Сьогодні вони пережили однакову гордість та внутрішні переживання - бабця за онука, а мати за сина, коли пролунали імена галичан-добровольців зі сцени під час нагородження.

Для мене це особливі жінки, як і два воїна, котрі добровольцями пішли на війну. Колись настане час "згадати все", але  хочу нагадати вам, що окрім захисників, ми маємо щоднини пам’ятати про їхні родини, котрі попри усі сльози залишили наші хлопці і пішли на війну, аби діти могли нести український стяг сьогодні.

Слава Україні!

Героям слава!