Вівторок, 29 січня 2019 22:51

Галицька тематика у творчості Степана Пушика

Трохи незвично писати про Степана Пушика у минулому часі, але мусимо змиритися з тим, що цього галицького велета уже більше як півроку немає з нами. З іншого боку, в С. Пушика цьогорічної зими хоч і не круглий, але ювілей (26 січня йому було б виповнилося 75 років). Тож є добра нагода поглянути і на його постать, і на його творчість у галицькому ключі.

Я був особисто знайомий із Степаном Григоровичем. Пригадую, що при кожній зустрічі у центрі Івано-Франківська я часто з ним розмовляв про Галич, про його історію. А ще у нас були спільними і сілецько-викторівські теми, адже обидва села Сілець і Викторів мають доволі довгу лісову границю. Протягом історичного часу багато сілецьких хлопців женилися у Викторові, а викторівські - у Сільці. Тож з С. Пушиком я завжди мав про що поговорити. Пам’ятаю, що дещо з того, що я йому розповідав, він ретельно записував у свій щоденник.

Степан Пушик завжди любив повторювати, що його рідне село входило у межу стародавнього Галича. Історія цього міста його надихала, підносила до якихось незбагненних висот. І хтозна як би склалася його доля, якщо б не було у ній твердого галицького кореня. Так, Степан Пушик є великим українцем, але він є, насамперед, галичанином по духу. І той факт, що він заповів поховати себе у рідному селі, тільки засвідчує сю думку. Адже проживши усе своє життя в обласному центрі, він на вічний спочинок ліг у святу галицьку землю.

До речі, инший справжній галичанин Михайло Фіголь свого часу так само спочив на крилоському цвинтарі, підтвердивши, що ця земля – не якась периферія, а своєрідний центр Галичини. Нагадаю також, що і редактор «Галичини» Богдан Галюк ( він теж помер минулого року), що часто друкував на шпальтах часопису Пушикові твори, похований у моєму рідному Сільці. Така ось вимальовується традиція.

Галицька тематика у творчості С. Пушика простежується доволі чітко, якщо не сказати – вимальовується яскраво. Вона присутня і в поетичній творчості, і в прозовій, і в науково-дослідницькій. Темі Галича поет присвятив чимало поетичних рядків, а початок його поеми «Золотий тік» (1999 р.) уже давно здобув заслужену славу класичних рядків:

Є в Галича тяжіння надземне -

Не обійти там слави стороною,

Коли до міста я ставав спиною

Мій Галич все ж охороняв мене…

Про себе С.Пушик писав: «Я ріс і виховувався у національно свідомій родині, коріння якої знаю до 1680-х років, а, за легендами, батькові пращури були дружинниками у галицьких князів, а предки матері з Гуцульщини були опришками. Історія Давнього Галича дихала в мою душу легендами. Я їх записував з вуст бабусі Ганни Дзундзи, з уст матері Марії Пушик. Одна з них – «Золотий Тік» увійшла до хрестоматії, я від неї відштовхнувся, коли писав однойменну поему, згодом так назвали пісенний фестиваль». Варто відзначити, що наприкінці 1990-х івано-франківський музично-драматичний театр імені Івана Франка поставив моновиставу за поемою «Золотий Тік».

У рідному Викторові автор записав весільну ладканку, створену більше семисот літ тому. Вона цінна тим, що співається у ній про князя Данила і про Галич:

Ой попід Галич, попід зелений

Гостинець столочений.

Ой там Данило із боярами ступає,

А калина дорогу заступає.

Вихопили бояри гострі мечі,

Стали калину січи...

Ой не для них вона саджена,

А для Данила споряджена.

Крім згаданої вище поеми, С. Пушик у 1990 році у київському видавництві «Молодь» випустив поетичну збірку «Галич». У ній провідною ідеєю виступає любов до рідної землі. Про Галич там знаходимо такі поетичні рядки:

У галки мріє під крилом

Мій рідний Галич…

Ось тут гора!

Ось тут – вода

Й чоренне поле.

Комусь – діра!

Комусь – біда!

Для мене – доля!

А ще є у нього чимало творів, у яких прослідковується і захопленням своїм Викторовом і багатьма іншими містами і селами, де бував письменник.

У 1990 році Степан Пушик став лавреатом Шевченківськї премії. Вона була присуджена йому за роман «Галицька брама». Оригінальний твір є справжньою енциклопедією нашої минувшини. І хоча він написаний у суто «пушиківському стилі», кожен знайде у ньому багато цікавого для себе. Як пише дослідниця Любов Ободянська, «Цей твір – це історія всього нашого краю і його людей, гімн їхній величі, незборимості, гідності». Але читач має бути підготовленим до читання, мати певний багаж знань у галузі історії, етнографії, археології. Адже в «Галицькій брамі» природньо співіснують і художньо-історичний, і науковий, і документальний, і публіцистичний, і подорожній жанрові елементи. Зрештою, книги пишуться для мудрих людей, бо дурні їх просто не читають.»

Роман «Галицька брама» видавався двічі, у 1989 та 2006 роках. У мене є книга з першого видання і я перечитував її багато разів, робив закладки і виписував те, що мені було потрібно для власних досліджень. Адже там є багато відомостей не тільки про Галич, але і його південно-східні околиці. А це і Тязів, і мій Сілець, і давні Чешибіси із Духовою Криницею. Чесно кажучи, у книзі важко збагнути сюжетну лінію (чи лінії роману), але за інформаційною завантаженістю із цим твором не може зрівнятися жоден інший роман на історичну тематику.

Багато публікацій С. Пушика присвячено дослідженню «Слова о полку Ігоревім». У 1991р. він захистив кандидатську дисертацію «Слово о полку Ігоревім» і слов'янська міфологія». Це саме він розтлумачив, орієнтуючись на галицький діалект, багато темних плям, або незрозумілих місць давньоруської поеми. Він зробив прозовий переклад і реконструкцію тексту давнього твору. С.Пушик був переконаний, що йому вдалося «…відкрити міфоструктуру твору, розшифрувати деякі незрозумілі місця тексту, відкрити підтекст твору, в якому зашифрований календар походу». А ще дослідник розкрив шифр Збручанського ідола, як календар, і це дало змогу розшифрувати багато календарів на скелях тощо.

С. Пушик висунув гіпотезу про те, що автором «Слова…» був син Ярослава Осмомисла князь Володимир Галицький, рідний брат героїні поеми Єфросинії Ярослвани. Ця гіпотеза прикарпатського дослідника зараз має прихильників навіть у столичних наукових колах. Письменник брав участь у створенні телефільму до 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» під назвою «Там, де росла Ярославна». А зростала вона тут, у нашому стольному Галичі. До речі, одна з останніх прижиттєвих публікацій С. Пушика, присвячена цій темі «Саркофаг автора «Слова..», була надрукована в обласній газеті «Галичина».

Як професор кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В.Стефаника С. Пушик досліджував міфологію слов'ян, фольклор та історію краю. Цій темі були присвячене дослідження «Дохристиянський Галич», яке увійшло до відомої «Бусової книги». А це тритомна монографія про давні вірування галичан та українців.

На завершення зазначу, що у багатогранному таланті нашого великого земляка-галичанина саме Галич відіграв чи не головну роль. Адже ще у далекому 1959 році Галицька районна газета «Радянське село» вперше надрукувала вірш молодого початківця Степана Пушика «Наша молодь». Пізніше він відвідував організовану при редакції літературну студію, яка і дала йому «путівку» у літературне життя. Галич ніби благословив молодого автора на довгу творчу долю. Шкода тільки, що нитка життя перервалася так швидко.

Іван ДРАБЧУК

Джерело: НЗ «Давній Галич»

Прочитано 159 раз
Увійдіть, щоб залишити коментар
jtemplate.ru - free extensions Joomla