Творчість та життя Костянтини Малицької маловідомі широкій громадськості, хоча частину її творів навіть зараховують до народних, а серед них — широковідома пісня «Чом, чом, чом, земле моя…» на музику Дениса Січинського, яку так люблять українці.
Творчий доробок Костянтини Малицької досить вагомий. Це оповідання, поезії, публіцистика, п`єси. Писала під псевдонімами Стефан Горський, Віра Кропивницька, Віра Лебедова, Віра Лужанська, Чайка Дністрова та інші. Найбільше прославилась вона як автор численних творів для дітей та популярних пісень.
Народилася Костянтина Малицька 30 травня 1872 року в селі Кропивник Калуського повіту (теперішнього Калуського району Івано-Франківської області). Батько майбутньої письменниці — о. Іван Малицький (1842–1875), служив у місцевій церкві, мати — Олена з дому Гетьманчук (дочка Юрія (1817 -1855), пароха Станьківців та Олени Петрушевич), теж походила з родини священника. Вона була освіченою жінкою, громадською діячкою, учасницею установчих зборів «Товариства руських жінок», які відбулися в грудні 1884 року у Станіславі за ініціативою Наталії Кобринської.
Дідом по матері Костянтини (брат бабусі Олени Петрушевич-Гетьманчук (1822 - ?) був відомий український вчений-історик, етнограф, церковний і політичний діяч, посол до Галицького сейму та Австрійського парламенту, о. Антоній Петрушевич (1821 -1913). Він був кустосом катедри Святого Юра у Львові, в якій знаходилася велика бібліотека і К. Малицька залюбки послуговувалася її багатим книжковим фондом. Саме у Львові вперше спробувала себе на літературних теренах - почала віршувати.
Батько Костянтини помер, коли їй було всього три роки, тому освітою дочки займалася мати, яка переїхала до Станіслава. Вона підготувала доньку до вступу в Станіславську державну гімназію, яку Константина Малицька успішно закінчила у 1889 році.
Пізніше вона поступила до Львівської державної семінарії. На той час в австрійській Галичині не було державних гімназій для дівчат, і Костянтина мусила здавати матуру екстерном. Потім вона навчалася у державній вчительській семінарії у Львові, яку закінчила 1892 року й отримала диплом народної вчительки. Першою її посадою була школа в містечку Єзуполі (за радянських часів називався Жовтень) біля Станиславова.
Чому у біографії Костянтини Малицької були саме ці населені пункти, пояснення знаходимо у її родоводі. Коли вона навчалася у Станиславові, то мешкала у бабусі, яка тут проживала. Це була мати о. Івана Малицького, батька Костянтини - Малицька Анна (1812 -1891), уроджена Лотоцька, яка померла у Станиславові 15 травня на 79 році життя. ЇЇ чоловік, теж о. Іван Малицький (1804 - 22.03.1872), був парохом Кропивнику, де син виконував обов’язки сотрудника. Крім цього о. І.Малицький (старший) був калуським деканом і першим радником Львівської митрополичої консисторії. А як вона опинилася у Єзуполі теж зрозуміло, коли поглянемо на родинні зв’язки. Справа у тому, що тут тоді працював парохом отець Теофіл Петрушевич(1833-1913), батько якого о. Петро Петрушевич (1808 -1872) був рідним братом згаданих вище Антона і Олени.
У Галичі, куди перейшла працювати Костянтина Малицька у 1896 році, з її родичів не було нікого. Але саме Галич став вищим щаблем її праці, порівняно з Єзуполем, де вона опанувала ази вчительської професії. Відтак у місцевій шестикласній школі вона пропрацювала сім років. Працюючи з дітьми, поглибила свої переконання щодо беззастережної ролі освіти в отриманні державності України. Адже молодь в усі часи визначала майбутнє держави, молодь - таким в майбутньому буде народ. Визріли і викристалізувались тут міркування про роль школи у формуванні особистості. «В чиїх руках школа того і майбуття, яке молодь така і громадськість», - писала вона. Тому як педагог багато сил і енергії віддає роботі з учнями, яких не тільки вчила, а й виховувала в українському дусі, плекала їх національну свідомість. Також проводила значну роботу з батьками: в бесідах з ними була емоційною, щирою, стверджувала людську гідність, християнську етику і мораль.
На той час зі славної столиці колись могутньої Галицько-Волинської держави Галич, через дії окупантів та й байдужість місцевих жителів, став звичайним провінційним містечком. Тоді в нашому краї діяло багато громадських і культурних організацій, а в Галичі працював тільки невелике вогнище «Товариства руських жінок», який очолювала Іванна Остерман. Набагато більшим і численним було москвофільські товариство ім. Качковського, члени якого проводили антиукраїнську політику, зневажливо ставилися до української мови та культури. Консервативне галицьке міщанство підтримувало в основному москвофілів, як і місцевий священик о.Микола Винницький, що став їхнім провідником.
Для вольової та енергійної К. Малицької тут відкрилося широке поле для суспільно-культурної діяльності. Вона згуртувала навколо себе прогресивно налаштованих українських міщан, ініціювала створення читальні «Просвіти», де обіймала посаду секретаря, була активісткою церковного хору. Якраз у цьому почав яскраво виражатися організаторський хист молодої сподвижниці.
Працюючи в Галичі, педагог жваво цікавиться діяльністю українських жіночих об'єднань, сам приймає в ній активну участь. Така активна громадська позиція молодої вчительки була помічена і оцінена прогресивною громадськістю: в 1900 році надзвичайні загальні збори Товариства руських жінок в Станіславові вибирають її заступником члена виділу. А 4 березня 1903 року авторитетна львівська жіноча організація – «Клуб русинок» - називає К. Малицький своїм почесним членом. Зауважимо, що Костянтина Малицька була на той час однією з провідних галицьких феміністок, яких тоді називали емансипантками.
Роки, проведені в Галичі, були цікавими в житті К. Малицької: молода й енергійна українська вчителька утвердилася як фахівець, дізналася залежне становище українського вчителя і його потреби, зробила перші кроки для розвитку свого таланту - почала писати. Громадсько-просвітницька діяльність К. Малицької стає відомою далеко за межами Галича. Про неї згадується в публікаціях провідних тодішніх часописів «Діло», «Учитель» та інших. До речі, проживаючи у Галичі, вона у 1903 році разом із І. Гаврилюком редагувала двотижневий журнал «Дзвінок», який виходив у Львові і до якого вона раніше активно дописувала. До слова, пишучи із Галича вона найчастіше використовувала псевдонім Чайка Дністорва, утвореного за зразком Чайки Дніпрової (української письменниці Людмили Василевської), яка у той час так само друкувалася у Львові.
Суспільно-культурна, просвітницька, публіцистична діяльність К. Малицької викликала занепокоєння серед москвофілів і осіб пропольскої орієнтації, за її словами, гнів «галицько-станіславської кліки», яка домагалася її звільнення і переведення в польську частину Галичини. Однак під тиском громадськості Крайова шкільна рада змушена була обмежитися переведенням громадської активістки на Буковину. 1903 року її направляють у далеке село Беча, у якому переважало шовіністичний оточення. Саме тому до причин переводу педагога з Галича, ми відносимо не тільки зіткнення з місцевою владою, а й прагнення польських шовіністів відірвати її від рідної землі, згасити творче натхнення.
Того ж таки року розпочався Буковинський період життя Малицької. Цьому посприяв тодішній інспектор шкіл Буковини О. Попович, який запросив літератора-учительку в село Лужани. Це велике буковинське село знаходилося поряд Чернівців, що дало можливість українській освітянці познайомитися з редакторами газети «Буковина» Я. Веселовським та журналу «Промінь» І. Герасимовичем. До речі, останній був уродженцем Галича, колишнім вчителем з Крилоса, якого за патріотичну працю теж було переведено на Буковину.
У Галичі про Костянтину Малицьку пам’ятають дотепер, щоправда, переважно у колах інтелігенції. У міщан погляд на її особистість своєрідна. Справа у тому, що у 1996 році з ініціативи Союзу українок тут, на фасаді старої школи, було встановлено меморіальну дошку на честь цієї вчительки і громадської діячки. Проте через два роки її було зруйновано. Таблиця була відновлена і посвячена 18 листопада 2001 року. Сподіваємося, що більше рука вандалів не підніметься на пам'ять про людей минулого, яка має супроводжувати нас усе життя.
Джерело: НЗ "Давный Галич", Іван ДРАБЧУК
