Народився 2 березня 1876 р. в с. Острів (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у родині священника. Після закінчення сільської початкової школи у 1885-1891 рр. вчився в Тернопільській класичній гімназії, продовжив навчання у Львівській академічній гімназії. Опісля навчався у Львівському (1893–1895) і Віденському (1895–1897) університетах.
Навчаючись на факультеті філософії Львівського університету, юний Мирон Кордуба слухав лекції Михайла Грушевського й потрапив до невеликого числа його учнів.
У Віденському університеті М.Кордуба пише дисертацію «Історія і відносини в Галицькому князівстві ХІІІ ст.» і в 1898 р. здобуває звання доктора філософії. У цей час також стає президентом академічного товариства «Січ», яке відіграло важливу роль в розвитку історії Західної України, працює у Віденській університетській бібліотеці, здійснює багато досліджень у віденському архіві.
Наприкінці 1900 р. М.Кордуба оселяється в Чернівцях, де працює до 1913 р. – викладає світову історію та географію у Другій державній гімназії.
У 1903 р. обраний дійсним членом Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Львові. Листувався і підтримував теплі стосунки з І.Крип'якевичем.
Під час Першої світової війни проживав у Празі, співпрацював із Союзом визволення України, вів просвітянську роботу в таборі українських військовополонених Зальцведель.
Після проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р. Мирон Кордуба як представник від Буковини став делегатом Української Національної Ради ЗУНР. З січня до квітня 1919 р. перебував у румунських в'язницях у Чернівцях.
У квітні 1919 р. переїхав до Станиславова (нині Івано-Франківськ). Працював професором Державної реальної школи, був референтом Державного секретаріату закордонних справ ЗУНР. Наприкінці вересня 1919 р. повернувся до Львова, викладав історію в академічній гімназії, а також продовжував активну діяльність у НТШ.
У 1920 р. йому присвоєно звання почесного професора Українського державного університету в Кам’янці-Подільському. 1921–1922 рр. – професор Всесвітньої історії Львівського університету.
Професор Варшавського університету (1929–1939), з 1944 р. – професор і завідувач кафедри історії південних і західних слов’ян Львівського університету, старший науковий співробітник Львівського відділу Інституту історії АН УРСР.
Мирон Кордуба – автор багатьох історичних праць, серед них «Молдавсько-польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого» (1906), «Ілюстрована історія Буковини» (1906), «Венецьке посольство до Хмельницького» (1907), «Західне пограниччя Галицької держави між Карпатами та долішнім Сяном» (1925), «Що кажуть назви осель» (1938), «Українська і польська історична література про українську еміграцію» та ін.
Опублікував збірку документів «Акти до Хмельниччини» (1911). Свої твори М. Кордуба друкував також у газетах, журналах, альманахах: «Про історичну повість» (1922), «Шевченко як краєзнавець і археолог» (1935). У рукопису залишилася фундаментальна праця дослідника (більше 55 тисяч назв) – «Бібліографія історії України».
Помер М. Кордуба 2 травня 1947 р. у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
Джерело: Любов Бойко НЗ "Давній Галич"
