Досвід розвитку незалежної України показує, що для того, щоб правильно визначити її перспективи, необхідно виявити та засвоїти уроки минулого, зважити кожен етап вітчизняної історії, зробити з цього відповідні висновки.

Так, однією з найскладніших та драматичних сторінок нашої політичної історії є ХХ століття. Саме в цей період почала формуватися політична та економічна структура країни, її ідеологічне "обличчя", які протягом семи десятиріч визначали долю країни та мільйонів її громадян.

Поштовхом виходу України на міжнародну арену стало Створення Української Центральної Ради в кінці 1917 р. з перетворенням автономістського курсу в період Царської Росії на самостійницький, котрий здійснювався у руслі розвитку загальносвітових демократичних державно-правових процесів.

Розбудова державності в Україні за концепцією Центральної Ради проходила в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних партій і сил та хоча боротьба за владу не припинилася і в часи гетьманської Української Держави, проте в цей період було створено найпотужніший державний апарат.

Прийняті в цей час Універсали та Конституція, повинні були мати тимчасовий характер, адже вони створювалися на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вони мали демократичний характер, були доброю правовою основою держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.

Однією з найважливіших складових демократії є право націй на самовизначення. Ще в 1917 році більшовицький уряд декларував це право за усіма націями. Але одна справа – декларувати права і свободи громадян, а інша – забезпечити їх реалізацію. За часів Радянського союзу люди, маючи конституційне право на житло, роками стояли в чергах на отримання квартири. Приблизно така ж ситуація була й з охороною здоров'я, з вищою освітою тощо. Хоч Конституції і проголошували побудову «розвинутого соціалізму», рівень життя радянських людей був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Більшість товарів народного споживання були дефіцитними або зовсім недоступними для рядових споживачів. Навіть маючи гроші, люди не могли купити необхідні їм товари. На дефіциті наживались ті, хто мав доступ до таких товарів, з'явились такі негативні явища як спекуляція, а в вищих ланках влади – корупція і цинізм.

У 70-х роках радянська система продовжувала ігнорувати потреби національного розвитку. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів в СРСР обмежувалась національна самостійність республік.

Однак і нарешті, лишень після проголошення Акту про державну незалежність 24 серпня 1991 року Україна стала рівноправним суб'єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

На перших порах керівництво України покладало значні надії на допомогу західних держав, але після формального визнання її незалежності відбулося певне дистанціювання Заходу. Забезпечивши власні потреби у військово-політичній сфері, західні країни на деякий час втратили інтерес до розвитку держав СНД, сконцентрувавши свою увагу на власних проблемах: США — на президентських виборах, Німеччина — на питаннях внутрішньої консолідації, Японія — на чотирьох островах Курильської гряди. А фінансова допомога використовувалася Заходом як своєрідний «важіль тиску» на Україну щодо ядерного роззброєння.

Отже, на початковому етапі державотворення незалежної України, перебіг цього процесу значною мірою визначався непідготовленістю українського суспільства до державотворчих дій; успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу; значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал; недосконала організація державної влади в республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади; певне дистанціювання Заходу визнання незалежності України.

На теперішній час суспільно-політична ситуація в Україні залишилась досить складною і характеризується наявністю, крім загальнонаціональних, ще і специфічних регіональних проблем.

Однак, слід також зазначити, що є певні досягнення у їх вирішенні – з боку органів центральної та місцевої влади, а також спостерігаються успіхи у впровадженні реформ, зокрема у сфері децентралізації влади. Проте відсутність політичного консенсусу між окремими політичними силами і намагання використовувати наявні проблеми у партійних інтересах іноді заважають швидко та ефективно відповідати на виклики сьогодення.

24 серпня Україна святкуватиме Незалежність яка дала нам демократію і свободу; почуття громадянської гідності і національної єдності; навчила захищатися і відкрила європейську перспективу. Формуються середній клас і громадянське суспільство. Нарешті виросло перше пострадянське покоління, з новим європейським світоглядом.

Тепер стратегічно і тактично маємо зосередитися на досягненнях у матеріальній сфері, у рівні життя людей. Як казав В’ячеслав Чорновіл, «нам потрібна багата людяна держава вільних, заможних громадян, упевнених у своєму майбутті».  І «якщо ти віриш у себе й постановив – не вагайся. Іди, іди, іди...»

Джерела: http://lawdiss.org.ua/books/099.doc.html

http://www.rulit.me/books/istoriya-ukraini-posibnik-read-381036-277.html