П'ятниця, 09 серпня 2019 09:00

Зберегти культуру

Міжнародний день корінних народів світу - це щорічний день солідарності з корінними народами, яким на прабатьківщині може загрожувати асиміляція чи дискримінація. Його прийнято відзначати 9 серпня, що задокументовано в резолюції Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй № 49/214 від 24 грудня 1994 року.

Корінними народами вважаються народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах окремих країн, є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації, чи в період встановлення наявних державних кордонів.

Етнонаціональну культуру України складають українська нація, корінні народи, національні меншини. В Україні корінними народами є кримські татари, караїми, гагаузи, кримчаки та греки Приазов’я. Інші етноси в Україні є національними меншинами України – діаспорою народів, котрі мають свої етнічні батьківщини або національні утворення за межами України.

В Галичі з XIII ст. проживають караїми, які прийшли з Солхату, Мангупа, Кафи (Крим). Це невеликий тюркомовний народ, представники якого сповідують караїмізм. Караїмізм ґрунтується на Старому Заповіті, який віряни повинні читати та інтерпретувати самі, не покладаючись на сторонні авторитети.

Про прихід караїмів до Галича газзан Абрагам Леонович (1801-1851 рр.) писав: “Коли караїми переселилися до Галича, то в цих місцях ще не було євреїв. Це підтверджують дані мандрівника Венямина з Туделі. Крім цього, також і то є ознакою, що євреї прийшли до Галича пізніше від караїмів, бо цвинтар караїмів є на самому березі річки Чви, а єврейський лише пізніше приперли до нього. Згаданий мандрівник Венямин помер у 1172 році». (Дашкевич Я. Постаті. - Львів, 2007. - с.38.)

У листі (9.12.1946 р.) до Бориса Ельяшевича Зарах Зарахович – секретар правління галицької караїмської громади – зазначав: «У нас здавна існує звичай, що в кенасі біля дверей вивішувався за склом великий табельний календар, на маргінесі якого велася хроніка від створення світу. У ньому вважалася дата 1246 р. як дата поселення караїмів у Галичі».

Караїми в Галичі проживали на вулиці Караїмській, мали земельні наділи поблизу міста. Дбали про духовність, освіту, культуру. Босослужіння відбувалося в кенасі на Шабат і релігійні свята. При кенасі була школа – мідраш. В Народному домі можна було спостерігати театралізоване дійство. Діяло товариство караїмської молоді «Відродження», товариство караїмських жінок, бібліотека.

На початку ХХ ст. було 167 караїмів. Наприкінці ХХ ст. чисельність караїмського населення в Галичі різко скоротилася. У 2002 р. в місті проживало семеро караїмів – Сабіна Зайончковська, Ада Зарахович, Амалія Дурнєва (Зарахович), Людмила Шугурова (Єшвович), Яніна Львівна Єшвович, Шимон Морткович.

Генеральна асамблея ООН проголосила 2019 рік – Міжнародним роком мов корінних народів, щоб привернути увагу до гострої проблеми втрати цих мов. Під загрозою зникнення опинилися близько 40% мов. Більшість з них – це мови корінних народів.

У м. Галичі (Україна) прослідковується яскраво виражена тенденція втрати луцько-галицького діалекту караїмської мови. На вулиці Караїмській вже не чути мови, незрозумілої галичам, тут не видно кенаси, не відчувається запаху караїмської кухні. Сьогодні галицьку караїмську громаду представляє одна людина. У пам’яті закарбувалися деякі батьківські слова, які неможливо забути. Луцько-галицький діалект караїмської мови функціонує на сторінках видань. Особливо яскраво кожна мова виражається у віршах. Наприкінці 2018 р. вийшла друком збірка поезій Захарія Ісаака Абрагамовича «І нам весна всміхнеться», до якої увійшли і твори написані караїмською мовою.

Не втрати те, що віками свято зберігалося, не дати канути в небуття уже 15 років поспіль намагається Музей караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич», а з 2012 р. діє громадська організація «Караїми Галича».

З ХІІІ по ХХІ ст. – час життя караїмської громади в Галичі. Далеко від Криму, в західній Україні караїмам вдалося зберегти і розвивати культуру й традиції пращурів. Не дивлячись ні на що, сповідували свою релігію, розмовляли рідною мовою, ревно шанували традиції.

Надія Васильчук

Прочитано 143 раз
Увійдіть, щоб залишити коментар