладовища на дві частини.

З огляду на те, що фортифікаційні укріплення на даній території датуються не пізніше ХІІI ст., і використовувалися під час воєн та повстань до кін. XVII ст., - стає зрозумілим, що поруч замку повинно було знаходилося кладовище, на якому здійснювалися поховання військовиків з залоги фортеці та замкової челяді. Можливо, ще з давніх часів це кладовище було й міським, де хоронили жителів міста. Можна стверджувати, що саме на Замковій горі знаходилося одне з найдавніших кладовищ міста періоду Середньовіччя та Нового часу. Наявний іконографічний матеріал – графічні зображення сер. ХІХ ст.: Генрика Грабінського "Руїни замку в Галичі над Дністром" (1871), Мацея Стечинського "Руїни замку в Галичі від півдня і заходу в станиславівській окрузі" (1847 р.), малюнок Галича Антіна Петрушевича (орієнтовно 50-ті роки ХIX ст.) – фіксують наявність поховань з південної сторони замкових укріплень. Картографічний матеріал – "Плани земельних ділянок міста Галича Станіславського округу" (до 1858 р.) та "План міста Галича" (1936 р.) також фіксує на даному терені кладовище. На карті 1936 р. воно позначене, як "старий цвинтар" – з чого можна зрозуміти, що до початку ІІ світової війни історична пам’ять зберігала інформацію про призначення даного місця та були наявні захоронення.

Руйнації даного старого кладовища сприяли наступні чинники: матеріал з якого були виготовлені надмогильні пам’ятники або дерев’яні хрести, був недовговічним; військові дії в період Першої світової війни (обстріл і знищення міста); відсутність догляду за могилами через брак родичів; діяльність "чорних археологів" (несанкціоновані розкопки) та місцевої влади  (в період УРСР на частині площі давнього кладовища було облаштовано площадку, яка призначалася для стоянки автотранспорту). На даний час площа старого кладовища поросла деревами (кленами, буками, грабами, акаціями, липами) та низькорослими чагарниками. Візуальні ознаки наявності старого кладовища на Замковій горі за сучасним ландшафтом території без попереднього ознайомлення з історією даного місця, як більшості мешканців міста Галича, так і його відвідувачам, будуть практично непомітними. Окрім поодиноких поховань, які збереглися у різних кутках на вказаній площі, земляних насипів, які б свідчили про наявність інших поховань, не спостерігається.

Обстеження вищевказаної площі дало змогу виявити та зафіксувати більше двох десятків поховань, цивільних та військових, хронологічно датованих першою половиною ХІХ ст. – початком ХХ ст.

Серед цивільних поховань ідентифіковано наступні: родинне поховання кс. Томаша Левицького та Анни Левицької. На стежці, яка з’єднує асфальтову дорогу, що проходить Замковою горою, зі старою дорогою Івано-Франківськ-Львів (орієнтир будівля ДСО, поруч якої починається стежка) зафіксовано поховання священичої родини Левицьких. Тут похований кс. Томаш Левицький (†1889) та ймовірно, його дружина Анна Левицька (†1881) з Андруховичів.

Поховання о. Корнелія Левицького знаходиться за стежкою (в південному напрямку), на що в бік пагорба. З огляду на те, що пам’ятник було перевернуто написом до землі, припускаємо, що з моменту його руйнації з часом було забуто справжнє поховання галицького пароха, і натомість, через брак інформації було споруджене "символічне", поруч каплиці Св. Дмитрія (Галич – Заріка). Основні етапи життя галицького священика, згідно наявної інформації, є наступними: народився у 1787 р. в с. Ланчин на Надвірнянщині. Рукоположений у 1818 р. - парох у м. Галичі. У 1825-26 рр. за його ініціативою та підтримкою брата-митрополита було здійснено реставраційно-відновлювальні роботи у церкві Різдва Христового. В 1831 р. "пожертвами парафіян і стараннями місцевого пароха К. Левицького" закладено каплицю Св. Димитрія на Заріці. Віце-декан Галицького деканату у 1840, адміністратор деканату, інспектор шкіл у 1843. Був жертводавцем на цілі допомоги постраждалим від повеней в Галичині (1845); на будівництво лікарні для військовиків у Карлсбаді (1852); на створення корпусу галицьких військових добровольців (1859). Помер у 1864 р. Про наявність поховання К. Левицького, ймовірно, не було відомо релігійній громаді, що опікується кладовищем та каплицею Святого Дмитра (Галич-Заріка), тому власними силами вона встановила і освятила, як тепер стало зрозуміло, символічний пам’ятник о. Корнелію Левицькому поруч каплиці у 2013 році. Насправді, о. К. Левицький похований на Замковій горі, що можемо при потребі довести.

Поховання римо-католицького священика Антонія Павульського та його брата Томаша. Неподалік могили о. К. Левицького на земляному пагорбі – підвищенні знаходиться розбитий склеп з перевернутим пам’ятником. Склеп всередині обмурований двоколірною цеглою; на даний час значно засмічений. Надгробна скульптура зображує алегоричну постать чоловіка, ймовірно в шляхетському одязі, що тужить над могилою. Пам’ятник виконаний з білого пісковика, це мистецька робота невідомого скульптора. Подібний мистецький твір є унікальним у своєму роді для Галича, скульптури такого рівня, на кладовищах Галича не зафіксовані. Безперечно, він дорівнює мистецьким творам за зразком Личаківського кладовища у Львові. Про галицького римо-католицького ксьондза А. Павульського маємо наступну інформацію: народився в 1766 р., рукоположений в 1794 р. Згадується, як парох в Галичі в 1816  - 1841 рр. Був станиславівським деканом, асесором митрополичої консисторії у Львові. Єдиний в Галичі передплатник господарського часопису "Ziemianin Galicyjski, Pismo Poswiecone Gospodarstwu Krajowemu". Надалі представники родини Павульських з Галича, відомі як активні учасники польського повстання за незалежність у 1863 р. За душпастирювання ксьондза Антонія Павульського, в 1822 р. було завершено будівництво парафіяльного костелу в Галичі – що свого часу засвідчувала пам’ятна таблиця в будівлі.

Поховання австрійського військовика Прессена Йогана та Йозефа. Надгробна плита з білого каменю знаходиться неподалік від гробівця Павульських. Ймовірно, поховані представники німецькомовної родини. Поховання датоване 1834 р. і є найстаршим похованням Галича австрійського періоду.

Віднайдено ряд неідентифікованих поховань. Вони знаходяться на площі між вищезгаданими похованнями та сучасним паркувальним майданчиком для автомобілів. Візуально це – тяжкі піскові надгробні камені, написи на них не зафіксовано. Окремі перевернуті лицевою стороною в ґрунт. Поруч вцілілих надмогильних плит зафіксовано окремі елементи знищених пам’ятників, різної форми та розміру. Слід зауважити, що в двох різних місцях (зі східної сторони досліджуваної площі) виявлено сліди земляних шурфів, які ймовірно, були викопані кілька років тому "чорними археологами".

Поховання польських військовиків. Ділянка могил воїнів польської армії розміщена у південно-східній частині Замкової гори. Поховання знаходяться на підвищенні вздовж правого боку асфальтованої дороги, яка веде від колишнього адмінкорпусу цегельні до замку. Тут поховані польські військові, які брали участь в польсько-радянській війні (1920). На даний час вдалося встановити 12 прізвищ польських воїнів, учасників війни з більшовиками.Тут поховані підпоручник, старший шереговець та 10 шереговців. За військовою приналежністю вони були воїнами 21 та 36 піхотних полків - відомих військових формацій Польщі (полків відомих під назвами, як "Діти Варшави" та "Академічна Легія".

Первинно військових могил було кілька десятків. Хрести були бетонні, без побілки. Щорічно на День Конституції Польщі (3 травня) та День Незалежності польські військові поруч могил встановлювали почесну варту, запалювали свічки. Один з тогочасних часописів, описував вшанування полеглих польських воїнів у 1929 р.: "…В минулу неділю відбувся в Галичі обхід 10-ліття визволення того престарого міста польським військом і прилучення його до Польщі після 147 літ неволі. На цвинтарі, що міститься на історичній замковій площі, кс. Ангер відправив польову службу, на якій були присутні представники урядової та міської влад, 6 полку уланів, ескадрон саперів 6-ої кавалерійської дивізії, оркестр 6 полку уланів, також громадськість. Після відправи виголошено ряд промов, після чого відбувся парад військових відділів та похід, який вирушив до міста при звуках оркестру. Урочистість мала дуже піднесений характер".

У західній частині площі зберігся військовий меморіальний знак, у формі трьох квадратних площадок встановлених одна на одній, які будовою нагадують ступінчасту піраміду (за зразком зікурату). На верхній площадці, в її центральній частині проглядається залишок металевої основи - на ній кріпився металевий високий хрест. У східному напрямку від меморіального знаку розташовані гробівці. Загалом, їх налічується 18, всі вони розташовані в чотирьох рядах, паралельно один одному. Загалом, можна з певністю ствердити, що на цій площі поховано не менше 20 польських воїнів. Кожен гробівець був увінчаний хрестом, зорієнтованим на схід. Зараз жоден з хрестів не збережено, всі вони відбиті при самій основі. Згідно з наявною інформацією, дане кладовище було зруйноване в період УРСР. Всі поховання знаходяться у кілька десятилітньому забутті, за ними немає жодного догляду. Окремі зміщені відносно первинного місця розташування, розбиті. Руйнування наступає внаслідок природних та зовнішніх чинників - зокрема, спостерігається несанкціонований розкоп окремих могил.

Підсумовуючи обстеження території старого кладовища на Замковій горі, можемо зробити висновок, що поховання здійснювалися тут без огляду на національність та релігійне віровизнання (українці, поляки, німці; римо-католики та греко-католики). Зафіксовані роки поховань (1824 (?), 1834, 1864, 1881, 1889) дають змогу зрозуміти, що поховання на Замковій горі та на сучасному «старому» кладовищі на Галич – Горі здійснювалися в др. пол. ХІХ ст. одночасно, тобто в одному часовому проміжку в місті існували два кладовища.  З огляду на похованих осіб в певних місцях, можна припустити, що кладовище мало кілька секторів – зокрема, ділянку де ховали представників місцевого духовенства.

Кладовище на території міської дільниці Галич-Заріка знаходиться поруч каплиці Святого Дмитрія. Орієнтовна площа – 1,5 га. З північної, південної та західної сторін ділянка кладовища обмежується забудовами приватними садибами; зі східної сторони – автошляхом Т 0903 Галич – Городок. Територія кладовища огороджена. На ній, окрім поховань знаходяться: каплиця Святого Димитрія (1831 р. побудови) та дзвіниця.

Джерельного матеріалу, який би чітко відповів на питання про час закладення кладовища, обмаль, тому можна зробити певні припущення на основі кількох карт та планів земельних ділянок міста Галича кінця XVIII – сер. XIX ст. Згідно з картою австрійського військовика, майора Маховіча (1795 р.) на території сучасної дільниці Галич-Заріка зазначено близько двох десятків домоволодінь. Культові споруди – церква чи кладовище відсутні. За шематизмами греко-католицької церкви (які відомі в друкованій версії з 1832 р.) зрозуміло, що каплиця (capelle) Святого Дмитра закладена в 1831 р.; згідно з пам’ятною таблицею в середині приміщення – завдяки "пожертвам парафіян і стараннями пароха К.Левицького" (слід зазначити, що таблиця була встановлена після смерті пароха К. Левицького, оскільки перед його іменем є скорочення "б. п." – блаженної пам’яті).

Можемо припустити, що поява кладовища на Галич-Заріці була зумовлена наступними чинниками: заселенням і подальшою розбудовою цього району; природно-географічним чинником в ролі ріки Дністер – оскільки до 1858 р. не існувало постійного стаціонарного мосту через ріку, користувалися паромною переправою і човнами – що не було вдалим рішенням для перевезення і подальшого поховання померлих з Галич-Заріки на кладовищах поруч Замкової гори та кладовищі на Галич-горі.

Таким чином, каплиця Святого Димитрія (1831 р.) виникла для обслуговування вже існуючого невеличкого кладовища, або для кладовища яке повинно було закладатися в найближчому часі. "Плани земельних ділянок міста Галича Станіславського округу" (до 1858 р.) фіксують вже побудовану каплицю і дзвіницю. Проте, на плані відсутнє позначення кладовища поруч каплиці (в той час, як кладовище на Замковій горі на тих самих планах позначене). Також, ділянка поруч каплиці Святого Дмитра за даним планом є значно меншою й орієнтовно дорівнює 1/20 сучасної площі.

Ймовірно, що з подальшим розвитком залізниці в Галичі (1866 р.) зросла кількість постійного населення Галич – Заріки, відповідно це в подальшому вплинуло на існування кладовища. В період Першої світової війни (в 1916 р.) залізничний вокзал, каплиця Св. Дмитрія та кладовище знаходилися безпосередньо в зоні бойових дій. Поруч каплиці на цвинтарі знаходилися піхотні сховища воїнів австро-німецьких частин. При артилерійських обстрілах даних укріплень та міста Галича артилерією Російської імператорської армії, певна частина поховань могла бути пошкодженими та знищеними.

Проведені дослідження кладовища, дають змогу ствердити наступне:

• Територія кладовища первинно "заповнювалася" з північної, східної та частково південної сторін каплиці; зокрема, це стосується перших поховань періоду австро-угорського панування; найдавніше, датоване поховання на кладовищі відноситься до 1884 р., належить воно Константину Гвоздзіовскому (на 53 роки пізніше часу будівництва каплиці Св. Дмитрія – у 1831 р.). Надмогильні епітафії даного часового проміжку виконані українською та  польською мовами; окремі з них написані язичієм, що може свідчити про політичні вподобання або приналежність померлих до москвофільського руху; більша частина надмогильних пам’ятників австрійського періоду є подібною за виконанням та схожістю використовуваного матеріалу – їх могла виготовляти одна тогочасна майстерня. При похованні не застосовувалося єдиної орієнтації пам’ятників – вони зорієнтовані, як на схід, так і на північ.

• Поховання періоду ІІ Речі Посполитої знаходилися / знаходяться з південно-західної сторони каплиці; частково тут зафіксовано сектор поховань періоду німецької окупації під час ІІ світової війни; епітафії також виконано польською, українською мовами та язичієм;

• Поховання післявоєнного часу займають найбільшу площу – знаходяться в основному масиві з північної та західної сторін відносно каплиці. Характерно, що за браком місця, ліквідацією старих недоглянутих могил, поховання 40-х років ХХ століття – першого десятиліття ХХІ ст. зустрічаються в різних частинах кладовища. Орієнтація цих поховань є різнопланованою; характерною практикою є недотримання рядності за однією лінією; між рядами зустрічаються окремі поховання ("підряди"). Попри те, що ці поховання є відносно недавніми (60-70 рр.), значна частина з них є занедбаною; на могилах відсутні, як пам’ятники, так і написи; єдина візуалізація може простежуватися у формі земляних підвищень.

• В період Першої світової війни, на кладовищі (з південно-західної сторони від каплиці) існував окремий сектор військових поховань австро-німецьких військовиків (тепер неіснуючий). На даній ділянці поховані воїни австро-угорської армії, які загинули в боях під час боїв 1916-17 рр. з Російською імператорською армією. Детальна інформація про кількість полеглих та їхню приналежність до військових частин відсутня. Поховання були розташовані у південно-західній частині кладовища. Ділянка захоронень є занедбаною та порослою старими деревами та кущами. Згідно спогадів старожителів, на кладовищі було близько 100 поховань австро-угорських воїнів, рядно розташованих. На могилах первинно були встановлені хрести з бетону. На площі військових поховань впродовж останніх десятиліть здійснено ряд цивільних захоронень. Під час експедиції віднайдено тільки 2 військові хрести;

• На відміну від кладовищ на Галич-горі та на Замковій горі, на кладовищі поруч каплиці Святого Дмитра відсутні давні надмогильні пам’ятники, які носять мистецьку цінність – ймовірно, з огляду на те що на території Галич-Заріки в більшості проживали люди, які за фахом мали не високий рівень доходів (залізничники, рільники, різноробочі).

На кладовищі Галич-Заріка важливими з історичного боку є наступні поховання та пам’ятники: могила жертв "терору 50-х років" (осіб замордованих за нез’ясованих обставин в районі Галич-Лози); пам’ятник на хвалу Божу офіруваний хлопцями Демешківськими, 1925 (частково зруйнований); могила учасників національно-визвольного руху за незалежність України, репресованих та вивезених; могили вчителів: вчителя біології, а згодом директора Галицької ЗОШ № 2 Корчинської А.В.; вчителя спортивної школи Сегіна М. С.; вчителів Галицької ЗОШ № 2 Букатчука Л. Т. та Букатчук Я. С.

Таким чином, впродовж 2016 – 2017 рр. відділом охорони культурної спадщини Національного заповідника "Давній Галич" обстежено наступні старі кладовища Галича: "старе" кладовище на Галич-горі; зруйноване кладовище на Замковій горі; кладовище поруч каплиці Святого Дмитрія (Галич-Заріка). Загалом, вивчено близько 2306 поховань міста; встановлено, що тільки 72 поховання збереглися з періоду австрійського володарювання (145 років міської історії, 1772 - 1918), 117 – з польського періоду окупації (20 років міської історії, 1919 - 1939).

Раніше, у 2010 р. науковцями І. Юрченко та Н. Юрченко було обстежено та видано каталог "Караїмське кладовище біля Галича"; окремо описано холерне кладовище караїмів поруч Замкової гори. Таким чином, станом на 2017 р. працівниками Заповідника вивчено 5 міських кладовищ.

У процесі роботи експедиційного загону в 2016-17 рр. здійснювалася фотофіксація окремих об’єктів; описувалися поховання відповідних хронологічних періодів, що досліджувалися загоном; підготовано ряд ситуаційних схем. В результаті роботи зібрано дані щодо поховань періоду Австро-Угорської імперії (1772 – 1918), ІІ Речі Посполитої (1919 – 1939), УРСР (1939 – 1941) та німецької окупації (до приходу Червоної армії в місто, у липні 1944 р.). Окремо зафіксовано поховання ряду галичан – відомих особистостей (вчителів, спортсменів, репресованих, воїнів УПА та ін.), які померли в роки, що не входили в рамки дослідження, але їхня діяльність є важливою для історії міста.

Робота експедиційного загону стала одним з кроків щодо вивчення забутих і в певній мірі занедбаних об’єктів міської історії ХІХ – ХХ ст., наукові дослідження цих об’єктів є одним з шляхів щодо відновлення історичної пам’яті та повернення з часом забутих імен, а надалі – можливого створення нового маршруту для популярного тепер релігійно-краєзнавчого туризму. Кладовища є об’єктами давньої історії міста, їхнє збереження та відновлення пам’яті про чільних представників міської громади є одним з важливих завдань нащадків.Для завершення комплексного дослідження галицьких кладовищ науковці планують у 2018 р. обстежити та зафіксувати зруйноване кладовище єврейської громади міста Галича (Галич – гора).

Джерело: НЗ "Давній Галич", Андрій Чемеринський