Під час зустрічі з бійцем керівники району вручили йому медаль «Захиснику Вітчизни», висловили щирі слова вдячності за його патріотизм, нескореність духу та побажали міцного здоров’я.

Михайло Петрович Фрик народився в селі Колодіїв Галицького району. Після закінчення Львівського державного аграрного університету працював викладачем у коледжі транспорту і будівництва в м.Бар Вінницької області. Був призваний під час третьої хвилі мобілізації, служив командиром танка, який воював на Сході. Боєць пройшов пекло війни, пережив важке поранення, був обпечений та обморожений, потрапив у полон. Певний час Михайла навіть вважали загиблим, проте родина не припиняла вірити, що він живий. Після визволення лікувався в Київському опіковому центрі, пізніше проходив довготривалу реабілітацію в США - повідомляє Галицькка РДА.

А ми нагадуємо героїчну і жахливу історію Михайла.

Поранення Михайло отримав 29 січня у Вуглегірську. Бойовики підбили танк, у якому він їхав.

"27 січня під Вуглегірськом на Михайла та його побратимів рухалася колона техніки, що переважала за кількістю. Вони розбили голову колони й змусили панікувати ворога та відступати. 29 січня командир повідомив, що необхідно висунутися на підкріплення наших позицій. Вирушили 3 танки. Михайло мав рухатися на підсилення блокпосту, де лишалося 50 бійців. Але потрапив у засідку. Танк підбили. Обпечений брат вибирався останнім. Його врятувало те, що був відкритий верхній люк. Михайло розумів, що треба втікати, й натрапив на закинуте депо. Там знайшов півчайника води та банку з варенням. Тиждень він лежав на підлозі та пив воду із варенням", - розповідає сестра пораненого танкіста.

Поранений Михайло зробив спробу пробитися до українських позицій, але дорогу йому перерізала колона російської техніки.

"Вийшло так, що Михайло у місцевих запитав дорогу до лікарні, й ті йому вказали на блокпост терористів. Під'їхав автобус, де сиділи козаки. Хтось із них запитав, чи всі знають один одного. Вказали на мене, що я чужий. Коли дізналися, що ще й танкіст — довго били. Тоді хтось із козаків наказав мене не чіпати й відвезти до командира. Із 9 осіб, що їхали зі мною на "Уралі", троє були не місцеві. Один російський офіцер, для якого це вже четверта війна, один — чеченець, і ще один говорив із явним російським акцентом. Командир під час розмови сказав, що, якби мене зловили першого дня, зарізали б і я стік кров'ю. А так мені пощастило, що вони хочуть звільнити свого полоненого і його мінятимуть на мене. Відправили до лікарні Єнакієвого, мою палату цілодобово охороняли", - розповідає Михайло.

Попри полон прізвище Михайла потрапило у списки загиблих.

"В Інтернеті почали публікувати списки загиблих у бою під Вуглегірськом. Михайло був у ньому першим. Але ми до останнього надіялись, що він живий. 9 лютого до коледжу в Барі зателефонувала жінка й повідомила: "Ваш Михайло у Єнакієвому в полоні, обморожений і обпечений, але живий!" Це телефонувала медсестра, її про це попросив брат. Пощастило, що медсестра підтримувала Україну й не змогла відмовити солдату", - каже сестра бійця, повідомлялося на gazeta.ua.

Як бачимо, сьогодні історія має щасливе завершення - Михайло стоїть на ногах, а вся родина тішиться своїм героєм.