26 лютого минає 86 років з дня народження світлої пам’яті Любомира Гузара. Життя Блаженнішого було прикладом для багатьох людей: прожив чесно, просто і гідно. Отримав блискучу освіту, але був людиною молитви. Упродовж чверті століття очолював Студитський монастир в Італії, біля Риму, жив монашим життям. За студитським уставом це означає – третину свого життя присвячувати молитві, третину роботі, третину відпочинку. Молитися і вести скромне монаше життя було його мрією.
Любомир Гузар став єпископом за особливих обставин. Церква в Україні була гнаною. Скриту єпископську хіротонію Любомира Гузара не підтверджували майже два десятиліття, він мав виконати особливу місію за задумом Патріарха Йосифа Сліпого. У разі арештів або смерті підпільних єпископів у СРСР, він мав в’їхати як турист і висвятити єпископів, священиків для підпільної Української Греко-Католицької Церкви.
І коли Україна стає незалежною, Блаженніший мав вибір – або лишитися в Римі, або повернутися до Америки, але він вирішив повернутися до України де він народився. Відчув обов’язок – віддати своїй рідній батьківщині щось зі свого життя. І віддав: свою святість, він був присутній у житті країни як учитель мудрості: його мова була простою, зрозумілою для всіх, водночас досить глибокою. В нього була мудрість Євангелія, його напоумлення були делікатні, але одночасно і вимогливі до кожного. Від Любомира Гузара променіли мир і спокій, його любили всі, він був моральним авторитетом для різних конфесій, для людей світських і невіруючих. Коли заходив у приміщення, вставали всі присутні – навіть знаючи, що він уже цього не бачить. Він був людиною, яка ширила довкола себе Євангельське вчення. Легко і елегантно приймав складні рішення, які відчиняли двері і дозволяли відбуватися великим подіям. Скільки разів збирав довкола себе людей, учених і невчених, молодих і старших і їх слухав, у його особі бачили люблячого батька.
Пригадується подія, коли Владика приїхав до Крилоса в 2006 р. Він майже втратив зір, потребував допомоги, і після пресконференції мав ще деякі приготування, в яких потрібно було йому допомогти. В процесі приготування побачила, що Блаженніший щось хоче спитати, підійшла, а він просто молився, молився постійно, навіть коли щось робив. І такий випадок повторювася з багатьма людьми, яким випадала нагода зустрічі з ним. Така молитва, як розповідає о. Юрій Колеса: «Неначе Дух Святий промовляє з нутра людини». Ми мали велику ласку бути з такою людиною, про яких ми можемо читати в книжках, і яких рідко зустрінеш у житті.
Блаженніший Любомир Гузар був дуже скромною людиною, він не любив уваги до себе, а натомість залишив нам свою мудрість, свій мир, свій оптимізм.
Джерело: НЗ «Давній Галич», Анна Жолоб
