Мозок не те щоби замовкає, він намагається зробити усе можливе, аби якомога найбільше увібрати у себе небесний простір, встелений зорями, та зрозуміти вселенський зміст місячного магічного мерехтіння. 

І тільки вдалечині ледь-ледь рожевіє край неба. А це означає, що варто поквапитися. Тож швидко збираєшся і йдеш на зустріч сонцю. Навкруги все ще спить, і ми тихесенько, аби не зашпортатися за чужі намети та не сполохати спокій світанку, починаємо сходити на гору. 

Світова тиша заспокоює подих і лишень легке гуркотіння далекого струмка порушує цю природню мовчанку. Вимикаємо ліхтарики – повний місяць щедро освічує наш шлях. Високі трави гойдає втомлений вітер, і, злітаючи, росинки змочують каміння, яке бачило у своєму житті усі смертоносні сили від льодовика до людини. 

Підбираємося ближче до Шпиці. На її південних схилах розкинувся льодовиковий кар, грандіозний за своїми розмірами та красою, який ще називають урочище Гаджина. Він утворений скелястими схилами гір Шпиці та Ребра. Саме тут, за словами місцевих жителів, похований Олекса Довбуш. Гора Шпиці вкрита трав'яними і напівчагарниковими альпійськими луками. Тут трапляються такі рідкісні представники флори, як ліннея північна, білотка альпійська, соссюрея альпійська, кортуза Маттіолі. 

Тож, вмощуємося на краю ребра як зручніше, розливаємо чай і зачаровано споглядаємо, як сонце вкотре переможе темряву, а в долині між горами тектимуть молочно-хмарні ріки. Неймовірно вдале місце для зустрічі найсолодшого світанку у житті. 

І в мить, як тільки сонце випливе з-за обрію і перше проміння ніжно торкнеться наших облич, все важке всередині людського єства розтане і зникне без сліду на душі. 

Вперше в житті я усвідомила істинне значення виразу «краса потребує жертв». Мова зовсім не про тисячі доларів, викинутих на вдосконалення зовнішнього вигляду, мордування свого організму операціями, дієтами, уколами, витрачання сотень годин на вибір суконь, вискубування брів чи нарощування вій, як полюбляємо то стверджувати ми, жінки. Ні. То не є краса, а тим паче не потребує жертв.

Сидіти з горнятком гарячого чаю поруч з друзями на краю вершини і стати свідком, як народжується один з кращих божественних витворів – день, увібрати у себе хоч краплину чистої сонячної енергії разом із ще сонним камінням – ось та краса, яка потребує жертв особисто твоїх фізичних та моральних. Це ті миттєвості, коли усвідомлюєш, що в житті щиро красивого та недоторканного набагато більше, аніж ницого та дріб’язкового. І вже мозок не породжує жодних заперечень. Він зрозумів, навіщо було здійматися на висоту близько 2000 м та зробити десятки тисяч кроків, нести важкий рюкзак, обмежувати себе у харчуванні та спати у наметі. Мозок зрозумів, серце оживилося, і ти знайшов нові змісти та цінності життя. 

Світанок на Шпиці – враження, котре втамовуватиме ще довго твою спрагу за досконало прекрасним та породить бажання підкорювати Карпати далі. 

А тому, далі буде…