Віталій Баляс із Комарова багато про свою службу розповідати не хоче. Завжди повторює, що ще особливо і не воював. Проте його історія теж варта уваги, адже він, як і всі наші захисники, робить сьогодні надзвичайно важливу справу – зі зброєю в руках, не шкодуючи себе і свого здоров’я, боронить Україну від окупанта.
Народився захисник 26 березня 1996 року в Комарові. Вчився в місцевій школі і в Галицькій музичній школі по класу скрипки. Після школи працював на будовах в Івано-Франківську, потім на заводах у Польщі. Сім’ю створити не встиг. В рідному домі за Героя моляться батько, мати та брат.
"Участі в АТО-ООС я не брав, та й в строковій армії не служив. Призвався до війська 9 травня 2024 року. Проходив навчання в Львові та Рівному. Через невеликі проблеми зі здоров’ям не потрапив на навчання в Англію. Після Рівного певний час був у піхоті, але згодом заступив на посаду оператора-навідника танка. Фактичної участі у ближніх боях та перестрілках як піхотинець не брав. Зараз ворожа піхота від мене знаходиться на відстані 3-4 кілометрів, а стріляємо до 10 кілометрів" - починає розмову солдат.
Оскільки солдат ще виконує бойові завдання, то зазначимо тільки, що воює він на Харківському напрямку в складі 43 окремої механізованої бригади. Основне його завдання – навестись по координатах та вистрілити. Причому стріляти доти, доки ціль не буде вражена чи штурм відбитий. Іноді навіть ціною танка.
"В екіпажі нас троє. Я – оператор-навідник, командир танка та механік-водій. Виїжджаємо, отримуємо координати і працюємо. Вони з Дніпра та Кривого Рогу, а я – з Комарова. Взагалі ми маємо заступати на три доби і три відпочивати, але якось було так, що місяць були на позиціях, бо замінити не було кому.
Припаси нам підвозили машиною. Дрони різні над нами висять, але вони танку мало що можуть зробити. Небезпечно – коли летить Ланцет, або важка артилерія, яка може пропалити броню" - додає навідник.
Тяжких поранень Віталій не мав, як і не втрачав побратимів. Проте бачив, як то кажуть, багато. І як танк горить, і як в танку згорають…
"У березні цього року в наш бліндаж прилетіло. Я отримав легку контузію. Проте все обійшлося. Потрапляли ланцети і в наш танк. Але вже такий рідний Т-64 встояв, броню не пробили. А загалом – ми повинні рятувати себе навіть ціною танка. Коли ми бачимо що біля нас падає щось «важке» - ми втікаємо від машини. Особливо, якщо танк не заведений. Адже щоб його завести, потрібно майже 20 хв. Тому все вирішується дуже оперативно. Основне ж у роботі навідника – точно навести і вчасно вистрілити".
Зараз військовий повертається на службу, адже війна не завершилась. Ворог продовжує топтати нашу землю, вбивати людей та захоплювати території. І комусь треба цю атаку відбити. А після війни наш захисник планує створити сім’ю, знайти своє місце в житті та відпочити від усього побаченого і пережитого.
Дякуємо Віталію, його побратимам, та усім нашим військовим за захист. За те що щоденно, ціною власного життя та здоров’я, захищають Україну від окупанта.
Віримо, що їхній подвиг не буде марним і вже скоро настане День нашої Перемоги.
Джерело: Галицька міська територіальна громада
