На 1 січня 2001 р. в селі проживало 715 осіб, налічувалося 225 дворів. Найпоширеніші прізвища жителів: Антоняк, Гребенюк, Дзундза, Кавінський, Касько, Ковальчук, Масляк, Савчук, Ткачівський.
Загадковість топонімічної назви Бринь полягає в тому, що вона жіночого роду і значення цієї лексеми не пояснюється в жодному зі словників. Тому існує кілька версій щодо походження назви села, окремі з яких, що виникли в народній уяві, є досить своєрідними:
1. Від дієслова „бриніти", яке означало:
а) гудіння бджіл, що у великій кількості водилися в навколишніх лісах;
б) передзвін молотів у кузнях (однак жодних слідів існування на території села старих кузень археологами не виявлено);
в) брязкіт мечів у боях, які часто відбувалися поблизу села та на його території.
Від прізвиська Бриньк, що належало засновникові або першому власникові села.
Від старословʼянізму "дебринь" (порівняй рос. "дебри" — нетрі), який із часом трансформувався у топонім Бринь.
Від назви одного з форпостів Галича — Бдинь (давньо-руське "бдить" — пильнувати, стерегти), який після виникнення навколо нього поселення змінив свою назву на сучасну. Форпост Галича в околицях Брині дійсно існував, це підтверджує мікротопонім Галицька Брама. Остання версія, автором якої є доктор мистецтвознавства Й. Пеленський, найбільше прижилася в науковій літературі.
Знахідки перших слідів людини на місці теперішнього населеного пункту відносяться до V-IV тис. до н.е. і належать носіям культури лінійно-стрічкової кераміки. На території Брині в різні роки археологи О. Ратич, В. Довженок, В. Ауліх, Б. Томенчук виявили знахідки трипільської культури (IV тис. до н.е.), підкарпатської культури шнурової кераміки (ІI-I тис. до н.е.), окремі речі періоду ранньої бронзи (ІІ тис. до н.е.), Київської Русі (X-XII ст. н.е.).
Багато легенд, переказів та літературних творів пов’язані з бринським урочищем Галицька Брама. Археологічні розкопки, проведені Б. Томенчуком у 1989-1990 рр., виявили, що там знаходилося городище X-ХІ ст. із дерев’яними будівлями й фортифікаційними спорудами (вали та рови). Цілком можливо, що в урочищі існувало поселення племені білих хорватів. Знайдені в 70-х рр. на околиці Брині шолом, наконечник списа і меч свідчать про те, що тут відбувалися військові баталії. На це промовисто вказує і назва ще одного урочища поблизу села — Посіч. Із переказів відомо, що колись там було розгромлено татарський загін. Місцеві краєзнавці припускають, що ці перекази зберегли відомості про сутичку з татарами у 1442 р.
У історичних джерелах перша згадка про село з’являється в 1555 р. Проте в люстрації Галицького староства за 1558 р. згадується вже тільки урочище Бринь. Люстрація 1570-1571 рр. також не подає жодних відомостей про населений пункт із таким найменуванням, зате вказує, що до складу королівського домену входили луки під назвою Бринь. Найімовірніше, у 2-й пол. XVI ст. село було знищене ординцями і в період, згадуваний у документах, від нього зосталася лише назва. Слушність такої гіпотези підтверджує опис державних маєтностей Галицького староства за 1661 р., у якому повідомляється, що 8 років тому, тобто в 1653 р., на двох звільнених від лісу ланах поселилося 6 осіб підданих, які отримали привілей протягом 10 років не відробляти панщини і не платити податків. Це поселення називалося «Бринь або Слобода". Наявність двох назв може свідчити про те, що давня осада була заселена заново після її знищення під час одного з татарських нападів.
У XVIII ст. Бринь була власністю відомого польського магнатського роду Потоцьких. Зокрема, у 1774 р. нею володів Йосип Потоцький. Вже через 50 років село належало польській родині Заславських. У 1848 р., найбільшою земельною посілістю володів Олександр Заславський, а через 10 років — Марія Заславська. Остання згадується як власниця Брині ще у 1921 р. Однак від поч. ХХ ст. Заславські вже не були єдиновладними господарями села. У 1909 р. великі земельні наділи у Брині мав також польський магнат Йосип Мецінський.
У 60-х рр. ХІХ ст. у Брині відбувалися селянські заворушення. Селяни випасали худобу в поміщицькому лісі, а коли її займала панська лісова сторожа, вони вибігали з киями й відбивали худобу. За рішенням суду 15 найактивніших бунтівників покарали чотириденним арештом, який міг бути замінений грошовим штрафом. Поліційна команда, що прибула в село, побила кількох учасників акції непокори.
У 20-30 рр. ХХ ст. земельні володіння власників населеного пункту були повністю розпарцельовані й закуплені польськими колоністами-мазурами та переселенцями зі Львівщини (в основному вихідцями із с. Головецько). Таким чином, окрім уже існуючої польської колонії Зигмунтувки, що знаходилася у південно-східній околиці села, у 20-х рр. утворилися ще дві: у північно-східній частині Брині — Березина і в південно-західній — Клепки. Колоністи-мазури займалися сільським господарством, працювали на залізниці, а також на заводі мінеральних добрив у м. Калуші.
У роки І Світової війни на околицях Брині йшли жорстокі й затяжні бої між австрійсько-німецькими та російськими військами. В урочищі Замогила та деяких інших місцях до сьогоднішніх часів збереглися окопи вищеназваного періоду.
Про парохіальну школу с. Брині в історичних документах уперше згадується в 1858 р. Приблизно в 70-х рр. ХІХ ст. у селі було відкрито народну школу (несистематичну). Етатовим (тобто державним, систематичним) навчальним закладом з українською мовою викладання Бринська школа стала близько 1906 р. У 1910 р. сюди прибув із сім’єю на постійну роботу директора і вчителя щирий українець-патріот Юрій Припхан. Він пропрацював у цій школі до 1930 рр. У період німецької окупації директором школи був уродженець Брині Василь Савчук, а вчителькою (1941-1943) — сестра сільського священика Ольга Лихіцька. Їх культурно-просвітницька робота дала добрі плоди. У сер. 30-х рр. Бринська школа була 4-класною, навчання проводилося у 2 зміни. З 1950 р. вона стала семирічною, а через деякий час — восьмирічною.
Значний вплив на життя громади мала греко-католицька церква. Про бринський храм св. Миколая вперше згадується в 1741 р. У сер. XIX ст. він згорів. Нову дерев’яну церкву (сучасну) збудували в 1863 р. У XIX — 1-й пол. ХХ ст. парохами Брині були о. Іван Ключенко (зг. в 1832 р.), о. Ізидор Якимович (зг. у 1872-1903 рр.), о. Микола Яросевич (1904-1926), о. Іполит Бабʼяк (1927-1937). Останні два священики за своїми поглядами були москвофілами. Отець М. Яросевич став одним з ініціаторів заснування в селі читальні товариства ім. М. Качковського і поширював москвофільство між бринськими селянами, чого не було в жодному з навколишніх сіл. Однак цьому священикові треба віддати належне за те, що він заснував при церкві Братство тверезості та вів боротьбу з пияцтвом. У 30-40-х рр. у Брині працювали священиками українські патріоти о. Іван Амброзяк, о. Григорій Закаляк, о. Степан Лихіцький.
Проти москвофільства виступав учитель Ю. Припхан (19.04.1884, с. Княгинин (зараз у складі Ївано-Франківська) - 5.02.1942, там же). Він проводив у селі широку громадську роботу: керував організованими ним же драматичним гуртком і хором, знайомив селян з історією України. За його ініціативою у Брині було збудовано приміщення школи. У 1930 р. на вимогу польського уряду, незадоволеного просвітницькою діяльністю вчителя, Ю. Припхан був змушений покинути с. Бринь і виїхати на роботу в Польщу. Тільки в 1939 р., після входження Галичини до складу Радянської України, він повернувся додому, але вдруге влаштуватися на роботу у Бринську школу не зміг, бо нова влада вже призначила на його місце свого ставленика — комсомольця І. Васися. Останні роки життя Ю. Припхан провів у рідному селі Княгинині, де вчителював у місцевій школі до самої смерті.
Родина Юрія Припхана
Після виїзду Ю. Припхана із Брині культурно-освітню роботу взяв на себе його учень — 19-річний Микола Миколайович Масляк. Завдяки йому громадське життя в селі активізувалося ще сильніше.
Першою громадською організацією с. Брині була читальня товариства ім. М. Качковського, що виникла в 1906 р. і налічувала 30 членів. При читальні діяли позичкова каса і крамниця. Та незважаючи на зусилля її засновників, а особливо пароха М. Яросевича, москвофільство в селі не набуло великого поширення, а в роки І Світової війни зовсім занепало. А новий організатор і громадський діяч села М. Масляк своєю діяльністю ліквідував його остаточно. У 1924 р. читальня ім. Качковського припинила своє існування. Натомість у Брині було засновано читальню „Просвіти" (18 серпня 1924 р.). У 1928 р. для неї збудували й освятили нове приміщення. Ініціаторами будівництва були Олекса Ковальчук, Петро Антоняк, Федір Дзундза. При читальні діяв гурток „Сільського господаря", провід якого заснував у Брині „Хліборобський вишкіл молоді" — філію Милованської сільськогосподарської школи. В будинку „Просвіти" знаходилися також молочарня і крамниця. У 1-й пол. 30-х рр. у селі організовується товариство „Відродження". Жінки об’єднуються в гурток Союз українок, при якому було відкрито куховарські курси.
Найбільшу увагу просвітяни приділяли молоді. Для фізичного й духовного розвитку бринських юнаків та дівчат створюються гуртки „Рідна школа", „Доріст" , драматичний гурток, відкривається бібліотека. А задум усіх цих нововведень та безпосереднє втілення їх у життя належить Миколі Масляку і його однодумцям. У 1936 р. в селі відкрито дитячий садок, вихователькою в якому працювала Марія Добровольська.
У цей же період зростає і політична свідомість селян. У 30-х рр. у Брині було засновано осередок ОУН, до якого входили Микола Масляк, Теофіл Валаґа, Микола Кавінський та інші (понад 10 осіб). Його діяльність не припинялася ні в часи німецької окупації, ні в післявоєнні роки. У воєнний період члени цього осередку згрупувалися у боївки. Була створена також і дівоча група (керівник — підрайонна провідниця ОУН Розалія Антоняк), до якої належало 9 бринських дівчат: Розалія Рудницька, Варвара Гребенюк, Анна Антоняк (дочка Юрія), Розалія Багриновська, Меланія Ткачівська, Катерина Липецька, Анна Кавінська та сестри Анастасія й Анна Антоняк (дочки Василя). В їхні обов’язки входили збір інформації, забезпечення Бринь зв’язку між окремими боївками та постачання воякам одягу і провізії. Роботою бринського осередку ОУН керував станичний Онуфрій Ткачівський ("Корнієнко").
Після загарбання Галичини Радянським Союзом навесні 1940 р. НКВС вивозить у віддалені райони СРСР половину бринських поляків-колоністів. У селі створюють колгосп, куди забирають велику рогату худобу; організовують "червоні валки" з хлібом. Взимку селян женуть на вивіз лісу в Карпати. Весною 1941 р. селян-одноосібників примушують працювати на будівництві військового аеродрому в с. Крихівцях поблизу Станіслава. У квітні того ж року в застінки НКВС потрапляє Микола Масляк.
1 липня 1941 р. о 23 год. в село вступають німецькі військові частини. Першими кроками нової влади було призначення війта, на посаді якого залишився колишній голова сільради, а також вивезення і знищення єврейської сім’ї Берка Шрагера. В селі ліквідовано колгосп, а селянам повернуто їхні земельні наділи та реманент.
Під кінець 1941 р. у Брині почався голод, причинами якого були як безгосподарність колишньої радянської влади (створений нею колгосп засіяв землі кормовими культурами, а одноосібники зі своїми кіньми змушені були всю весну працювати на будівництві аеродрому), так і несприятливі погодні умови (холодні затяжні дощі у вересні, що викликали величезну повінь, ранні заморозки).
З огляду на ситуацію німецька влада хлібозаготівель не проводила. Становище селян було дуже важким, а під весну стало катастрофічним. Щоб урятувати дітей із бідніших сімей, їх вивезли на Поділля. В селі організували безплатну кухню для голодуючих, у якій один раз на день видавали півлітра ріденької юшки.
22 чоловіки і 12 жінок, одні під тиском влади, а інші під загрозою голодної смерті, виїхали на роботу до Німеччини, звідки передавали рідним невеличкі посилки з харчами. Та це не могло зарадити лихові. Не маючи коштів для закупівлі хліба, жителі Брині вимінювали його на Поділлі за цінні речі та одяг. Але дорога на Поділля була важкою й небезпечною. Німці ловили таких подорожніх, відбирали продукти, а людей нещадно били. Від голоду у Брині померло 10 осіб.
У 1942 р. вже було зібрано добрий урожай. Та в той же час німецька влада почала вимагати від селян високий контингент хліба, овочів, молока, м’яса і т.д. За невиконання поставок двоє місцевих жителів опинилися в німецькому концтаборі, де один із них, Михайло Цапʼюк, помер від голоду й важкої праці. Молодих хлопців забирали на так звану "службу батьківщині" й посилали на каторжні роботи в каменоломні у м. Сколе Львівської області, звідки їх визволяли загони УПА.
У 1943 р. бійці одного з таких загонів у відповідь на репресії, які чинили поляки над українцями в Підляшші, Холмщині та інших українських землях, що відійшли до Польщі, підпалили польські колонії у Брині. Після цього уцілілі колоністи виїхали на батьківщину.
26 липня 1944 р. радянські війська відкидають на захід німецькі й мадярські частини і вступають у село. З їхнім приходом більша частина чоловічого населення Брині пішла у підпілля. В околицях села було обладнано понад 10 великих криївок (по 5-10 осіб у кожній). У навколишніх лісах та в самій Брині зосереджуються сотні УПА, провід ОУН та боївки СБ.
Восени 1944 р. започатковано планомірну кампанію, спрямовану на придушення повстанського руху в Галицькому районі, включаючи й с. Бринь. 12 жовтня на теренах Станіславської області було проведено широкомасштабну облаву з використанням танків, під час якої на території Брині в урочищі Березина вбили колишнього старосту села села Юрія Вінсковського та селянина Федора Ковбу. Того ж самого дня енкаведисти спіймали і відправили на фронт кількох бринських селян. У грудні в селі застрелено зв’язкового ОУН Дмитра Кавінського.
Силами НКВС 26 січня 1945 р. було здійснено добре сплановану операцію, в результаті якої на території Брині та прилеглих сіл Сапогова й Медині знищено повітову службу СБ. У нерівному бою через нестачу патронів загинули повітові провідники СБ "Орлик" і „Жук" та ще 15 вояків. Окрім цього, в той же день енкаведисти вбили секретаря сільради Юрка Ікачівського, В лютому 1945 р. заарештовано підрайонну провідницю юнацької організації ОУН Розалію Антоняк. Її жорстоко катували, але Бринь вона не зрадила нікого зі своїх товаришів. Після суду підпільниці винесли вирок: 15 років суворого тюремного режиму.
У період із січня по травень 1945 р. теренами Галицького району прокотилася ще одна велика облава, в результаті якої було вбито командира воєнного округу "Говерла" хорунжого „Колчака" і двох офіцерів його штабу. Вони поховані на сільському кладовищі. 10 березня 1946 р. HКВС викрило підпільну жіночу групу ОУН і засудило всіх її членів — 9 бринських дівчат та жінок — на довготривалі строки ув’язнення.
До 1947 р. повстанський рух було в основному придушено. 3 окремими підпільними боївками, допомагаючи їм, тримали зв’язок два бринські юнаки — Василь Кавінський та Микола Дяченко. Наприкінці 1946 р. НКВС напало на їх слід. М. Дяченка було вбито, а В. Кавінського заарештовано та засуджено на 25 років каторги.
У 1949 р. в селі відновили колгосп і назвали його на честь 32-ї річниці Жовтня. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур і на розведенні великої рогатої худоби. Першим його головою був місцевий житель Дмитро Антоняк. Із 1949 по 1989 рр. у цьому господарстві змінилося 16 керівників, серед яких найкращими діловими та організаторськими якостями відзначалися уродженці Брині Петро Ткачівський та Іван Кавінський. П. Ткачівський провів до селянських осель водогін із високоякісною питною водою, побудував колгоспні майстерні, придбав багато техніки, а і. Кавінський електрифікував село, провів воду на тваринницьку ферму.
У 1986 р. в селі збудували нове велике двоповерхове шкільне приміщення, де в даний час навчаються діти сіл Брині й Сапогова. Зараз цей навчальний заклад носить назву Бринської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. У 1989 р. в селі розгортається національно-патріотичний рух, починає відроджуватися громадське життя: створюються осередки Руху та Союзу українок. Національний прапор України підняв у жовтні 1989 р. голова осередку Руху Василь Цап'як.
На даний час у Брині діє Асоціація сільськогосподарських кооперативів (АСК) „Незалежність" та м’ясопереробний цех — фірма „Крок". Для потреб жителів працюють фельдшерсько-акушерський пункт, дві крамниці, бібліотека, Народний дім.
Відомі люди — уродженці села:
Масляк Микола Миколайович (1911-?) — культурно-освітній діяч села, член ОУН (з 1929 р.), районний провідник ОУН (з 1939 р.). З 1930 до 1941 р. був організатором громадського життя Брині. Завдяки йому в селі втратило свої позиції мос-квофільство, було викорінено пияцтво, зросла національно-патріотична свідомість селян. Загинув у катівні НКВС.
Ткачівський Василь Васильович (нар. в 1961 р.) — викладач іноземної мови Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, кандидат філологічних наук.
Пам'ятки:
Археол. Курган, в урочищі Заокіп, за 420 м на південь від земляного валу в урочищі Галицька Брама. Невизначеної належності, не обстежувався. Висота кургану — 0,5 м, діаметр — 10 м.
Археол. Кургани, в урочищі Поголовниця, за 260 м на північ від земляного валу в урочищі Галицька Брама. Невизначеної належності, не обстежувалися. Висота могил — 0, 5 м, діаметр — 18 м.
Археол. Городище Бринь І, на північний захід від села, в урочищі Галицька Брама. Давня Русь (Х-ХІ ст.). Являє собою залишки рову і валів (довжина — 80 м, висота — 0,6 м, ширина — 5 м) та рештки дерев’яної будівлі. Обстежувалося Б. Янушем, Л. Чачковським, Я. Хмілевським, О. Ратичем, В. Довженком, В. Ауліхом, частково розкопувалося Б. Томенчуком.
Архіт. Церква св. Миколая, у центрі села. Збудована в 1963 р. Дерев’яна, однокупольна, тризрубна у плані. По периметру має бляшане опасання.
Архіт. Дзвіниця, у південно-східному куті церковного подвірʼя. Побудована в 1863 р. Дерев’яна, пізніше обшальована дошками. Квадратна у плані, одноярусна. У 1928 р. у ній було встановлено дзвін, на якому є такі зображення і написи: спереду — невелике барельєфне зображення Матері Божої з малим Ісусом на руках; на протилежному боці — барельєф Розпʼяття Ісуса Христа такого ж розміру; справа — дата „1928". По нижньому кругу дзвона на тильному зовнішньому боці методом клеймування нанесено напис: "Пожертвував на хвалу Божу Юрко Касько і жінка Текля. Брінь".
Архіт. Колишній будинок читальні „Просвіти". Побудований на кошти громади і освячений у 1928 р. Розміри — 12х10 м. Приміщення було поділене на дві частини: розмір першої — 12х7 м, другої - 12х3 м. У більшій частині знаходився актовий зал зі сценою та залом для глядачів, у меншій — приміщення для крамниці й молочарні, розділені коридорчиком. Зараз у будинку розміщується сільська крамниця. Дерев’яні стіни споруди замінено цегляними, а бляшаний дах — шиферним.
Іст. Пам’ятний знак на честь скасування панщини, поблизу церкви, на правому боці дороги Бринь-Мединя. Дата встановлення невідома. Являє собою чавунний латинський хрест.
Іст. Могила воїнів 1 Світової війни, на старому цвинтарі, в урочищі Загостинець. Висипана у 20-х рр. Поховані солдати австрійської та російської армій, що доти покоїлися в окремих могилах. Достовірних відомостей про кількість похованих та про їхні прізвища немає. Являє собою обкладений дерном, конусоподібний земляний насип, на вимуруваному склепі.
Іст. Памʼятник воїнам, загиблим у роки П Світової війни, навпроти сільради. Спільний для сіл Брині й Сапогова. Відкритий у 1972 р. Являє собою кам’яну стелу з написом. З лівого боку на окремому, вмонтованому у стелу чотиригранному, загостреному внизу камені встановлено фігуру скорботної жінки.
Петро МАСЛЯК "Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості". 2001
