У Азербайджані і Туреччині не приховують радості з приводу підсумків парламентських виборів у Вірменії. Саме з командою діючої в Єревані влади Баку і Анкара пов'язують свої військові та геополітичні успіхи в регіоні. «Великому Турану» багатовекторність Єревана тільки «на руку». Очевидно, що в відношенні Вірменії цю шахову партію Ердоган розіграв разом із західними партнерами.

Запит на єдиний проросійський курс, який асоціювався з Кочаряном, виявився нижче, ніж запит на багатовекторність Пашиняна, який дружить одночасно і з Заходом - США, Франція, і з Росією - в силу об'єктивних обставин і наявності військової присутності.

Під час прем'єрства Пашиняна Вірменія програла війну з Азербайджаном за Нагірний Карабах. Тому його перемога на виборах здивувала багатьох експертів. Для Пашиняна - це великий кредит довіри. Адже ще вчора всі його звинувачували в зраді, в тому, що він продався Соросу, і найголовніше - програв Карабахської війну. Саме на цьому «козирі» намагалися побудувати переможну стратегію парламентських виборів Кочарян і повалений Пашіняном Серж Саргсян. Адже ці політики у вірмен асоціюються з перемогою в Першій карбахській війні і завоюванням територій Азербайджану. Але час минув. Прийшли інші покоління, далекі від кривавого карабахського конфлікту минулого століття. І нова війна це лише підтвердила. Молодь в Вірменії хоче спокійно жити, не хоче більше воювати. Такий, для когось несподіваний, результат виборів говорить про зрушення настроїв у вірменському суспільстві - для Вірменії Нагірний Карабах перестав бути темою, яка визначає порядок денний країни. Це довели вибори.

Людей цікавить інше - нормальне життя, економіка, реформи, боротьба з корупцією. Для виборців Вірменії цей шлях уособлює Нікол Пашинян.

Путін знову переоцінив власний вплив на внутрішню політику «союзника», поставив не на тих політиків, не зрозумів реалії сьогодення.

Кремль зазнав поразки у Вірменії не тільки тому, що програв його кандидат. Ця поразка набагато серйозніша чергового «простого програшу» пропутінського кандидата. Тому, що говорить про головну тенденцію, яка є і в сьогоднішній Росії. З’являється нове покоління громадян, яке вже не обтяжене комплексом «вселенської катастрофи» - розпаду СРСР. Кремль з подивом починає розуміти, що людям потрібне просте нормальне стабільне життя. Безпечне по своїй суті. Не анексія Криму та загарбницька війна «під прикриттям» на півдні України, не підготовка до війни з НАТО, не агресивно-безглузда діяльність влади Кремля, за яку світове співтовариство вводить санкції. Міфи та «скрепи», за які так осатаніло б'ється Путін та його оточення, так і не стали реальними цілями нових російських поколінь. Багаторічні протести молоді на вулицях російських міст відображають саме цю тенденцію.

Путін з його порядком денним для Росії, так само, як і його друг Кочарян для Вірменії, безнадійно застаріли, залишилися в минулому, їм більше не піднятися, не «осідлати хвилю». Єдине, що вони можуть – чіплятися за владу у будь який спосіб. Відносно Кочаряна вибори в Вірменії це показали з очевидністю. Нажаль, відносно Путіна в Росії показати те ж саме поки що не можливо за визначенням. Бо в Росії немає вільних демократичних виборів…

Але як тільки теперішня влада Росії буде змушена їх допустити - а це обов’язково трапиться - Путін або його «спадкоємці» програють вчисту. І, нарешті, покинуть політичну сцену. Назавжди…

Ніхто про це не пошкодує. Всі лише зітхнуть з полегшенням.

(підготовлено за матеріалами інтернет видання:https://m.censor.net/ru/blogs/3275119/_znovu_shtanga_?fbclid=IwAR2ILbGmKxa1HwykKCwHTdgzpeI_lxYLMBlbCOWBcsCzx2yoiajQuA-RfH4)