Караїми – невеликий тюркомовний народ, представники якого сповідують караїмізм. Початки їх історії сягають середини VІІІ ст. н. е. - часу, коли у Багдаді, на території сучасного Іраку (тодішнього Аббасидського халіфату), почав свою релігійну проповідь Анан бен Давид. Ця людина очолила доволі розповсюджений опозиційний рух в іудаїзмі, суттю якого було заперечення авторитету Талмуду. Талмудом називають пізніший додаток до Старого Заповіту, який об'єднує усні доповнення та тлумачення рабинів.

Послідовники Анана звалися "ананітами". Вони наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів" чи, інакше, "рабанітів") цілим рядом релігійних практик і традицій. Термін "караїм" (форма множини від давньоєврейського "карай") виник у ІХ ст. Він означає "шанування" чи, дослівно, "читання" Священного Письма.

Караїмська традиція пов'язує появу караїмів у Галичі з часом правління короля Данила. У 1243 р. під час переговорів з ханом Бату Данило Романович вів розмови про дозвіл на міграцію з Криму караїмів. У 1246 р. 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа та Кафи вийшли з півострова і поселилися в Галичі, отримавши привілей від короля Данила.

У 1578 р. король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв. Згідно з цим привілеєм, галицькі караїми мали право вільної торгівлі поряд із іншими мешканцями міста, право продукування та продажу горілки, але на своїй вулиці і т. ін. Цей привілей був підтверджений у 1590 р. Сигізмундом ІІІ і в 1666 р. Яном Казимиром.

Караїмська громада Галича ніколи не була дуже великою, але ревно дотримувалася своїх звичаїв і релігійних обрядів. Про це відвідувачі більше дізнаються, якщо завітають у Музей караїмської історії та культури. Тут зберігаються культові та обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїмського храму-кенаси. Тут ви можете побачити ризу та молитовний шарф газана, караїмського священнослужителя, його печатку та штемпель кенаси. Поряд - пам'ятна книга з кенаси, в якій записували свої враження гості, що відвідували Галицьку громаду. Книга розпочата 21 серпня 1926 року. В ній – записи членів караїмської конференції, на якій вибирали гахама (верховного священнослужителя) і запис самого гахама Серайї Марковича Шапшала, а також професора-тюрколога Ягеллонського університету Тадеуша Ковальського (1934 р.), членів італійської антропологічної комісії 1934 р. на чолі з Коррадо Джіні; вченого Кінесбая Мусаєва, який працював у Галичі над створенням граматики караїмської мови, та ін.

У музеї експонується згорток Тори. У караїмській кенасі Галича зберігалися кілька згортків, які належали різним караїмським родинам, що могли дозволити собі замовити виготовлення понад 50-метрового рукописного пергаментного сувою. Поряд з Торою знаходиться указка для читання Святого Письма (яд) та парохет – занавіска над гехалом-вівтарем.

Відвідувачі також можуть побачити в експозиції мезузу – молитву-оберіг, яку вішали при вході у житло; кідушні, тобто святкові, посріблені посудини у формі скляночок; ножиці для підрізання ґнотів свічок та інші речі.

Окремо слід сказати про релігійні книги караїмів, одна з них надрукована у Венеції в 1528 році. У вітринах є також караїмські календарі. Як відомо, караїми ведуть своє літочислення від створення світу.

Завітайте в Музей караїмської історії та культури і ви познайомитеся з життям невеликого етносу, який впродовж кількох століть мешкав на наших теренах і залишив по собі унікальні пам'ятки.

Джерело: НЗ "Давній Галич", Любов Бойко