У всіх без винятку виданнях з проблем давньої української культури містяться розділи з історії галицької літературної, архітектурної, декоративно-прикладної школи, але ніде не говориться про місцевий живопис та іконографію.

Наприкінці минулого століття невтомний шукач пам'яток української писемності Олександр Колесса відвідав стареньку церкву василіанського монастиря в селі Городище (Сокальщина). Яким було його здивування, коли серед середньовічних рукописів і стародруків він натрапив на раритети давнього письменства.

У період Першої світової війни, зокрема в 1914-1917 рр. місто Галич і його околиці були одним з бойових плацдармів, де відбувалися бої між російською армією та силами союзників: австро-угорською та німецькою армією. Свідченням тих боїв є старе військове кладовище на Галич-Горі, яке впродовж останнього часу впорядковувалося волонтерами та окремими особами. В минулому 2018 р. благоустрій було здійснено за підтримки міської влади Галича.

…Одного разу Блаженніший Любомир Гузар розповів, що, коли вперше після повернення приїхав до Галича, на могили предків, відчув жах від того, настільки занедбаним виявився цвинтар. "Боже милий, невже не можна щось зробити, аби тримати те все в порядку?" - гірко промовив він і тут-таки сам пояснив це тим, що подібне ставлення до могил - це ставлення до самої пам'яті, до свого коріння: "Робилося все, аби людина забула, хто вона, звідки, аби втратила зв'язок зі своїм"…

"Підземний" Галич впродовж останніх майже 150-ти років неодноразово ділився цікавими об’єктами, які приховані під земною поверхнею, як з краєзнавцями-аматорами, так і професійними дослідниками-археологами. Не зважаючи на розміри та призначення віднайдених предметів, усі вони є цікавими та унікальними для історії міста.

Завітавши вперше у с. Маріямпіль на Прощу родин до Маріямпольської Чудотворної ікони, звичайно, прогулялася селом. Здивувала ж ця місцина як історичними об’єктами, так і краєвидами.

На північно-західному схилі Крилоської височини, всього за кілька сот метрів від фундаментів Успенського собору споконвіків б’ють з-під землі холодні джерела, що дають початок струмкам, які несуть свої цілющі води до літописної річки Лукви. Небагато їх було на кам’яному, покритому шаром родючої землі, плато. Тому берегли ці джерела люди, що з давніх часів населяли Крилоську гору, особливо піклувались про одне з них, яке і досі називається Княжою криницею.